"03" липня 2013 р.Справа № 916/638/13
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю „Будмаш-М"
до відповідача: Департаменту комунальної власності Одеської міської ради
про визнання недійсним договору оренди
Головуючий суддя Малярчук І.А.
Судді Меденцев П.А.
Никифорчук М.І.
В судових засіданнях приймали участь представники сторін:
Від позивача: Казак В.С., довіреність від 17.09.2012р.
Від відповідача: Тарановський Д.С., довіреність №0113/7287 від 24.12.2012р.
В судовому засіданні 03.07.2013р. приймали участь:
Від позивача: не з'явився
Від відповідача: Тарановський Д.С., довіреність №0113/7287 від 24.12.2012р.
СУТЬ СПОРУ: про визнання недійсним договору оренди №15/72 від 01.08.2002р., нежитлового приміщення першого поверху, загальною площею 511,7 кв.м., розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Будівельна,3, укладеного ТОВ «ПЛІС» та Представництвом по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради;
про визнання недійсною додаткової угоди (додаткового погодження) №2 від 28.07.2007р. до договору оренди нежитлового приміщення №15/72 від 01.08.2002р., укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю «Будмаш-М» та Представництвом по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради.
Позивач на заявлених позовних вимогах наполягає, подав уточнення позовних вимог, заперечення на відзив від 10.04.2013р. за вх.№11671/2013, від 15.05.2013р. за вх.№15048/2013, в їх обґрунтування зазначає, що господарським судом Одеської області розглядається справа №916/414/13-г за позовом заступника прокурора Малиновського району м. Одеси в інтересах держави в особі ДКВ ОМР до ФОП Сенько М.В., ТОВ «Будмаш-М» про визнання недійсним договору суборенди та виселення з нежитлового приміщення, розташованого по вул. Будівельна,3, у м. Одесі. В ході розгляду даної справи ТОВ «Будмаш-М» стали відомі обставини, які свідчать про невідповідність вимогам закону договору оренди №15/72 від 01.08.2002р. нежитлового приміщення по вул. Будівельна,3, укладеного ТОВ «ПЛІС» з Представництвом по УКВ ОМР, та додаткової угоди №2 від 28.07.2007р. до зазначеного договору, укладеної між ТОВ «Будмаш-М», правонаступником ТОВ «ПЛІС», та Представництвом по УКВ ОМР, зокрема, щодо відсутності реєстрації у ОМР права власності на спірний об'єкт, про що свідчать відомості КП «ОМБТІ та РОН». Також, дана обставина вбачається із листа Управління архітектури та містобудування ОМР №01-15/914 від 12.02.2013р., в якому зазначено, що вихідні дані на проектування спірного приміщення не видавались та проектна документація не погоджувалась. Відомості ОД УДППЗ «Укрпошта» свідчать, що довідка на резервування вільного номеру за адресою: вул. Будівельна,3, не надавалась. ДКВ ОМР у листі №01-13/408 від 23.01.2013р. як на підставу наявності права комунальної власності послалось на рішення виконкому ОМР №234 від 29.06.2005р., прийняте на підставі службової записки Представництва по УКВ ОМР, тоді як, спірний правочин укладено 01.08.2002р. При цьому, позивач відмічає, що Перелік правовстановлюючих документів, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на нерухоме майно, який був чинним на момент укладення спірного правочину і до 01.01.2013р., не містить такого правовстановлювального документу як рішення виконкому органу місцевого самоврядування. З врахуванням викладеного, позивач робить висновок, що об'єкт оренди по спірним договорам є новоствореним майном, безхазяйним майном, право комунальної власності на яке отримано ОМР у встановленому законом порядку, але на момент укладення спірного договору у ОМР не було права власності на це майно, а у орендодавця, як органу управління майном територіальної громади, не було права розпоряджатись вказаним майном, як не було такого і на момент укладення спірної додаткової угоди №2.
В обґрунтування заперечення щодо відзиву відповідача позивач вказує на те, що не є підтвердженням наявності права власності на спірну будівлю Постанова КМУ від 05.11.1991р. №311, рішення Одеської облради №266-ХХI від 25.11.1991р., оскільки в них не зазначено будівлю по вул.Будівельна,3. Позивач також заперечує проти застосування строку позовної давності, оскільки про відсутність у орендодавця права власності на об'єкт оренди позивачу стало відомо лише в лютому 2013р.
