дата документа 05.07.2013
Справа № 320/4824/13-к
05 липня 2013 року Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області у складі:
головуючого судді - Горбачової Ю.В.,
при секретарі - Сюсель О.В.,
за участю прокурора - Костенко О.М.,
потерпілого - ОСОБА_1,
обвинуваченого - ОСОБА_2 та його захисника - адвоката ОСОБА_3,
обвинуваченого - ОСОБА_4,
провівши у відкритому судовому засіданні в м. Мелітополі судовий розгляд за обвинувальним актом у кримінальному провадженні відносно:
- ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Мелітополя Запорізької області, громадянина України, зі середньою освітою, не одруженого, не працюючого, що мешкає за адресою: АДРЕСА_1, раніше судимого:
- за вироком Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 19.04.2007 року за ст.190 ч.2 КК України до 3-х років обмеження волі, на підставі ст.75 КК України звільнений від відбування покарання з випробувальним строком на 2 роки;
- за вироком Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 04.06.2008 року за ст. 198 КК України до 2-х років обмеження волі. На підставі ст. 71 КК України частково приєднано покарання за вироком Мелітопольського міськрайонного суду від 19.04.2007 та остаточно призначено покарання у вигляді 3 років 2 місяців обмеження волі. Звільнився 30.09.2011 по відбуттю строку покарання;
- за вироком Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 04.12.2012 року за ст. 185 ч.2 КК України до 3-х років позбавлення волі. На підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з випробувальним строком на 2 роки;
обвинуваченого у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ст.185 ч.2 КК України,
- ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженця м. Мелітополя Запорізької області, громадянина України, зі середньо-спеціальною освітою, не одруженого, не працюючого, що мешкає за адресою: АДРЕСА_2, раніше не судимого,
обвинуваченого у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ст.185 ч.2 КК України,
11.12.2012 року, приблизно о 21 годині 30 хвилин, знаходячись в приміщенні цеху з виготовлення тротуарної плитки розташованому за адресою: АДРЕСА_3, ОСОБА_4, маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, діючи повторно за попередньою змовою групою осіб спільно з ОСОБА_2, таємно викрали належне ОСОБА_1 майно, а саме: електродвигун 1500 об/хв., вартістю 800 гривень; електродвигун 920 об/хв. вартістю 800 гривень; зварювальний апарат, вартістю 2000 гривень; форми для тротуарної плитки (0,3 м2) - 82 шт., вартістю 4 гривні за одну, загальною вартістю 328 гривень; набір інструментів, загальною вартістю 1500 гривень; прожектор 200 вт. вартістю 150 гривень; форми для бордюрів (20x500x50) - 86 шт., вартістю 20 гривень за одну, загальною вартістю 1720 гривень, чим заподіяли потерпілому ОСОБА_1 матеріальний збиток на загальну суму 7298 гривень.
Потерпілим в ході судового слідства заявлено цивільний позов про стягнення солідарно з обвинувачених ОСОБА_2 та ОСОБА_4 матеріальну шкоду в розмірі 2000 грн. та моральну шкоду в розмірі 5000 гривень, від якого він в подальшому відмовився у зв'язку з погашенням йому шкоди обвинуваченими.
Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 винним себе у пред'явленому обвинуваченні за ч.2 ст. 185 КК України визнав повністю і пояснив, що 11.12.2012 року він прийшов на роботу у ранковий час. ОСОБА_1 не було на підприємстві вже декілька днів, і вони самостійно виходили на роботу. Там же знаходився і ОСОБА_2 з ним він знайомий приблизно рік, вони мешкають разом в смт. Мирне, в листопаді 2012 р. він запросив його на роботу до ОСОБА_1, стосунки вони підтримують нормальні, товариські. Цього дня їм привезли на підприємство цемент, але вони не працювали. Приблизно о 15 годині 00 хвилин, він і ОСОБА_2 вийшли з території підприємства і попрямували в смт. Мирне. ОСОБА_2 цього дня був за кермом автомобіля ВАЗ 2108, чорного кольору (кому належить даний автомобіль йому достовірно не відомо). Приблизно о 16 годині, вони знов повернулися на роботу, де приблизно о 21 годині 00 хвилин в ході розмови один з одним, вони стали обговорювати те, що ОСОБА_1 не сплачує їм заробітну плату, та вони вирішили скоїти крадіжку майна, яке знаходилося на території підприємства, щоб потім продати. Приблизно о 21 годині 30 хвилин 11.12.2012 вони завантажили в автомобіль ОСОБА_2 зварювальний апарат, два електродвигуни, прожектор, форми для лиття бордюрів, форми для лиття тротуарної плитки «Павутинка», і чемодан з інструментами, після чого поїхали на автомобілі в с.Терпіння, з метою продати один з електродвигунів. Як повідомив йому ОСОБА_2, в с.Терпіння живе його знайомий, який може купити у них даний електродвигун. В с.Терпіння вони продали один з викрадених електродвигунів за 100 грн. чоловікові на ім'я ОСОБА_6. При цьому ОСОБА_2, повідомив йому, що двигун належить йому особисто. Виручені від продажу двигуна кошти вони з ОСОБА_2 поділили порівну. Після чого розібрали зварювальний апарат (який знаходився в неробочому стані), для того щоб здати його на металобрухт і попрямували на пункт прийому металобрухту, розташований у с. Терпіння. Там вони здали запчастини від зварювального апарату за 100 гривень, які теж поділили між собою порівну. Після цього, вони поїхали в смт. Мирне до їх спільного знайомого, ОСОБА_5, якого він попросив залишити у нього на зберігання другий електродвигун та форми для лиття бордюрів. Про те, що вказані речі крадені вони ОСОБА_5 не повідомляли. ОСОБА_5 погодився та вони залишили електродвигун та форми для лиття бордюрів в нього у дворі та попрямували по своїм домам. Через кілька днів, він знов прийшов до ОСОБА_5, забрав в нього електродвигун і продав його знайомому ОСОБА_5 за 100 гривень. Гроші ОСОБА_2 за нього він не віддавав.
Після викриття скоєного ними злочину, він та ОСОБА_2 повернули потерпілому частину викраденого.
Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_2 винним себе у пред'явленому обвинуваченні за ч.2 ст.185 КК України визнав повністю і дав суду пояснення, аналогічні до пояснень ОСОБА_4, підтвердивши, що 11.12.2012 року він разом з ОСОБА_4 скоїв крадіжку майна, належного ОСОБА_1 з приміщення цеху з виготовлення тротуарної плитки розташованому за адресою: АДРЕСА_3. Крім того додав, що викрадене майно, що залишилось в автомобілі, яким він в той день користувався, він не продавав, а вона так і залишилось в нього та в подальшому було повернуто потерпілому ОСОБА_1
В судовому засіданні обвинувачені ОСОБА_4 та ОСОБА_2 покаялися та попросили вибачення в потерпілого ОСОБА_1 за скоєний злочин.
Потерпілий ОСОБА_1 в судовому засіданні не оспорював показання обвинувачених, підтвердивши відомі йому обставини. Від заявленого позову потерпілий відмовився, оскільки на час розгляду справи не має до обвинувачених претензій матеріального та морального характеру, пояснивши, що вони добровільно відшкодували йому шкоду, заподіяну злочином, просить не призначати їм суворе покарання.
Відповідно до ч.3 ст. 349 КПК України, суд за погодженням учасників провадження визнав недоцільним дослідження в судовому засіданні інших доказів, які стосуються фактичних обставин справи, оскільки обвинувачені визнали свою провину та надали суду повні подобні пояснення про обставини скоєного кримінального правопорушення, їх позиція не ким не оспорюється та не викликає у суду сумніву в її істинності та добровільності.
Таким чином, виходячи з встановлених під час судового розгляду обставин, суд вважає, що дії обвинуваченого ОСОБА_4 слід кваліфікувати за ст. 185 ч.2 КК України, так як він скоїв таємне викрадення чужого майна (крадіжку), повторно за попередньою змовою групою осіб.
Дії обвинуваченого ОСОБА_2 також слід кваліфікувати за ст. 185 ч.2 КК України, так як він скоїв таємне викрадення чужого майна (крадіжку) за попередньою змовою групою осіб
При призначенні виду та міри покарання обвинуваченим ОСОБА_4 та ОСОБА_2 суд враховує характер і ступінь суспільної небезпеки скоєного, обставини, що обтяжують і пом'якшують вину обвинувачених, а також дані про особу кожного обвинуваченого.
Так, суд враховує, що ОСОБА_2 скоїв злочин середньої тяжкості, вперше притягується до кримінальної відповідальності, повністю визнав провину, щиросердно та дієво покаявся у скоєному, відшкодувавши шкоду, завдану злочином, та своїми правдивими свідченнями сприяв встановленню істини у справі. Також судом береться до уваги задовільна характеристика особи ОСОБА_2 за місцем проживання та думка потерпілого ОСОБА_1 щодо покарання винних.
