Ухвала
іменем україни
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду
цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого-судді Крещенка А.М.,
суддів Пузиревського Є.Б., Шибко Л.В.,
з участю прокурора Опанасюка О.В.,
засудженого ОСОБА_1,
розглянула в судовому засіданні в м. Києві 2 липня 2013 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого на вирок Апеляційного суду Чернігівської області від 6 лютого 2013 року.
Вироком Козелецького районного суду Чернігівської області від 30 вересня 2011 року
ОСОБА_1,
ІНФОРМАЦІЯ_1,
громадянина України,
раніше не судимого,
засуджено за ч. 1 ст. 365 КК України на один рік обмеження волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій на один рік та до штрафу у сумі 4 250 гривень.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік, з покладенням на нього певних обов'язків.
Згідно з вироком місцевого суду ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він здійснюючи оперативні заходи, спрямовані на розкриття злочинів, 1 червня 2010 року, приблизно о 14.00 годині прибув в с. Пилятин Козелецького району Чернігівської області за місцем проживання раніше судимого за крадіжки ОСОБА_2, якого в подальшому без наявних законних підстав, тобто у порушення ст.11 Закону України «Про міліцію», що дає право працівнику міліції викликати громадян і службових осіб у справах про злочини та у зв'язку з матеріалами, що знаходяться в його провадженні, а в разі ухилення без поважних причин від явки за викликом, піддавати їх приводу у встановленому законом порядку, приблизно о 16 годині незаконно, використовуючи психологічний тиск, доставив до приміщення Козелецького РВ УМВС України в Чернігівській області, розташованого за адресою Козелець вул. Даневича, 16.
Як зазначено у вироку, безпосередньо охоронюваним законом правам і інтересам ОСОБА_2, заподіяно істотної шкоди, яка полягає у порушенні його конституційних прав та свобод як громадянина України та у порушенні його прав на захист від протиправних посягань, при тому, що порушення його прав було здійснено саме представником державного озброєного органу виконавчої влади, на якого покладено забезпечення його прав як громадянина України при здійсненні дізнання та досудового слідства. Також зазначеними злочинними діями ОСОБА_1 державним та громадським інтересам заподіяно істотної шкоди у вигляді дискредитації діяльності правоохоронних органів, підриву авторитету та престижу правоохоронних органів, а саме органу державної влади Козелець кого РВУ МВС України в Чернігівській області, оскільки всупереч інтересам служби ОСОБА_1 вчинив незаконне діяння, яке суперечить тим цілям і завданням, заради досягнення яких функціонує апарат управління зазначеного органу і для рішення яких службові особи цього апарату наділяються певними повноваженнями.
Вироком Апеляційного суду Чернігівської області від 6 лютого 2013 року вирок місцевого суду скасовано та постановлено свій вирок, яким ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України (в редакції Закону № 270-VI (270-17) від 15 квітня 2008 року), і призначено покарання у виді 3 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах строком на 3 роки. На підставі ст. 54 КК України ОСОБА_1 позбавлено спеціального звання лейтенант міліції.
За вироком апеляційного суду ОСОБА_1 визнаний винним у тому, що він, 1 червня 2010 року, працюючи оперуповноваженим сектору карного розшуку Козелецького РВ УМВС України в Чернігівській області, маючи спеціальне звання лейтенант міліції, будучи працівником правоохоронного органу та службовою особою, наділеною функціями представника влади, який відповідно до ст. 3, 5.10. Закону України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 р № 565-ХІІ, зобов'язаний запобігати та припиняти злочини, діяти не упереджено у точній відповідності з законом, в своїй діяльності керуватися принципами законності, гуманізму та поваги до особи, ігнорував вказані вимоги закону та перевищив надані йому повноваження і вчинив дії, що супроводжувалися насильством з його боку за наступних обставин.
ОСОБА_1 здійснюючи оперативні заходи, спрямовані на розкриття злочинів, скоєних на території, що обслуговується ним, 1 червня 2010 року близько 14 години прибув в с. Пилятин Козелецького району Чернігівської області за місцем проживання раніше судимого за крадіжки ОСОБА_2, якого в подальшому, без наявності законних підстав, тобто в порушення ст. 11 Закону України «Про міліцію», що дає право працівнику міліції викликати громадян і службових осіб у справах про злочини та у зв'язку з матеріалами, що знаходяться в його провадженні, а в разі ухилення без поважних причин від явки за викликом, піддавати їх приводу у встановленому законом порядку, приблизно о 16 години незаконно доставив до приміщення Козелецького РВ УМВС України в Чернігівській області, розташованого за адресою смт. Козелець Чернігівської області вул. Даневича 16.
