03.07.13 р. Справа № 914/1694/13
Господарський суд Львівської області розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи:
за позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (м. Стрий, Львівська обл.)
до відповідача 1: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (м. Стрий, Львівська обл.)
до відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю «Дібровастрий» (м. Стрий, Львівська обл.)
третя особа, без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Державна податкова інспекція у Стрийському районі Львівської області (м. Стрий, Львівська обл.)
про: переведення на позивача прав та обов'язків орендаря за договором оренди №22/12-12 від 22.12.2012 року, укладеного між відповідачами
Суддя: В.М. Пазичев
При секретарі: В.С. Пшеничній
Представники:
від позивача: ОСОБА_3 - довіреність №2283 від 12.10.2010 року
від відповідача 1: Не з'явився.
від відповідача 2: Марочканич М.О. - довіреність №16-03/12 від 16.03.2012 року
третя особа: Не з'явився.
Суть спору: На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (м. Стрий, Львівська обл.) (надалі - ФОП ОСОБА_1.) до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (м. Стрий, Львівська обл.) (надалі - ОСОБА_2.), Товариства з обмеженою відповідальністю «Дібровастрий» (м. Стрий, Львівська обл.) (надалі - ТзОВ «Дібровастрий»), третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Державної податкової інспекції у Стрийському районі Львівської області (м. Стрий, Львівська обл.) про переведення на позивача прав та обов'язків орендаря за договором оренди №22/12-12 від 22.12.2012 року, укладеного між відповідачами.
Ухвалою господарського суду Львівської області від 30.04.2013 року порушено провадження у справі і призначено до розгляду на 13.05.2013 року. Ухвалою суду від 13.05.2013 року розгляд справи відкладено до 20.05.2013 року, у зв'язку з відсутністю представників відповідача 1 та відповідача 2. Ухвалою суду від 20.05.2013 року розгляд справи відкладено до 27.05.2013 року, у зв'язку з відсутністю представника відповідача 1 та для надання доказів. Ухвалою суду від 27.05.2013 року розгляд справи відкладено до 03.06.2013 року, в зв'язку з відсутністю представника відповідача 1. Ухвалою суду від 03.06.2013 року розгляд справи відкладено до 11.06.2013 року, у зв'язку з відсутністю представників відповідача 1 та третьої особи. Ухвалою суду від 11.06.2013 року розгляд справи відкладено до 18.06.2013 року, у зв'язку з відсутністю представників позивача та відповідача 1. Ухвалою суду від 18.06.2013 року розгляд справи відкладено до 26.06.2013 року, в зв'язку з відсутністю представників позивача та відповідача 1. Ухвалою суду від 26.06.2013 року розгляд справи відкладено до 03.07.2013 року, в зв'язку з відсутністю представників відповідача 1 та третьої особи.
Позивач вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 30.04.2013 року, про відкладення від 13.05.2013 року, від 20.05.2013 року, від 27.05.2013 року, від 03.06.2013 року, від 11.06.2013 року, від 18.06.2013 року, від 26.06.2013 року не виконав, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив.
27.05.2013 року за вх.№18899/13 позивач подав клопотання про витребування інформації.
03.06.2013 року за вх.№19990/13 позивач подав додаткові пояснення по справі.
03.06.2013 року за вх.№20045/13 позивач подав клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.
06.06.2013 року за вх.№20998/13 позивач подав клопотання про відкладення розгляду справи, а також продовження строку розгляду справи відповідно до ст. 69 ГПК України.
18.06.2013 року за вх.№23152/13 позивач подав клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи.
27.06.2013 року за вх.№25067/13 позивач подав клопотання про надання копії ухвали суду.
03.07.2013 року за вх.№26061/13 позивач подав клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.
Відповідач 1 вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 30.04.2013 року, про відкладення від 13.05.2013 року, від 20.05.2013 року, від 27.05.2013 року, від 03.06.2013 року, від 11.06.2013 року, від 18.06.2013 року, від 26.06.2013 року не виконав, явку повноважного представника не забезпечив, хоча і був своєчасно, належним чином, відповідно до ст.64 ГПК України, повідомлений про час, місце і дату розгляду справи, а явка відповідача була визнана судом та визначена в ухвалах суду обов'язковою.