Відповідач проти позову заперечує, подав відзив на позов від 01.04.2013р. за вх.№10617/2013, від 19.04.2013р. за вх.№12876/2013, де заявив клопотання про застосування строку позовної давності до спірних правовідносин, який розпочався з дати укладення правочину 01.08.2002р. та сплинув 01.08.2005р. Крім того, відповідач вказує на обізнаність позивача із відсутністю реєстрації об'єкта оренди ще з 28.09.2009р., про що вказано у судових рішеннях по справі №№20-34-30/333-07-9066.
Також, відповідач посилається на встановлення судовим рішенням від 12.05.2009р. у справі №20-34-30/333-07-9066 факту перебування орендованого приміщення у комунальній власності територіальної громади міста Одеси. Вказує, що приміщення, орендоване позивачем за спірним правочином, є комунальною власністю згідно Постанови КМУ від 05.11.1991р. №311, рішення Одеської облради №266-ХХI від 25.11.1991р., з огляду ще й на те, що на момент прийняття вказаних постанови та рішення діючий на той час ЦК УРСР не передбачав обов'язкової державної реєстрації права власності при здійснені правочинів. Після набуття чинності ЦК України виконком ОМР ухвалив рішення про проведення КП «ОМБТІ та РОН» інвентаризації із оформлення права власності на вказане приміщення, однак, ТОВ «Будмаш-М» перешкоджає доступу працівників БТІ для проведення технічної інвентаризації. При цьому, зазначає, що згідно пп.15 п.27 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень документом, що підтверджує виникнення, перехід та припинення права власності є, зокрема, відповідне рішення власника майна або уповноваженого ним органу, з підстав чого територіальна громада міста Одеси набула права власності на об'єкт оренди з 25.11.1991р. З огляду на припинення дії спірного договору 28.09.2007р. ДКВ ОМР вважає відсутніми підстави для визнання його недійсним.
За клопотаннями позивача від 25.04.2013р. за вх.№№13636/2013, 13766/2013 розгляд справи відкладався.
Клопотання відповідача від 02.07.2013р. за вх.№20123 та від 03.07.2013р. за вх.№20182/13 про відкладення розгляду справи судом не задовольняється за умови недоведення перебування представника позивача у відрядженні у Вищому спеціалізованому суді України та необхідністю прийняття участі у даній справі, з огляду ще й на те, що розгляд справи неодноразово відкладався, був продовжений, документи витребувані судом та подані сторонами є достатніми для розгляду справи по суті та прийняття у ній рішення.
Клопотання та заяви сторін про долучення до матеріалів справи додаткових документів від 01.04.2013р. за вх.№10456/2013, від 10.04.2013р. за вх.№11671/2013, від 10.04.2013р. за вх..№11672/2013, від 13.05.2013р. за вх.№14545/2013, від 15.05.2013р. за вх.№15048/2013, від 15.05.2013р. за вх.№15049/2013 були судом задоволені.
Ухвалою суду від 29.04.2013р. згідно ч.3 ст.69 ГПК України, за клопотанням відповідача від 29.04.2013р. за вх.№13950/2013, строк розгляду справи було продовжено до 28.05.2013р.
Ухвалою суду від 15.05.2013р., з врахуванням клопотання відповідача від 15.05.2013р. за вх.№15044/2013 справу призначено до колегіального розгляду.
Ухвалою суду від 16.05.2013р., згідно розпорядження голови господарського суду Одеської області Волкова Р.В. від 15.05.2013р., справу прийнято до розгляду колегією суддів у складі: головуючий суддя Малярчук І.А., судді Меденцев П.А., Никифорчук М.І.
Розглянувши наявні в матеріалах справи документи, заслухавши доводи представників сторін, колегія суддів встановила наступне:
01.08.2002р. між Представництвом по УКВ ОМР (орендодавець) та ТОВ Фірмою «ПЛІС», правонаступником якого є ТОВ «Будмаш-М», (орендар) було укладено договір №15/72, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нежитлове приміщення, розташоване за адресою: вул. Будівельна,3, перший поверх, площею 511,7 кв.м., під столярні цехи. Строк дії договору з 01.08.2002р. по 07.12.2008р. Приміщення в оренду передається на підставі акту приймання-передачі (п.п.1.1., 1.2., 3.4. договору).
28.03.2007р. між ТОВ «Будмаш-М» та Представництвом по УКВ ОМР було укладено додаткове погодження №2, згідно з яким сторони визначили строк дії договору №15/72 від 01.08.2002р. до 28.09.2007р.
Листом №01-13/11072 від 16.10.2007р. орендодавець повідомив орендаря, що договір №15/72 від 01.08.2002р. на новий термін продовжуватись не буде, а також виклав вимогу про повернення об'єкта оренди власнику.
Крім того, надані до суду копії договору оренди нежитлового приміщення №15/72 від 07.12.1999р., додаткових погоджень до нього від 10.04.2001р., від 01.08.2002р. договірні правовідносини з оренди приміщення по вул. Будівельній,3, між сторонами існували ще з грудня 1999р., а у серпні 2002р. сторони дійшли згоди про переукладення договору від 07.12.1999р. у новій редакції, що є спірною у даній справі.
Відповідно до Статуту ТОВ «Будмаш-М», зареєстрованого державним реєстратором Біляївської райдержадміністрації Одеської області 06.10.2006р. у новій редакції, ТОВ «Будмаш-М» є правонаступником ТОВ Фірма «ПЛІС».
Рішенням ОМР №273-VI від 31.01.2011р. «Про затвердження структури виконавчих органів, загальної чисельності апарату ОМР та її виконавчих органів» змінено назву Представництва по УКВ ОМР на ДКВ ОМР. Відповідно до Положення про ДКВ ОМР, зареєстрованого державним реєстратором виконкому ОМР 02.03.2011р., ДКВ є правонаступником Представництва по УКВ ОМР.
Згідно листа ДКВ ОМР №101/13/408 від 23.01.2013р. спірний договір припинив свою дію 28.09.2007р. у зв'язку із закінченням строку, на який його було укладено, що підтверджено рішенням господарського суду Одеської області від 12.05.2009р. №20-34-30/333-07-9066, яким також зобов'язано ТОВ «Будмаш-М» звільнити об'єкт оренди, чого останнім зроблено не було.
Крім того, як на підставу наявності права власності на об'єкт оренди ДКВ ОМР послалось на рішення виконкому ОМР №234 від 29.06.2005р. «Про реєстрацію об'єктів комунальної власності», яким зобов'язано КП «ОМБТІ та РОН» провести інвентаризацію об'єктів нежитлового фонду комунальної власності, зокрема, приміщень першого поверху, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Будівельна,3, оформити та видати ОМР свідоцтво про право власності та зареєструвати об'єкт за ОМР.
Із листа Управління архітектури та містобудування №01-15/914 від 12.02.2013р. вбачається, що вихідні дані на проектування нежитлового приміщення за вищевказаною адресою не видавались, проектна документація не погоджувалась.
Згідно листа Малиновської райадміністрації №0512/01-20 від 12.02.2013р. житловий будинок із прибудовою, розташований по вул. Будівельній, 3, у м. Одесі, було прийнято до експлуатації на підставі розпорядження Малиновської райадміністрації №820 від 29.07.2003р. «Про прийняття до експлуатації житлового будинку з прибудовою за адресою: вул. Будівельна,3», яким затверджено акт районної міжвідомчої комісії від 09.07.2003р. про прийняття до експлуатації споруд за даною адресою, прийнято до експлуатації житловий будинок літ. «Вв» загальною площею 30,7кв.м., в т.ч. житловою площею - 14,3кв.м., зобов'язано КП «ОМБТІ та РОН» видати Молчановій О.О. свідоцтво про право приватної власності на вказаний житловий будинок, зобов'язано Молчанову О.О. переоформити документи на право користування земельною ділянкою у встановленому законом порядку.
