Справа № 2/257/924/2013
№ 257/1676/13-ц
2 липня 2013 року Київський районний суд м. Донецька в складі:
головуючого - судді Андрєєвої О.М.,
при секретарі - Хомутовій Н.Г., Євтушенко В.М.,
позивача - ОСОБА_1,
відповідача - ОСОБА_2,
представників відповідача - ОСОБА_3, ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Донецьку справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, зняття з реєстрації та стягнення сум сплачених комунальних платежів, стягнення судових витрат,
Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до відповідача ОСОБА_2 про визнання його таким, що втратив право на жилу площу в квартирі АДРЕСА_1, зняття відповідача з реєстрації та стягнення сум сплачених комунальних платежів (а.с.2-5), посилаючись на те, що позивач та її син від першого шлюбу ОСОБА_5 є співвласниками зазначеної квартири на підставі договору купівлі-продажу від 4 липня 2002 року. З листопада 2003 року позивач перебувала з відповідачем у фактичних шлюбних відносинах, має спільну з відповідачем неповнолітнього сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1. 12 грудня 2003 року відповідач за згодою позивачки був зареєстрований в спірній квартирі та продовжив проживати в цій квартирі в якості члена сім?ї власниками квартири ОСОБА_1 Але з жовтня 2010 року після припинення фактичних шлюбних стосунків відповідач в зазначеній квартирі не проживає без поважних причин, виїхав на інше місце проживання за адресою: АДРЕСА_2, в зв?язку з чим позивач просить визнати його таким, що втратив право на жилу площу в спірній квартирі, одночасно з підстав ст.71, 72, ст.107 ЖК України та ст.405 ЦК України. Крім того, оскільки відповідач відмовляється добровільно знятися з реєстрації у спірній квартирі, ОСОБА_1 просить суд зняти його з реєстрації в цій квартирі. Крім того, відповідач не сплачував і не сплачує комунальні платежі за користування комунальними послугами в спірній квартирі за себе та за спільну дитину ОСОБА_2, внаслідок чого позивач внесла цю плату за нього та повну суму за їх дитину в період з 24 лютого 2010 року по 18 січня 2013 року в розмірі 8393 гривні, яку просить стягнути з відповідача, а також просить стягнути з нього понесені нею судові витрати.
В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримала з підстав, викладених в позовній заяві. Стверджувала, що позивач за її вимогою в осені 2010 року виїхав з квартири, але не знявся з реєстрації в ній. Пояснила, що в період проживання в спірній квартирі та після її залишення відповідач ніколи не надавав грошової допомоги на оплату комунальних послуг в цій квартирі та не вносив відповідні платежі самостійно. Стверджувала також, що увесь період спільного проживання в квартирі та після залишення відповідачем квартири позивачка вносила зазначені комунальні платежі за особисті власні кошти, а крім того, частину цих платежів в розмірі приблизно 2000 гривень вона внесла з коштів своїх батьків. Також пояснила, що не мала можливості звернутися до постачальників комунальних послуг із заявами про несплату вартості послуг за період тимчасової відсутності відповідача в порядку п.6 ч.1 ст.20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», оскільки не мала можливості отримати офіційний документ, що підтверджував відсутність відповідача в спірній квартирі.