20.05.2013 року за вх.№17597/13 відповідач 1 подав відзив на позовну заяву.
17.06.2013 року за вх.№22788/13 відповідач 1 подав пояснення до відзиву на позовну заяву.
Відповідач 2 вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 30.04.2013 року, про відкладення від 13.05.2013 року, від 20.05.2013 року, від 27.05.2013 року, від 03.06.2013 року, від 11.06.2013 року, від 18.06.2013 року не виконав, явку повноважного представника забезпечив.
13.05.2013 року за вх.№15919/13 відповідач 2 подав телеграму з клопотанням про відкладення розгляду справи.
20.05.2013 року за вх.№17594/13 відповідач 2 подав відзив на позовну заяву.
27.05.2013 року за вх.№18904/13 відповідач 2 подав клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.
03.06.2013 року за вх.№19997/13 відповідач 2 подав відзив на позовну заяву.
17.06.2013 року за вх.№22786/13 відповідач 2 подав пояснення до відзиву на позовну заяву.
25.06.2013 року за вх.№24326/13 відповідач 2 подав клопотання про здійснення фіксування судового засідання технічними засобами.
25.06.2013 року за вх.№24328/13 відповідач 2 подав клопотання про долучення додаткових доказів до матеріалів справи.
03.07.2013 року за вх.№26059/13 відповідач 2 подав пояснення до відзиву на позовну заяву.
Третя особа вимог ухвали суду про відкладення розгляду справи від 27.05.2013 року, від 03.06.2013 року, від 11.06.2013 року, від 18.06.2013 року не виконала, явку поважного представника в судове засідання не забезпечила, хоча і була належним чином відповідно до ст.64 ГПК України, повідомлена про час, місце і дату розгляду справи, а явка третьої особи була визнана судом та визначена в ухвалі суду обов'язковою.
03.07.2013 року за вх.№25874/13 третя особа подала клопотання про долучення додаткових доказів до матеріалів справи.
За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути спір, відповідно до ст. 75 ГПК України, за наявними у справі матеріалами, у відсутності представника відповідача 1 та третьої особи.
Відповідно до ст. 85 ГПК України, вступну та резолютивну частини рішення виготовлено, підписано та оголошено 03.07.2013 року.
Розглянувши матеріали і документи, подані сторонами, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне:
Як зазначено у позовній заяві, між ФОП ОСОБА_1 (надалі - позивач) та ТзОВ «Дібровастрий» (надалі - відповідач 2) 01 березня 2010 року було укладено Договір оренди №2 від 01.03.2010 року нежитлових приміщень за адресою АДРЕСА_1 (надалі - Договір). Договір було укладено терміном на 6 місяців з 01.03.2010 року до 31.08.2010 року. В подальшому, за твердженням позивача, дію Договору було неодноразово пролонговано.
Позивач стверджує, що ним належним чином виконувались усі передбачені Договором умови, вчасно сплачувалась орендна плата, майно утримувалось в належному стані, виконувались інші обов'язки, передбачені договором. Свідченням цього є відсутність претензій орендодавця щодо виконання умов договору.
Позивач зазначає, що 17 серпня 2012 року відповідачем 2 на адресу позивача було направлено вимогу про повернення орендованих приміщень, у зв'язку з необхідністю проведення капітального ремонту орендованих приміщень.
Позивач зазначає, що в лютому 2013 року йому стало відомо про те, що між відповідачем 1 та відповідачем 2 було укладено договір оренди №22/12-12, датований 22 грудня 2012 року, предметом оренди якого є ті ж приміщення, за адресою АДРЕСА_1
Позивач зазначає, що переважне право орендаря на укладення договору на новий строк передбачено ч.1 ст.285 Господарського кодексу України, згідно якої орендар має переважне право перед іншими суб'єктами господарювання на продовження строку дії договору оренди.
Позивач стверджує, що звертався до відповідача 2 з пропозиціями щодо укладення договору оренди на новий строк на умовах, визначених орендодавцем, проте пропозиція позивача залишилась без відповіді та акцептування відповідачем 2.