Утримуючи ОСОБА_2 в своєму службовому кабінеті № 208, ОСОБА_1, всупереч інтересам служби, став примушувати ОСОБА_2 зізнатися в скоєнні крадіжки з господарства ОСОБА_3, жителя с. Ставиське Козелецького району Чернігівської області, яка мала місце в ніч на 12 травня 2010 року і за результатами перевірки якої ним особисто 22 травня 2010 року в порушенні кримінальної справи було відмовлено.
При цьому, ОСОБА_1, явно виходячи за межі наданих йому прав та повноважень, діючи в порушення ст. ст. 11-14 Закону України «Про міліцію», що дають право працівнику міліції застосовувати спецзасоби для припинення правопорушень, подолання протидії законним вимогам міліції, яка здійснюється з застосуванням сили щодо працівника міліції, або інших осіб, якщо інші засоби були застосовані та не забезпечили виконання покладених на міліцію обов'язків, а застосуванню спеціальних засобів повинно передувати попередження про наміри їх використання, та ст. 12 вказаного Закону, якою заборонено застосування спеціальних засобів до осіб з вираженими ознаками інвалідності, незаконно використовуючи наявні у нього в особистому користуванні спецзасоби (наручники, сльозогінний газ «Терен-4М»), застосував до ОСОБА_2 насильство, одягнувши на руки наручники, що завдало йому фізичного болю. Після чого незаконно застосовував до ОСОБА_2 сльозогінний газ «Терен-4М», спрямовуючи аерозоль в обличчя та рот, що ображає гідність людини та завдало потерпілому болісних відчуттів. ОСОБА_1 припинив свої незаконні дії після того як ОСОБА_2 погодився написати явку з повинною.
У касаційній скарзі засуджений просить вирок апеляційного суду скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінально - процесуального закону, неправильним застосуванням кримінального закону, що призвело до невідповідності призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, внаслідок суворості. При цьому посилається на те, що апеляційним судом порушено вимоги ст. ст. 323, 375 КПК України, оскільки ним, при повторному розгляді справи, безпідставно було перекваліфіковано його дії на більш тяжкий злочин та призначено міру покарання у виді позбавлення волі.
Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який частково підтримав касаційну скаргу засудженого та вважає, що апеляційним судом порушено вимоги ст. 375 КПК України, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Викладені у вироку апеляційного суду висновки суду щодо доведеності винності ОСОБА_1 у вчиненні ним злочину, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України, при встановлених у вироку апеляційного суду обставинах, відповідають фактичним даним, підтверджені розглянутими у судових засіданнях суду першої й апеляційної інстанцій доказами, і є правильними та обґрунтованими.
Судом апеляційної інстанцій правильно встановлені фактичні обставини справи та дана відповідна кваліфікація діям засудженого.
Дії ОСОБА_1 правильно кваліфіковано за ч. 2 ст. 365 КК України.
Доводи касаційної скарги засудженого щодо допущення судом порушень кримінального закону в частині встановлення фактичних обставин справи та їх кримінально-правової оцінки, розцінюються колегією суддів як безпідставні, оскільки вони не ґрунтуються на вимогах Закону.
Як правильно зазначив апеляційний суд, з матеріалів кримінальної справи № 07/12587, порушеної 15 червня 2010 року за фактом крадіжки з господарства ОСОБА_3 за ч. 3 ст. 185 КК України, вбачається, що станом на 1 червня 2010 року в порушенні кримінальної справи за фактом крадіжки з господарства ОСОБА_3 було відмовлено. Постанова про відмову в порушенні кримінальної справи винесена особисто ОСОБА_1 22 травня 2010 року. В матеріалах цієї кримінальної справи, відсутні будь які об'єктивні данні, які б вказували на причетність ОСОБА_2 до скоєнні вказаної крадіжки.
Статтею 11 Закону України «Про міліцію» працівнику міліції надано право викликати громадян і службових осіб у справах про злочини та у зв'язку з матеріалами, що знаходяться в його провадженні, а в разі ухилення без поважних причин від явки за викликом, піддавати їх приводу у встановленому законом порядку. Враховуючи, що станом на 1 червня 2010 року в порушенні кримінальної справи за фактом крадіжки майна з господарства ОСОБА_3 було відмовлено, дана постанова не була скасована, у ОСОБА_1 були відсутні законні підстави викликати та доставляти ОСОБА_2 до Козелецького РВ УМВС України в Чернігівській області саме за вказаними матеріалами.
