Колегія суддів судової палати у кримінальних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних
і кримінальних справ у складі:
головуючого-суддіШилової Т.С.,
суддів Матієк Т.В., Марчук Н.О.,
за участю прокурора Опанасюка О.В.,
розглянула в судовому засіданні у м. Києві 02 липня 2013 року матеріали справи за касаційною скаргою ОСОБА_5 на постанову Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 жовтня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 листопада 2012 року.
Постановою старшого прокурора Нікопольської міжрайонної прокуратури від 17 серпня 2012 року відмовлено в порушенні кримінальної справи за заявою голови ФГ «ОСОБА_5» про порушення кримінальної справи за ознаками складу злочинів, передбачених ч. 1 ст. 197-1, ст. 364 КК України, службовою особою ПП «Таврія» ОСОБА_6
Постановою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 жовтня 2012 року скаргу ОСОБА_5 залишено без задоволення.
Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 листопада 2012 року рішення місцевого суду залишено без зміни.
У касаційній скарзі порушується питання про скасування судових рішень та направлення справи на новий судовий розгляд. Скаржник посилається на порушення судами вимог кримінально-процесуального закону при розгляді матеріалів справи, ненадання правової оцінки висновкам прокурора про відсутність підстав до порушення кримінальної справи, зазначає, що суди при винесенні своїх рішень не перевірили відповідність висновків прокурора фактичним обставинам справи та вдалися до оцінки ряду доказів, зокрема, щодо розміру спричиненої шкоди.
Заслухавши доповідача, пояснення прокурора, який заперечував проти задоволення скарги, розглянувши матеріали кримінальної справи та обговоривши наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.
Відповідно до вимог статей 94, 99 КПК України1960 року, кримінальна справа може бути порушена тільки в тих випадках, коли є достатні дані, які вказують на наявність ознак злочину. При відсутності підстав до порушення кримінальної справи прокурор, слідчий або суддя своєю постановою відмовляють у порушенні кримінальної справи.
У відповідності до вимог ст. 236-2 КПК України 1960 року, розглянувши скаргу на постанову про відмову в порушенні кримінальної справи, суддя залежно від того, чи були при відмові у порушенні справи виконані вимоги статті 99 цього Кодексу, приймає одне з таких рішень: 1) скасовує постанову про відмову в порушенні кримінальної справи і повертає матеріали для проведення додаткової перевірки; 2) залишає скаргу без задоволення.
З матеріалів справи вбачається, що при розгляді скарги ОСОБА_5 суд дотримався зазначених вимог закону, перевірив законність винесеної прокурором постанови і дійшов висновку про те, що скарга ОСОБА_5 задоволенню не підлягає.
Такий висновок суду зроблений на підставі даних перевірки за заявою ФГ «ОСОБА_5» щодо самовільного зайняття земельних ділянок, які знаходяться в оренді господарства.
Апеляційний суд, розглядаючи апеляцію скаржника на постанову місцевого суду, перевірив його доводи, які за змістом аналогічні доводам касаційної скарги, в тому числі й щодо неповноти перевірки, проведеної прокуратурою за його заявою, і залишив її без задоволення, а постанову місцевого суду - без зміни.
Суд встановив, що в ході проведеної за заявою ОСОБА_5 перевірки було з'ясовано, що у 2006-2007 роках між ПП «Таврія» та власниками земельних ділянок на території Новософіївської сільської ради Нікопольського району Дніпропетровської області було укладено договори оренди земельних ділянок строком на 5 років. У серпні 2011 року орендодавці заявили ПП «Таврії» про небажання продовжувати договори оренди. 26 березня 2012 року між ОСОБА_5 та власниками зазначених земельних ділянок було укладено договори оренди, вказані договори були зареєстровані у встановленому порядку. Проте, з осені 2011 року по серпень 2012 року ПП «Таврія» самовільно використовувало ці земельні ділянки без укладення нових договорів. Актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 31 липня 2012 року встановлено порушення з боку ПП «Таврія» ст.ст. 125, 126 Земельного Кодексу України.
Опитуванням директора ПП «Таврія» ОСОБА_6 з'ясовано, що спірні земельні ділянки засівалися у період чинності договорів їх оренди, вони використовувалися одним масивом без виділення їх в натурі та встановлення межових знаків, що унеможливлювало визначення їх конкретне місцезнаходження, до того ж не було здійснено прийому-передачі земельних ділянок, що перебували в оренді підприємства.
Було встановлено, що законним володільцем оспорюваних земельних ділянок ФГ «ОСОБА_5» став 26 березня 2012 року, до того часу вони перебували в оренді ПП «Таврія». З часу закінчення договорів оренди у 2011 році й до 26 березня 2012 року ФГ «ОСОБА_5» юридично законним володільцем земельних ділянок не був, а отже суд, дослідивши відмовний матеріал, погодився з висновком прокурора про відсутність підстав до порушення кримінальної справи.
З такими висновками погоджується і суд касаційної інстанції. Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які б тягли за собою скасування чи зміну судових рішень, у справі не допущено, а тому підстав для задоволення касаційної скарги ОСОБА_5 не вбачається.
Керуючись статтями 394 - 396 КПК України 1960 року, пунктами 11, 15 Розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України, колегія суддів
Постанову Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 жовтня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 листопада 2012 року залишити без зміни, а касаційну скаргу ОСОБА_5 - без задоволення.
Т.С. Шилова Т.В. Матієк Н.О. Марчук