Номер провадження № 22-ц/785/4485/13
Головуючий у першій інстанції Шенцева О.П.
Доповідач Колесніков Г. Я.
21.06.2013 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого - Колеснікова Г.Я.,
суддів - Вадовської Л.М., Фадєєнко А.Ф.,
при секретарі - Орловій С.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 березня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання договору купівлі-продажу допоміжного приміщення недійсним та за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4, ОСОБА_3, Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (далі - Департамент комунальної власності ОМР), третя особа: Одеська міська рада про визнання договору купівлі-продажу дійсним, визнання права власності на допоміжне приміщення,-
У грудні 2010 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_5 про визнання недійсним договору купівлі-продажу.
Зазначали, що на підставі рішення Приморського районного суду м. Одеси від 9 липня 2009р. є власниками допоміжного приміщення (підвалу), загальною площею 79,5 кв.м., розташованого під нежитловим приміщенням площею 153, 8 кв.м. в АДРЕСА_1.
17 лютого 2010р. вони уклали з ОСОБА_5 нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу зазначеного приміщення.
Посилаючись на те, що після укладення вказаного договору відповідач не здійснив жодної дії щодо прийняття нерухомого майна та не отримав ключі від приміщення, позивачі просили задовольнити їх вимогу.
У січні 2011р. ОСОБА_5 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності.
Він зазначав, що після укладення 17 лютого 2010р. договору купівлі-продажу допоміжного приміщення (підвалу), посвідченого нотаріусом та зареєстрованого в КП «ОМБТІ та РОН», відповідачі перешкоджають йому у користуванні власністю, не передаючи ключі від підвалу.
Посилаючись на те, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 його право на власність на нерухомість не визнають, просив задовольнити його вимоги.
Ухвалами Приморського районного суду м. Одеси від 26 жовтня 2011р. та від 20 червня 2012р. до участі у розгляді справи за зустрічним позовом ОСОБА_5 залучено у якості співвідповідача Департамент комунальної власності ОМР, у якості третьої особи - Одеську міську раду (а.с.66а, 175а).
Справа розглядалась судами неодноразово.
Останнім рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 26 березня 2013р. у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_5 задоволено.
Визнано дійсним укладений 17 лютого 2010р. між ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 договір купівлі-продажу допоміжного приміщення (підвалу), загальною площею 79, 5 кв.м., розташованого під нежитловим приміщенням площею 153, 8 кв.м., в АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстрований в реєстрі за №1661.
Визнано за ОСОБА_5 право власності на допоміжне приміщення (підвал), загальною площею 79, 5 кв.м., що розташоване під нежитловим приміщенням площею 153, 8 кв.м., в АДРЕСА_1.
В апеляційній скарзі Департамент комунальній власності ОМР просить рішення суду про задоволення зустрічного позову ОСОБА_5 скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні зустрічного позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального права.
Рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5 апелянтом не оскаржується.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали цивільної справи, витребуваної цивільної справи Приморського районного суду м. Одеси №2/1522/9177/11 за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_3 до ОСОБА_7 та інших про визнання права власності, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Ухвалюючи рішення про задоволення зустрічного позову ОСОБА_5 у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що:
- договір купівлі-продажу допоміжного приміщення (підвалу), який був посвідчений нотаріально та зареєстрований в КП «ОМБТІ та РОН», може бути визнаний судом дійсним;
- ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відмовляються передати ОСОБА_5 ключі від зазначеного приміщення та звернулися до суду із позовом про визнання договору купівлі-продажу недійсним, чим порушуються, невизнаються і оспорюються права ОСОБА_5, а тому суд вправі визнати за ним право власності на спірне приміщення.
Однак з такими висновками суду погодитися не можна з огляду на наступне.
За змістом ст. 640 ЦК України договір, який підлягає нотаріальному посвідченню і державній реєстрації, є укладеним з моменту державної реєстрації.
Відповідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Встановлено, що 17 лютого 2010р. ОСОБА_3 та ОСОБА_4 уклали з ОСОБА_5 договір купівлі-продажу допоміжного приміщення (підвалу) загальною площею 79, 5 кв.м., розташованого під нежитловим приміщенням площею 153,8 кв.м. в АДРЕСА_1, який посвідчено нотаріусом (а.с.23-24).
23 лютого 2010р. зазначене допоміжне приміщення (підвал) зареєстровано за ОСОБА_5 в КП «ОМБТІ та РОН» (а.с.22).
Зміст зустрічної позовної заяви, як і зміст рішення суду першої інстанції, не містять посилання на норму закону, яка є підставою для задоволення вимоги ОСОБА_5 про визнання нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу дійсним (а.с.19-21, 232-235).
Колегія суддів вважає, що вимога про визнання дійсним договору, посвідченого нотаріусом та внесеного до Державного реєстру, не відповідає можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених законом.
Враховуючи, що жодних правових підстав для задоволення такої вимоги у суду не було, у задоволенні вимоги ОСОБА_5 про визнання правочину дійсним слід відмовити.
Не може погодитись колегія суддів й з висновком суду про задоволення вимоги ОСОБА_5 про визнання права власності на допоміжне приміщення (підвал).
Відповідно до ст.392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Пред'явивши таку вимогу, ОСОБА_5 повинен був надати докази вчинення відповідачами ОСОБА_3 дій, які можуть бути розцінені як невизнання та реальне оспорення його права власності.
Суд першої інстанції, задовольняючи вимогу ОСОБА_5, заявлену на підставі ст.392 ЦК України, взяв до уваги два докази, які підтверджують спір між сторонами:
- факт звернення ОСОБА_3 до суду з позовом про оспорення права власності ОСОБА_5;
- посилання останнього на те, що ОСОБА_3 відмовляються передати йому ключі від підвалу.
Колегія суддів не бере до уваги наведені докази, виходячи з наступного.
Так, 3 грудня 2010р. ОСОБА_3 та ОСОБА_4 видали на ім'я ОСОБА_8 довіреності, посвідчені нотаріально, згідно з якими вони уповноважили повіреного подавати позовні заяви, вести від їх імені справи в усіх судах судових закладах, в тому числі апеляційній та касаційній інстанціях, із усіма правами, наданими законом позивачу, відповідачу, третій особі.
Сторонами також обумовлено строк дії довіреностей - 3 місяці, до 3 березня 2011р. (а.с.13,14).
3 грудня 2010р. ОСОБА_5 видав на ім'я ОСОБА_9 аналогічну за змістом та строком дії довіреність, посвідчену нотаріусом (а.с.27).
Згідно змісту зазначених довіреностей, складених на бланках ВРД №№470866, 470867, 470868, всі вони посвідчені 3 грудня 2010р. приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_10 та зареєстровані в реєстрі за №№ 1960, 1961, 1962.
Тобто, ОСОБА_3 і ОСОБА_4 з одного боку та ОСОБА_5 з іншого, між якими відповідно до змісту їх позовних заяв існував спір щодо нерухомого майна, разом, в один день, в один час, з'явилися до одного й того ж нотаріуса для уповноваження своїх повірених вести від їх імені майбутні справи в судах, обумовивши один і той же строк дії довіреностей.
Саме в межах цього строку й було ухвалено перше рішення Приморського районного суду м. Одеси від 3 лютого 2011р., резолютивна частина якого не відрізняється від резолютивної частини рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 березня 2013р. (а.с.37-39, 235).
В подальшому, ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 30 червня 2011р., рішення суду від 3 лютого 2011р. було скасовано у зв'язку з нововиявленими обставинами на підставі заяви Департаменту комунальної власності ОМР.
Крім того, 15 грудня 2010р. ОСОБА_3 та ОСОБА_4 подали позов до ОСОБА_5 про визнання договору купівлі-продажу підвалу недійсним, який був зареєстрований в суді 24 грудня 2010р.
До позову вони приєднали квитанції ПАТ «УкрСиббанку» №№14, 15, 16 від 15 грудня 2010р. про сплату держмита та витрат на ІТЗ розгляду справи (а.с. 1-3).
18 січня 2010р. ОСОБА_5 подав зустрічну позовну заяву до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу підвалу дійсним та визнання на нього права власності.
До позову він приєднав, квитанцію ПАТ «УкрСиббанку» №12 від 15 грудня 2010р. про сплату витрат на ІТЗ розгляду справи (а.с.17).