Відповідач та його представники в судовому засіданні позовні вимоги визнали частково. Так, відповідач ОСОБА_2 пояснив, що перебував з ОСОБА_1 у фактичних шлюбних стосунках з 1997 року, та проживав в спірній квартирі до жовтня 2010 року, а тоді добровільно залишив зазначену квартиру та став проживати за іншою адресою. Пояснив, що не претендує на жилу площу в квартирі, згоден з тим, що втратив право на жилу площу в ній, а в судовому засіданні 2 липня 2013 року повідомив, що добровільно знявся з реєстраційного обліку в спірній квартирі. Крім того, стверджував, що в період спільного проживання в квартирі, тобто до жовтня 2010 року, постійно приймав участь в утриманні квартири, у здійсненні ремонту, придбанні меблів, а також в оплаті комунальних послуг. Оскільки в жовтня 2010 року він припинив проживання в квартирі, позивач відповідно до п.6 ч.1 ст.20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» мала право та можливість звернутися до житлово-комунальних органів з письмовою заявою про несплату комунальних послуг за відповідача, але цим правом позивач не скористувалась. Крім того, відповідно до Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та п.4 Правил користування приміщеннями жилих будинків та при домових територій, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 572 від 8 жовтня 1992 року, обов?язок сплати витрат, пов?язаних з утриманням будинку та прибудинкової території, покладний на власника житла, а відповідно до Порядку формування тарифів з утримання будинків і споруд, визначення розміру витрат на утримання будинку провадиться залежно від площі приміщення, а не кількості зареєстрованих на ній осіб. Тому відповідач вважає, що вимоги ОСОБА_1 про сплату відповідачем витрат на утримання будинку (квартплати) є неправомірними. Оскільки витрати на вивезення твердих побутових відходів відповідно до п.9 зазначеного Порядку формування тарифів розраховуються виходячи з кількості осіб, зареєстрованих в жилому приміщенні, ОСОБА_2 визнає позовні вимоги про стягнення з нього цих витрат за період з лютого 2010 року по квітень 2013 року в сумі 270 гривень 24 коп. Оскільки Порядком формування тарифів на теплову енергіє, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 869 від 1 червня 2011 року, вартість послуги з централізованого опалення не передбачає врахування кількості зареєстрованих в квартирі осіб, обов?язок сплати цієї послуги законодавством покладено на власника житла, а тому позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими. Крім того, спірна квартира обладнана лічильниками гарячої та холодної води, а також лічильником спожитої електроенергії, і нарахування платежів за ці послуги мали проводитися тільки за фактично спожиті послуги. А оскільки відповідач за його відсутності в квартирі не міг споживати ці послуги, він не повинен платити за те, чим не користався. Відповідач визнає, що платежі за спожитий природний газ вносилися позивачкою відповідно до встановлених норм за кількістю зареєстрованих осіб, а тому він визнає позовні вимоги про стягнення з нього його частини сум комунальних платежів за спожитий природний газ в розмірі 302 гривні 59 коп. Вважає, що питання про стягнення коштів на сплату комунальних платежів за спільну дитину відноситься до питання утримання дитини, оскільки до суми аліментів на утримання дитини опосередковано входить і сума сплати за комунальні послуги, отримані дитиною. На теперішній час існує рішення суду про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання неповнолітньої дитини в розмірі ? частини усіх його доходів, а тому вважає необґрунтованими позовні вимоги щодо стягнення з нього заборгованості за комунальні послуги в цій частині.
Суд, заслухавши показання сторін, дослідивши письмові докази, що є в матеріалах справи, проаналізувавши надані докази, вважає, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання його таким, що втратив право на жилу площу в квартирі підлягає задоволенню, позов про стягнення з нього сплачених комунальних послуг підлягає частковому задоволенню, а в позові про зняття його з реєстрації в квартирі слід відмовити з наступних підстав.
Суд встановив, що квартира АДРЕСА_1 належить на праві власності позивачеві ОСОБА_1 та її сину ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 4 липня 2002 року, що підтверджуються копією зазначеного договору купівлі-продажу квартири із реєстраційним написом КП «БТІ м. Донецька» (а.с.7).
Суд встановив, що відповідач вселився та був зареєстрований у зазначеній квартирі у встановленому законом порядку в якості члена сім?ї власника квартири з 12 грудня 2003 року, а тому відповідно до ст.ст.150, 156 ЖК України набув право на жилу площу в цій квартирі із зазначеного часу, що підтверджується показаннями всіх сторін, довідкою КП «СЕЗ Київського району м. Донецька» з місця проживання про склад родини (а.с.9), випискою з особового рахунку (а.с.13).
Судом встановлено, що з жовтня 2010 року відповідач в спірному жилому приміщенні не проживає без поважних причин, оскільки з власної ініціативи пішов проживати за іншою адресою. Зазначені обставини повністю підтверджуються показаннями обох сторін, актом комісії житлового органу про непроживання відповідача в квартирі АДРЕСА_1 від 10 вересня 2012 року (а.с.10).
Сам відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні неодноразово підтвердив, що з жовтня 2010 року в спірній квартирі не проживає і на жилу площу в цій квартирі не претендує, оскільки із зазначеного часу з власної ініціативи проживає за іншою адресою. Відомості про строк, з якого відповідач не проживає в квартирі, підтвердила в судовому засіданні й позивач ОСОБА_1
Відповідно до ч.2 ст.405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
За таких обставин суд вважає, що відповідач, який був відсутнім в спірній квартирі без поважних причин більше року, втратив право на жилу площу в цій квартирі з підстав ч.2 ст.405 ЦК України.
Незважаючи на заяву відповідача в судовому засіданні 2 липня 2013 року про те, що він добровільно знявся з реєстрації в спірній квартирі, в зв?язку з чим вважає позовні вимоги в цій частині такими, що втратили сенс, суд встановив, що відповідач не надав суду жодних документів на підтвердження факту зняття його з реєстрації в квартирі, а позивачка і в судовому засіданні 2 липня 2013 року не відмовилася від своїх позовних вимог та просила суд прийняти рішення про визнання відповідача таким, що втратив право на жилу площу і зняти його з реєстрації.
