К-13732/07
31 січня 2008 року м. Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Головуючого Бившевої Л.І.,
суддів: Костенка М.І., Маринчак Н.Є., Усенко Є.А., Шипуліної Т.М.,
при секретарі Гончаренко Р.С.,
за участю:
представника позивача - Пустовіт Ю.Ю.,
представника відповідача 1 - Коваленка О.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Марсар»
на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 23 травня 2007 року
у справі№ 49/204-А
за позовом Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва
до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Марсар»,
2. Приватного підприємства «Іта»
провизнання угоди недійсною та стягнення суми, -
У червні 2006 року ДПІ у Шевченківському районі м. Києва звернулась до суду з позовом до ТОВ «Марсар» та ПП «Іта» про визнання недійсною угоду, укладену між ТОВ «Марсар» та ПП «Іта» 16 лютого 2005 року, на підставі ст. 208 Господарського кодексу України при наявності умислу у ПП «Іта». Позивач також просив зобов'язати ПП «Іта» повернути ТОВ «Марсар» грошові кошти на загальну суму 5 221 799, 00 грн. та стягнути з ТОВ «Марсар» в доход Державного бюджету України вартість адміністративної будівлі на загальну суму 5 221 799, 00 грн.
Постановою господарського суду м. Києва від 11 грудня 2006 року провадження по справі в частині позовних вимог заявлених до ПП «Іта» закрито.
В задоволенні позовних вимог до ТОВ «Марсар» відмовлено повністю.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 23 травня 2007 року постанову господарського суду м. Києва від 11 грудня 2006 року скасовано.
Позов задоволено повністю.
Визнано недійсною угоду купівлі - продажу нежилого приміщення ХХІV, літера А-9, загальною площею 1 046, 5 кв. м. за адресою: м. Запоріжжя, бульвар Центральний, буд. № 3 між ТОВ «Марсар» та ПП «Іта» від 16 лютого 2005 року.
Зобов'язано ПП «Іта» повернути ТОВ «Марсар» грошові кошти на загальну суму 5 221 799, 00 грн.
Стягнуто з ТОВ «Марсар» в доход Державного бюджету 5 221 799, 00 грн.
В касаційній скарзі ТОВ «Марсар», посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 23 травня 2007 року та залишити в силі постанову господарського суду м. Києва від 11 грудня 2006 року.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутніх в судовому засіданні представників сторін, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій було встановлено наступне.
16 лютого 2005 року між ПП «Іта» та ТОВ «Марсар» було укладено договір купівлі - продажу, відповідно до умов якого ПП «Іта» передало у власність, а ТОВ «Марсар» придбало частку нежилого приміщення ХХІV, літ. А-9, загальною площею 1 046, 5 кв. м., що знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, бульвар Центральний, будинок № 3.
Зазначений договір був нотаріально посвідчений.
16 лютого 2005 року сторонами підписано акт прийому передачі до договору купівлі - продажу нерухомого майна від 16 лютого 2005 року.
На виконання договору ПП «Іта» виписало ТОВ «Марсар» податкову накладну № 16/2 на загальну суму 5 221 799, 00 грн., в тому числі 870 299, 83 грн. податку на додану вартість.
На виконання зазначеного договору ТОВ «Марсар» розрахувалось з ПП «Іта» простим векселем № 32000302619 від 15 березня 2005 року номінальною вартістю 5 221 799, 00 грн., відсоткова ставка складає 14, 4 відсотків, які нараховуються з 01 травня 2005 року. Дата погашення зазначеного векселя встановлена моментом пред'явлення, але не раніше 15 травня 2006 року.
15 березня 2005 року сторонами було підписано акт прийому - передачі зазначеного векселя.
ПП «Іта», отримавши від ТОВ «Марсар» зазначений вексель, передало його третім особам в рахунок своїх зобов'язань.
В подальшому цей вексель був придбаний ВАТ КБ «Надра».
15 червня 2005 року між ВАТ КБ «Надра» та ТОВ «Марсар» було укладено договір про дострокове погашення векселя.
На виконання умов зазначеного договору ТОВ «Марсар» сплатило ВАТ КБ «Надра» 5 280 275, 00 грн., що підтверджується виписками банку від 10 серпня 2005 року.
11 серпня 2005 року між ВАТ КБ «Надра» та ТОВ «Марсар» було підписано акт прийому - передачі простого векселя № 32000302619 від 15 березня 2005 року.
Крім того, судами попередніх інстанцій було встановлено, що рішенням господарського суду Одеської області від 12 жовтня 2004 року № 12/264-0406919 припинено порядок державної реєстрації ПП «Іта» та призначено ліквідаційну комісію.
Відповідно до довідки від 15 грудня 2005 року № 5652/9/280417 СДПІ у Приморському районі м. Одеси ПП «Іта» знято з обліку з 14 лютого 2005 року.
Станом на 18 липня 2006 року ПП «Іта» виключено з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.