Обставинами, що пом'якшують покарання обвинуваченого, суд визнає щире каяття у вчиненому, відшкодування заподіяних збитків та сприяння у встановленні істини у справі. Обставини, які обтяжують покарання обвинуваченого судом не встановлено.
З урахуванням вищевикладеного, суд вважає необхідним призначити обвинуваченому ОСОБА_2 покарання у вигляді позбавлення волі в межах санкції ст.185 ч.2 КК України. Однак, з урахуванням пом'якшуючих покарання обставин, особи винного та враховуючи його молодий вік, суд вважає доцільним звільнити його від покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, та покладенням на нього ряду обмежень, передбачених ст.76 КК України, оскільки на думку суду його виправлення можливе без ізоляції від суспільства.
При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_4 суд враховує, що він скоїв злочин середньої тяжкості, повністю визнав провину, щиросердно і дієво покаявся у скоєному, відшкодувавши завдану злочином шкоду, своїми правдивими свідченнями сприяв встановленню істини у справі, задовільно характеризується за місцем проживання, а також враховує думку потерпілого щодо покарання винних.
Обставинами, що пом'якшують покарання обвинуваченого, суд визнає щире каяття у вчиненому, відшкодування заподіяних збитків та сприяння у встановленні істини у справі. Обставини, які обтяжують покарання обвинуваченого судом не встановлено.
Однак, в той же час суд приймає до уваги те, що ОСОБА_4 будучи раніше засудженим за корисні умисні злочини, судимість за які не знята та не погашена у встановленому законом порядку, перебуваючи на випробуванні, знову скоїв умисний злочин з корисних мотивів, що характеризує його як особу що не стала на шлях виправлення та може скоїти нові злочини, що свідчить про його підвищену суспільну небезпеку. У зв'язку з чим, суд вважає, що для виправлення підсудного ОСОБА_4 слід призначити покарання пов'язане з ізоляцією від суспільства.
Крім того, враховуючи те, що ОСОБА_4 вчинив злочин у період іспитового строку призначеного йому за вироком Мелітопольського міськрайонного суду від 04.12.2012 року, суд вважає за необхідне на підставі ст.71 КК України до покарання призначеному за даним вироком, частково приєднати не відбутий строк покарання, призначений за попереднім вироком суду.
Долю речових доказів суд вирішує у відповідності до вимог ст. 100 КПК України.
Арешт на майно обвинувачених ОСОБА_4 та ОСОБА_2 не накладався.
Витрати на проведення експертизи покласти на рахунок держави.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 369-371, 373-376 КПК України, суд
ОСОБА_2 визнати винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 185 ч. 2 КК України і призначити йому покарання у вигляді 2 (двох) років позбавлення волі.
На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_2 від відбування призначеного покарання з випробування строком на 1 (один) рік.
На підставі п.п.2,3,4 ст.76 КК України на період випробування зобов'язати засудженого ОСОБА_2 не виїжджати за межі України без дозволу кримінально - виконавчої інспекції, повідомляти кримінально - виконавчу інспекцію про зміну місця мешкання або місця роботи, періодично з'являтися до кримінально - виконавчої інспекції для реєстрації.
ОСОБА_4 визнати винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 185 ч. 2 КК України і призначити йому покарання у вигляді 2 (двох) років позбавлення волі.
На підставі ст. 71 КК України, за сукупністю вироків, до призначеного покарання частково приєднати не відбуте покарання за вироком Мелітопольського міськрайонного суду від 04.12.2012 року у вигляді 1 року та 1 місяця позбавлення волі та призначити ОСОБА_4 остаточне покарання у вигляді 3 (трьох) років та 1 (одного) місяця позбавлення волі.
Міру запобіжного заходу засудженому ОСОБА_4 до вступу вироку у законну силу змінити з домашнього арешту на тримання під вартою, взявши його під варту в залі суду.
Строк покарання засудженому ОСОБА_4 рахувати з моменту взяття його під варту в залі суду.
Речові докази: електродвигун 1500 об/хв.; електродвигун 920 об/хв.; форми для тротуарної плитки (0,3 м2) ; набір інструментів; прожектор; форми для бордюрів, які передані на зберігання потерпілому ОСОБА_1 - залишити йому у власність за належністю.
Вирок може бути оскаржений в апеляційний суд Запорізької області протягом 30 діб через Мелітопольський міськрайонний суд.
СУДДЯ : Ю.В. Горбачова