18 червня 2013 року Справа №1915/14124/2012
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:
- головуючого - судді Стельмащука П.Я.
- при секретарі Гапій В.А.;
- за участю представника позивача - ОСОБА_1;
- представників відповідача - Зарічанська О.І., Брик О.М.;
- представника третьої особи - ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Тернополі цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «Гілея» ЛТД, третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Завод «Ремпобуттехніка» про стягнення коштів,-
Позивач ОСОБА_4 звернувся в суд із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «Гілея» ЛТД про стягнення 42137,00 грн., а саме, 3837,00 грн. - вартість безпідставно набутих майнових прав на частину приміщення, 15000,00 грн. - майнова шкода, 22300,00 грн. - упущена вигода, 1000,00 грн. - судові витрати в якості незалежної експертної оцінки, а також судових витрат по сплаті судового збору.
В обґрунтування вимог вказує, що 23.11.2009р. позивач придбав нежитлове приміщення загальною площею 27,8 кв.м., яке знаходиться за адресою АДРЕСА_1. Відповідач займав і на даний час продовжує займати сусіднє нежитлове приміщення у цьому ж будинку загальною площею 49,5 кв.м., у цьому приміщенні до липня 2012 року був відсутній окремий вхід. Працівниками та клієнтами відповідача щоденно здійснювався прохід через приміщення, що є власністю позивача, створюючи нестерпні умови перебування та праці, незважаючи на те, що відповідач мав можливість влаштування окремого входу. До 17.11.2010р. жодної пропозиції від відповідача на адресу позивача про укладення договору, який би регулював відносини щодо проходу відповідачем до його приміщення, не надходило. Пропозиції ж позивача до відповідача про укладення відповідного договору відхилялись. Отже, на думку позивача, відповідач фактично користувався приміщенням, яке належало позивачу, з 23.11.2009р. до 17.11.2010р. без достатньої правової підстави. На замовлення позивача ПП «Львівський юридичний центр» визначило вартість оренди частини приміщень площею 3,1 кв.м. у АДРЕСА_1 за період з 23.11.2009р. по 17.11.2010р. в розмірі 3837,00 грн. Дану суму, на думку позивача, відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу як вартість безпідставно набутих майнових прав. Окрім того, 10.07.2010р. між позивачем та ОСОБА_5 було укладено попередній договір оренди нежитлового приміщення загальною площею 27,8 кв.м., що розташоване у АДРЕСА_1, відповідно до якого сторони зобов'язались не пізніше 18.11.2010р. укласти договір оренди цього нежитлового приміщення. 10.07.2010р. між позивачем і ОСОБА_5 було укладено договір завдатку, на підставі якого того ж числа ОСОБА_5 передала позивачу 15000,00 грн. в якості завдатку та який вважався авансовим платежем за договором оренди. Звернення позивача до відповідача із вимогою про облаштування окремого входу та звільнення приміщення, яке належало позивачеві бажаного для позивача результату не дало. У зв'язку із тим, що основний договір оренди не був укладений з вини позивача, позивачу довелось повернути ОСОБА_5 завдаток в розмірі 15000.00 грн. та додатково їй сплатити суму в розмірі завдатку 15000,00 грн., як передбачено попереднім договором оренди. Таким чином, внаслідок неправомірних дій відповідача, позивачу завдано майнової шкоди в розмірі 15000,00 грн. У зв'язку із тим, що попереднім договором оренди та договором завдатку було передбачено, що оренда буде здійснена за ціною 3000,00 грн. за місяць оренди строком на 2 роки, а також тим, що 30.06.2011р. було розірвано договір купівлі-продажу приміщення від 23.11.2009р., позивач вважає, що за період з 18.11.2010р. по 30.06.2011р. відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу упущену вигоду в сумі 22300,00 грн. Окрім того, на переконання позивача, з відповідача слід стягнути 1000,00 грн. сплачених позивачем за проведення незалежної експертної оцінки.
У судовому засіданні представник позивача уточнені позовні вимоги підтримав у повному обсязі, зіславшись на доводи викладені у позовній заяві та наданих суду усних поясненнях.
Ухвалою суду від 27.11.2012р. до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача залучено товариство з обмеженою відповідальністю «Завод «Ремпобуттехніка».
