ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 910/10399/13 04.07.13
За позовом Публічного акціонерного товариства «Київенерго»
до Київського національного лінгвістичного університету
про визнання укладеним договору
суддя Самсін Р.І.
Представники сторін:
від позивача: Жовтун О.В. (довіреність № 91/2012/10/29-25 від 29.10.2012р.);
від відповідача: не з'явились;
04.07.2013р. в судовому засіданні у відповідності до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Публічне акціонерне товариство «Київенерго» (надалі ПАТ «Київенерго», позивач) звернулась до суду з позовом у якому заявлені вимоги:
- визнати укладеним договір про спільне використання технологічних електричних мереж з Київським національним лінгвістичним університетом у наведеній в позові редакції.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що відповідач ухиляється від обов'язкового, в силу закону, укладення договору про спільне використання технологічних електричних мереж, що є підставою для заявлення на розгляд суду вимог про визнання такого договору укладеним.
Відповідач відзив на позов не надав, явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином. Ухвала суду, позовна заява надсилались відповідачу на юридичну адресу згідно відомостей єдиного державного реєстру підприємств та організацій (довідка станом на 15.05.2013р. наявна у матеріалах справи).
У відповідності з положеннями ч. 1 ст. 64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається за повідомленою сторонами господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.
Про належне повідомлення відповідача щодо розгляду справи в судовому порядку свідчить поштове повідомлення про вручення рекомендованого відправлення.
Відповідно до положень статті 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.
Дослідивши наявні у справі докази, розглянувши матеріали справи, господарський суд, -
Порушення своїх прав, які підлягають судовому захисту, позивач обґрунтовує направленням відповідачу згідно листа № 030/32/1/3600 від 29.04.2013р. вимоги щодо укладення договору про спільне використання технологічних електромереж, та відсутність вчинення будь-яких дій з боку останнього.
Посилаючись на обов'язковість укладення договору передбачену законодавством, та наявність відповідної судової практики, в тому числі щодо можливості захисту порушених прав шляхом визнання договору укладеним на умовах, передбачених нормативним актом обов'язкової дії (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 10.10.2012р.) позивач просить визнати укладеним договір про спільне використання технологічних електричних мереж з Київським національним лінгвістичним університетом у наведеній в позові редакції.
Статтю 26 Закону «Про електроенергетику» доповнено частиною одинадцятою згідно із Законом України від 22.06.2012р., де визначено, що споживач (власник мереж, які використовуються для передачі електричної енергії іншим суб'єктам господарювання, населенню) зобов'язаний укласти з електропередавальною організацією, яка здійснює ліцензовану діяльність на закріпленій території, договір про спільне використання технологічних електричних мереж.
Зазначені обставини, щодо обов'язковості для відповідача укладення договору про спільне використання технологічних електричних мереж обумовлюють підтвердження перед судом факту, що Київський національний лінгвістичний університет є основним споживачем, тобто споживачем електричної енергії або власником (користувачем) електричних мереж, який передає частину електроенергії своїми технологічними електричними мережами субспоживачам.
При встановленні зазначених обставин судом враховується наступне, і аналогічний висновок зроблено під час розгляду справи Вищим господарським судом України (постанова від 05.02.2013р. у справі № 5017/847/2012):
- відповідно до п. 1.1 Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики від 31.07.1996 №28 ці Правила регулюють взаємовідносини, які виникають в процесі продажу і купівлі електричної енергії між виробниками або постачальниками електричної енергії та споживачами (на роздрібному ринку електричної енергії); дія цих Правил поширюється на всіх юридичних осіб та фізичних осіб (крім населення).
Згідно з п. 1.2 для цілей цих Правил наведені нижче терміни та визначення вживаються в такому значенні, зокрема:
договір про спільне використання технологічних електричних мереж - домовленість двох сторін, що є документом певної форми, який встановлює зміст та регулює правовідносини між електропередавальною організацією (ліцензіатом з передачі електричної енергії місцевими (локальними) мережами) та основним споживачем під час передачі (транзиту) електричної енергії технологічними електричними мережами;
технологічні електричні мережі - сукупність електроустановок з усією інфраструктурою, у тому числі внутрішньобудинкові електричні мережі, системи автоматики, захисту, управління, регулювання та зв'язку, що призначені для перетворення, передачі та/або розподілу електричної енергії, що належать основному споживачу і використовуються для передачі електричної енергії для власного споживання та/або субспоживачам, а також для транзиту електричної енергії в мережі електропередавальної організації;
власник електричних мереж - юридична або фізична особа, якій на праві власності або користування належать електроустановки, призначені для передачі та/або розподілу електричної енергії;
межа балансової належності - точка розділу елементів електричної мережі між власниками електроустановок за ознаками права власності або користування, або повного господарського відання;
споживач електричної енергії - юридична або фізична особа, що використовує електричну енергію для забезпечення потреб власних електроустановок на підставі договору.
За приписами пункту 1.7 Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики від 31.07.1996 №28 у разі використання технологічних електричних мереж електропередавальною організацією відносини між власником цих мереж та електропередавальною організацією, у тому числі їх взаємна відповідальність, регулюються договором про спільне використання технологічних електричних мереж, що укладається між ними на основі типового договору (додаток 2). Основний споживач не має права відмовити електропередавальній організації, яка здійснює ліцензовану діяльність на закріпленій території, в укладенні (переукладенні) договору про спільне використання технологічних електричних мереж, а субспоживачу у разі дотримання ним вимог цих Правил в укладенні (переукладенні) договору про технічне забезпечення електропостачання споживача в передбачених цими Правилами випадках.
Таким чином, обов'язок укласти договір про спільне використання технологічних електричних мереж покладається на основного споживача, яким є споживач електричної енергії або власник (користувач) електричних мереж, який передає частину електроенергії своїми технологічними електричними мережами субспоживачам.
Представленим договором про постачання електричної енергії, що укладений позивачем з фізичною особою Шахровою Маргаритою Олександрівною 28.09.2007р. підтверджено, що відповідач є основним споживачем електроенергії, оскільки до технологічних електромереж, які використовуються для передачі електричної енергії для власного споживання, приєднані також інші субспоживачі.
Тобто обов'язок Київського національного лінгвістичного університету укласти з позивачем договір про спільне використання технологічних електромереж обумовлений законом, і суд жодним чином такий не заперечує.
Натомість, позивач, посилаючись як на підставу своїх вимог обов'язковість укладення такого договору для відповідача просить суд:
- визнати укладеним договір про спільне використання технологічних мереж в редакції наведеній у позовній заяві, де незаповнені усі додатки, які в силу положень договору (п. 11.1 договору та п. 1.3 Методики обрахування плати за спільне використання технологічних електричних мереж, затвердженої постановою НКРЕ від 12.06.2008р. № 691 (застосовуються згідно п. 6.29 Правил ПКЕЕ) є невід'ємними частинами договору.
Предметом доказування за такими вимогами є:
1. наявність чи відсутність обов'язку укласти такий договір у відповідача згідно положень Закону (в даному випадку Закону «Про електроенергетику»), з чим і пов'язується можливість розгляду цього питання в судовому порядку (оскільки примус застосовується у випадку наявності такого обов'язку в законі)
2. відповідність запропонованого проекту договору вимогам чинного законодавства, в тому числі визначення договором усіх істотних умов, при погодженні яких, такий договір буде чинним (врегульовувати відповідні відносини сторін, а його чинність обумовлена рішенням суду з цього приводу)
Таким чином, визнати укладеним договір в судовому порядку можливо, якщо в договорі наявні усі істотні умови, однак внаслідок порушення обов'язку укласти такий договір з боку відповідача, такий, згідно положень чинного законодавства, не може вважатись укладеним.
В такому випадку, в силу судового рішення договір є укладеним (рішення в примусовому порядку не виконується).
В свою чергу, за відсутності погодження істотних умов договору, захистити порушені права можливо саме шляхом примусового вчинення - зобов'язати укласти, і результатом виконання такого рішення суду має бути укладення договору.
Тобто, при обраному позивачем способі захисту (за відсутності необхідності виконання судового рішення в примусовому порядку), при виникненні в подальшому спору між сторонами такого договору, жодна із сторін не зможе довести що саме суд визнав врегульованим на умовах визнаного укладеним договору.
Вирішення в судовому порядку спору щодо визнання укладеним договору в редакції викладеній в позовній заяві стосується, зокрема і додатків, які в даному випадку, незаповнені.
