Справа № 161/9548/13-ц
Провадження № 2/161/3134/13
(заочне)
17 червня 2013 року Луцький міськрайонний суд Волинської області
у складі : головуючого - судді Кухтея Р.В.
при секретарі Ленічеві Є.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до першого відділу державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції Волинської області про звільнення майна з під арешту, -
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до першого відділу державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції (далі - ВДВСЛМУЮ) про звільнення майна з під арешту.
Свій позов обґрунтовує тим, що 01.09.2009 р. державним виконавцем першого ВДВСЛМУЮ було відкрито виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_2 860 грн. боргу. У зв'язку з цим державним виконавцем було винесено постанову про арешт майна боржника та оголошено заборони на його відчуження, в тому числі автомобіль марки «Фольксваген Транспортер», 1994 року випуску, кузов № НОМЕР_1, державний реєстраційний номер НОМЕР_2. Вважає, що державний виконавець порушив його майнові права, як власника автомобіля, оскільки з метою забезпечення виконання зобов'язань за договором позики від 22.11.2008 р. даний автомобіль був переданий йому відповідно до договору застави та додаткової угоди до нього від 26.12.2008 р. та сторонами узгоджено, що даний автомобіль в рахунок погашення заборгованості буде перереєстрований на нього. У зв'язку з цим просить зняти арешт з вказаного автомобіля.
До початку розгляду справи судом по суті представник позивача подав заяву про слухання справи у його відсутності, підтримав позов з підстав, наведених в позовній заяві.
Представник відповідача та третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_2 в судове засідання не з'явились по невідомій суду причині, хоча належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи.
У зв'язку з відсутністю в судовому всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу, у відповідності до вимог ч.2 ст.197 ЦПК України, за допомогою звукозаписувальних пристроїв не здійснювалось.
Зі згоди позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст.224 ЦПК України.
Таким чином, дослідивши письмові докази по справі, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено, що 22.11.2008 р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, за яким останній отримав грошові кошти в сумі 6000 доларів США. За умовами договору позики позичальник зобов'язувався повернути суму боргу до 22.11.2009 р.
В забезпечення виконання зобов'язань за договором позики 22.11.2008 р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір застави.
Відповідно до п.1. Договору застави забезпечується заставою виконання заставодавцем зобов'язань за договором позики від 22.11.2008 р., що укладений між заставодержателем та заставодавцем, за умовами якого заставодавець, зокрема, зобов'язаний повернути заставодержателю грошові кошти в розмірі 6000 доларів США.
Згідно п.1.2 Договору застави його предметом є рухоме майно заставодавця, а саме : автомобіль марки «Фольксваген Транспортер», 1994 року випуску, кузов № НОМЕР_1, державний реєстраційний номер НОМЕР_2.
Відповідно до п.1.4 Договору застави у разі невиконання заставодавцем зобов'язань за договором позики заставодержатель має право одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмету застави переважно перед іншими кредиторами відповідно до законодавства України та цього Договору.
Згідно п.4.1 заставодержатель набуває право звернення на предмет застави у разі невиконання або неналежне виконання заставодавцем умов договору позики.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 вказану суму коштів до вказаної дати не повернув.
26.12.2008 р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено додаткову угоду до договору застави, відповідно до умов якої сторони вирішили відповідно до п.2.4.2 договору застави надати ОСОБА_1 право звернути стягнення на предмет застави. У зв'язку з цим, ОСОБА_1 задовольнив свої права кредитора по грошовому зобов'язанню та не має жодних підстав вимагати від ОСОБА_2 виконання будь-яких інших зобов'язань.
26.12.2008 р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено додаткову угоду до договору позики, відповідно до умов якої сторони прийшли до згоди щодо розірвання договору позики від 22.11.2008 р. Підписуючи дану додаткову угоду сторони розуміють правові наслідки, які матиме підписання даної правової угоди щодо припинення грошових (майнових) зобов'язань ОСОБА_2 та припинення права вимоги позикодавця та позичальника.
Однак, 01.09.2009 р. державним виконавцем Першого ВДВС ЛМУЮ було винесено постанову про накладення арешту та заборони відчуження на все рухоме майно ОСОБА_2 в межах суми боргу в розмірі 860 грн., в тому числі і автомобіль марки «Фольксваген Транспортер», 1994 року випуску, кузов № НОМЕР_1, державний реєстраційний номер НОМЕР_2. Дана обставина підтверджується Витягом з державного реєстру обтяжень рухомого майна від 23.05.2013 р.
Судом також встановлено, що на час накладення державним виконавцем арешту та опису вказаного майна і по даний час зазначений автомобіль належить на праві власності ОСОБА_1, відповідно до договору застави від 22.11.2008 р. та додаткової угоди до нього від 26.12.2008 р., а тому є його особистою власністю.
За таких обставин, у державного виконавця не було передбачених законом підстав для накладення арешту на спірне майно позивача, оскільки боржник ОСОБА_2 не являється власником автомобіля.
Безпідставне накладення арешту на майно, яке належить позивачу обмежує його право власності, а тому таке право підлягає захисту шляхом звільнення його з-під арешту, що відповідає вимогам ч.2 ст.16 ЦК України.
Відповідно до ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Статтею 391 цього Кодексу передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Згідно ст.1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Протокол ратифіковано Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 р.) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до ст.60 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права на майно і про звільнення майна з-під арешту.
Отже, аналізуючи наведене вище, суд приходить до висновку, що вказаний автомобіль належить позивачу на підставі договору застави та додаткової угоди до нього, який був укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 22.11.2008 р., а тому підлягає звільненню з-під арешту.
Керуючись ст.ст.3, 10, 11, 57-61, 88, 208, 209, 212, 214, 215, 218 ЦПК України, на підставі ст.ст.316, 391, 392 ЦК України, ст.60 Закону України «Про виконавче провадження», ст.1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд, -
Позов задовольнити.
Звільнити з під арешту автомобіль марки «Фольксваген-Транспортер», 1994 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, номер кузова № НОМЕР_1, що належить ОСОБА_1.
Заочне рішення може бути оскаржене позивачем в апеляційному порядку до апеляційного суду Волинської області через Луцький міськрайонний суд шляхом подачі протягом десяти днів з дня отримання його копії апеляційної скарги.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.
Суддя Луцького міськрайонного суду Р.В.Кухтей