Справа № 161/5217/13-ц
Провадження № 2/161/2103/13
02 липня 2013 року Луцький міськрайонний суд Волинської області
у складі: головуючого-судді Пушкарчук В.П.,
при секретарі Акайомовій Т.В.,
з участю: позивача - ОСОБА_1,
представника позивача - ОСОБА_2,
представника позивача - ОСОБА_3,
відповідача - ОСОБА_4,
представника відповідача - ОСОБА_5,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_6 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення, -
ОСОБА_1 звернувся до Луцького міськрайонного суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_6 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення, а саме: усунути перешкоди у здійсненні ним права користування 72/100 частинами житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться у АДРЕСА_1, шляхом виселення ОСОБА_4, ОСОБА_6 та їх неповнолітньої дитини ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, з кімнати площею 12,3 кв.м. вказаного житлового будинку без надання іншого жилого приміщення.
Позовні вимоги мотивує тим, що відповідачі по справі - його син та невістка. Разом з ними та їх малолітньою донькою ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, проживає у житловому будинку, що знаходиться у АДРЕСА_1, який належить йому на праві власності.
Син позивача, ОСОБА_6, проживає у житловому будинку без реєстрації, є сімейним дебоширом, зловживає спиртними напоями.
Позивачу належить 72/100 частин житлового будинку, інші 28/100 частин житлового будинку належать ОСОБА_8, яка у будинку не проживає. Своєю частиною житлового будинку вона дозволила користуватись відповідачам у справі. Відповідачі проживають також і в кімнаті жилою площею 12,3 кв.м., яка належить позивачу. У користуванні спірною кімнатою йому відповідачами чиняться перешкоди.
Син порушує правила співжиття, руйнує його майно, застосовує фізичне насильство до нього та членів його сім'ї, а саме: дружини ОСОБА_3, другого сина, який проживає разом з ним. Вказані обставини стверджуються багатьма зверненнями за захистом у правоохоронні органи, актами судово-медичного обстеження щодо побиття ОСОБА_3, вироком Луцького міськрайонного суду від 12 жовтня 2012 року, яким ОСОБА_6 визнаний винним та засуджений за ч. 2 ст. 125 КК України до громадських робіт.
Однак, міри впливу до відповідача ОСОБА_6 та притягнення його до кримінальної відповідальності не дали позитивного результату. Відповідачі продовжують чинити позивачу перешкоди у користуванні власністю, створюють неможливі умови проживання з ними. Стосунки між позивачем та відповідачами ворожі, конфлікти виникають постійно і регулярно з приводу різних причин, які негативно впливають на життя його і інших членів сім'ї. На його зауваження про негативну поведінку відповідачі не реагують
Правовою підставою позову норми ст. 41 Конституції України, ст.ст. 16, 319, 321, 391 ЦК України.
В судовому засіданні 04.06.2013 року позивачем було подано заяву про уточнення позовних вимог. В заяві вказує, що уточнюючи свої позовні вимоги вважає за необхідне посилатися у позовній заяві не лише на норми цивільного законодавства, які регулюють захист права власності, а й на ст. 157 та ч. 1 ст. 116 Житлового кодексу України, які є підставою для виселення відповідачів зі спірного житлового будинку без надання іншого жилого приміщення. Просив виселити ОСОБА_4, ОСОБА_6 та їх неповнолітню дочку ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, з кімнати площею 12,3 кв.м. житлового будинку АДРЕСА_1, за неможливості спільного проживання.
Позивач ОСОБА_1 та його представники ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у судовому засіданні позов підтримали з підстав, викладених у позовній заяві, просили його задовольнити.
Відповідач ОСОБА_4 та її представник ОСОБА_5 проти задоволення позову заперечили, оскільки, як вони вважають, для його задоволення відсутні як фактичні, так і правові підстави.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін та їх представників, покази свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 суд приходить до висновку, що позов до задоволення не підлягає з наступних підстав.
Згідно ст. 10 Цивільного процесуального кодексу України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 57 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
Згідно вимог ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Судом встановлено, що на підставі ухвали Луцького міськрайонного суду від 11.10.2011 року у справі № 2-4821/11 ОСОБА_1 на праві власності належить 72/100 частин житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться у АДРЕСА_1, ОСОБА_8 - 28/100 (а.с. 5), дана обставина підтверджується витягом про державну реєстрацію прав від 28.11.2011 року (а.с. 6) та технічним паспортом на садибний (індивідуальний) житловий будинок (а.с. 7-8).
У житловому будинку разом із ОСОБА_1, у тому числі, проживає його син ОСОБА_6 (без реєстрації місця проживання), дружина сина ОСОБА_4, внучка ОСОБА_7, що підтверджується довідкою Гіркополонківської сільської ради від 12.03.2013 вих. № 411 (а.с. 9).
Своєю частиною житлового будинку ОСОБА_8 дозволила користуватись відповідачам у справі. Відповідачі проживають також і в кімнаті жилою площею 12,3 кв.м., яка належить позивачу.
В судовому засіданні встановлено, що в користуванні спірною кімнатою позивачу відповідачами чиняться перешкоди. Син порушує правила співжиття, руйнує його майно, застосовує фізичне насильство до нього та членів його сім'ї, а саме: дружини ОСОБА_3, другого сина, який проживає разом з ним. Вказані обставини стверджуються багатьма зверненнями за захистом у правоохоронні органи, актами судово-медичного обстеження щодо побиття ОСОБА_3, вироком Луцького міськрайонного суду від 12 жовтня 2012 року, яким ОСОБА_6 визнаний винним та засуджений за ч. 2 ст. 125 КК України до громадських робіт.
Факти вчинення ОСОБА_6 правопорушень підтверджуються вироком Луцького міськрайонного суду від 12.10.2012 року (а.с. 10), листом Луцького РВ УМВС України у Волинській області від 07.06.2012 року за вих. № 6307 (а.с. 12).
Згідно ст. 150 Житлового кодексу України, громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Згідно ст. 157 Житлового кодексу України, членів сім'ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених частиною першою статті 116 цього Кодексу. Виселення провадиться у судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.
Крім того, ст. 116 Житлового кодексу України встановлено підстави виселення, виключний та вичерпний перелік необхідних попередніх дій, які слід вчинити щодо члена сім'ї, щоб його виселити у судовому порядку без надання іншого жилого приміщення. Так у цій статті вказано: якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення
Пунктом 17 постанови Пленуму ВСУ від 12.04.1985 року "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" визначено, що при вирішенні справ про виселення на підставі ст. 116 ЖК України осіб, які систематично порушують правила співжиття і роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, слід виходити з того, що при триваючій антигромадській поведінці виселення винного може статися і при повторному порушенні, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. Маються на увазі, зокрема, заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах жильців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів, товариськими судами й іншими громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача.
Із наявних в матеріалах справи письмових доказах вбачається, що відповідач ОСОБА_6 01.06.2009 року та 23.05.2012 року (а.с. 10-19) вчинив щодо своєї матері неправомірні дії шляхом нанесення тілесних ушкоджень під час суперечки. Також в матеріалах справи немає жодних доказів, що підтверджували б неправомірність дій ОСОБА_6 відносно самого позивача ОСОБА_1
Однак дані факти не є підтвердженням систематичного порушення правил співжиття, що робить неможливим проживання усіх членів сім'ї.
Крім того, позивачем не доведено факту, що до відповідача ОСОБА_6 вживалися заходи запобігання або громадського впливу, і вони виявилися безрезультатними.
Із відповіді Луцького РВ УМВС України у Волинській області № 6307 від 07.06.2012 року (а.с. 12) вбачається, що до адміністративної відповідальності за ст. 173-2 КУпАП ОСОБА_6 не притягувався, що свідчить про відсутність систематичного порушення правил співжиття. Судом встановлено, що вироком від 12.10.2012 року ОСОБА_6 було засуджено за нанесення тілесних ушкоджень матері ОСОБА_3, однак після вчинених неправомірних дій він усвідомив неправомірність своєї поведінки. Зокрема після обставин, що мали місце 23.05.2012 року відповідач належним чином себе поводить, не допускає повторення своєї поведінки. Вказаний факт підтвердив в судовому засіданні і сам позивач, вказуючи, що після вироку син поводить себе належним чином. Ту обставину, що протягом останнього року в сім'ї ОСОБА_3 спокійно підтвердив допитаний в судовому засідання свідок ОСОБА_9
Що стосується відповідача ОСОБА_4 - невістки позивача та його внучки ОСОБА_7, то в матеріалах справи немає жодного доказу, що з їх сторони будь-коли порушувалися правила співжиття, ними вживалися неправомірні дії відносно свекра та дідуся. Усі свідки та сторони по справі пояснювали, що час від часу виникали суперечки між сином та матір'ю, сином та братом, однак в жодному поясненні не вказувалося про сварки ОСОБА_4 та ОСОБА_7 Крім того, позивач просить суд виселити внучку ОСОБА_7, при цьому не залучаючи її до участі по справі.