За таких обставин суд встановив, що спір між сторонами з приводу збереження за відповідачем права на жилу площу в квартирі остаточно не вирішений, не припинений, тому цей спір має бути вирішений судом у теперішньому рішенні, а позовні вимоги про визнання відповідача таким, що втратив право на жилу площу, мають бути розглянуті судом по суті.
Оскільки судом встановлено, що збереження за відповідачем права на жилу площу в належній позивачці квартирі порушує законні права позивачки на власність та житло, гарантовані чч.1, 4 ст.41, чч.1, 3 ст.47 Конституції України, суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право на жилу площу, законними, обґрунтованими та вважає необхідним цей позов задовольнити.
Разом з тим, відповідно до ч.1, 2 ст.7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в України» від 11 грудня 2003 року, з наступними змінами та доповненнями, зняття з реєстрації місця проживання здійснюється в день звернення особи на підставі заяви особи або її законного представника, судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на жиле приміщення або права користування жилим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.
Оскільки функції зняття осіб з реєстрації за місцем проживання не відносяться до компетенції суду, враховуючи, що підставою для зняття особи з реєстрації компетентним органом є рішення суду про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, а в матеріалах справи відсутні дані про наявність перешкод для зняття відповідача з реєстрації компетентним органом виконавчої влади на підставі теперішнього рішення суду про визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право на жилу площу, суд встановив, що позовні вимоги ОСОБА_1 про зняття ОСОБА_2 з реєстрації в спірній квартирі є передчасними, а тому відповідні позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.
Крім того, позивачем ОСОБА_1 заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача ОСОБА_2 сум комунальних платежів в загальному розмірі 8393 гривні, сплачених позивачем за період з 24 лютого 2010 року по 18 січня 2013 року за відповідача як за мешканця спірної квартири та за їх спільного неповнолітнього сина як споживача комунальних послуг у спірній квартирі.
Відповідно до п.5 ч.3 ст.20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 26 червня 2004 року, з наступними змінами та доповненнями, споживач житлово-комунальних послуг зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
В судовому засіданні відповідач, окрім інших заперечень, стверджував, що в період спільного проживання в спірній квартирі до жовтня 2010 року перебував з позивачкою ОСОБА_1 у фактичних шлюбних стосунках, вів з нею спільне господарство, мав спільний бюджет та відповідно, окрім інших витрат на утримання та ремонт квартири, приймав участь у сплаті комунальних платежів по цій квартирі.
Такі доводи відповідача ОСОБА_2 позивачем ОСОБА_1 не спростовані, нею не надано суду жодних доказів того, що спільне проживання, ведення спільного господарства на спільного бюджету з відповідачем було припинено раніше, аніж в жовтні 2010 року.
При цьому та обставина, що квитанції про сплату комунальних платежів заповнені рукою позивачки, а не відповідача, сама по собі не може свідчити про те, що зазначені кошти належали окремо тільки ОСОБА_1, а ОСОБА_2 не приймав участі у внесенні цих коштів тільки тому, що не заповнював квитанцій.
Відповідно до ч.3 ст.10, чч.1, 2 ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Відповідно до ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, як беруть участь у справі.
Під час розгляду справи судом були створені всі необхідні умови для всебічного та повного дослідження обставин справи, сторонам, зокрема позивачці, було надано всі можливості для заявлення необхідних клопотань та надання доказів, що підтверджується матеріалами справи та журналом судового засідання.
Разом з тим, позивачка, незважаючи на надану можливість, не надала суду жодних доказів, які б спростовували доводи відповідача про прийняття ним участі в сплаті комунальних платежів в період спільного проживання сторін однією сім?єю в спірній квартирі до жовтня 2010 року.
Крім того, сама позивачка ОСОБА_1 в судовому засіданні заявила, що частина сплачених коштів за комунальні послуги в спірній квартирі в сумі біля 2000 гривень належала не їй, а її батькам. За таких обставин ОСОБА_1 взагалі не є належним позивачем у спорі про стягнення коштів, які їй не належали, а оскільки позивач ОСОБА_1 не змогла назвати суду точний розмір суми, яку було внесено за рахунок коштів її батьків, та не надала суду жодних документів та доказів з цього питання, суд позбавлений можливості самостійно встановити точний розмір зазначених коштів, а відповідно - й розмір плати за комунальні послуги, внесених ОСОБА_1 із власних коштів.