Надані державним реєстратором на запит суду Інформаційні довідки з Реєстру прав власності на нерухоме майно №№2972776, 2971685 від 26.04.2013р., №3779642 від 22.05.2013р., №1537013 від 22.03.2013р., №4398747 від 04.06.2013р. свідчать про те, що домоволодіння по вул.Будівельна,3, зареєстровано на праві власності за громадянами Клєутіним А.В., Ганічевою Б.А., Малькіним М.В., Гаврилиця А.В., Грищенко О., як житловий об'єкт, відомості про інші речові права, зокрема, реєстрація по об'єкту нежитлового фонду, відсутні.
Як вбачається із листа ОД УДППЗ «Укрпошта» №07-31-457 від 14.02.2013р. довідка на резервування вільного номеру за адресою: вул. Будівельна,3, не надавалась.
03.04.2013р. за вх.№10869/2013 на запит суду надійшла довідка КП «ОМБТІ та РОН» №1966-06\474 від 02.04.2013р., із якої вбачається, що станом на 31.12.2012р. нежитлові об'єкти нерухомого майна по вул. Будівельній,3, не зареєстровані.
Згідно поданої до справи копії постанови Другого Малиновського ВДВС Одеського МУЮ від 23.09.2009р. №В-3/780 наказ господарського суду від 29.05.2009р. у справі №20-34-30/333-07-9066 повернуто стягувачу, оскільки 08.09.2009р. з виходом на місце за адресою, вказаною у наказі встановлено, що там розташований житловий будинок, боржника ТОВ «Будмаш-М» не виявлено.
Між тим, письмові пояснення відповідача від 04.06.2013р. за вх.№17209/13 та додана до них копія витягу з топографічних карт Ленінського району м. Одеси у редакції 1998р. вказують на те, що не житлові приміщення першого поверху, загальною площею 511,7кв.м., розташовані за адресою: вул. Будівельна,3, мають статуси жилих та нежилих приміщень, таким чином, твердження позивача проте, що статус спірних приміщень є цілком жилим не відповідає дійсності.
Так, судом досліджено рішення, на яке відповідач послався як на доказ, що підтверджує обставини, покладені в основу його заперечень, від 12.05.2009р. у справі №20-34-30/333-07-9066 за позовом Представництва по УКВ ОМР до ТОВ «Будмаш-М» про виселення, стягнення орендної плати у сумі 30 962,42 грн. та пені у розмірі 2204,95грн.; за зустрічним позовом ТОВ «Будмаш-М» до Представництва по УКВ ОМР про визнання недійсним п.3 додаткового погодження №2 від 28.03.2007р. до договору оренди №15/72 від 01.08.2002р. та визнання договору таким, що діє на тих самих умовах до 07.08.2012р.
Рішенням суду від 12.05.2009р. позовні вимоги орендодавця - Представництва (оскільки судом встановлено факт належності орендованого майна до комунальної власності) про виселення орендаря - задоволено з огляду на закінчення 28.09.2007р. строку дії договору №15/72 від 01.08.2002р. та у зв'язку із цим припинення договору, про що сторони також дійшли згоди у додатковому погодженні №2 від 28.03.2007р. Крім того, даним судовим рішенням визнано недійсним п.3 додаткового погодження №2 від 28.03.2007р. в частині розрахунку орендної плати з 01.01.2007р. по 28.03.2007р. Отже, враховуючи те, що у справі №20-34-30/333-07-9066 брали участь ті ж самі сторони що і у справі №916/638/13 та спори у обох справах стосуються правовідносин по договору №15/72 від 01.08.2002р. і додатковому погодженню №2 до нього, факти, встановлені рішенням від 12.05.2009р. підлягають встановленню судом у справі №916/638/13, суд вважає за необхідне застосувати преюдицію згідно ст.35 ГПК України та вважати вищенаведені факти встановленими.
Також, суд в ухвалі від 09.08.2010р. у справі №20-34-30/333-07-9066 встановив, що товариство знало про відсутність державної реєстрації об'єкта оренди ще з 28.09.2009р., про що також зазначено у постанові ВГСУ від 16.12.2010р. №20-34-30/333-07-9066.