Таким чином, згідно ст. 60 ЦПК України, позивачем не доведено факту систематичного порушення правил співжиття зі сторони відповідачів, та не надано жодних підтверджуючих документів, що до них застосовувалися будь-які заходи попередження про неможливість допущення неправомірної поведінки відносно позивача, і що такі заходи виявилися безрезультатними. А тому немає підстав для задоволення позову із підстав, передбачених ст. 116 ЖК України, на яку посилається позивач в уточненій позовній заяві.
Відповідачі ОСОБА_6, ОСОБА_4 та їх неповнолітня дочка ОСОБА_7, згідно ст. 64 ЖК України належать до членів сім'ї позивача ОСОБА_1 - власник а72/100 частини житлового будинку по АДРЕСА_1. В судовому засіданні встановлено, що за згоди позивача усі відповідачі були прописані у спірному будинку. Згідно довідки про склад сім'ї та проживання № 411 від 12.03.2013 року (а.с. 9) станом на сьогоднішній день за даною адресою не зареєстрований лише відповідач ОСОБА_6
Таким чином, згідно ст. 156 ЖК України, усі відповідачі, як члени сім'ї, у зв'язку з недоведеністю підстав для виселення, мають право на проживання та користування житловим будинком, що належить на праві власності ОСОБА_1
Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Однак, наявність права на пред'явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а лише однією з необхідних умов реалізації встановленого нормами права.
Відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст.ст. 57-60 ЦПК України. Підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання. Отже, особа, звертаючись до суду, повинна довести наявність суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов. тобто довести, що особа, за позовом якої порушено провадження у справі є належним позивачем.
Як вбачається з матеріалів справи позивачем ОСОБА_1 не наводиться жодного аргументу, якими діями відповідачі чинять саме йому перешкоди у користуванні його частиною спірного житлового будинку по АДРЕСА_1. Усі позовні вимоги ґрунтуються включно на неправомірних діях відповідача ОСОБА_6 щодо ОСОБА_3, яка являється дружиною позивача. Вказане підтвердили і допитані в судовому засіданні свідки. ОСОБА_3 із вказаними позовними вимогами до відповідача ОСОБА_6 не зверталася.
Таким чином, позивач ОСОБА_1, звертаючись до суду з даним позовом, не довів наявність порушеного у нього суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов.
Отже, на підставі вищевикладеного, суд прийшов до висновку, що в задоволенні позову ОСОБА_1 про виселення ОСОБА_6, ОСОБА_4 та їх неповнолітньої дочки ОСОБА_7, слід відмовити за безпідставністю.
Одночасно суд приходить до висновку, що існує необхідність у запобіганні у майбутньому порушення прав ОСОБА_1 його сином та членами сім'ї останнього. Для цього відповідачам слід роз'яснити, що недопустимо порушувати правила співжиття, користуючись чужою власністю. Це роз'яснення покликане запобігти виникненню у майбутньому сімейних конфліктів між сторонами спору.
Керуючись ст.ст. 3, 10, 57, 60, 208, 209, 212-215 ЦПК України, на підставі ст.ст. 319 ЦК України, ст.ст. 116, 150, 156, 157 Житлового кодексу України, суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_6 про виселення без надання іншого жилого приміщення - відмовити.
Роз'яснити ОСОБА_4, ОСОБА_6 про недопустимість атигромадської поведінки в побуті по відношенню до ОСОБА_1, ОСОБА_3 та інших членів сім'ї, які проживають у житловому будинку АДРЕСА_1
Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Волинської області через Луцький міськрайонний суд шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя Луцького міськрайонного суду В.П. Пушкарчук