264/3803/13-ц
2/264/1474/2013
"18" червня 2013 р. Іллічівський районний суд м. Маріуполя Донецької області під головуванням судді Пустовойт Т. В., за участю секретаря Налча М.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат ім.Ілліча»» до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди в порядку регресу , -
У травні 2013 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, в обґрунтування якого вказав, що згідно наказу №76-к відповідач з 18.10.1999 року по теперішній час знаходиться у трудових відносинах з ПАТ «ММК ім.Ілліча». ОСОБА_2, який працював під його підпорядкуванням придбав професійне захворювання. З акту розслідування хронічного професійного захворювання від 20.12.2010р. вбачається, що ОСОБА_1 притягнутий до адміністративної відповідальності щодо профзахворювання ОСОБА_2 за відсутність належного контролю за застосуванням заходів індивідуального захисту органів слуху. За рішенням Іллічівського районного суду м.Маріуполя від 07.09.2012р. з ПАТ «ММК ім.Ілліча» на користь ОСОБА_2 в рахунок відшкодування моральної шкоди стягнуто 10 000грн., та 107,30грн. судового збору, які перераховані позивачем 04.12.2012р. і 23.01.2013р. На підставі вимог ст.ст.130,132 КЗпП України позивач просить стягнути з відповідача спричинену за його вини матеріальну шкоду у розмірі середньомісячного заробітку який складає 7738,84грн., а також 229,40грн. судового збору.
Представник позивача в судове засідання не з,явився, надав заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Відповідач в судове засідання не з,явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутності, а також заперечення проти позову в яких зазначив, що з актом розслідування хронічного професійного захворювання від 20.12.2010р. не був ознайомлений, а тому не мав можливості його оскаржити. Вважає, до адміністративної відповідальності його притягнуто неправомірно, таким чином, відповідно до ст..58 ЦПК України, даний акт не може бути використаний судом як належний доказ його вини. Що стосується покладення на нього матеріально відповідальності за сплату позивачем моральної шкоди на користь ОСОБА_2 наполягає, що це не відповідає нормам ст.130 КЗпП України, а тому застосування відносно нього зворотної вимоги буде неправомірним. Просив у задоволенні позову відмовити.
Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що у задоволенні позовних вимог треба відмовити з наступних підстав.
Судом встановлено, ОСОБА_1 на підставі наказу Генерального директора ВАТ «ММК ім.Ілліча» №76-к від 18 жовтня 1999року переведений на посаду старшого майстра ділянки з експлуатації і ремонту шламових насосних станцій і шламопроводів цеху водопостачання.
За довідкою виданою розрахунковим відділом головної бухгалтерії №04-р/4652 від 25.01.2013р. середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 складає 7738,84грн.
Відповідно до посадової інструкції №630-34 цеху водопостачання, яку відповідач отримав 16.04.2007р., старший майстер ділянки №9 з експлуатації і ремонту шламових насосних станцій і шламопроводів цеху водопостачання зобов,язаний забезпечувати додержання правил і норм охорони труда відповідно до СТП 227-10.03.-2003. «Система управління охорони праці на комбінаті», Законом України « Про охорону праці».
Як вбачається з акту розслідування хронічного професійного захворювання від 20.12.2010р. старший майстер ділянки №9 з експлуатації і ремонту шламових насосних станцій і шламопроводів цеху водопостачання ОСОБА_1 притягнутий до адміністративної відповідальності, за випадком профзахворювання слюсаря-ремонтника ОСОБА_2, за порушення, що виразилося у відсутності належного контролю за застосуванням засобів індивідуального захисту органів слуху - ст..22 ЗУ «Про забезпечення санітарного і епідеміологічного благополуччя населення» та п.4.16.п.8 ДСП 3.3.1.038-99 «Підприємства чорної металургії». Причиною професійного захворювання ОСОБА_2 є тривала робота (15 років) в умовах виробничого шуму (88-92,5 ДБ), перебільшенням гранично дозволених рівнів шуму.
На момент прийняття судом рішення по справі вказаний акт розслідування є дійсним, відсутні дані щодо його оскарження або скасування, тому твердження відповідача щодо неприйняття його як доказу по справі є безпідставними.
До аналогічного висновку суд приходить і стосовно постанови Державної санітарно-епідеміологічної служби України від 15.06.2010р. за якої ОСОБА_1 притягнутий до відповідальності за послаблення контролю з його сторони за застосування заходів індивідуального захисту органів слуху працівниками ділянки №9 з експлуатації і ремонту шламових насосних станцій і шламопроводів цеху. Дану постанову відповідач отримав 15.06.2009р., про що свідчить його підпис, дотепер її не оскаржив.