Акти державного виконавця другого Малиновського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції від 20.06.2013р. опису та арешту майна, опечатування приміщення свідчать про фактичне виконання судового рішення від 12.05.2009р. щодо виселення ТОВ „Будмаш-М" з нежитлового приміщення по вул. Будівельна,3.
Крім того, в матеріалах справи наявна копія рішення від 15.04.2013р. у справі №916/414/13-г за позовом заступника прокурора м. Одеси в інтересах держави в особі ДКВ ОМР до ФОП СенькоМ.В., ТОВ «Будмаш-М» про визнання недійсним договору суборенди та виселення. Вказаному рішенню суд надає оцінку у сукупності із іншими доказами, поданими сторонами, з врахуванням того, що склад сторін у справі №916/414/13-г не відповідає складу сторін у справі №916/638/13.
Як вбачається із рішення від 15.04.2013р. у справі №916/414/13-г судом визнано недійсним договір суборенди, укладений між ТОВ «Будмаш-М» та ФОП Сенько М.В. з підстав того, що на час укладання договору суборенди ТОВ «Будмаш-М» був неналежним орендодавцем. Згідно бази даних „Діловодство спеціалізованого суду" постановою ОАГС від 25.06.2013р. рішення суду від 15.04.2013р. у справі №916/414/13-г залишено без змін.
Так, проаналізувавши наявні в матеріалах справи документи, подані сторонами докази та викладені їх правові позиції, суд, не вбачає підстав для задоволення заявлених позивачем позовних вимог з огляду на наступні положення законодавства.
Засадами чинного Цивільного кодексу України в редакції від 16.01.03 р. передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ст. 15 ЦК України).
Згідно до ч.1 п.3 Постанови КМУ від 05.11.1991 р. №311 „Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю", розмежування майна між власністю областей, міст Києва та Севастополя і власністю районів, міст обласного підпорядкування, районів міст Києва та Севастополя провадиться облвиконкомами, Київським і Севастопольським міськвиконкомами з участю виконкомів нижчестоящих Рад народних депутатів. Згідно до ч.2 п.3 Постанови №311, розмежування майна між власністю районів, міст обласного підпорядкування та власністю інших адміністративно-територіальних одиниць провадиться виконкомами районних і міських Рад народних депутатів з участю виконкомів районних у містах, міських районного підпорядкування, селищних і сільських Рад народних депутатів.
Згідно до ч.ч.1, 2 ст. 35 Закону України „Про власність", в редакції чинній на момент укладення спірного договору об'єктами права комунальної власності є майно, що забезпечує діяльність відповідних Рад і утворюваних ними органів; кошти місцевих бюджетів, державний житловий фонд, об'єкти житлово-комунального господарства; майно закладів народної освіти, культури, охорони здоров'я, торгівлі, побутового обслуговування; майно підприємств; місцеві енергетичні системи, транспорт, системи зв'язку та інформації, включаючи націоналізоване майно, передане відповідним підприємствам, установам, організаціям; а також інше майно, необхідне для забезпечення економічного і соціального розвитку відповідної території. У комунальній власності перебуває також майно, передане у власність області, району чи іншої адміністративно-територіальної одиниці іншими суб'єктами права власності.
Частиною 1 ст.759 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (п. 1 ст.626, ст. 627, п.1 ст. 628 ЦК України).
Відповідно до ч.ч.1, 2, 3, 5 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Положеннями ч.ч.1, 2, 3 ст.215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Згідно ч.1 ст.236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
Приписи п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 6.11.2009р. №9 передбачають, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Отже, в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.
Відповідно до пп.2.5.1. п.2.5. Постанови Пленуму ВГСУ №11 від 29.05.2013р. „Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" правочини, які не відповідають вимогам закону, не породжують будь-яких бажаних сторонам результатів, незалежно від волі сторін та їх вини у вчиненні незаконного правочину. Правові наслідки таких правочинів настають лише у формах, передбачених законом, - у вигляді повернення становища сторін у початковий стан (реституції) або в інших. У зв'язку з цим господарським судам слід мати на увазі, що визнання правочину (господарського договору) недійсним господарським судом є наслідком його вчинення з порушенням закону, а не заходом відповідальності сторін. Тому для такого визнання, як правило, не має значення, чи усвідомлювали (або повинні були усвідомлювати) сторони протиправність своєї поведінки під час вчинення правочину; винятки з цього правила можливі, якщо вони випливають із закону (див., зокрема, абзац шостий підпункту 3.3, підпункт 3.6 і підпункт 3.7 пункту 3 цієї постанови).