Потерпілий ОСОБА_2 як в суді першої інстанції, так і в апеляційному суді показав, що 1 червня 2010 року до нього додому приїхав ОСОБА_1, який сказав, що він підозрюється у вчиненні крадіжки. На це він відповів, що ніякої крадіжки не скоював. ОСОБА_1 сказав, щоб він їхав разом з ним до райвідділу міліції, але він відмовився, тоді ОСОБА_1 пригрозив, що викличе наряд міліції і на нього одягнуть наручники і відвезуть до райвідділу. Цю розмову чула його мати. Він злякався, що на нього дійсно надінуть наручники і погодився їхати з підсудним до райвідділу міліції. В приміщенні Козелецького райвідділу міліції ОСОБА_1 завів його до службового кабінету № 208, де під час спілкування наполягав на його причетності до скоєння крадіжки в с. Ставиське. В подальшому ОСОБА_1 надягнув йому на руки наручники, вимагаючи зізнатися в скоєнні крадіжки, неодноразово застосував газовий балончик, газ з якого направляв йому в обличчя та в рот.
Не витримавши такого поводження, він зізнався у скоєнні крадіжки і ОСОБА_1 зняв з його рук наручники та дав папір, яким він протер очі. Оскільки він не міг писати, його вивели на вулицю до внутрішнього двору райвідділу. Там він побачив ОСОБА_4, який спитав чи скоро він звільниться, на що хтось з працівників міліції сказав, що десь через 15-20 хвилин. Потім його знову завели до кабінету, де він під диктовку ОСОБА_1 написав явку з повинною в скоєнні крадіжки в с. Ставиське з господарства ОСОБА_3, якої він в дійсності не скоював. Після написання явки з повинною, в кабінет зайшов ОСОБА_5, при спілкування з яким, побоюючись, що стосовно нього можуть знову вчинятися насильницькі дії, він підтвердив, що скоїв крадіжку, в якій зізнався. Після цього ОСОБА_1 його відпустив.
Свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_4 підтвердили показання потерпілого. Апеляційний суд правильно прийшов до висновку, що ці показання відповідають фактичним обставинам справи, оскільки вони були послідовними протягом досудового слідства і судового розгляду справи, не містили суперечностей і підтверджуються іншими доказами, в тому числі й висновками експертизи № 69 від 15 серпня 2012 рок, відповідно до якої допускається факт застосування до потерпілого спецзасобу «Терен-4».
Крім того, об'єктивність показань потерпілого й свідків підтверджується й іншими доказами по справі.
Так, 1 червня 2010 року у приміщенні Козелецького PB УМВС у період з 17.00 до 17.30 години ОСОБА_2 письмово власноруч склав явку з повинною, у якій зізнався у скоєнні крадіжки велосипеда, болгарки та набору ключів (т.1 а.с.37). Того ж дня о 18 годині 40 хвилин у журналі реєстрації заяв про злочини Козелецького РВ УМВС України в Чернігівській області під № 1350 зареєстрована явка з повинною ОСОБА_2 про здійснення ним крадіжки у травні 2010 року в с. Ставиське велосипеда, болгарки та набору ключів (т.1 а.с.92). Проте, у журналі № 690 обліку відвідувачів та запрошених до Козелецького PB УМВС України в Чернігівській області запис щодо ОСОБА_2 відсутній (т.1 а.с.48-49). До журналу реєстрації осіб, доставлених до Козелецького PB УМВС України в Чернігівській області, запис за 1 червня 2010 року про доставку ОСОБА_2 не внесено. (т.1 а.с.46-47).
Згідно до протоколу добровільної видачі від 7 червня 2010 року у кабінеті № 208 Козелецького PB УМВС ОСОБА_1 добровільно видав спецзасоби - газовий балончик «Терен-4М» та БР (металеві браслети) (т.1 а.с.54). Відповідно до книги видачі і прийому озброєння та спеціальних засобів Козелецького PB УМВС, 1 червня 2010 року ОСОБА_1 спецзасобів у черговій частині не отримував (т.1 а.с.44-45).
Наказом начальника УМВС України в Чернігівській області № 126 о/с від 26 червня 2010 року лейтенанта міліції ОСОБА_1, оперуповноваженого сектору карного розшуку Козелецького PB УМВС, на підставі наказу УМВС від 14 червня 2010 року № 403 згідно з Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ звільнено у запас Збройних Сил України за п. 66 (за скоєння вчинку, що дискредитує звання рядового і начальницького складу) (т.2 а.с.18).