Таким чином, виходячи з наведених норм законодавства та фактичних обставин, викладених вище, позивач вважає, що підписанням договору №22/12-12 від 22 грудня 2012 року відповідачами порушено переважне право позивача на укладення договору оренди приміщень за адресою АДРЕСА_1
Щодо джерел отримання інформації про укладення договору 22/12-12 від 22 грудня 2012 року, то позивач зазначає, що закон не обмежує право на звернення до суду за захистом своїх прав певними джерелами отримання інформації про таке порушення, а тим більше не ставить жодних обмежень у праві на задоволення своїх законних вимог до певних джерел отримання інформації про порушення своїх суб'єктивних прав.
Позивач стверджує, що повідомлення про намір продовжити дію договору оренди №2 від 01.03.2010 року, як і інша кореспонденція та переписка з контрагентом ТзОВ «Дібровастрий» вручалась службовим особам товариства (доказами вручення є відмітка про особисте отримання такого повідомлення службовою особою шляхом проставляння штампу товариства), або надсилалась поштовим відправленням (свідченням вручення є повідомлення про вручення поштового відправлення).
Правове обґрунтування підсудності справи Господарському суду Львівської області викладено в клопотанні про витребування доказів від 27 травня 2013 року, де позивач зазначає, що Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних та кримінальних справ у п.14 Постанови пленуму №3 від 01.03.2013 року «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» зазначає, що вирішуючи належність спору про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна недійсним до цивільної чи господарської юрисдикції, у разі виникнення такого спору між господарським товариством і фізичною особою, яка є приватним підприємцем, суду належить з урахуванням змісту договору та інших правовстановлюючих документів з'ясувати, з використанням якого правового статусу при укладенні такого договору діяла фізична особа: як фізична особа чи як фізична особа - підприємець, а також врахувати, які саме правовідносини між сторонами виникли. Згідно ст. 128 Господарського кодексу України, громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
Таким чином, на думку позивача, Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних та кримінальних справ визнає, що спори, котрі виникають з правовідносин пов'язаних з господарською діяльністю фізичної особи не є підсудніми судам загальної юрисдикції, а відтак на підставі ст.12 Господарського процесуального кодексу України є підсудними господарським судам.
Позивач звертає увагу на те, що щодо правового обґрунтування реєстрації майна за фізичною особою слід зазначити наступне: в листі Державної податкової адміністрації України від 5 жовтня 2007 р. N 4851/В/17-0715 «Щодо оподаткування доходів, одержаних фізичними особами - підприємцями» наголошувалося, що, відповідно до ст. 325 Цивільного кодексу України, суб'єктом права приватної власності є саме фізична особа. Цивільний кодекс не встановлює такого суб'єкта права приватної власності як фізична особа - підприємець. оскільки реєстрація права власності на нерухоме майно за фізичною особою - суб'єктом підприємницької діяльності чинним законодавством не передбачена. В листі Мін'юста України від 4.08.2008 року № 7885-0-33-08 «Щодо реєстрації транспортних засобів за фізичними особами - підприємцями» зазначається, що транспортні засоби реєструються за юридичними та фізичними особами. Позивач наголошує, що суб'єктами права власності за ЦК є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу, тобто, фізичні та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права (статті 2 та 318). Водночас серед цього переліку немає такого суб'єкта права власності, як фізична особа - підприємець. Позивач зазначає, що статус фізичної особи - підприємця - це юридичний статус, який засвідчує право особи на заняття підприємницькою діяльністю, а саме: самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Статтею 51 Цивільного кодексу України передбачено, що до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно - правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
Позивач вказує, що, згідно Постанови ВГС України від 14.09.2006 р. у справі 41/102, під час здійснення господарської діяльності фізичні особи - підприємці реалізують свою господарську компетенцію, тобто сукупність господарських прав та обов'язків. При цьому, решта прав та обов'язків фізичної особи, що становлять її правоздатність як людини, набуваються та виконуються нею поза межами здійснення господарської діяльності, в порядку реалізації нею її цивільної дієздатності, передбаченої Цивільним кодексом України, та регулюються ним. Останнє випливає зі змісту частини третьої статті 45 Господарського кодексу України, відповідно до якої щодо громадян положення цього Кодексу поширюються на ту частину їх діяльності, яка за своїм характером є підприємницькою.