Згідно п.2.7. Постанови Пленуму ВГСУ №11 від 29.05.2013р. „Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" частиною третьою статті 207 ГК України передбачена і можливість припинення господарського зобов'язання лише на майбутнє. Отже, якщо зі змісту господарського договору випливає, що зобов'язання за цим договором може бути припинено лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути усе одержане за ним (наприклад, вже здійснене користування за договором майнового найму (оренди), користування електроенергією, спожиті послуги, зберігання, здійснене за відповідним договором, тощо), то господарський суд одночасно з визнанням господарського договору недійсним (за наявності підстав для цього) зазначає в резолютивній частині рішення, що зобов'язання за договором припиняється лише на майбутнє. При цьому слід враховувати, що зобов'язання припиняються на майбутнє не на підставі відповідної вказівки в рішенні суду, а в силу закону, тому при визнанні недійсним правочину (господарського договору) зобов'язання його сторін припиняються на майбутнє з моменту набрання чинності рішення суду про визнання правочину (договору) недійсним, хоча б у судовому рішенні й не було зазначено про таке припинення. Якщо господарське зобов'язання припиняється лише на майбутнє, господарським судам слід виходити з того, що у відповідних випадках і неможливості повернення одержаного за зобов'язанням у натурі правові наслідки такої недійсності визначаються відповідно до статті 216 ЦК України та частини другої статті 208 ГК України.
Таким чином, з врахуванням того, що зобов'язання по договору №15/72 від 01.08.2002р. щодо користування предметом оренди та сплати орендної плати є виконаними обома сторонами є неможливим повернення сторін у первісне становище, тому є некоректними заявлені позивачем позовні вимоги щодо визнання недійсним спірного договору з моменту укладення.
Як свідчать у сукупності вище проаналізовані докази та встановлені судом факти, орендоване за спірним договором приміщення, належало на праві власності територіальній громаді міста Одеси з 1991р., однак, зареєстроване не було, оскільки чинне на той момент законодавство такої реєстрації не вимагало. При цьому, права власника щодо управління цим майном були делеговані Представництву по УКВ ОМР, яке правомірно уклало із дотриманням наявних у нього повноважень договір №15/72 від 01.08.2002р., протилежного позивач суду не довів.
Враховуючи викладене, у суду відсутні підстави для визнання договору №15/72 від 01.08.2002р. та додаткового погодження №2 до нього, яке є його невід'ємною частиною, недійсними. За таких обставин, судом було перевірено всі обставини, на які послався позивач, як на підставу своїх вимог про визнання недійсними договору №15/72 від 01.08.2002р. та додаткового погодження №2 від 28.07.2007р. укладену між ТОВ «Будмаш-М» (правонаступник ТОВ „ПЛІС") та Представництвом по УКВ ОМР, досліджено чинне законодавство, яке регулює спірні правовідносини, за результатами чого не знайшли свого підтвердження обставини, що на них послався позивач, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними, а саме, невідповідності змісту угод вимогам закону, з огляду на що суд відмовляє ТОВ „Будмаш-М" у задоволенні позовних вимог повністю за їх недоведеністю та необґрунтованістю.
Згідно ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Статтею 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ст.43 ГПК України).
З огляду на вищевикладені обставини справи, з урахуванням положень чинного законодавства, суд, відмовляє у задоволенні заявлених позивачем позовних вимог повністю.
Згідно ст.ст.44, 49 ГПК України судовий збір відноситься за рахунок позивача.
Керуючись ст. ст. 44, 49, 82- 85 ГПК України колегія суддів, -
1. Відмовити позивачу в задоволенні позову повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили згідно зі ст. 85 ГПК України, після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Повний текст рішення складено 04.07.2013р.
Головуючий суддя Малярчук І.А.
Суддя Меденцев П.А.
Суддя Никифорчук М.І.