Рішенням апеляційного суду Донецької області від 08.02.2012р. встановлено, що ОСОБА_2 з 17.05.1995р. по 27.01.2011р. перебував з ПАТ «ММК ім.Ілліча» в трудових відносинах, придбав хронічне професійне захворювання, внаслідок якого втратив 30% професійної працездатності.
За рішенням Іллічівського районного суду м.Маріуполя від 07.09.2012р. з ПАТ «ММК ім.Ілліча» на користь ОСОБА_2 в рахунок відшкодування моральної шкоди стягнуто 10 000грн., та 107,30грн. судового збору, які перераховані позивачем, платіжне доручення №33366 від 04.12.2012р. і платіжне доручення №1630 від 23.01.2013р.
Пленум Верховного суду України в п.13 постанови від 31.03.1995р. за №4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз,яснив, що судам необхідно врахувати, що відповідно до ст.237-1 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров,я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв,язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя , обов,язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Рішенням Іллічівського районного суду м.Маріуполя від 07.09.2012р. встановлено, що професійне захворювання (хронічна двостороння нейросенсорна туговухість), внаслідок якої ОСОБА_2 втратив 30% працездатності та став інвалідом 3-ї групи, безумовно ускладнює соціальні зв,язки і саме буття ОСОБА_2, порушує спілкування із оточуючими, обмежує вибір трудової діяльності, потребує додаткових зусиль для організації життя, зокрема, диспансерного спостереження, медикаментозного та санаторно-курортного лікування, слухопротезування.
Таким чином, для покладання на «ММК ім.Ілліча» цивільно-правової відповідальності мається сукупність усіх чотирьох необхідних умов, а саме: наявність шкоди; протиправність діяння; причинний зв,язок між протиправною поведінкою заподіювача і шкодою; вина заподіяння шкоди.
За правилами ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.
Стаття 130 КЗпП характеризує юридичний склад, тобто перелічує юридичні факти, сукупність яких дає власникові право притягти працівника до матеріальної відповідальності. Таким юридичними факторами Є порушення працівником трудових обов,язків; наявність прямої дійсної шкоди; причинний зв,язок між порушенням і шкодою; вина працівника. Відсутність хоча б одного з цих факторів виключає можливість притягнення працівника до матеріальної відповідальності.
Відповідно до ч.1 ст.132 КЗпП України за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків, працівники, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку.
У п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» № 14 від 29 грудня 1992 року зазначено, що суд у кожному випадку зобов'язаний вживати передбачених законом заходів до всебічного, повного й об'єктивного з'ясування обставин, від яких згідно зі статтями 130, 135-3, 137 КЗпП залежить вирішення питання про покладення матеріальної відповідальності та про розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню. Зокрема, з'ясовувати: наявність прямої дійсної шкоди та її розмір; якими неправомірними діями її заподіяно і чи входили до функцій працівника обов'язки, неналежне виконання яких призвело до шкоди; в чому полягала його вина; в якій конкретно обстановці заподіяно шкоду; чи були створені умови, які забезпечували б схоронність матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними; який майновий стан працівника.
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави стверджувати, що обов'язковими умовами для притягнення працівника до матеріальної відповідальності є наявність винних протиправних дій працівника, негативних наслідків у вигляді прямої дійсної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, а також причинного зв'язку між протиправними діями на наслідками.
Як вбачається з матеріалів справи, причиною захворювання ОСОБА_2 є тривала робота в умовах виробничого шуму, перебільшенням гранично дозволених рівнів шуму, внаслідок чого з позивача за рішенням суду стягнуто на користь ОСОБА_2 моральну шкоду. Таким чином, суд приходить до висновку про відсутність в діях відповідача ознак прямої дійсної шкоди та вини, а відтак вважає необхідним відмовити у задоволенні позовних вимог ПАТ «ММК ім.Ілліча» до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди в порядку регресу.
Керуючись ст.ст. 10, 60, 212, 213, 215 ЦПК України, ст.ст.130, 132 КЗпП, п.13 Постанови Пленуму ВС України №4 від 31.03.1995р. «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», п.3 Постанови Пленуму ВС України «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» № 14 від 29 грудня 1992 року, суд -
У задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат ім.Ілліча»» до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди в порядку регресу - відмовити.
На рішення може бути подана апеляція в Апеляційний суд Донецької області через Іллічівський районний суд м. Маріуполя потягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя: Т. В. Пустовойт