Позивач наголошує, що згідно Наказу Міністерства фінансів України №1675 від 20.12.2011 року «Про затвердження форми свідоцтва платника єдиного податку та порядку видачі свідоцтва, форми та порядку подання заяви про застосування спрощеної системи оподаткування та форми розрахунку доходу за попередній календарний рік», у Свідоцтві зазначаються такі відомості:
найменування суб'єкта господарювання, код за ЄДРПОУ (для юридичної особи) або прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - підприємця, реєстраційний номер облікової картки платника податків (ідентифікаційний номер) або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків);
дані документа, що підтверджує державну реєстрацію юридичної особи або фізичної особи - підприємця відповідно до закону;
податкова адреса суб'єкта господарювання; місце провадження господарської діяльності;
обрані фізичною особою - підприємцем види господарської діяльності згідно з КВЕД ДК 009:2005 ( уа375202-05 ), у разі здійснення виробництва - також види товару (продукції), що нею виробляються;
дата (період) обрання або переходу на спрощену систему оподаткування; ставка єдиного податку; дата виписки Свідоцтва.
У відзиві на позовну заяву відповідач 1 позовні вимоги заперечує повністю, вважає їх безпідставними та такими, що не підлягають до задоволення.
Відповідач 1 зазначає, що 22 грудня 2012 р. між ТзОВ «Дібровастрий» та ОСОБА_2 було укладено договір оренди №22/12-12, однак, згідно Додаткової угоди від 30.01.2013 року, укладеної до договору оренди нежитлового приміщення №22/12-12 від 22.12.2012 року, Договір оренди №22/12-12 від 22.12.2012 року припинив свою дію, а орендоване приміщення було повернуто Товариству, згідно Акту здачі-приймання приміщення.
Також, відповідач 1 зазначає, що договір оренди нежитлового приміщення №22/12-12 від 22.12.2012 року, був укладений фізичною особою - гр. ОСОБА_2, а не ФОП ОСОБА_2, як зазначає в своїй позовній заяві позивач, тому, вважає, що характер даних правовідносин є цивільно-правовими, та належить до розгляду в порядку цивільного судочинства, а тому, не є непідвідомчим господарським судам, а, отже, на підставі п.1.ч.1 ст.80 ГПК України, провадження у справі повинно припинитись, оскільки спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.
Відповідач 2 у відзиві за позовну заяву зазначає, що відповідно до Конституції України, усі суб'єкти права власності рівні перед законом; кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом; правовий режим власності визначається виключно законом.
Відповідач 2 наголошує, що 12.12.2012 року Господарським судом Львівської області було винесено рішення у справі №5015/4345/12, за позовом ТзОВ «Дібровастрий» до ФОП ОСОБА_1, яким зобов'язано ФОП ОСОБА_1 повернути орендоване приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 112 кв.м. Не погоджуючись із даним рішенням, ФОП ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу до Львівського апеляційного господарського суду. 06.02.2013 року постановою Львівського апеляційного господарського суду по справі №5015/4345/12 рішення Господарського суду Львівської області у справі №5015/4345/12 залишено без змін, апеляційну скаргу - без задоволення. Судами місцевої та апеляційної інстанції перевірено та встановлено, що Орендні правовідносини виникли між сторонами на підставі договору № 2 від 01.03.2010 року, та тривали до 31.08.2010 року (п. 6.1 Договору), оскільки орендодавець (ТзОВ «Дібровастрий») виявив намір припинити орендні правовідносини, про що повідомив заявою орендаря (ФОП ОСОБА_1.), тому позовні вимоги ТзОВ «Дібровастрий» про повернення орендованого приміщення ФОП ОСОБА_1 були підставними та обґрунтованими. Відповідач 2 зазначає, що станом на 20.05.2013 року ФОП ОСОБА_1 рішення суду не виконала, та не повернула орендоване приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1., загальною площею 112 кв.м.