Представники відповідача позов не визнали, надавши суду письмові заперечення та усні пояснення, із яких слідує наступне. На підставі договору купівлі-продажу від 14.10.2003р., відповідачу на праві власності належить приміщення площею 55,7 кв.м., яке знаходиться за адресою АДРЕСА_1, а саме приміщення 4-2 та 4-3. Крім цього, з 1992 року відповідач разом із третьою особою орендували частину приміщення 4-1 загальною площею 27,8 кв.м. за адресою АДРЕСА_1. Вказану частину приміщення позивач використовував для проходу до належного йому на праві власності приміщення. Спірне приміщення 4-1 було єдиним не тільки проходом, але й входом через який засновники, працівники, покупці та інші особи, які мали відношення до відповідача, могли потрапити до належного останньому приміщення, оскільки окремий вхід для товариства зробити неможливо через високий рівень тротуару над існуючим приміщенням. Окрім того, у договорі купівлі-продажу приміщення від 23.11.2009р. позивача було зобов'язано забезпечувати перехід до приміщення 4-2 до 17.11.2010р. Також відповідач вказує на те, що нежитлове приміщення цокольного поверху житлового будинку по АДРЕСА_1 є пам'яткою архітектури місцевого значення. А відповідно до умов охоронного договору укладеного 19.11.2009р. між управлінням містобудування та архітектури Тернопільської ОДА і позивачем, останній взяв на себе зобов'язання здійснювати продаж, передачу у володіння, користування чи управління пам'ятки (її частини) тільки після письмової згоди органу охорони. За інформацією відповідача позивач не мав згоди органу охорони, а відтак не мав права передавати будь-кому в користування приміщення 4-1 чи його частину. А відтак, укладені позивачем попередній договір оренди, договір завдатку, розписка не повинні братись до уваги судом. В обґрунтування безпідставності позовних вимог відповідач звертає увагу суду на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 31.01.2013р., залишеного без змін ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 18.04.2013р., яким було визнано недійсним договір купівлі-продажу від 17.11.2009р. приміщення 4-1, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1. Оскільки цей договір купівлі-продажу передував договору купівлі-продажу від 23.11.2009р., визнання недійсним першого договору тягне за собою недійсність і наступного. Також, на думку відповідача, не можуть бути задоволені вимоги щодо стягнення 1000,00 грн. сплачених позивачем за незалежну експертну оцінку, так як стягнення таких витрат не передбачено ЦПК України. Просить відмовити у задоволенні позову повністю.
Представник третьої особи підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив їх задовольнити з мотивів викладених позивачем.
При розгляді даної справи судом встановлено наступне.
23.11.2009р. між третьою особою (продавець) та позивачем (покупець) укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення загальною площею 27,8 кв.м., яке знаходиться за адресою АДРЕСА_1, що становить 7/1000 частин житлового будинку, а саме: 4-1 приміщення пл. 26,6 кв.м., VIII коридор пл. 1,2 кв.м. Ціна продажу - 84000,00 грн.
24.11.2009р. ТзОВ «Міське бюро технічної інвентаризації» (м. Тернопіль) видало витяг №24554180 про реєстрацію права власності за ОСОБА_4 на дане нерухоме майно.
Згідно розділу 5 даного договору, покупець (позивач) зобов'язаний, зокрема, подальшу експлуатацію приміщення здійснювати відповідно до вимог державних будівельних норм України та пам'яткоохоронних зобов'язань, які є невід'ємною частиною цього договору; забезпечувати перехід до приміщення 4-2 будівлі за адресою АДРЕСА_1 до 17 листопада 2010 року шляхом укладення відповідного договору.
Дане приміщення є пам'яткою архітектури місцевого значення, згідно рішення Тернопільського облвиконкому №83 від 18.11.1994р., охоронний №2017М.