Крім того, відповідно до п.6 ч.1 ст.20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач має право на несплату вартості житлово-комунальних послуг за період тимчасової відсутності споживача та/або членів його сім'ї при відповідному документальному оформленні.
Але незважаючи на те, що з жовтня 2010 року відповідач не проживав в спірній квартирі, позивач не скористалась наданим їй зазначеною нормою закону правом на несплату вартості житлово-комунальних послуг за відсутнього члена сім?ї, та продовжувала з власної ініціативи вносити комунальні платежі за відповідача, який фактично не проживав в спірній квартирі та не отримував комунальних послуг, тобто з жовтня 2010 року не був споживачем зазначених комунальних послуг та не може нести обов?язків, встановлених для споживача статтею 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».
При цьому позивач не надала суду жодних достовірних доказів та не навела обґрунтованих доводів про наявність у неї перешкод до відповідного документального оформлення відсутності відповідача в спірній квартирі.
З власних пояснень позивачки ОСОБА_1 виходить, що з письмовою заявою про несплату комунальних платежів за відсутнього члена сім?ї вона до постачальників комунальних послуг не зверталася, жодних відмов у ненарахуванні платежів на відсутнього члена сім?ї від цих комунальних органів не отримувала. При цьому з пояснень ОСОБА_1 неможливо зрозуміти, на чому ґрунтуються її доводи про те, що акт комісії житлового органу не може бути документальним підтвердженням відсутності споживача в спірній квартирі, враховуючи, що саме цей документ вона надала суду як доказ своїх позовних вимог. Позивач ОСОБА_1 також не змогла пояснити, яких документів від неї вимагалося для оформлення тимчасової відсутності відповідача з метою несплати комунальних послуг, яких вона нібито не могла отримати, та фактично визнала, що взагалі не зверталася до комунальних служб з цього питання.
За таких обставин той факт, що позивач ОСОБА_1 з власної ініціативи не скористалася наданим їй правом на несплату комунальних платежів за тимчасово відсутнього члена сім?ї та з власної ініціативи без згоди та відома відповідача вносила плату за користування комунальними послугами в певному розмірі, не може бути підставою для покладення цих витрат на відповідача, який з жовтня 2010 року був відсутнім в спірній квартирі та не споживав комунальних послуг.
Крім того, відповідно до ч.2 ст.32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. Такий же порядок нарахування плати за надані комунальні послуги із застосуванням показань засобів обліку встановлений Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 21 липня 2005 року, з наступними змінами та доповненнями.
З наданих позивачем ОСОБА_1 копій квитанцій про сплату житлово-комунальних послуг (а.с.14-22), а також з показань самих сторін виходить, що спірна квартира обладнана приладами обліку гарячої та холодної води, а також обліку електроенергії, і саме за показниками цих приладів позивач вносила плату за користування цими комунальними послугами.
Крім того, згідно із Порядком формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій та Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 869 від 1 червня 2011 року, визначення розміру витрат на утримання будинку та прибудинкової території та витрат на централізоване опалення залежить від площі займаного жилого приміщення, і не передбачає врахування кількості зареєстрованих у жилому приміщенні осіб.
Із усіх зазначених обставин виходить, що позивач ОСОБА_1 просить про стягнення з відповідача плати за комунальні послуги з водопостачання та енергопостачання за період з жовтня 2010 року по січень 2013 року, нараховані та сплачені саме за фактично отриманий розмір послуг, якими користувалася саме ОСОБА_1 і не користувався відповідач, а також про стягнення витрат за утримання будинку та прибудинкової території та витрат за теплопостачання, розмір яких не залежав від реєстрації відповідача в спірній квартирі.
Таким чином, суд встановив, що позивач ОСОБА_1 заявляє позовні вимоги про стягнення з відповідача ОСОБА_2 сум комунальних послуг, які він не споживав та нарахування яких не залежало від його реєстрації в жилому приміщенні.
За всіх викладених обставин зазначені позовні вимоги вочевидь є безпідставними та необґрунтованими, в зв?язку з чим задоволенню не підлягають.
Крім того, позивачем ОСОБА_1 заявлені позовні вимоги про стягнення з відповідача сум комунальних витрат, внесених нею за комунальні послуги, надані неповнолітньому сину сторін ОСОБА_2, 2004 року народження.
Відповідно до ч.ч.1, 2, 3 ст.181 Сімейного кодексу України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Суд вважає очевидним, що витрати за надані неповнолітній дитині комунальні послуги безумовно є частиною витрат на утримання дитини, а спір з приводу зазначених витрат безумовно є спором про стягнення аліментів на утримання дитини у відповідному розмірі.