Відповідач 2 підтверджує, що 22 грудня 2012 р. між ТзОВ «Дібровастрий» та ОСОБА_2 було укладено Договір оренди №22/12-12. Однак, згідно Додаткової угоди від 30.01.2013 року, укладеної до Договору оренди нежитлового приміщення №22/12-12 від 22.12.2012 року, Договір оренди №22/12-12 від 22.12.2012 року припинив свою дію, а орендоване приміщення було повернуто Товариству, згідно акту здачі-приймання приміщення.
На думку відповідача 2, оскільки договір оренди нежитлового приміщення №22/12-12 від 22.12.2012 року припинив свою дію 31.01.2013 року, він вважає, що позовні вимоги позивача є безпідставними, та такими, що не підлягають до задоволення.
Відповідач 2 зазначає, що в силу ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. При цьому судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. Відповідно до ст. 125 Конституції України, система судів загальної юрисдикції в Україні будується за принципами територіальності і спеціалізації. Згідно ст. 22 Закону України "Про судоустрій України" місцевий суд є судом першої інстанції і розглядає справи, віднесені процесуальним законом до його підсудності. За змістом ч. ч. 3, 4 цієї норми, місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності.
Відповідач 2 наголошує, що договір оренди нежитлового приміщення №22/12-12 від 22.12.2012 року був укладений між ТзОВ «Дібровастрий» та фізичною особою - гр. ОСОБА_2, тому вважає, що характер даних правовідносин є цивільно-правовими, та належать до розгляду в порядку цивільного судочинства зазначених в статті 15 ЦПК України, а тому є непідвідомчими господарським судам.
На підставі вищевикладеного, відповідач 2 вважає, що позовні вимоги позивача є безпідставними та такими, що не підлягають до задоволення, оскільки договір оренди нежитлового приміщення №22/12-12 від 22.12.2012 року припинив свою дію 31.01.2013 року, спір не підлягає вирішенню в господарських судах України, а дії позивача спрямовані на ухилення від виконання рішення Господарського суду Львівської області у справі №5015/4345/12.
Відповідач 2 зазначає, що Договір оренди № 2 від 01.03.2010р. був укладений між - ТзОВ «Дібровастрий» та ФОП ОСОБА_1, та діяв з 01.03.2010 року по 31.08.2010 року, оскільки 30 серпня 2010 року ТзОВ «Дібровастрий» направило ФОП ОСОБА_1 заяву від 27.08.2010р. №2708-10/3 про припинення дії договору оренди № 2 від 01.03.2010р., а також телеграму про припинення дії договору оренди № 2 від 01.03.2010р., яка була вручена ФОП ОСОБА_1 30.08.2010 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 785 ЦК України, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Відповідач 2 наголошує, що ФОП ОСОБА_1 не повернула орендоване приміщення, а тому ТзОВ «Дібровастрий» звернулось до суду за захистом свого порушеного права з відповідним позовом. 12.12.2012 року Господарським судом Львівської області було винесено рішення у справі №5015/4345/12, залишене в силі постановою Львівського апеляційного господарського суду від 06.02.2013 року, яким зобов'язано ФОП ОСОБА_1 повернути орендоване приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 112 кв.м. Відповідач 2 зазначає, що судами місцевої та апеляційної інстанції перевірено та встановлено, що орендні правовідносини, що виникли між сторонами на підставі договору № 2 від 01.03.2010 року, тривали з 01.03.2010 року до 31.08.2010 року. (п. 6.1 Договору), оскільки орендодавець (ТзОВ «Дібровастрий») виявив намір припинити орендні правовідносини, про що повідомив заявою орендаря (ФОП ОСОБА_1.), а тому, позовні вимоги ТзОВ «Дібровастрий» про повернення орендованого приміщення ФОП ОСОБА_1 були підставними та обґрунтованими.