На виконання вимог Закону України «Про охорону культурної спадщини», 19.11.2009р. між управлінням містобудування та архітектури Тернопільської облдержадміністрації, як органом Охорони, з одного боку, та позивачем, як власником, з другого боку, укладено охоронний договір на пам'ятку культурної спадщини №163/2, згідно умов якого позивач, як власник, взяв на себе зобов'язання щодо охорони пам'ятки архітектури місцевого значення - нежитлових приміщень цокольного поверху житлового будинку по АДРЕСА_1, 1958-1960р., а також позивач зобов'язався використовувати пам'ятку (частину пам'ятки) (приміщення цокольного поверху загальною площею 27,8 кв.м.) під майстерню з ремонту побутової техніки, здійснювати продаж, передачу у володіння, користування чи управління пам'ятки (частини) тільки після письмової згоди органу охорони.
Власником сусіднього приміщення у цьому ж будинку площею 55,7 кв.м., а саме: 4-2 приміщення площею 49,5 кв.м., 4-3 кладовка площею 6,2 кв.м. є відповідач (договір купівлі-продажу приміщення від 14.10.2003р., укладений між управлінням обліку та контролю за використанням комунального майна департаменту економіки Тернопільської міської ради (продавець) та відповідачем (покупець)).
Як вбачається із наданого позивачем плану цокольного поверху, пояснень сторін, вхід до приміщення відповідача 4-2, на час спірних правовідносин, здійснювався через приміщення позивача 4-1 та VIII. Свого входу приміщення відповідача 4-2 не мало.
10.07.2010р. позивачем укладено з ОСОБА_5 попередній договір оренди нежитлового приміщення, згідно якого сторони зобов'язались не пізніше 18.11.2010р. укласти договір оренди нежитлового приміщення (Основний договір) загальною площею 27,8 кв.м., що розташоване у АДРЕСА_1 з цільовим призначенням для роздрібної торгівлі та комерційних послуг, на умовах встановлених цим договором. Відповідно до цього договору, оренда нежитлового приміщення повинна бути здійснена за ціною 3000,00 грн. за місяць оренди строком на 2 роки з моменту підписання договору оренди (п. 2.) Орендарем надано орендодавцю завдаток в розмірі 15000,00 грн. відповідно до договору завдатку від 10.07.2010р., в подальшому орендар зобов'язується виплачувати суму оренди не пізніше 25 числа місяця, що передує місяцю оренди (п. 3.). Для укладення Основного договору орендодавець зобов'язується: забезпечити відсутність будь-яких перешкод для зайняття орендарем орендованого нежитлового приміщення; звільнити приміщення від непотрібних орендарю речей; забезпечити відсутність сторонніх осіб на всій території вищевказаного приміщення (загальною площею 27,8 кв.м.) (п. 5.).
10.07.2010р. позивачем укладено з ОСОБА_5 договір завдатку. Згідно цього договору, орендар зобов'язується сплатити орендодавцю на його вимогу завдаток в розмірі 15000,00 грн., який вважатиметься сторонами авансовим платежем за договором оренди нежитлового приміщення згідно п. 1.2. даного договору (п. 1.1.). Сторони зобов'язуються укласти договір оренди нежитлового приміщення не пізніше 18 листопада 2010 року. Тобто орендодавець зобов'язується надати в оренду, а орендар зобов'язується орендувати нежитлове приміщення, що є власністю орендодавця і розташоване за наступною адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 27,8 кв.м. (п.1.2.). Пунктом 2.3. цього договору також передбачено, що відповідно до ч. 1 статті 571 ЦК України, якщо порушення зобов'язання по укладенню договору оренди нежитлового приміщення станеться з вини орендаря, завдаток залишається у орендодавця; якщо порушення зобов'язання по укладенню договору оренди нежитлового приміщення станеться з вини орендодавця, він зобов'язаний буде повернути орендареві завдаток та додатково сплатити суму у розмірі завдатку.
Також 10.07.2010р. ОСОБА_4 видано ОСОБА_5 розписку про одержання 15000,00 грн. в якості завдатку в рахунок майбутньої оренди вищевказаного нежитлового приміщення.
19.11.2010р. ОСОБА_5 видано ОСОБА_4 розписку про одержання 30000,00 грн. у зв'язку із невиконанням орендодавцем п. 5 попереднього договору оренди нежитлового приміщення від 10.07.2010р. та п. 1.3. Договору завдатку від 10.07.2010р.
Договором між третьою особою та позивачем від 30.06.2011р. розірвано договір купівлі-продажу приміщення від 23.11.2009р. укладений між цими ж сторонами. Договір про розірвання договору посвідчено приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу ОСОБА_7 та зареєстровано в реєстрі за №528.
