Номер провадження № 22-ц/785/5062/13
Головуючий у першій інстанції Боярський О.О.
Доповідач Артеменко І. А.
03.07.2013 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого Артеменка І.А.,
суддів Суворова В.О.,
Черевка П.М.,
при секретарі Павлін О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 09 квітня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права власності на ? частку квартири та про надання її у володіння та користування, вселення у жиле приміщення, зобов'язання не чинити перешкоди у користуванні ним, треті особи: виконавчий комітет Білгород-Дністровської міської ради, орган опіки та піклування при Білгород-Дністровській міській раді та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням у зв'язку з відсутністю в ньому понад шість місяців, треті особи: СГІРФО Білгород-Дністровського МВ ГУМВС України в Одеській області, виконавчий комітет Білгород-Дністровської міської ради, орган опіки та піклування при Білгород-Дністровській міській раді,-
встановила:
У березні 2010 року ОСОБА_3 звернувся до суду з зазначеним позовом та просив визнати за ним право власності на ? частину квартири АДРЕСА_1, надати у володіння та користування ізольовану кімнату житловою площею 12,4 кв.м., що складає 39/100 реальних часток, а відповідачці кімнату житловою площею 18,4 кв.м, що складає 62/100 реальних часток. Коридор, кухню, санвузол, ванну кімнату залишити у загальному користуванні. Також просив вселити його у зазначену квартиру та зобов'язати відповідачку не чинити перешкоди у її користуванні.
В обґрунтування зазначеного позову ОСОБА_3 посилається на те, що його дружина ОСОБА_4 у 1992 році отримала ордер на квартиру АДРЕСА_1. 02.10.1996 року відповідач був зареєстрований за вказаною адресою як член сімґї наймача.
04.12.2009 року він не зміг потрапити до квартири, оскільки відповідачка змінила замки. На підставі зазначеного просив позовні вимоги задовольнити, оскільки іншого житла він не має.
Відповідачка з позовом не погодилась та звернулася до суду з зустрічними вимогами та просила визнати ОСОБА_3 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, оскільки з листопада 2009 року у квартирі він не проживає, та речей його у квартирі не має. Також просила суд зобов'язати СГІРФО Білгород-Дністровського МВ ГУМВС України в Одеській області зняти з реєстраційного обліку ОСОБА_3, який зареєстрований у спірній квартирі.
Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 09 квітня 2013 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено. Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено. Визнано ОСОБА_3 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1. Зобов'язано СГІРФО Білгород-Дністровського МВ ГУМВС України в Одеській області зняти з обліку реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 громадянина ОСОБА_3.
Не погоджуючись з зазначеним рішенням, ОСОБА_3 подав до суду апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, ухвалити по справі нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, а у задоволенні зустрічних позовних вимог відмовити, посилаючись на порушення судом норм права.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, який доповів зміст рішення, яке оскаржено, доводи апеляційної скарги, межі, в яких повинні здійснюватись перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази, вислухавши думку учасників процесу, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу задовольнити, з наступних підстав.
Згідно ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що він не може мати право власності на ? частку квартиру АДРЕСА_1, оскільки зазначена квартира була придбана не за спільні кошти подружжя, а за кошти матері відповідачки, тому ОСОБА_4 є одноосібним власником квартири.
Задовольняючи зустрічні позовні вимоги ОСОБА_4 та визнаючи ОСОБА_3 таким, що втратив право користування спірною квартирою, суд першої інстанції виходив з того, що останній у спірній квартирі без поважних причин не проживає більш ніж 3 роки, що сам й не заперечує.
Однак колегія суддів не може погодитися з висновками суду першої інстанції, оскільки висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи, суд неправильно застосував норми матеріального права.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 2 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 09 квітня 2013 року зазначеним вимогам не відповідає.
Так, апеляційним судом встановлено, підтверджено матеріалами справи та не спростовується сторонами, що у грудні 1991 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 уклали шлюб. Від шлюбу у подружжя народилося двоє дітей: дочка ОСОБА_5, 1994 року народження, та син ОСОБА_6, 1999 року народження, про що свідчать свідоцтва про народження, наявні в матеріалах справи.
09 жовтня 1992 року ОСОБА_4 внесла до бюджету міськвиконкому 1000000 карбованців на будівництво 2-х кімнатної квартири АДРЕСА_1, що підтверджується довідкою Білгород-Дністровського міськвиконкому № 2-39-01 від 07.02.1995 року (а.с.125 т.1).
Рішенням виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради народних депутатів № 3544 від 15.10.1992 року було виділено зазначену квартиру комунальному підприємству «Ринок» для надання її працівнику підприємства ОСОБА_4.
19 жовтня 1992 року на підставі зазначеного рішення ОСОБА_4 був виданий ордер № 389 серії НФ від 19.10.1992 року на сім'ю з двох чоловік, на підставі чого ОСОБА_4 та ОСОБА_3 вселилися у квартиру.
25 травня 1995 року рішенням виконкому Білгород-Дністровської міської ради № 651 на ім'я ОСОБА_4 було видано свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1.
31 травня 1995 року ОСОБА_4 зареєструвала право особистої власності на зазначену квартиру.
09 жовтня 1996 року ОСОБА_3 був прописаний у спірній квартирі.
З листа № 1110 від 02.07.2013 року КП «Білгород-Дністровське БТІ» вбачається, що приватизаційна справа на спірну квартиру не заводилась, у зв'язку з тим, що дана квартира була викуплена ОСОБА_4.
14 вересня 2010 року шлюб між сторонами був розірваний, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу (а.с.128 т.1).
ОСОБА_3 зазначив, що після розірвання шлюбу у спірній квартирі не проживає, оскільки ОСОБА_4 змінила замки та до квартири його не пускає.
Відповідно до ст. 22 КпШС України, ст.ст. 60-61 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним з подружжя. Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Ураховуючи, що спірна квартира була придбана до 01 січня 2004 року, тому правовідносини, пов'язані з її поділом, регулюються КпШС України, який був чинним на цей час.
Згідно ст. 28 КпШС України в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.
Відповідно до статті 29 КпШС України якщо між подружжям не досягнуто згоди про спосіб поділу спільного майна, то за позовом подружжя або одного з них суд може постановити рішення: про поділ майна в натурі, якщо це можливо без шкоди для його господарського призначення; про розподіл речей між подружжям з урахуванням їх вартості та частки кожного з подружжя в спільному майні; про присудження майна в натурі одному з подружжя, з покладенням на нього обов'язку компенсувати другому з подружжя його частку грішми. При цьому суд також бере до уваги інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя,що заслуговують на увагу. Поділ спільного майна подружжя може бути проведений як під час перебування в шлюбі, так і після розірвання шлюбу.
Аналогічні положення містяться у статтях 70, 71 СК України.
Згідно з п. 23 постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» № 11 від 21.12.2007 року, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо.
Колегія суддів не приймає до уваги доводи відповідачки ОСОБА_4 про те, що кошти на придбання квартири подарувала її мати ОСОБА_7, оскільки зазначене на знайшло свого підтвердження в матеріалах справи, а копія розписки про отримання коштів не може бути належним доказом того, що саме за ці кошти подружжя придбало спірну квартиру.
Колегія суддів ставить під сумнів зазначену розписку, оскільки ОСОБА_4 не надано зрозумілих пояснень з приводу необхідності написання розписки, якщо кошти були подаровані та поверненню не підлягали. Також у зустрічній позовній заяві ОСОБА_4 не посилалася на те, що квартира була придбана за кошти, які їй подарували її мати, розписка появилася згодом.
Колегія суддів звертає увагу, що ордер на спірну квартиру був отриманий на двох чоловік, як на ОСОБА_4 так і на ОСОБА_3, які придбали квартиру у період шлюбу.
Аналізуючи наведене колегія суддів дійшла висновку, що спірна квартира була придбана у період шлюбу, а тому є спільним майном подружжя та ОСОБА_3 має право на ? її частини.