Відповідач 2 наголошує, що в обґрунтуванні своїх позовних вимог позивач ФОП ОСОБА_1 посилається на приписи ч. 1 ст. 777 ЦК України, де наймач, який належно виконує свої обов'язки за договором найму, після спливу строку договору має переважне право перед іншими особами на укладення договору найму на новий строк. Однак, на думку відповідача 2, ФОП ОСОБА_1, в супереч умовам договору оренди №2 від 01.03.2010 року та приписам ст.785 ЦК України, не виконав належним чином свої обов'язки за договором найму, не повернув орендоване приміщення, а тому, посилання на норми ст.777 ЦК України є безпідставними, а позовні вимоги такі, що не підлягають до задоволення.
Відповідач 2 зазначає, що договір оренди нежитлового приміщення №22/12-12 від 22.12.2012 року, припинив свою дію, а позовні вимоги позивача є безпідставними, та такими, що не підлягають до задоволенню, оскільки неможливо перевести права та обов'язки орендаря за договором оренди, якого вже не існує.
Відповідач 2 зазначає, що позов позивачем було пред'явлено в травні 2013 року, а договір №22/12-12 від 22.12.2012 року припинив свою дію 30.01.2013 року, тобто задовго до пред'явлення позову.
Відповідач 2 зазначає, що Договір оренди нежитлового приміщення №22/12-12 від 22.12.2012 року був укладений між ТзОВ «Дібровастрий» та фізичною особою - гр.ОСОБА_2, тобто станом на 22.12.2013 року, між ТзОВ «Дібровастрий» та ОСОБА_2 виникли цивільно-правові відносини, а не господарські як стверджує представник позивача.
При прийнятті рішення суд виходив з наступного:
Згідно до ст. 1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до ст. 12 ГПК України, господарським судам підвідомчі:
1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім:
спорів про приватизацію державного житлового фонду;
спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов;
спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін;
спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів;
інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів;
2) справи про банкрутство;
3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції;
4) справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів;
5) справи у спорах щодо обліку прав на цінні папери;
6) справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів;
7) справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України;
8) справи за заявами про затвердження планів санації боржника до порушення справи про банкрутство.
Як встановлено в ході розгляду справи, на розгляд суду подано позов, в якому позивачем є Фізична особа-підприємець ОСОБА_1, відповідачем-1 є Фізична особа-підприємець ОСОБА_2, відповідачем-2 є Товариство з обмеженою відповідальністю «Дібровастрий». Тобто суб'єктний склад сторін позову відповідає ст. 1 ГПК України.
Предметом спору за даним позовом є переведення на позивача, тобто суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1, прав та обов'язків орендаря за договором оренди №22/12-12 від 22.12.2012 року, укладеного між відповідачами, тобто суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Дібровастрий».
Тобто, позов стосується прав та обов'язків суб'єктів підприємницької діяльності, склад яких визначений ст. 1 ГПК України.
Крім того, в ході розгляду справи позивач наполягав на суб'єктному складі своїх позовних вимог та відмовлявся вносити в нього будь-які зміни, а також щодо залучення інших осіб в якості відповідачів.
Згідно ч.6 п.1.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 року (із змінами та доповненнями), якщо у розгляді справи господарським судом буде з'ясовано, що іншим або належним відповідачем у ній мала б бути особа, яка згідно з процесуальним законом не може бути учасником судового процесу в господарському суді, а позивач наполягає на розгляді відповідної справи саме господарським судом, останній не вправі ні залучати відповідну особу до участі у справі, ані припиняти провадження в ній, а повинен розглянути справу стосовно того відповідача, якому пред'явлено позовну вимогу, та прийняти рішення по суті справи (в тому числі про відмову в позові, якщо відповідач є неналежним).
Отже, позов Фізичної особи-підприємеця ОСОБА_1 до Фізичної особи-підприємеця ОСОБА_2. Ю.О. та Товариства з обмеженою відповідальністю «Дібровастрий» про переведення на позивача прав та обов'язків за договором оренди №22/12-12 від 22\12\2012 року, укладеного між відповідачами, підлягає розгляду по суті Господарським судом Львівської області.
Згідно ст.283 Господарського кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Відповідно до ст.759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Статтями 793 та 795 ЦК України встановлено, що договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі. Передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором.