Незаповнені ці додатки з причин того, що відповідні дані має надати відповідач:
власник мереж складає кошторис витрат (без ПДВ) на підставі бухгалтерських документів про фактичні витрати, що безпосередньо стосуються цього виду діяльності (п.1.8.Методики)
витрати власника мереж визначаються щодо тих електричних мереж, які використовуються власником мереж спільно з іншим користувачем та виділені на однолінійній схемі, яка є невід'ємним додатком до договору про спільне використання технологічних електричних мереж (п. 1.3. Методики)
і саме ці документи є підставою для складання однолінійної схеми електропостачання за якою забезпечується передача електричної енергії згідно з п. 1.2 договору.
Предмет договору визначений розділом 1 договору, має чіткі посилання на додатки, зокрема: на додаток № 7 «Однолінійна схема електропостачання», на додаток № 1 «Акт розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін», на додаток № 3 «Довідка про обсяги переданої власником мереж електричної енергії за базовий період», на додаток № 6 «Розрахунок умовних одиниць технологічних електричних мереж спільного використання та перелік елементів технологічних електричних мереж основного споживача».
Пункт 1.2 договору передбачає, що передача електричної енергії забезпечується відповідно до додатка № 7 «Однолінійна схема електропостачання», наданого власником мереж, з обов'язковим зазначенням місць встановлення, типів, марки, обладнання, довжини ліній, які задіяні в передачі електричної енергії.
Тобто предметом договору, який і складає істотні умови договору, передбачається обов'язкове заповнення додатків до договору, що є його невід'ємною частиною.
Усі посилання позивача на відповідну судову практику суд приймає, та відзначає, що Вищим господарським судом України, розглядались вимоги про зобов'язання укласти такий договір (примусове вчинення дії), а не про визнання укладеним договору із незаповненими додатками, при відсутності погодження істотних умов договору.
Так, постановою Вищого господарського суду України від 05.02.2013р. у справі № 5017/847/2012 вирішено:
зобов'язати укласти договір (оскільки встановлено обставини щодо наявності обов'язку відповідача на укладання такого договору)
зобов'язати відповідача надати позивачеві кошторис річних витрат на утримання електричних мереж спільного використання та однолінійну схему технологічних електричних мереж спільного використання (оскільки без нього неможливо погодити предмет договору, визначити істотні умови договору)
Істотні умови - по предмету договору відсутні, і такі не можуть бути встановлені під час вирішення даного спору.
Додатки ці заповнити без надання відповідних даних відповідачем неможливо, і суд не є органом який здійснює розробку схеми однолінійного постачання електроенергії, чи погоджує таку схему при відсутності та ненаданні даних відповідачем (власником мереж по кошторису витрат), оскільки такий обов'язок віднесено до компетенції електропередавальної організації при наданні власником електромереж відповідних даних.
Якщо в цій частині права позивача порушуються, то спосіб захисту в судовому порядку - зобов'язати вчинити дії (надати відповідні дані та інше), договір, про визнання укладеним якого з відповідачем, заявляє вимоги позивач, не містить погодження по його істотних умовах, а тому і визнати його укладеним суд не може.
Постанова судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 10.10.2012р. у справі 6-110 цс 12 (на яку посилається позивач обґрунтовуючи заявлений позов) прийнята у відношенні застосування відповідного способу захисту в межах цивільного судочинства, а не господарського, стосується обов'язковості укладення в силу закону «Про житлово-комунальні послуги» договору на споживання комунальних послуг саме при наявності в договорі усіх істотних умов (експлуатуючій організації є відомими площа відповідного приміщення, наявність комунікацій, адреса такого приміщення та всі необхідні дані для укладення такого договору із споживачем), і саме при таких обставинах, було відзначено про можливість судового захисту порушеного права шляхом визнання договору укладеним на умовах, передбачених нормативним актом обов'язкової дії.
Згідно зі змістом ч. 2 ст. 19 ЦК України способи самозахисту мають відповідати змісту права, що порушене, характеру дій, якими воно порушене, а також наслідкам, що спричинені цим порушенням.
При врахуванні викладеного, позовні вимоги є такими, що задоволенню не підлягають.
Судові витрати позивача про сплату судового збору в розмірі 1147 грн. відповідно до положень статті 49 ГПК України покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд -
У задоволенні позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.
дата підписання рішення 08.07.2013
Суддя Р.І. Самсін