Згідно висновку службового розслідування неправомірних дій окремих працівників Козелецького РВ УМВС України в Чернігівській області встановлено факт перебування ОСОБА_2 у райвідділі, хоча це і не зафіксовано в журналі відвідувачів, та факт неправомірного застосування спецзасобів з боку ОСОБА_1 до ОСОБА_2 (т.1 а.с.26-29). За результатами службового розслідування наказом № 403 від 14 червня 2010 року начальника УМВС України в Чернігівській області за вчинення дій, що дискредитують його як працівника органів внутрішніх справа, що несумісне з його подальшим проходженням служби ОСОБА_1 був звільнений (т.2 а.с.21). Ні висновки службового розслідування, ні підстави звільнення зі служби ОСОБА_1 не оспорювались і не оскаржувались.
Апеляційний суд правильно поставився до показань свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_5 критично, оскільки вони як працівники міліції можуть бути заінтересованими особами через те, що працювали разом зі ОСОБА_1 і фактично були присутні при спілкуванні ОСОБА_1 з потерпілим в приміщенні райвідділу міліції 1 червня 2010 року.
Таким чином, колегія касаційного суду погоджується з висновками апеляційного суду про те, що винність ОСОБА_1, як службової особи правоохоронного органу, у перевищенні влади, тобто умисному вчиненні службовою особою дій, які явно виходять за межі наданих їй повноважень, що супроводжувалося насильством, болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого ОСОБА_2 повністю підтверджується зібраними по справі та дослідженими судом доказами, та його дії правильно кваліфіковані за ч. 2 ст. 365 КК України (в редакції Закону № 270-VI (270-17) від 15 квітня 2008 року).
Посилання засудженого на те, що вирок апеляційного суду не відповідає вимогам ст. ст. 323, 324, 334 КПК України, є безпідставними.
Відповідно до ч. 1 ст. 334 КПК України у мотивувальній частині обвинувального вироку має бути викладено формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків злочину, форми вини і мотивів злочину та наведено докази, на яких ґрунтується висновок суду.
Зі змісту вироку вбачається, що суд, відповідно до вимог названої норми закону, у мотивувальній частині вироку виклав формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, з достатньою конкретизацією встановив та зазначив місце, час, спосіб вчинення злочину, мотиви його вчинення, зазначив дії і роль засудженого, тому доводи касаційної скарги в цій частині є неспроможними.
Не заслуговують на увагу й доводи засудженого про порушення апеляційним судом вимог ст. 375 КПК України.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 375 КПК України при новому розгляді справи судом першої інстанції застосування закону про більш тяжкий злочин та посилення покарання допускається тільки за умови, якщо вирок було скасовано за апеляцією прокурора або потерпілого чи його представника в зв'язку з необхідністю застосування закону про більш тяжкий злочин або коли при скасуванні вироку визнано необхідним застосувати більш суворе покарання, а також, коли при додатковому розслідуванні справи буде встановлено, що обвинувачений вчинив більш тяжкий злочин, або коли збільшився обсяг обвинувачення.
Згідно ст. 365 КПК України, вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом у межах поданої апеляції.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 378 КПК України, апеляційний суд скасовує вирок суду першої інстанції і постановляє свій в разі необхідності застосування закону про більш тяжкий злочин чи збільшення обсягу обвинувачення, за умови, що засудженому було пред'явлено обвинувачення у вчиненні такого злочину чи у вчиненні злочину в такому обсязі і від цього обвинувачення він захищався в суді першої інстанції, а також необхідності застосування більш суворого покарання.
Згідно з ч. 2 ст. 378 КПК України скасування вироку суду першої інстанції і постановлення вироку апеляційним судом у випадках, передбачених частиною першою цієї статті, допускається лише за умови, що в апеляції прокурора, потерпілого чи його представника ставилось питання про скасування вироку саме з цих підстав.
Як вбачається, справа переглядалась у апеляційному порядку, в тому числі й за апеляцією прокурора, в якій ставилося питання про неправильну кваліфікацію дій засудженого місцевим судом, що потягло за собою надмірну м'якість призначеного покарання.
Таким чином, апеляційний суд, постановляючи вирок, вимог кримінально - процесуального Закону не порушив.
За вказаних обставин, колегія суддів вважає, що вирок апеляційного суду є законним і обґрунтованим, а доводи касаційної скарги - безпідставні.
Призначене ОСОБА_1 покарання відповідає характеру і ступеню тяжкості злочину, всім обставинам справи і є необхідним для виправлення засудженого та попередження нових злочинів, як це передбачено ст. 65 КК України.
Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону чи неправильного застосування кримінального закону при постановленні вироку щодо ОСОБА_1, з боку апеляційного суду не виявлено.
Керуючись ст.ст. 394-396 КПК України (1960 р.), п. 15 розділу XI Перехідних положень КПК України, колегія суддів
вирок Апеляційного суду Чернігівської області від 6 лютого 2013 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого - без задоволення.
Судді:
Крещенко А.М. Пузиревський Є.Б. Шибко Л.В.