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст.785 ЦК України, у разі припинення договору найму, наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Таким чином, орендоване майно підлягає поверненню орендарем орендодавцю.
Згідно ч.1 ст.285 ГК України, орендар має переважне право перед іншими суб'єктами господарювання на продовження строку дії договору оренди.
Згідно ст. 777 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), наймач, який належно виконує свої обов'язки за договором найму після спливу строку договору має переважне право перед іншими особами на укладення договору найму на новий строк. Наймач який має намір скористатися переважним правом на укладення договору найму на новий строк, зобов'язаний повідомити про це наймодавця, до спливу строку договору найму у строк встановлений договором, а якщо він не встановлений договором, - в розумний строк. Умови договору найму на новий строк встановлюються за домовленістю сторін. У разі недосягнення домовленості щодо плати та інших умов договору переважне право наймача на укладення договору припиняється.
У ході судового розгляду справи судом встановлено, що Договір оренди № 2 від 01.03.2010р. був укладений між - ТзОВ «Дібровастрий» та - ФОП ОСОБА_1, та діяв з 01.03.2010 року по 31.08.2010 року, оскільки 30 серпня 2010 року ТзОВ «Дібровастрий» направило ФОП ОСОБА_1 заяву від 27.08.2010р. №2708-10/3 про припинення дії договору оренди № 2 від 01.03.2010р., а також телеграму про припинення дії договору оренди № 2 від 01.03.2010р., яка була вручена ФОП ОСОБА_1 30.08.2010 року.
12.12.2012 року Господарським судом Львівської області було винесено рішення у справі №5015/4345/12, залишене в силі постановою Львівського апеляційного господарського суду від 06.02.2013 року, яким зобов'язано ФОП ОСОБА_1 повернути орендоване приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 112 кв.м. Судами місцевої та апеляційної інстанції перевірено та встановлено, що орендні правовідносини виникли між сторонами на підставі договору № 2 від 01.03.2010 року, та тривали з 01.03.2010 року до 31.08.2010 року. (п. 6.1 Договору), оскільки орендодавець (ТзОВ «Дібровастрий») виявив намір припинити орендні правовідносини, про що повідомив заявою орендаря (ФОП ОСОБА_1.), а тому позовні вимоги ТзОВ «Дібровастрий» про повернення орендованого приміщення ФОП ОСОБА_1, як зазначено у вищезгаданому судовому рішенні по справі №5015/4345/12, яке набрало законної сили, були підставними та обґрунтованими.
Відповідно до ч.2 ст. 35 ГПК України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Отже, у Рішенні Господарського суду Львівської області у справі №5015/4345/12 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дібровастрий" до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про зобов'язання повернути орендоване приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 112 кв.м., залишене в силі постановою Львівського апеляційного господарського суду від 06.02.2013 року встановлено, що орендні правовідносини виникли між сторонами на підставі договору № 2 від 01.03.2010 року. Договірні правовідносини тривали по 31.08.2010 р. (п. 6.1 Договору). У п. 6.2 даного Договору описана умова, за якої наступає пролонгація умов Договору. Диспозиція п. 6.2 Договору за своїм змістом подібна до норми ч. 4 ст. 284 ГК України. Тобто, сутнісною характеристикою цієї норми, яка впливає на продовження орендних правовідносин є неповідомлення жодною стороною іншої сторони про бажання припинення чи зміни договірних правовідносин. Судом було встановлено, що орендодавець виявив намір припинити орендні правовідносини, про що повідомив орендаря заявою про припинення договору. Позивач неодноразово звертався з вимогами про припинення договірних відносин (листи від 19.12.2012 р., від 17.08.2012 р.). У своєму рішенні суд вважає підставними та обґрунтованими вимоги позивача про повернення орендованого приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 112 кв.м.
Разом з тим, згідно поданих сторонами пояснень та доказів, позивач не надав належних та допустимих доказів, а також не обґрунтував наявність правових підстав щодо необхідності (можливості) продовження орендних відносин.