Однак, рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 11.02.2011р. по справі №2-107/11 за позовом ТзОВ фірма «Гілея» ЛТД до Тернопільської міської ради, департаменту економіки, підприємництва та управління комунальним майном Тернопільської міської ради, ТзОВ завод «Ремпобуттехніка», ОСОБА_4 про переведення прав покупця за договором та визнання права власності на нерухоме майно, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 31.03.2011р., встановлено, що станом на день розгляду справи (11.02.2011р.) договір купівлі-продажу приміщення від 23.11.2009р. укладений між ТОВ завод «Ремпобуттехніка» та ОСОБА_4 розірвано за згодою сторін, кошти в сумі 84000,00 грн. перераховані згідно видаткового касового ордера №120 від 28.12.2010р.
На підставі ч. 3 статті 61 ЦПК України, обставини, встановлені в справі №2-107/11 не повинні доказуватись при розгляді даної справи.
05.07.2012р. позивачем укладено з приватним підприємством «Львівський юридичний центр» договір №577е/07-12 про проведення незалежної експертної оцінки майна (визначення величини орендної плати для нежитлового приміщення загальною площею 27,8 кв.м., вбудованого в цокольний поверх 5-поверхового цегляного житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1, за періоди 23.11.2009р.-17.11.2010р. та 18.11.2010-30.06.2011р.). Вартість послуг оцінки - 1000,00 грн. 20.07.2012р. сторонами підписано акт виконаних робіт №577е/07-12.
Згідно висновку приватного підприємства «Львівський юридичний центр» від 24.07.2012р., вартість оренди частини приміщень об'єкта оцінки площею 3,1 кв.м. за період з 23.11.2009р. по 17.11.2010р. складає 3837,00 грн. Вартість оренди приміщень об'єкта оцінки площею 27,8 кв.м. за період з 18.11.2010р. по 30.06.2011р. складає 23103,00 грн.
При цьому, суд зазначає, що визначення вартості оренди частини приміщень об'єкта оцінки площею 3,1 кв.м. не було предметом ні договору №577е/07-12 від 05.07.2012р. про проведення незалежної експертної оцінки майна, ні акту виконаних робіт №577е/07-12 від 20.07.2012р.
Згідно квитанції від 30.07.2012р. позивач сплатив на рахунок приватного підприємства «Львівський юридичний центр» 1000,00 грн. в якості оплати незалежної експертної оцінки.
Згідно із статтею 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до статті 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів. Згідно статті 58 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 1 статті 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Статтею 212 ЦПК визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд прийшов до переконання про необґрунтованість позовних вимог, не підтвердження їх матеріалами справи та необхідність відмовити у задоволенні позову, з наступних підстав.
Позивач стверджує, що відповідач користувався частиною приміщення площею 3,1 кв.м. з 23.11.2009р. до 17.11.2010р., яке на той час було власністю позивача, без достатньої правової підстави, а відтак на підставі статей 1212, 1213 ЦК України, зобов'язаний відшкодувати позивачу вартість безпідставно набутих майнових прав в розмірі, який визначений незалежним оцінювачем в сумі 3837,00 грн.
При цьому, позивач не довів належними та допустимими доказами факт користування відповідачем приміщенням площею 3,1 кв.м. з 23.11.2009р. до 17.11.2010р. без достатньої правової підстави та нанесення шкоди позивачу в сумі 3837,00 грн.
Як вбачається із договору купівлі-продажу приміщення від 23.11.2009р., позивач придбав приміщення із певним обтяженням. А саме, зобов'язанням забезпечувати перехід до приміщення 4-2 будівлі за адресою АДРЕСА_1 до 17 листопада 2010 року шляхом укладення відповідного договору.
Судом встановлено, що сторони добровільно не уклали відповідний договір, а позивач не звертався до суду за захистом своїх інтересів про примусове укладення відповідного договору.
Як вбачається із наданого позивачем плану цокольного поверху, пояснень сторін, вхід до приміщення відповідача 4-2, на час спірних правовідносин, здійснювався через приміщення позивача 4-1 та VIII. Свого входу приміщення відповідача 4-2 не мало. Посилання позивача на лист управління містобудування та архітектури від 06.02.2001р. за №230/09 щодо можливості влаштування окремого входу до магазину промислових товарів ТОВ «Гілея» не є беззаперечним, так як існує й інший лист управління містобудівного та архітектурного комплексу від 13.05.2008р. за №775/09, згідно якого, оскільки приватизацію частини орендованих приміщень ТзОВ «Ремпобуттехніка» ТзОВ «Гілея» було проведено без врахування влаштування окремого входу (що не є можливим в зв'язку з високим рівнем тротуару над існуючими приміщеннями) та усною відмовою ТзОВ «Гілея» на влаштування окремого входу за рахунок їхньої приватизованої площі, внесення змін в запропоновану ескізну пропозицію можливе тільки після взаємного узгодження зацікавлених сторін.
Відповідно до статті 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Згідно статті 1213 ЦК України, набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
Таким чином, ключовим для застосування положень статей 1212, 1213 ЦК України є встановлення факту набуття майна (в даному випадку позивач має на увазі майнові права на нерухоме майно, які згідно статті 190 ЦК України, є різновидом майна) або збереження його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно). Зважаючи на положення пункту договору купівлі-продажу приміщення від 23.11.2009р., такого факту суд не встановив, а відтак твердження про безпідставне користування відповідачем приміщенням площею 3,1 кв.м. з 23.11.2009р. до 17.11.2010р. є необґрунтованим.
Не підлягають задоволенню й вимоги про стягнення з відповідача 15000,00 грн. майнової шкоди, завданої позивачу внаслідок неправомірних дій відповідача та 22300,00 грн. упущеної вигоди.
Відповідно до статті 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Жодних належних та допустимих доказів неправомірності дій відповідача в судовому засіданні не здобуто. Посилання позивача на листи-вимоги до відповідача з повідомленням про те, що перехід до приміщення 4-2 18 листопада 2010 року буде припинено та вимогою облаштувати окремий вхід та звільнення приміщення, а також на відсутність бажаного для позивача реагування зі сторони відповідача не може бути доказом неправомірності дій відповідача. Так як відповідач не був стороною договору купівлі-продажу від 23.11.2009р., жодних обов'язків саме на відповідача цей договір не поклав. А також позивачем не надано доказів застосування ним тих наслідків, про які позивач попереджав відповідача у листах від 15.07.2010р. і 09.08.2010р., а також про перешкоджання відповідачем позивачу припинити перехід до приміщення 4-2.
Згідно статті 386 ЦК України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Відповідно до статті 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Доказів звернення позивача із відповідним позовом до суду чи заявами до правоохоронних органів про усунення перешкод у здійсненні ним права користування своїм майном з метою захисту свого права власності судом не здобуто.
Згідно статті 3 ЦК України, однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.
Таким чином, уклавши попередній договір оренди нежитлового приміщення та договір завдатку з ОСОБА_5 на вищезгаданих умовах (обов'язок повернути завдаток у подвійному розмірі у разі невиконання умов договорів з вини орендодавця), без погодження цих умов з відповідачем, позивач діяв на власний ризик і жодних правових наслідків для відповідача наявність цих договорів не створює.
Окрім цього, позивачем не надано доказу того, що ОСОБА_5 відмовилась від підписання основного договору оренди приміщення, у зв'язку із діями, бездіяльністю саме відповідача.
Як вбачається із письмової вимоги ОСОБА_5 до позивача про повернення коштів від 19.11.2010р., ОСОБА_5 стверджує, що станом на 19.11.2010р. саме позивачем не виконано п. 5 Попереднього договору оренди нежитлового приміщення від 10.07.2010р. та п. 1.3. Договору завдатку від 10.07.2010р., а саме: не забезпечено відсутність будь-яких перешкод для зайняття орендарем орендованого нежитлового приміщення та не забезпечено відсутність сторонніх осіб на всій території вищезазначеного приміщення (загальною площею 27,8 кв.м.). Жодної згадки про дії, бездіяльність відповідача, які б перешкоджали зайняти орендоване приміщення немає.
