Справа № 263/5913/13-ц
Провадження № 2/263/2412/2013
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И.
20 червня 2013 року. Жовтневий районний суд м. Маріуполя у складі судді Степанової С.В., при секретарі Марцині Д.С., за відсутністю сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Маріуполя цивільну справу за позовом Управління міського майна Маріупольської міської ради до ОСОБА_1, Реєстраційної служби Маріупольського міського управління юстиції Донецької області про визнання договору дарування недійсним та витребування майна з чужого незаконного володіння, -
Представник Управління міського майна Маріупольської міської ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, Реєстраційної служби Маріупольського міського управління юстиції Донецької області про визнання недійсним договору дарування квартири № 40, яка знаходиться в будинку АДРЕСА_2 та витребування цього майна з чужого незаконного володіння. В позовній заяві вказав, що згідно свідоцтва про право власності на житло від 28.07.1994 року квартира АДРЕСА_1 була приватизована ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3. 31.07.1997 року вказана квартира була подарована ОСОБА_2 та ОСОБА_3 їх сину ОСОБА_1 Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 24.04.2013 року свідоцтво про право власності на спірну квартиру від 28.07.1994 року визнано недійсним. Представник позивача заперечував проти дійсності правочину, вчиненого на підставі правовстановлюючого документу, який згідно рішення суду не відповідав вимогам діючого законодавства, у зв'язку з чим просив суд визнати договір дарування спірної квартири від 31.07.1997 року недійсним, витребувати у ОСОБА_1 спірну квартиру та повернути її до комунальної власності м. Маріуполя, зобов'язавши реєстраційну службу Маріупольського міського управління юстиції Донецької області здійснити державну реєстрацію права власності квартири АДРЕСА_1 за територіальною громадою м. Маріуполя в особі Маріупольської міської ради Донецької області та скасувати попередню реєстрацію за ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1.
У судове засідання представник позивача не з'явився, однак надіслав до суду заяву з проханням розгляд справи вести за його відсутністю, на задоволенні позовних вимог наполягав.
Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання також не з'явився, однак надіслав до суду заяву з проханням розгляд справи вести за його відсутністю, позовні вимоги визнав в повному обсязі.
Представник відповідача, Реєстраційної служби Маріупольського міського управління юстиції Донецької області у судове засідання також не з'явився, надіслав до суду заяву з проханням розгляд справи вести в його відсутності.
Суд, дослідивши письмові докази, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню за наступними підставами.
Судом встановлено, що згідно свідоцтва про право власності на житло від 28.07.1994 року квартира АДРЕСА_1 на праві спільної власності належала ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3 (а.с.5).
31.07.1997 року ОСОБА_2, ОСОБА_3 уклали договір дарування квартири АДРЕСА_1, згідно якого обдарований ОСОБА_1 прийняв в дар вказану квартиру. Договір дарування був нотаріально посвідчений державним нотаріусом Першої маріупольської державної нотаріальної контори ОСОБА_4 та зареєстрований в реєстрі за № 6-1812 (а.с.6-7).
Право власності на квартиру АДРЕСА_1 було зареєстровано за ОСОБА_1 в БТІ м. Маріуполя 21.10.1997 року за реєстраційним номером № 34764 (а.с. 8).
Згідно рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 24.04.2013 року свідоцтво про право власності від 28.07.1994 року на квартиру АДРЕСА_1 визнано недійсним. (а.с.4)
Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін чи інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Відповідно до ч.3 ст. 388 ЦК України, якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Згідно до ч.3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Відповідно до п. 49 глави 2 розділу 3 «Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 14 червня 1994 р. N 18/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 7 липня 1994 р. за N 152/36 (далі Інструкція), яка діяла на момент посвідчення спірної угоди, при нотаріальному посвідченні договорів про відчуження жилого будинку, а також іншого нерухомого майна, що підлягає реєстрації, нотаріус вимагає подання документів, які підтверджують право власності на вказане майно у осіб, які його відчужують. Право власності на жилий будинок, квартиру, дачу, садовий будинок, гараж, інші будівлі і споруди, що відчужуються, може бути підтверджено, зокрема, свідоцтвом про право власності, яке видається відповідним органом (при приватизації житла, об'єктів незавершеного будівництва, автозаправних станцій, що реалізують пально-мастильні матеріали виключно населенню тощо). Документи щодо майна, що підлягає реєстрації, приймаються нотаріусом за наявності відмітки реєструючого органу або реєстраційного посвідчення, яке є невід'ємною частиною правовстановлюючого документа.
Згідно до п. 24 розділу 2 Інструкції нотаріуси не приймають для вчинення нотаріальних дій документи, якщо вони не відповідають вимогам законодавства або містять відомості, що порочать честь і гідність людини.
За рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 24.04.2013 року встановлено, що договір дарування від 31.07.1997 року спірної квартири було вчинено на підставі правовстановлюючого документу, а саме свідоцтва про право власності на житло від 28.07.1994 року, яке не відповідало вимогам діючого законодавства в частині оформлення приватизації вказаного майна. В свою чергу нотаріус, який посвідчував угоду не мав таких відомостей на день її укладення, тому суд вважає наведені обставини істотними для визнання такої угоди недійсною. Оскільки порушення законодавства були допущені при оформленні приватизації спірного майна, а в подальшому - при оформленні договору дарування, суд вважає доцільним внаслідок визнання недійсним договору дарування витребувати у ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 та повернути її до комунальної власності м. Маріуполя.
Одночасно з цим, суд вважає необхідним задовольнити позовні вимоги частково в частині подальшої процедури переоформлення державної реєстрації права власності квартири в реєстраційній службі Маріупольського міського управління юстиції Донецької області та виключити формулювання «зобов'язати», оскільки п. 10 Указу Президента України від 06.04.2011 року № 401/2011 «Про затвердження Положення про Державну реєстраційну службу України», передбачає, що Укрдержреєстр здійснює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно відповідно до закону.
Згідно п. 5 ч.1 ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 року № 1952-ІV зі змінами та доповненнями, державна реєстрація прав проводиться на підставі рішень судів, що набрали законної сили. Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.
На підставі ч.3 ст. 215, ч. 1 ст. 216, ч.3 ст. 388 ЦК України, Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 року № 1952-ІV зі змінами та доповненнями, п. 10 Указу Президента України від 06.04.2011 року № 401/2011 «Про затвердження Положення про Державну реєстраційну службу України», «Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 14 червня 1994 р. N 18/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 7 липня 1994 р. за N 152/36, керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 88, 213, 215 ЦПК України,
Позовні вимоги Управління міського майна Маріупольської міської ради до ОСОБА_1, Реєстраційної служби Маріупольського міського управління юстиції Донецької області про визнання договору дарування недійсним та витребування майна з чужого незаконного володіння, задовольнити частково.
Визнати договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений від 31 липня 1997 року між ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_1, недійсним.
Витребувати у ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 та повернути її до комунальної власності м. Маріуполя.
Реєстраційній службі Маріупольського міського управління юстиції Донецької області здійснити державну реєстрацію права власності квартири АДРЕСА_1 за територіальною громадою м. Маріуполя в особі Маріупольської міської ради Донецької області та скасувати попередню реєстрацію за ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 229 грн. 40 коп.
На рішення може бути подано апеляційну скаргу до Апеляційного суду Донецької області через Жовтневий районний суд м. Маріуполя протягом десяти днів з дня отримання рішення.
Суддя С.В. Степанова