Також, при винесенні рішення, судом враховано Постанову Вищого господарського суду України від 27.11.2012 року по справі 5011-18/6615-2012, у якій зазначено, що норми ст. 777 ЦК України встановлюють можливість для добросовісного орендаря реалізації переважного права на продовження договору оренди перед іншими претендентами на оренду цього ж майна і за інших рівних з ними умов, якщо це майно пропонується для передачі в оренду, а не автоматичного і беззаперечного продовження договору оренди.
Згідно ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є:
1) договори та інші правочини;
2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;
3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;
4) інші юридичні факти.
У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.
Згідно ст. 14 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї. Виконання цивільних обов'язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства. Особа може бути звільнена від цивільного обов'язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.
Згідно ч.2 ст. 653 ЦК України, у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.
Згідно ч.3 ст. 653 ЦК України, у разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.
Згідно ст. 654 ЦК України, зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Відповідно до ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Згідно ч.1 ст. 604 ЦК України, зобов'язання припиняється за домовленістю сторін.
Відповідно до ч.2 ст. 782 ЦК України, у разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.
В ході судового розгляду справи встановлено, що 22 грудня 2012 р. між ТзОВ «Дібровастрий» та ОСОБА_2 було укладено Договір оренди №22/12-12. Однак, згідно Додаткової угоди від 30.01.2013 року, укладеної до Договору оренди нежитлового приміщення №22/12-12 від 22.12.2012 року, Договір оренди №22/12-12 від 22.12.2012 року припинив свою дію, а відповідачем 1 орендоване приміщення було повернуто відповідачу 2, згідно Акту здачі-приймання приміщення від 31.01.2012 року. Отже, Договір оренди нежитлового приміщення №22/12-12 від 22.12.2012 року, станом на час звернення з позовом припинив свою дію.
Таким чином, згідно вищевикладеного, права та обов'язки сторін за Договором оренди №22/12-12 від 22.12.2012 року, в тому числі орендаря, припинились 31.01.2013 року.
Також, відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України, СПОСОБАМИ захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Відповідно до ст. 20 ГК України, держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом:
визнання наявності або відсутності прав;
визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом;
відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання;
припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення;
присудження до виконання обов'язку в натурі;
відшкодування збитків;
застосування штрафних санкцій;
застосування оперативно-господарських санкцій;
застосування адміністративно-господарських санкцій;
установлення, зміни і припинення господарських правовідносин;
іншими способами, передбаченими законом.
У позовній заяві позивач просить перевести на позивача права та обов'язки орендаря за договором оренди №22/12-12 від 22.12.2012 року, укладеного між відповідачами. Такий спосіб захисту права не передбачений чинним законодавством, що дає підставу звернути увагу позивача на неналежний вибір способу захисту права.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ст.34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Враховуючи, що позивачем не представлено достатньо об'єктивних та переконливих доказів в підтвердження своїх позовних вимог, а відповідачі позов заперечили з посиланням на наявні правові підстави, суд прийшов до висновку, що позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (м. Стрий, Львівська обл.) до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (м. Стрий, Львівська обл.), Товариства з обмеженою відповідальністю «Дібровастрий» (м. Стрий, Львівська обл.), третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Державної податкової інспекції у Стрийському районі Львівської області (м. Стрий, Львівська обл.) про переведення на позивача прав та обов'язків орендаря за договором оренди №22/12-12 від 22.12.2012 року, укладеного між відповідачами не є обґрунтованим та не підлягає до задоволення.
Згідно ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Згідно ч.1 ст.3 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється: за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством; за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові рішення, заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами, заяви про скасування рішення третейського суду, заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду та заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України; за видачу судами документів.
Згідно ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно п.2 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір», ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру - 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат.
Як доказ сплати судових витрат, позивач подав квитанцію №к47/К/110 від 20.02.2013 року на суму 1147,00 грн.
Господарські витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, слід покласти на позивача, оскільки спір виник з його вини.
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 33, 43, 49, 75, 84, 85 ГПК України, суд, -
1. В задоволенні позову відмовити.
Суддя Пазичев В.М.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 04.07.2013 року.