Суд першої інстанції, закриваючи провадження по справі в частині позовних вимог до ПП «Іта», посилався на п. 5 ч. 1 ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відмовляючи в задоволенні решти позовних вимог, суд першої інстанції посилався на те, що в діях ТОВ «Марсар» не вбачається протиправного умислу на укладення спірної угод, а позивачем не доведено порушень діючого законодавства при її виконанні. При цьому суд першої інстанції також посилався на те, що ліквідація ПП «Іта» робить неможливим застосування наслідків, передбачених ст. 208 Господарського кодексу України, а тому позовні вимоги до ТОВ «Марсар» також є безпідставними.
Суд апеляційної інстанції, скасувавши рішення суду першої інстанції та задовольнивши позовні вимоги, виходив з того, що господарська діяльність ПП «Іта» після припинення підприємницької діяльності за рішенням господарського суду Одеської області та зняття з податкового обліку у СДПІ у Приморському районі м. Одеси здійснювалась з порушенням законодавства. Укладання в подальшому цим підприємством угод та не сплата податків за цією угодою свідчить про те, що, укладаючи спірну угоду, ПП «Іта» діяло з метою, яка була спрямована на ухилення від сплати податків, тобто діяло всупереч інтересам держави в сфері публічно - правових відносин. При цьому суд апеляційної інстанції посилався на те, що факт визнання в судовому порядку припинення підприємницької діяльності ПП «Іта» автоматично призводить до визнання незаконними юридично значимих дій такого підприємства після зняття з податкового обліку.
Однак з таким висновком суду апеляційної інстанції колегія суддів погодитись не може з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави (ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України).
Положення статей 207 та 208 Господарського кодексу України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Органи державної податкової служби, зазначені в абзаці першому ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», можуть на підставі п. 11 цієї статті звертатись до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. У разі задоволення позову висновок суду про нікчемність правочину має міститись у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.
Таким чином, санкції, передбачені ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України, застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. При цьому в будь-якому випадку для застосування зазначених санкцій необхідна наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
В той же час, наявність умислу не може бути підтверджена лише рішенням господарського суду Одеської області від 12 жовтня 2004 року про припинення державної реєстрації ПП «Іта» та про призначення ліквідаційної процедури, оскільки наявність протиправного умислу при укладенні договору від 16 лютого 2005 року не була предметом дослідження в даній справі.
Юридичним наслідком припинення державної реєстрації підприємства мало бути здійснення ліквідаційної процедури. Сам факт припинення державної реєстрації підприємства не тягнув за собою недійсності всіх угод, укладених з моменту його державної реєстрації та до моменту виключення з державного реєстру.
Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України від 15 травня 2003 року «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.
Рішення суду апеляційної інстанції не містить посилання на обставини, які б свідчили про те, що, укладаючи договір купівлі - продажу від 16 лютого 2005 року, ПП «Іта» та ТОВ «Марсар» діяли з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, та мали умисел на це.
Таким чином, висновок суду апеляційної інстанції про те, що спірна угода була укладена з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, помилково ґрунтується на обставинах, які не мали правового значення для справи. Він є наслідком порушення судом, зокрема, вимог процесуального закону про належність доказів та підстав звільнення від доказування.
В той же час, суд першої інстанції правомірно відмовив в задоволенні позовних вимог до ТОВ «Марсар» та закрив провадження по справі в частині позовних вимоги заявлених до ПП «Іта» з урахування вимог п. 5 ч. 1 ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України. Однак, враховуючи викладені вище доводи, висновок суду першої інстанції про те, що, укладаючи спірну угоду, ПП «Іта» діяло з метою, яка була спрямована на ухилення від сплати податків, тобто діяло всупереч інтересам держави в сфері публічно - правових відносин, визнається колегією суддів помилковим. Водночас, часткова помилковість висновків не може бути підставою для скасування правильного по суті рішення в цій частині.
При цьому колегія суддів також враховує наступне.
Частиною першою ст. 208 Господарського кодексу України передбачено застосування санкцій лише судом, що відповідає нормам ст. 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.
Враховуючи те, що санкції, передбачені ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України, є конфіскаційними та стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то ці санкції є адміністративно - господарськими згідно з ч. 1 ст. 238 Господарського кодексу України і можуть застосовуватись лише протягом строків, встановлених ст. 250 Господарського кодексу України.
Відповідно до ст. 250 Господарського кодексу України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.
Відповідно до ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.
Враховуючи вищевикладене, постанова Київського апеляційного господарського суду від 23 травня 2007 року підлягає скасуванню, а постанова господарського суду м. Києва від 11 грудня 2006 року підлягає залишенню в силі.
Керуючись ст. ст. 160, 167, 220, 221, 223, 226, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія -
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Марсар» задовольнити.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 23 травня 2007 року скасувати, а постанову господарського суду міста Києва від 11 грудня 2006 року залишити в силі.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.
Головуючий: _______________________ Л.І. Бившева
Судді: _______________________ М.І. Костенко
_______________________ Н.Є. Маринчак
_______________________ Є.А. Усенко
_______________________ Т.М. Шипуліна