Про це ж йдеться і в розписці, виданій 19.11.2010р. ОСОБА_5, згідно якої остання одержала від позивача 30000,00 грн., у зв'язку з невиконанням орендодавцем (позивачем) п. 5 Попереднього договору оренди нежитлового приміщення від 10.07.2010р. та п. 1.3. Договору завдатку від 10.07.2010р. укладених між позивачем та ОСОБА_5
Згідно статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Судом не виявлено причинно-наслідковий зв'язок між діями (бездіяльністю) відповідача та нанесеною позивачу майновою шкодою в розмірі 15000,00 грн. і упущеною вигодою в розмірі 22300,00 грн., наявність такого зв'язку є лише припущенням позивача не доведеним матеріалами справи.
Лист відповідача від 16.07.2012р., на який посилається позивач в якості доказу відмови відповідача звільнити приміщення та облаштувати окремий вхід, не може братись до уваги судом з огляду на те, що адресований він директору ТзОВ «Завод «Ремпобуттехніка» та стосується спірних правовідносин між відповідачем та третьою особою, лист датований після розриву договору купівлі продажу нежитлового приміщення від 23.11.2009р.
Беручи до уваги рішення Тернопільського міськрайонного суду від 11.02.2011р. по справі №2-107/11 за позовом ТзОВ фірма «Гілея» ЛТД до Тернопільської міської ради, департаменту економіки, підприємництва та управління комунальним майном Тернопільської міської ради, ТзОВ завод «Ремпобуттехніка», ОСОБА_4 про переведення прав покупця за договором та визнання права власності на нерухоме майно, залишене без змін ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 31.03.2011р., суд критично ставиться до визначеного позивачем періоду за який слід, на його думку, стягнути упущену вигоду (з 18.11.2010 до 30.06.2011р.), так як даним рішенням встановлено, що станом на день розгляду справи (11.02.2011р.) договір купівлі-продажу приміщення від 23.11.2009р. укладений між ТОВ завод «Ремпобуттехніка» та ОСОБА_4 розірвано за згодою сторін, кошти в сумі 84000,00 грн. перераховані згідно видаткового касового ордера №120 від 28.12.2010р.
Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача 1000,00 грн. судових витрат в якості незалежної експертної оцінки, в задоволенні такої також слід відмовити у зв'язку з невідповідністю вимогам закону.
Згідно статті 79 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать: витрати на правову допомогу; витрати сторін та їх представників, що пов'язані з явкою до суду; витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз; витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів за місцем їх знаходження та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи; витрати, пов'язані з публікацією в пресі оголошення про виклик відповідача.
Оцінка проведена за замовленням позивача ще до звернення із позовною заявою до суду не може бути віднесена до витрат, пов'язаних з розглядом справи, так як стаття 79 ЦПК України передбачає вичерпний цих витрат. Витрати, пов'язані із проведенням судових експертиз не є тотожними витратам сторони на оцінку майна (майнових прав) поза межами судового процесу.
Посилання відповідача на порушення позивачем вимог Закону України «Про охорону культурної спадщини» при укладенні попереднього договору оренди нежитлового приміщення та на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 31.01.2013р., залишеного без змін ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 18.04.2013р., яким було визнано недійсним договір купівлі-продажу від 17.11.2009р. приміщення 4-1, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 не беруться судом до уваги, так як фактично приміщення загальною площею 27,8 кв.м. позивачем ОСОБА_5 передано не було, укладений був лише попередній договір оренди. Щодо рішення Тернопільського міськрайонного суду від 31.01.2013р. суд зазначає, що даним рішенням, яке набрало законної сили 18.04.2013р. визнано недійсним договір купівлі-продажу від 17.11.2009р. Договір від 23.11.2009р. недійсним не визнавався.
Відповідно до статті 88 ЦПК України, так як рішення ухвалено не на користь позивача судові витрати не стягуються.
Керуючись ст.ст. 4, 10, 11, 57-62, 79, 88, 209, 212-215, 218, 223, 294 Цивільного процесуального кодексу України, суд ,-
У задоволенні позову ОСОБА_4 до товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «Гілея» ЛТД, третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Завод «Ремпобуттехніка» про стягнення коштів - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом .
Рішення суду може бути оскаржене до апеляційного суду Тернопільської області через Тернопільський міськрайонний суд шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Головуючий П.Я.Стельмащук