З показань сторін та матеріалів справи виходить, що позивач ОСОБА_1 скористалася своїм правом звернення до суду про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_2 26 грудня 2012 року, в зв?язку з чим рішенням Київського районного суду м. Донецька від 19 березня 2013 року з ОСОБА_2 стягнено на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини з моменту звернення до суду з 26 грудня 2012 року (а.с.11-12). Зазначені обставини повністю підтвердили обидві сторони, в зв?язку з чим суд вважає ці обставини встановленими відповідно до ч.1 ст.61 ЦПК України.
Таким чином, з 26 грудня 2012 року частину витрат за надані дитині комунальні послуги, в яких повинен приймати участь відповідач ОСОБА_2, враховано під час стягнення з нього аліментів за зазначеним рішенням суду.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.191 Сімейного кодексу України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову. Аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв'язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за три роки.
Разом з тим, з копії позовної заяви, поданої ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини, виходить, що позивач просила стягнути з відповідача аліменти лише з дня пред?явлення позову до суду, і не ставила питання про стягнення з нього витрат на утримання дитини за будь-який минулий час.
В теперішній справі ОСОБА_1, заявляючи позовні вимоги про стягнення з відповідача ОСОБА_2 витрат на утримання дитини за минулий час за період з 24 лютого 2010 року по 18 січня 2013 року в частині витрат на сплату комунальних платежів за дитину, не повідомила суду про жодні обставини, за яких вона своєчасно вживала заходів до одержання з відповідача цих витрат, але не могла їх одержати в зв?язку з його ухиленням від їх сплати.
Незважаючи на надану судом можливість, позивач ОСОБА_1 не подала суду жодних доказів цим обставинам щодо вжиття нею заходів до отримання з відповідача витрат на утримання дитини в частині оплати комунальних платежів за дитину, та ухилення відповідача від сплати цих витрат.
За таких обставин виходячи із засад диспозитивності та змагальності сторін, встановлених положеннями ч.3 ст.10,ч.1 ст.11, чч.1, 2 ст.60 ЦПК України суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 витрат на комунальні послуги, надані їх неповнолітній дитині за минулий період, недоведеними та необґрунтованими, в зв?язку з чим суд позбавлений можливості задовольнити ці вимоги.
Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні визнав за собою борг з оплати комунальних послуг в частині сплати витрат за вивіз сміття за період з лютого 2010 року по квітень 2013 року в сумі 270 гривень 24 коп., а також надання послуг з газопостачання в сумі 302 гривні 59 коп.
Відповідно до ч.1 ст.61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.
Оскільки усі інші позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення витрат за комунальні послуги є необґрунтованими та не підтверджені належними доказами, а відповідач в судовому засіданні визнав лише свій обов?язок з оплати сум комунальних платежів в загальній сумі 582 гривні 83 коп., саме цю суму відповідно до положень ч.1 ст.61 ЦПК України суд вважає можливим стягнути з відповідача на користь позивача.
Відповідно до ч.1 ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
В зв'язку із задоволенням позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання його таким, що втратив право на жилу площу, суд вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивача понесені нею судові витрати зі сплати судового збору за ці позовні вимоги в сумі 114 гривень 70 коп. (а.с.1).
На підставі викладеного, ч.ч.1, 4 ст.41, ч.ч.1, 3 ст.47 Конституції України, ст.ст.150, 156 ЖК України, ч.2 ст.405 ЦК України, ч.1, 2 ст.7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в України» від 11 грудня 2003 року, з наступними змінами та доповненнями, п.5 ч.3 ст.20, п.6 ч.1 ст.20, ч.2 ст.32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 26 червня 2004 року, з наступними змінами та доповненнями, ч.ч.1, 2, 3 ст.181, ч.ч.1, 2 ст.191 Сімейного кодексу України, Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 21 липня 2005 року, з наступними змінами та доповненнями, Порядку формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій та Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 869 від 1 червня 2011 року, керуючись ст.ст.10, 11, 60, 88, 99, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право на жилу площу в квартирі АДРЕСА_1.
В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зняття з реєстрації в квартирі АДРЕСА_1 відмовити.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення сум сплачених комунальних платежів, стягнення судових витрат задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму сплачених комунальних платежів в розмірі 582 (п?ятсот вісімдесят дві) гривні 83 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 114 (сто чотирнадцять) гривень 70 коп.
Апеляційну скаргу на рішення може бути подано до Апеляційного суду Донецької області через Київський районний суд м. Донецька протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя: