Справа № 751/4582/13-ц Провадження № 22-ц/795/1636/2013 Головуючий у I інстанції - Філатова Л. Б. Доповідач - Скрипка А. А.
Категорія -цивільна
03 липня 2013 року м. Чернігів
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:
головуючого - суддіСкрипки А.А.
суддів:Бобрової І.О., Іваненко Л.В.
при секретарі:Руденко О.М.
за участю:представника позивача - ОСОБА_5, представника відповідача - адвоката ОСОБА_6
розглянув у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду цивільну справу за апеляційними скаргами: ОСОБА_7, ОСОБА_8 на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 04 червня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_8 про стягнення неустойки за прострочення сплати аліментів,
Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 04 червня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_7 до ОСОБА_8 про стягнення неустойки за прострочення сплати аліментів, задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_7 5 000 грн. неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, а також 49 грн. 89 коп. судового збору. В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_7 відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 206 грн 28 коп. в рахунок відшкодування понесених витрат на правову допомогу.
В апеляційній скарзі ОСОБА_7 просить оскаржуване рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення вимог її позову в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги зазначають, що оскаржуване рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин справи. Апелянт вказує, що суд першої інстанції, зменшуючи розмір неустойки, не взяв до уваги тієї обставини, що відповідачем не представлені суду відповідні документи щодо свого матеріального і сімейного стану, які можуть бути підставою для зменшення розміру неустойки. Також апелянт зазначає, що їх з відповідачем дитина - дочка ОСОБА_9, 2006 року народження, кожен рік хворіє та потребує коштів на лікування. Апелянт вказує, що судом пе6ршої інстанції не взято до уваги положення статті 614 Цивільного кодексу України відносно того, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
В апеляційній скарзі ОСОБА_8 просить рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 04 червня 2013 року скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги зазначають, що оскаржуване рішення суду є необґрунтованим, судом неповно встановлені фактичні обставини, які мають значення для справи. Апелянт зазначає, що на час розгляду справив суді його заборгованість по сплаті аліментів була погашена в повному обсязі. Апелянт також не погоджується з розрахунком неустойки за прострочення сплати аліментів, який проведений позивачем, оскільки вказаний розрахунок, на думку апелянта, не узгоджується з положеннями статті 196 Сімейного кодексу України, ч. 2 статті 550 Цивільного кодексу України. Апелянт зазначає, що за його розрахунком, розмір неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів складає 2803грн. 22 коп. Апелянт просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні вимог заявленого позову.
Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції, - залишенню без змін, оскільки його судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційних скарг щодо необґрунтованості висновків суду першої інстанції та щодо неповного з'ясування судом фактичних обставин справи не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду даної справи.
В ході судового розгляду даної справи встановлено і вказані обставини підтверджуються її матеріалами, що батьками дитини ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2 являються сторони у даній справі : мати ОСОБА_7, батько ОСОБА_8 (а.с.3)
На виконанні в Цетральному ВДВС Чернігівського міського управління юстиції знаходиться виконавчий лист № 2-3182 від 11.06.2007 року, виданий Деснянським районним судом міста Чернігова про стягнення аліментів з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_7 на утримання дитини ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі 1/3 частини усіх видів доходів (заробітку). Станом на 01.05.2013 року заборгованість відповідача по аліментах складала 5717, 98 гривень (а.с.4 - 6, 38), яку відповідач станом на 03.06.2013 року сплатив (а.с.22).
Судом встановлено, що відповідач був обізнаний відносно самого виконавчого листа, виданого 11. 06. 2007року, а також відносно того, що відкрите виконавче провадження з примусового виконання даного виконавчого листа. Відповідач знав про свій обов'язок сплачувати аліменти на утримання дочки ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2. Вказані обставини не заперечувалися представником відповідача в ході судового розгляду даної справи.
Відповідно до приписів ч. 1 статті 196 Сімейного кодексу України, при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягненя неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення. Передбачена статтею 196 Сімейного кодексу України відповідальність настає за наявності вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду.
Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_7, суд першої інстанції вірно зазначив, що ОСОБА_8 знав про свій обов'язок сплачувати аліменти, доказів на підтвердження відсутності своєї вини у несвоєчасній сплаті аліментів суду не представив, а відсутність доходу і необізнаність щодо необхідності сплати аліментів за відсутності заробітку (доходу), не виключає наявності вини відповідача в простроченні сплати аліментів. Вказаний висновок суду першої інстанції узгоджується з нормами матеріального права, які регламентують спірні правовідносини. Зокрема, згідно змісту норм статті 196 Сімейного кодексу України суд, відповідно до вимог статті 214 ЦПК України, повинен встановити факт заборгованості по сплаті аліментів та наявність чи відсутність вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, у її виникненні і залежно від цього вирішити питання про наявність чи відсутність у одержувача аліментів права на стягнення неустойки. Відповідно до роз'яснень, викладених в п. 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15.05.2006 року „Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів", передбачена статтею 196 Сімейного кодексу України відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин, зокрема, у зв'язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками.
При визначенні розміру неустойки (пені) по даній справі, суд першої інстанції не погодився з розрахунками, представленими позивачем (49586,8 грн.) і відповідачем ( 2803, 22 грн.) ( а. с. 1-2, 26-28). При цьому судом першої інстанції проведено розрахунок суми неустойки за прострочення сплати аліментів за період з 01. 02. 2011року по 01.03.2013 року (в межах заявлених позовних вимог вимог), тобто, за 759 днів. За вказаним підрахунком суду першої інстанції, загальний розмір неустойки за вказаний період дорівнює 43927 гривень 87 копійок (а. с. 48). Апеляційний суд погоджується з розрахунком суми неустойки за прострочення сплати аліментів, проведеним судом першої інстанції ( а.с. 48), оскільки даний підрахунок узгоджується з приписами ч.1 статті 196 Сімейного кодексу України. Зокрема, судом першої інстанції проведено розрахунок неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення. Оскільки згідно з положеннями Сімейного кодексу України аліменти призначаються та виплачуються (стягуються) щомісяця, суд вірно провів нарахування пені не на всю суму заборгованості, а обмежив її нарахування лише сумою несплачених аліментів за ті місяці, в яких не проводилось стягнення аліментів. При цьому сума заборгованості зі сплати аліментів за попередні місяці не додається за наступні, а кількість днів прострочення обчислюється виходячи з того, скільки днів прострочено до сплати певної суми заборгованості.
Таким чином, доводи апеляційної скарги ОСОБА_8 щодо неправильності розрахунку судом першої інстанції суми неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду даної справи, оскільки вказаний розрахунок проведено судом з додержанням норм матеріального права, які регламентують спірні правовідносини.
Частина 2 статті 196 Сімейного кодексу України регламентує, що розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів. Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_7, суд першої інстанції обгрунтовано виходив з того, що доказів на підтвердження відсутності вини ОСОБА_8 у несвоєчасній сплаті аліментів суду відповідачем представлено не було. Разом з тим, суд прийняв до уваги приписи ч. 2 статті 196 Сімейного кодексу України та зазначив, що враховуючи ті обставини, що : за період утворення заборгованості по аліментах відповідач не мав постійного місця роботи, а отже і стабільного заробітку, що не спростовується доказами по справі, у зв'язку з чим не міг сплачувати аліменти у повному обсязі, на час розгляду в суді першої інстанції даної справи сума заборгованості по аліментам відповідачем сплачена в повному обсязі ( а.с. 22 ), а також враховуючи стан здоров'я відповідача, зокрема, його перебування на стаціонарному лікуванні (а.с.21), виходячи зі засад розумності та справедливості, суд першої інстанції зменшив розмір неустойки, що підлягає стягненню з відповідача, до 5000 грн.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_7 відносно того, що суд першої інстанції безпідставно зменшив розмір неустойки, не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду даної справи. На думку апеляційного суду, даний висновок суду першої інстанції узгоджується з принципами справедливості та розумності, які є загальними засадами цивільного законодавства, відповідно до приписів п.6 ч. 1 статті 3 Цивільного кодексу України.
Твердження апелянта ОСОБА_7 відносно того, що у відповідача на момент розгляду справи в суді першої інстанції існувала заборгованість по сплаті аліментів, також не можуть бути підставою для скасування вірного по суті рішення суду першої інстанції, оскільки вказані твердження апелянта спростовуються матеріалами справи, а саме довідкою від 03.06.2013 року № 1017/10 Центрального відділу державної виконавчої служби Чернігівського міського Управління Юстиції (а.с.22), відповідно до якої ОСОБА_8 дійсно сплатив ОСОБА_7 заборгованість по аліментам згідно з виконавчим листом № 2-3182 від 11.06.2007року про стягнення аліментів на утримання дитини ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку щомісячно, яка станом на 01. 05. 2013року складала 5717, 98грн. Суд першої інстанції вірно зазначив в своєму рішенні, що на момент ухвалення рішення суду від 04 червня 2013 року заборгованості по аліментам у відповідача не було.
Доводи апелянта ОСОБА_7 відносно того, що суд першої інстанції, зменшуючи розмір неустойки, не врахував тієї обставини, їх з відповідачем дочка ОСОБА_9 кожен рік хворіє і потребує у зв'язку з цим додаткових витрат, не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, виходячи з наступного. Нормами статті 185 Сімейного кодексу України передбачено, що той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Таким чином, позивач не позбавлена права на звернення до суду з приводу стягнення додаткових витрат на дитину.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_8 відносно того, що оскільки на час розгляду справи в суді першої інстанції ним була сплачена сума заборгованості по аліментах в повному обсязі, то в задоволенні вимог позову ОСОБА_7 необхідно відмовити, не можуть прийняті до уваги апеляційним судом з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи, станом на 01.05.2013 року заборгованість відповідача по аліментах складала 5717, 98 гривень (а.с.4 - 6, 38), яку відповідач станом на 03.06.2013 року сплатив (а.с.22). Разом з тим, вказана заборгованість існувала у відповідача на момент звернення ОСОБА_7 з даним позовом до суду та за минулий час, що підтверджується відповідними розрахунками державного виконавця заборгованості по аліментах (а. с. 4, 5, 6). Виходячи з правового аналізу статті 196 Сімейного кодексу України, яка регламентує відповідальність за прострочення сплати аліментів, розмір неустойки може бути лише зменшений судом з урахуванням матеріального становища та сімейного стану платника аліментів, що і зробив суд першої інстанції в даному випадку. Повне звільнення судом платника аліментів від сплати неустойки (пені) чинним законодавством не передбачено, за винятком випадків, коли він є неповнолітнім.
Враховуючи вищенаведене, доводи апеляційних скарг не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції, ухваленого на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Керуючись статтями : 303, 304, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційні скарги ОСОБА_7, ОСОБА_8 відхилити.
Рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 04 червня 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий:Судді: