Дата документу 05.06.2013
Справа № 0814/13657/2012
Провадження № 2/334/480/2013
30 травня 2013 року Ленінський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Турбіної Т.Ф., при секретарі Шульженко О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Запоріжжі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «МетаБанк» про визнання кредитного договору, договору застави недійсними, усунення перешкод у здійсненні права власності,
У листопаді 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просить визнати недійсними укладені між ним та АБ «Металург» кредитний договір №622300000045 від 26.04.2006р. та договір застави №9223000000401 від 26.04.2006р., усунути перешкоди у здійсненні права власності шляхом виключення з Державного реєстру обтяження рухомого майна запису за реєстраційним №12949830 від 04.09.2012р.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що відповідач, видаючи кредит в іноземній валюті, свідомо порушив вимоги законодавства, тому що позивач не міг використати отримані валютні кошти за призначенням, оскільки оплату за автомобіль проводив у гривневому еквіваленті. Таким чином, було укладено удаваний правочин. При укладанні та виконанні кредитного договору Банком було порушено вимоги законодавства, зокрема, Банк визначив валюту зобов'язання, використання якої не передбачено чинним законодавством України, здійснював діяльність, яка підлягає обов'язковому ліцензуванню, без наявності відповідних ліцензій. Надавши кредит в доларах США, відповідачем були порушені норми ст. 192, ч.1 ст.533, ст.524 Цивільного кодексу України, відповідно до яких єдиним законним платіжним засобом є грошова одиниця України - гривня. Відповідачем порушені норми Постанови Національного банку України № 200 від 30.05.2007 р. «Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України», ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», ст. 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», відповідно до яких для здійснення валютних операцій необхідно отримання генеральної або індивідуальної ліцензії. Також в обґрунтування позову посилається на невідповідність його умов загальним принципам справедливості, добросовісності, вимогам Закону України «Про захист прав споживачів».
Крім того, позивач послався на те, що договір був укладений від імені банку не уповноваженою особою.
В судовому засіданні позивач, представник позовні вимоги підтримали у повному обсязі з підстав, викладених у позові.
Представник відповідача проти позову заперечував, у задоволенні позову просив відмовити з тих підстав, що здійснення Банком кредитування в іноземній валюті було правомірним, здійснення валютних операцій повністю узгоджується з вимогами чинного законодавства. Договір кредиту та договір застави підписані уповноваженою особою. Також не погоджується з висновком позивача про несправедливість умов договору, вказуючи на те, що позивач уклав договір у доларах США свідомо за власним бажанням, знаючи про валютно-кредитні ризики, тривалий час виконував умови договору.
Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з огляду на наступне.
Як встановлено судом, між ОСОБА_1 та АБ «Металург», правонаступником якого є ПАТ «МетаБанк», в особі Власенко Н.А., що діяла на підставі довіреності №10/005-089 від 31.05.2005р., укладено кредитний договір №622300000045 від 26.04.2006р.
В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між ОСОБА_1 та АБ «Металург» в особі Власенко Н.А., що діяла на підставі довіреності №1035 від 02.06.2005р., укладено договір застави №9223000000401 від 26.04.2006р.
Згідно кредитного договору, банк надав позичальнику на споживчі цілі (придбання транспортних засобів) кредит у сумі 17024 долари США на строк 84 місяці до 26.04.2013р. шляхом зарахування коштів на рахунок позичальника, відкритий в Банку №124300000516, зі сплатою відсотків за користування кредитом за ставкою 15% річних та плати за зарахування кредитних коштів на рахунок позичальника 300,00 грн. пунктом 1.2 договору визначено порядок погашення кредиту.
Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Таким чином, між сторонами виникли кредитні правовідносини.
Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання на момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені ст.203 ЦК України. Підставою недійсності правочину за ч.1 ст.203, ч.1 ст.215 ЦК України є суперечність змісту правочину нормам ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства з огляду на те, що змістом правочину є відповідні його виду умови.
Згідно зі ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.
Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний Закон держави не встановлює обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав. Обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Відповідно до ч. 2 ст. 192 та ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, в тому числі при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями, допускається у випадках, в порядку та на умовах, встановлених законом.
Законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю, є Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».
Згідно ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України.
Статті 47 та 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.
Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 Декрету кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».
Таким чином, надання кредитів у валюті за наявності в банку дозволу НБУ на здійснення кредитних операцій у валюті не суперечить вимогам чинного законодавства України.
Вимоги щодо необхідності отримання індивідуальної ліцензії на здійснення операції з валютними цінностями встановлена п. в) ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», якщо терміни і суми кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Однак такі терміни і суми надання або одержання кредитів в іноземній валюті законодавцем не визначено.
За відсутності нормативних умов для застосування режиму індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій достатньою правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами ст.5 Декрету КМУ є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої в установленому порядку, тобто отримання письмового дозволу НБУ на операції, пов'язані з іноземною валютою.
Порядок надання дозволу НБУ на банківські операції та генеральних ліцензій встановлюється також Положенням про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затверджених постановою Правління НБУ від 17 липня 2001 року №275, у п.5.3 зазначено, що письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями, що перераховані в зазначеному Положенні, є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».
На час укладення спірного кредитного договору АБ «Металург», як фінансова установа, в установленому законом порядку отримав банківську ліцензію №69, видану Національним банком України 14.12.2001р. на право здійснювати банківські операції, визначені частиною 1 та пунктами 5-11 частини 2 статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», дозвіл №69-1 від 14.12.2001р., та додаток до цього дозволу, на право здійснення банківських операцій з валютними цінностями, тому застосування індивідуального ліцензування щодо кредитування в іноземній валюті не вимагалося.
Враховуючи наведені вимоги закону та встановлені обставини справи, доводи позивача щодо необхідності отримання індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу є необґрунтованими.
Крім того, в обґрунтування недійсності кредитного договору позивач посилається на несправедливість умов кредитного договору, оскільки валютні ризики під час виконання зобов'язань за кредитним договором покладені на позичальника. Використання Банком долара США як предмету кредитування за споживчим кредитом значно погіршує становище позичальника, свідчить про несправедливість умов кредитного договору, наслідком чого є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Відповідно до ст. 36 Закону України «Про Національний Банк України» офіційний курс гривні до іноземних валют встановлюється Національним Банком України.
Валютні курси, як зазначено у частині першій ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», встановлюються Національним Банком України за погодженням з Кабінетом Міністрів України.
Поряд з цим, згідно Положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, затвердженого Постановою Правління Національного Банку України від 12 листопада 2003 року № 496, офіційний курс гривні до іноземних валют, зокрема до долару США, установлюється щоденно. Для розрахунку курсу гривні до іноземних валют використовується інформація про котирування іноземних валют за станом на останню дату. Отже, незмінність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена.
Таким чином, укладаючи спірний кредитний договір в іноземній валюті, сторони приймали на себе певні ризики, на випадок зміни валютного курсу та в момент укладення договору не мали будь-яких законних підстав вважати, що зміна встановленого валютного курсу не настане. Позивачем не доведено, що сторони при укладенні кредитного договору були впевнені в тому, що така зміна обставин не настане.
Виходячи із змісту ст.ст. 1046, 1054 ЦК України відповідальність за валютні ризики лежить саме на позичальнику.
Відповідно до п. 3 ст. 3 та ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договорів та визначенні умов з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, вимог розумності та справедливості. Доводи позову про недосягнення сторонами згоди з усіх істотних умов договору не відповідає дійсним обставинам справи.
Зазначені позивачем обставини не свідчать про наявність умислу в діях Банку на введення позивача в оману щодо істотних обставин, що мали значення для укладення договору, а також про удаваність вчиненого правочину.
Запроваджений на виконання Закону України «Про захист прав споживачів» обов'язок банку у разі надання кредиту в іноземній валюті під час укладення кредитного договору попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за кредитним договором несе споживач, передбачений п. 3.8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, які були затверджені Постановою Правління НБУ від 10.05.2007р. № 168 та зареєстровані в Міністерстві юстиції України 25.05.2007 року за № 541/13808, тобто після укладання спірного кредитного договору.
Посилання на недійсність спірного кредитного договору від 26.04.2006р. з підстав невідповідності його умов ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», яка забороняє надання кредитів на території України в іноземній валюті, є необґрунтованим, оскільки, як вказує сам позивач, підстави для визнання недійсним договору, предметом якого є споживчий кредит в іноземній валюті, можуть бути застосовані щодо договорів, які укладені після набрання чинності Закону України від 22.09.2011р. №3795-IV «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг».
Крім встановленого судом вільного волевиявлення позивача та вільної згоди щодо всіх умов даного кредитного договору на момент його укладення, суд приймає до уваги також ту обставину, що позивач тривалий час визнавав та виконував умови кредитного договору, що не заперечується сторонами і підтверджується наявними у справі доказами.
Доводи позову, що Власенко Н.А. не мала повноважень на підписання від імені банку договору кредиту, не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки в матеріалах справи є копія виданої головою правління банку Носик Л.Н. довіреності №10/005-089 від 31.05.2005р., якою АБ «Металург» в особі голови правління Носик Л.М. уповноважив начальника відділення АБ «Металург» Власенко Н.А. в м. Миколаєві укладати та підписувати від імені банку в тому числі кредитні договори з фізичними особами в іноземній валюті.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що умови кредитного договору відповідають законодавству, яке було чинним на час його укладення, обставин, з якими закон пов'язує недійсність спірного кредитного договору, судом не встановлено, а тому позовні вимоги про визнання кредитного договору недійсним задоволенню не підлягають.
Вимоги позову про недійсність договору застави позивач пов'язує з недійсністю забезпеченого ним зобов'язання, а також з недотриманням вимог закону щодо його нотаріального посвідчення, підписання не уповноваженою особою, недосягненням згоди щодо істотних умов договору.
Підстав для визнання недійсним кредитного договору судом не встановлено.
Доводи позову про обов'язкове нотаріальне посвідчення договору застави не ґрунтується на вимогах закону, оскільки відповідно до ст. 13 Закону України «Про заставу» в редакції від 06.09.2005р., яка діяла на момент укладання договору застави, договір застави повинен бути укладений у письмовій формі. Зміни до ч.2 ст. 13 цього Закону щодо нотаріального посвідчення договору застави, коли предметом застави є транспортні засоби, внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України від 06.07.2010р., тобто після укладання оспорюваного договору.
Згідно ст. 585 ЦК України, право застави виникає з моменту укладення договору застави. З матеріалів справи вбачається, що відповідно до ст. 577 ЦК України застава рухомого майна на підставі спірного договору застави була вперше зареєстрована на підставі заяви заставодержателя з внесенням запису до Державного реєстру обтяжень рухомого майна 06.02.2007р.
Не відповідають фактичним обставинам справи доводи позову, що Власенко Н.А. не мала повноважень на підписання від імені банку договору застави, оскільки в матеріалах справи є копія нотаріально посвідченої довіреності №1035 від 02.06.2005р., якою АБ «Металург» в особі голови правління Носик Л.М. уповноважив начальника відділення №26 департаменту розвитку клієнтських операцій АБ «Металург» Власенко Н.А. укладати та підписувати від імені банку в тому числі договори застави.
Зазначення у договорі застави, що ним забезпечується виконання заставодавцем всіх його зобов'язань за кредитним договором №622300000045 від 26.04.2006р., включаючи зобов'язання повернути суму виданого кредиту, у розмірі 85969,20 грн., а не у сумі 17024 долари США, як зазначено у договорі кредиту, не свідчить про недосягнення сторонами договору застави згоди з усіх істотних умов договору. Крім того, як встановлено судом, сторони кредитного договору 06.12.2006р. уклали додаткову угоду №1 до договору застави, відповідно до якої пункт 1.1. договору застави виклали у новій редакції, зазначивши обсяг забезпеченого зобов'язання щодо повернення виданого кредиту у сумі 17024 долари США.
Враховуючи, що судом не встановлено обставин, з якими закон пов'язує недійсність кредитного договору і договору застави, вимоги про застосування наслідків їх недійсності задоволенню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 10, 60, 88, 209, 212-214, 218 ЦПК України, суд,
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «МетаБанк» про визнання кредитного договору, договору застави недійсними, усунення перешкод у здійсненні права власності - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особа, без участі якої було постановлено рішення, має право подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.
Суддя: Турбіна Т. Ф.