Таким чином, ОСОБА_5 (або його представник), ще до звернення ОСОБА_4 в суд з позовом до нього, сплатив разом з ОСОБА_3 (або з їх представником) в один день, в один час та в одному банку судові витрати, пов'язані з майбутньою подачею зустрічного позову.
Жодне з рішень Приморського районного суду м. Одеси про відмову у задоволенні їх позову ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в апеляційному порядку не оскаржили (а.с.37-39, 232-235).
За таких обставин, колегія суддів вважає, що зазначені вище докази, містять об'єктивну інформацію про те, що між сторонами не існувало будь-якого спору з приводу підвалу.
Навпаки, сторони спланували штучний розгляд позовів в суді з метою отримання ОСОБА_5 правовстановлюючого документу (рішення суду), яким би встановлювалося його право власності на об'єкт нерухомості, належний територіальній громаді м. Одеси.
Так, нежитлове підвальне приміщення площею 72, 7 кв.м., що розташоване під нежитловим приміщенням площею 153, 8 кв.м. в будинку АДРЕСА_1 є комунальною власністю територіальної громади м. Одеси.
Вказане підтверджується:
- рішенням виконавчого комітету Сталінської районної ради депутатів трудящих м. Одеси від 7 серпня 1948р. № 1511;
- рішенням Одеської обласної ради від 25 листопада 1991р. № 266-1;
- рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради від 25 грудня 2009р. № 1172;
- свідоцтвом про право власності на нежитлове приміщення, видане виконавчим комітетом Одеської міської ради від 18 лютого 2010р.;
- витягом про державну реєстрацію прав на нежитлові приміщення - підвалу (а.с. 69, 70, 84, 85, 96-108).
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 9 липня 2009р. задоволено позов ОСОБА_4 та ОСОБА_3 до ОСОБА_7 та інших (всього 8 осіб) про визнання права власності на допоміжне приміщення (підвал) загальною площею 79, 5кв.м., що розташоване під нежитловим приміщенням площею 153, 8 кв.м. в будинку АДРЕСА_1 (а.с.218-219).
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 29 червня 2011р. зазначене рішення скасовано за нововиявленими обставинами на підставі заяви Департаменту комунальній власності ОМР (а.с.225-226).
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 25 липня 2011р. позовна заява ОСОБА_4 та ОСОБА_3 залишена без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 207 ЦПК України (а.с.227).
Згідно листа КП «БТІ» Одеської міської ради від 28 травня 2013р. підвальне приміщення по АДРЕСА_1 площею 72, 7 кв.м. зареєстроване за територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради.
Первинна реєстрація підвального приміщення площею 79,5 кв.м. по АДРЕСА_1 зареєстрована за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на підставі рішення Приморського районного суду м. Одеси від 9 липня 2009р.
Первинні технічні паспорти на дані приміщення за внутрішнім планом відрізняються, але ці приміщення є ідентичними (а.с.270).
Відповідно до ч. 3 ст. 16 ЦК України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.
Частинами 2-4 ст. 13 ЦК України встановлено, що при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.
Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.
У зв'язку з відсутністю спору між ОСОБА_3 та ОСОБА_5, штучності позовів сторін, направлених на порушення права власності територіальної громади м. Одеси на нерухоме майно, підстав для задоволення вимоги ОСОБА_5 про визнання права власності на допоміжне приміщення (підвал) не вбачається.
За таких обставин колегія суддів вважає, що під час вирішення справи суд першої інстанції дійшов висновків, які не відповідають обставинам справи, неправильно застосував норми матеріального права, а тому ухвалене у справі рішення про задоволення зустрічного позову ОСОБА_5 підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні зустрічного позову.
Керуючись ст. ст.303, 304, п.2 ч.1 ст.307, п.п.3, 4 ч.1 ст.309, ст.313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради задовольнити.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 березня 2013 року про задоволення зустрічного позову ОСОБА_5 скасувати.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 до ОСОБА_4, ОСОБА_3, Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, третя особа: Одеська міська рада про визнання договору купівлі-продажу дійсним, визнання права власності на допоміжне приміщення відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з моменту набрання чинності.
Головуючий: /підпис/
Судді: /підписи/
З оригіналом згідно,
Суддя апеляційного суду
Одеської області Г.Я. Колесніков