ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10
21 червня 2013 року 813/1618/13-а
Львівський окружний адміністративний суд, у складі:
головуючого - судді: Костецького Н.В.
за участю секретаря судового засідання: Олексяк І.Р.
позивача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Перемишлянської районної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на роботі, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Перемишлянської районної державної адміністрації в якій просить суд:
- скасувати розпорядження голови Перемишлянської районної державної адміністрації № 27-к від 28.01.2013 року;
- поновити позивача на посаді головного спеціаліста відділу культури Перемишлянської районної державної адміністрації від 28.01.2013 року;
- стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 28.01.2013 року до дня поновлення на роботі;
- зобов'язати відповідача виплатити позивачу зарплату за період з 07.10.2011 року по 07.11.2011 року та провести доплату за 13.12.2011 року;
- зобов'язати відповідача відшкодувати позивачу моральну шкоду в розмірі 5 000 грн. 00 коп.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 28.01.2013 року розпорядженням голови Перемишлянської районної державної адміністрації №27-к позивача було звільнено з посади головного спеціаліста відділу культури Перемишлянської районної державної адміністрації 28 січня 2013 року, у зв'язку із виявленими обставинами, що перешкоджають перебуванню державного службовця на державній службі (стаття 12 цього Закону). Підставою звільнення зазначено вирок Перемишлянського районного суду Львівської області від 24.10.2011 року, ухвала Апеляційного суду Львівської області від 14.12.2012 року. Зазначаючи про незаконність винесеного розпорядження, позивач вказує на те, що 28 січня 2013 року він був госпіталізований в Перемишлянську районну лікарню, про що працівники приймальної швидкої допомоги по телефону повідомили керівництво установи. Крім того в цей самий день додатково було підготовлене письмове звернення про госпіталізацію позивача. У зв'язку з наведеним, на думку позивача, відповідачем порушено вимоги ч.3 ст.40 КЗпП України. Щодо підстави звільнення, позивач зазначав, що його судимість 24.10.2011 року була замінена на умовний термін (1 рік), який сплив 24.10.2012 року. Крім того, позивач не належить до осіб, які мають судимість, що є несумісною із зайняттям посади. На підставі наведеного, позивач не погоджується з такими діями відповідача, що слугували підставою для його звільнення, оскільки останній діяв не на підставі та не в спосіб, передбачений Конституцією та законами України, без урахування усіх фактичних обставин.
Позивачем неодноразово уточнювалися позовні вимоги. 11.06.2013 року за вх.№21057 на адресу Львівського окружного адміністративного суду від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог (а.с.131-137), згідно якої позивач остаточно просить суд:
- зобов'язати Перемишлянську райдержадміністрацію внести виправлення до трудової книжки позивача у запис №51 від 07.11.2011 року;
- скасувати розпорядження голови Перемишлянської районної державної адміністрації №27-к від 28 січня 2013 року;
- поновити позивача на посаді головного спеціаліста відділу культури Перемишлянської районної державної адміністрації з 28.01.2013 року;
- стягнути з відповідача в користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 28.01.2013 року до дня поновлення на роботі;
- зобов'язати Перемишлянську районну державну адміністрацію виплатити позивачу зарплату за період з 07.10.2011 року по 07.11.2011 року та провести доплату за 13.12.2011 року;
- зобов'язати відповідача відшкодувати позивачу моральну шкоду в розмірі 5 000 грн. 00 коп.
У судовому засіданні 19.06.2013 року судом прийнято уточнення до позову в частині всіх вимог крім вимоги щодо зобов'язання Перемишлянської райдержадміністрації внести виправлення до трудової книжки позивача у запис №51 від 07.11.2011 року, оскільки така зміна предмету та підстав позову відбулася після початку судового розгляду справи.
Позивач, посилаючись на обставини викладені в уточненій позовній заяві від 11.06.2013 року позовні вимоги підтримав у повному обсязі, з урахуванням поданих уточнень, та просив постановити судове рішення, яким позов задовольнити повністю.
Представник відповідача у судове засідання не з'явилася, хоча належним чином відповідача було повідомлено про дату, час і місце судового розгляду справи у відповідності до вимог ст.38 КАС України, про причини неявки відповідач суд не повідомив. У попередніх судових засіданнях представник відповідача проти позову заперечувала та просила суд відмовити в його задоволенні, посилаючись на обставини викладені в поданих суду письмових запереченнях, згідно яких 24 жовтня 2011 року вироком Перемишлянського районного суду Львівської області (залишеним без змін Ухвалою Колегії Суддів Судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Львівської області від 14 грудня 2012 року) ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.122 КК України. Вирок Перемишлянського районного суду Львівської області від 24 жовтня 2011 року вступив у законну силу 14 грудня 2012 року. На підставі наведеного, у відповідності до п.5 ст.30 Закону України «Про державну службу», у зв'язку із виявленими обставинами, що перешкоджають перебуванню державного службовця на державній службі, позивача розпорядженням голови райдержадміністрації №27-к від 28 січня 2013 року було звільнено із займаної посади. Щодо тимчасової непрацездатності позивача, представник відповідача зазначила, що у відповіді Перемишлянської ЦРЛ від 13.03.2013 року №344 на запит відповідача, вказано, що громадянин ОСОБА_1 звернувся в приймальний покій Перемишлянської центральної районної лікарні за медичною допомогою 28.01.2013 року о 18 годині 15 хвилин. Даний запис зареєстровано в журналі обліку-прийому стаціонарних хворих за №320 від 28.01.2013 року. Крім того, в табелі обліку робочого часу за січень 2013 року відомості про відпрацьований час ОСОБА_1 за 28.01.2013 року становлять 8 годин 15 хвилин. Згідно Акту від 28.01.2013 року, складеного працівниками відповідача, 28.01.2013 року о 17 годині 45 хвилин позивач перебував на своєму робочому місці. У день звільнення, 28.01.2013 року, в кінці робочого дня, ОСОБА_1, головний спеціаліст відділу культури райдержадміністрації, був ознайомлений із розпорядженням голови райдержадміністрації про своє звільнення, одержав трудову книжку, що засвідчено його підписом у книзі обліку руху трудових книжок, стор.7 за порядковим №44, та зазначено в акті від 28.01.2013 року про його перебування на робочому місці. У зв'язку з наведеним, просила в задоволенні позову відмовити повністю.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення позивача, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно ст.43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Відповідно до ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно до ст.19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Нормами частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відтак суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення, в тому числі рішення про звільнення з посади, обов'язково повинно бути мотивованим.
Як встановлено в ході судового розгляду та свідчать матеріали справи, ОСОБА_1 згідно розпорядження голови РДА від 29.12.2008 року №862 був переведений на посаду головного спеціаліста відділу культури Перемишлянської районної державної адміністрації з 01.01.2009 року, де працював до моменту звільнення, що підтверджується копією трудової книжки позивача (а.с.161 на звороті).
28.01.2013 року розпорядженням голови Перемишлянської районної державної адміністрації № 27-к, відповідно до п.5 ст.30 Закону України «Про державну службу», звільнено ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста відділу культури Перемишлянської районної державної адміністрації 28 січня 2013 року, у зв'язку із виявленими обставинами, що перешкоджають перебуванню державного службовця на державній службі (стаття 12 цього Закону). Підстава: Вирок Перемишлянського районного суду Львівської області від 24 жовтня 2011 року, Ухвала Апеляційного суду Львівської області від 14 грудня 2012 року (а.с.34). Як вбачається з оскаржуваного позивачем розпорядження, яке міститься в матеріалах справи, таке скріплено печаткою відповідача, проте на ньому відсутній підпис голови РДА.
Статтею 1 Закону України «Про державну службу» передбачено, що державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.
Згідно з частиною 1 статті 30 Закону України «Про державну службу» державна служба припиняється, передусім, із загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю (далі - КЗпП України), а також з підстав, визначених даною статтею. Таким чином, при звільненні особи з публічної служби за загальними підставами передбаченими КЗпП України, на цю особу можуть поширюватися гарантії, передбачені цим Кодексом, якщо інше прямо не передбачено спеціальним законом.
Відповідно до статті 30 Закону державна служба припиняється у разі:
1) порушення умов реалізації права на державну службу (стаття 4 цього Закону);
2) недотримання пов'язаних із проходженням державної служби вимог, передбачених статтями 16 і 16-1 цього Закону;
3) досягнення державним службовцем граничного віку проходження державної служби (стаття 23 цього Закону);
4) відставки державних службовців, які займають посади першої або другої категорії (стаття 31 цього Закону);
5) виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню державного службовця на державній службі (стаття 12 цього Закону);
6) відмови державного службовця від прийняття або порушення Присяги, передбаченої статтею 17 цього Закону;
7) притягнення державного службовця до кримінальної або адміністративної відповідальності за корупційні правопорушення, пов'язані з порушенням обмежень, передбачених Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції».
Статтею 12 даного Закону передбачено, що не можуть бути обраними або призначеними на посаду в державному органі та його апараті особи, які: визнані у встановленому порядку недієздатними; мають не зняту або не погашену судимість за вчинення злочину або на яких протягом останнього року накладалося адміністративне стягнення за вчинення корупційного правопорушення; у разі прийняття на службу будуть безпосередньо підпорядковані близьким їм особам; в інших випадках, встановлених законами України.
Як встановлено судом, позивач звільнений на підставі пункту 5 статті 30 Закону України «Про державну службу».
Як вбачається з розпорядження № 27-к від 28.01.2013 року, підставою для звільнення слугував Вирок Перемишлянського районного суду Львівської області від 24 жовтня 2011 року, Ухвала Апеляційного суду Львівської області від 14 грудня 2012 року.
Тобто підставою звільнення позивача з займаної посади є наявність в нього судимості, яка несумісна із зайняттям посади.
Згідно вироку Перемишлянського районного суду Львівської області від 24 жовтня 2011 року (а.с.51-52) ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину передбаченого ч.1 ст.122 КК України і призначено йому покарання у виді 1 року 6 місяців обмеження волі. На підставі ст.75 КК України звільнено засудженого ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання, якщо він протягом 1 (одного) року не вчинить нового злочину, виконає покладені на нього обов'язки передбачені ст.76 КК України у вигляді - не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу органів кримінально-виконавчої системи та повідомляти ці органи про зміну місця проживання.
Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 14 грудня 2012 року (а.с.49-50) вирок Перемишлянського районного суду Львівської області від 24 жовтня 2011 року відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст.122 КК України - залишено без змін.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про державну службу» державна служба ґрунтується на принципах: служіння народу України; демократизму і законності; гуманізму і соціальної справедливості; пріоритету прав людини і громадянина; професіоналізму, компетентності, ініціативності, чесності, відданості справі; персональної відповідальності за виконання службових обов'язків і дисципліни; дотримання прав та законних інтересів органів місцевого і регіонального самоврядування; дотримання прав підприємств, установ і організацій, об'єднань громадян.
Нормою статті 5 Закону України «Про державну службу» визначено, що державний службовець повинен: сумлінно виконувати свої службові обов'язки; шанобливо ставитися до громадян, керівників і співробітників, дотримуватися високої культури спілкування; не допускати дій і вчинків, які можуть зашкодити інтересам державної служби чи негативно вплинути на репутацію державного службовця.
Положеннями статті 62 Конституції України прямо передбачено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у встановленому законом порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Статтею 88 Кримінального кодексу України передбачено правові наслідки судимості:
1. Особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості;
2. Судимість має правове значення у разі вчинення нового злочину, а також в інших випадках, передбачених законами України;
3. Особи, засуджені за вироком суду без призначення покарання або із звільненням від покарання чи такі, що відбули покарання за діяння, злочинність і караність якого усунута законом, визнаються такими, що не мають судимості;
4. Особи, які були реабілітовані, визнаються такими, що не мають судимості.
Згідно ухвали Перемишлянського районного суду Львівської області від 05.03.2013 року справа №1-в/449/12/2013, (а.с.85) за поданням заступника начальника Бродівського МВ КВІ управління ДПтСУ у Львівській області засудженого ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, звільнено від покарання призначеного йому вироком Перемишлянського районного суду Львівської області від 24.10.2011р.
Як встановлено у вищевказаній ухвалі Перемишлянського районного суду Львівської області від 05.03.2013 року справа №1-в/449/12/2013, враховуючи те, що рішення апеляційного суду по перегляду вироків судів першої інстанції приймається у формі ухвали, а ч.1 ст.165 КВК України чітко говорить про обчислення іспитового строку саме з моменту проголошення вироку, - то суд дійшов до висновку, що іспитовий строк засудженого ОСОБА_1 слід обчислювати з моменту проголошення вироку Перемишлянського районного суду Львівської області №1-6/2011р. (з 24.10.2011 р.). Тому такий іспитовий строк закінчився 24.10.2012 року, а на підставі ст.89 КК України з 25.10.2012 року засуджений ОСОБА_1 є таким, що немає судимості (а.с.85 на звороті).
Представником відповідача долучено до матеріалів справи копію апеляційної скарги та звернення до прокурора району про необхідність реагування на вказану постанову суду. Проте в матеріалах справи відсутні докази відкриття апеляційного провадження у справі а відтак у суду відсутні підстави вважати оскарженою та такою, що не набрала законної сили згаданої постанови.
Відтак, як вбачається з наведеного вище, підстав передбачених п.5 ст.30 Закону України «Про державну службу» на час винесення розпорядження голови Перемишлянської районної державної адміністрації №27-к від 28 січня 2013 року «Про звільнення ОСОБА_1» не існувало.
Згідно наявної в матеріалах справи копії витягу журналу обліку хворих ОСОБА_1 звернувся до Перемишлянської районної лікарні 28.01.2012 року о 16 год. 25 хв. тобто у робочий час.
Як вбачається з наявної в матеріалах справи копії листка непрацездатності серії АВН №037466 виданого Перемишлянською ЦРЛ (а.с.8) позивач з 28.01.2013 року по 20.02.2013 року перебував на лікарняному та був звільнений від роботи.
Згідно ч.3 ст.40 Кодексу законів про працю України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.
Крім цього згідно ч.2 п. 17 Постанови пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не може бути визнано обґрунтованим, якщо в день звільнення працівнику видано лікарняний листок (довідку в установлених законом випадках) про його тимчасову непрацездатність.
В даному випадку відповідачем не було дотримано цієї гарантії при незаконному звільненні позивача, передбаченої Кодексом законів про працю України.
За таких обставин, суд вважає протиправним розпорядження голови Перемишлянської районної державної адміністрації №27-к від 28 січня 2013 року «Про звільнення ОСОБА_1», яке прийнято всупереч вимогам ч.2 ст.2 КАС України, не на підставі та не у спосіб, передбачений законами України, необґрунтовано, тобто без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення. Тому, дане розпорядження підлягає скасуванню.
Крім того, суд розглядаючи справу даної категорії, керувався нормами Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 року № 9 та листом Вищого адміністративного суду «Про розв'язання спорів, що виникають з відносин публічної служби» від 26.05.2010 року № 753/11/13-10.
Відповідно до частини 1 статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Враховуючи висновок суду про незаконність розпорядження №27-к від 28 січня 2013 року суд, враховуючи вимоги частини 1 статті 235 Кодексу законів про працю України, приходить до висновку про необхідність поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу культури Перемишлянської районної державної адміністрації.
Крім того, відповідно до частини 2 статті 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
Враховуючи встановлений судом факт незаконності звільнення позивача із займаної посади, суд приходить до висновку про те, що період часу з якого він був звільнений та до моменту поновлення на посаді є періодом вимушеного прогулу позивача, а втрачений за цей час заробіток, відповідно до вимог чинного трудового законодавства України, підлягає відшкодуванню, виходячи з розміру середньорічного заробітку на день звільнення, з урахуванням виплат проведених Перемишлянським районним центром зайнятості за період з 28.02.2013 року по 31.05.2013 року.
Згідно статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби та присудження заробітної плати у відносинах публічної служби у межах суми стягнення за один місяць виконуються негайно.
Щодо вимоги позивача про відшкодування йому моральної школи, суд вважає, що остання не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Порядок відшкодування моральної шкоди визначений в статті 23 Цивільного кодексу України, відповідно до якої особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
За змістом частини першої ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» зазначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні (п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»).
Відповідно до пункту 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації.
При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
На підставі наведеного суд не може прийняти до уваги в якості обґрунтування факту спричинення моральної шкоди погіршення стану здоров'я позивача у зв'язку з упередженим на його думку ставленням до нього керівництва адміністрації та періодичним проходженням стаціонарного лікування, оскільки матеріали справи не містять доказів на підтвердження зазначених обставин та обсягу страждань, яких зазнав позивач у зв'язку з діями чи бездіяльністю відповідача в цілому та характеру немайнових втрат, що зумовлені саме виданням оскаржуваного в даному випадку розпорядження відповідача (їх тривалості, можливості відновлення тощо).
Щодо вимоги позивача стосовно зобов'язання Перемишлянської районної державної адміністрації виплатити позивачу зарплату за період з 07.10.2011 року по 07.11.2011 року та провести доплату за 13.12.2011 року, у зв'язку з затримкою виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07.10.2011 року у справі №2а-4350/11/1370 суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 236 Кодексу законів про працю України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Відтак враховуючи наведене суд приходить до висновку, що у задоволенні цієї вимоги слід відмовити, оскільки таку слід розглядати в окремому порядку у справі №2а-4350/11/1370.
Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до положень, закріплених статтею 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, який заперечував проти позову, не виконано обов'язку щодо доведення правомірності прийнятого розпорядження про звільнення позивача та не надано достатніх доказів в обґрунтування такої правомірності.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Перемишлянської районної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на роботі, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу, зобов'язання вчинити дії підлягають частковому задоволенню.
У відповідності до норм статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати стягненню не підлягають, оскільки позивач у відповідності до п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору.
Керуючись ст.ст.7-14,69-71,86,87,94,159,160-163,167,256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним і скасувати розпорядження Перемишлянської районної державної адміністрації від 28.01.2013 року № 27-к про звільнення ОСОБА_1.
Поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу культури Перемишлянської районної державної адміністрації.
Стягнути з Перемишлянської районної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу з 28.01.2013 року по 19.06.2013 року в розмірі 4 888 (чотири тисячі вісімсот вісімдесят вісім) грн. 45 коп.
Постанову суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу культури Перемишлянської районної державної адміністрації та стягнення заробітної плати за один місяць в сумі 1 745 (одна тисяча сімсот сорок п'ять) грн. 05 коп. звернути до негайного виконання.
В решті позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова набирає законної сили в строк та в порядку передбаченому ст. 254 КАС України.
Повний текст постанови виготовлено 26 червня 2013 року
Суддя Костецький Н.В.