Що стосується вимог ОСОБА_3 щодо виділення йому у користування та володіння ізольовану кімнату житловою площею 12,4 кв.м., колегія суддів дійшла висновку, що зазначені вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав.
З висновку судової будівельно-технічної експертизи № 81/10 від 12.04.2011 року вбачається, що квартира АДРЕСА_1 має 2 кімнати: житловою площею 12,4 кв.м. та 18,4 кв.м..
Також з матеріалів справи вбачається, та сторонами не заперечується, що у зазначеній квартирі проживає ОСОБА_4 з двома дітьми різної статі 1994 та 1999 років народження. Таким чином, виділивши ОСОБА_3 житлову кімнату площею 12,4 кв.м., та залишаючи кімнату 18,4 кв.м. у користуванні ОСОБА_4 та двох дітей, порушуються їх житлові умови, оскільки відповідно до ст. 50 ЖК України не допускається заселення однієї кімнати особами різної статі, старшими за дев'ять років, крім подружжя, та частиною 1 ст. 40 ЖК України визначено, що жиле приміщення надається громадянам у межах норми жилої площі, але не менше розміру, який визначається Кабінетом Міністрів України і Федерацією професійних спілок України.
Згідно до постанови Кабінету Міністрів України № 219 від 19 березня 2008 року тимчасова мінімальна норма забезпечення соціальним житлом: у квартирах, садибних (одноквартирних) будинках із житлового фонду соціального призначення становить у розмірі 22 кв. метрів загальної площі на сім'ю із двох осіб і додатково 9,3 кв. метра загальної площі на кожного наступного члена сім'ї.
Постановою виконкому Одеської обласної ради народних депутатів і президії обласної ради професійних спілок №52 від 16 січня 1985 року (зі змінами від 17 вересня 1991 року № 378) встановлений розмір середньої забезпеченості громадян житловою площею в населених пунктах області - 8,5 кв.м..
Колегія суддів не приймає до уваги доводи ОСОБА_4 про те, що ОСОБА_3 без поважних причин не проживав у спірній квартирі тривалий час, оскільки з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 неодноразово звертався до органів внутрішніх справ з заявами про протиправні дії ОСОБА_4, яка поміняла замки на вхідних дверях та не пускає його до оселі, що підтверджується постановами про відмову у порушенні кримінальної справи (а.с.19, 21, 25, 41, 42 т.1), талонами-повідомленнями (а.с.27 т.1).
Згідно зі ст.ст. 71, 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, внаслідок відсутності цієї особи понад шість місяців без поважних причин провадиться в судовому порядку.
В частині 3 ст. 9 ЖК України зазначено, що ніхто не може бути виселений із займаного приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як на підставах і в порядку, передбачених законом.
Згідно зі ст. 310 ЦК України фізична особа має право на місце проживання. Фізична особа має право на вільний вибір місця проживання та його зміну, крім випадків встановлених законом.
Статтею 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло, ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Аналізуючи наведене колегія суддів дійшла висновку, що ОСОБА_3 не проживав у АДРЕСА_1 з поважних причин, оскільки ОСОБА_4 перешкоджала йому у допуску до квартири.
Крім того, як вже було зазначено вище, спірна квартира була придбана у період шлюбу, а тому є спільним майном подружжя.
Згідно ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до ч. 1. ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_3 та відмови у задоволенні позову ОСОБА_4.
Керуючись ст.ст. 303, 307 ч. 1 п. 2, ст. 309 ч. 1 п.п. 3, 4, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області, -
вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 09 квітня 2013 року скасувати.
Ухвалити по справі нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_3 право власності на ? частину квартири АДРЕСА_1. Вселити ОСОБА_3 у зазначену квартиру та зобов'язати відповідачку не чинити перешкоди у її користуванні. В іншій частині його позовних вимог відмовити.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_3 відмовити.
Рішення колегії судів набирає законної сили з моменту проголошення.
Рішення колегії суддів може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня проголошення до суду касаційної інстанції.
Судді апеляційного суду Одеської області
І.А. Артеменко
П.М. Черевко
В.О. Суворов