02 липня 2013 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва
в складі: головуючого судді: Махлай Л.Д.,
суддів: Левенця Б.Б., Шиманського В.Й.
при секретарі: Іванову Ф.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 16 жовтня 2012 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_1, третя особа: Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна про визнання права власності на квартиру та виселення,
у квітні 2012 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнених позовних вимог просила передати їй право власності на квартиру АДРЕСА_1 в рахунок виконання ОСОБА_3 зобов'язань за договором позики від 14.04.2011 року на суму 318 772 грн. Також просила стягнути з ОСОБА_3 залишок заборгованості, що перевищує вартість квартири 457 991 грн.; виселити відповідачів із зазначеної квартири без надання іншого житлового приміщення.
Заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 16 жовтня 2012 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_1. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь позивачки 457 991 грн. в рахунок повернення позики та пені за договором позики та 3 219 грн. судового збору. Виселено ОСОБА_3 та ОСОБА_1 з квартири без надання іншого жилого приміщення.
Ухвалою суду від 05.04.2013 року у задоволені заяви ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення відмовлено.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове законне рішення. Посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права. А саме, суд не врахував, що позивачем не направлялися письмові попередження про виселення та про сплату боргу. Крім того, позивач змінила зміст позовних вимог, зазначивши неї відповідачем. Оскільки не було ухвали суду про заміну відповідача вважає, що суд не мав права приймати уточнення до позову.
У судовому засіданні представник апелянта ОСОБА_4, яка є одночасно представником ОСОБА_3 підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити.
ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_5 просили апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін посилаючись на його законність та обґрунтованість.
Третя особа у судове засідання не з'явилася, про день та час розгляду справи повідомлена у встановленому законом порядку, причини неявки не повідомила, а тому колегія суддів вважає за можливе розгляд справи у її відсутності за правилами ч. 2 ст. 305 ЦПК України.
Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно з договором міни від 25.09.1997 року ОСОБА_3 є власником квартири АДРЕСА_1.
Згідно з договором позики, укладеному між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 14.04.2011 року остання отримала у позику 287 690 грн., що еквівалентно на час укладення договору 36 100 доларів США та зобов'язалася повернути зазначені кошти у повному обсязі до 10.04.2012 року. Порядок погашення заборгованості визначено п. 2 договору позики.
Пунктом 10 договору позики передбачено, що за прострочення виконання зобов'язання за цим договором позичальник виплачує пеню у розмірі 0,5 % від загальної суми позики.
З метою забезпечення виконання зобов'язань за договором позики 14.04.2011 року між цими ж сторонами укладено договір іпотеки, згідно з яким в іпотеку передано квартиру АДРЕСА_1. Заставна вартість предмета іпотеки визначена сторонами у 318 772 грн.
Згідно з довідкою ф. 3 у квартирі, яка передана в іпотеку зареєстровані ОСОБА_3 та її донька ОСОБА_1
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що позичальник не повернула борг та не сплатила пеню, а відтак згідно зі ст. 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може забезпечити вимоги про стягнення боргу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Оскільки право власності на квартиру перейшло до позивачки, то суд першої інстанції вважав такими, що підлягають задоволенню і вимоги про виселення.
Колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони не відповідають встановленим обставинам та нормам матеріального права.
Так, пунктом 2.3 договору іпотеки визначено порядок звернення стягнення на предмет іпотеки. А саме, в порядку позасудового врегулювання, шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов'язань за основним договором; продажу іпотекодержателем від свого імені предмету іпотеки будь - якій особі на підставі договору купівлі - продажу; на підставі рішення суду; на підставі виконавчого напису нотаріуса; іншими способами не забороненими чинним законодавством України. Іпотекодержатель обирає спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки на власний розсуд.
За змістом зазначеного пункту договору іпотеки передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов'язань за основним договором є способом позасудового врегулювання спору.
За рішенням же суду звернення стягнення на предмет іпотеки відбувається за правилами ст. 39 Закону України «Про іпотеку», згідно з якою у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.
Згідно з роз'ясненнями, викладеними у п. 38 постанови № 5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» у випадку, якщо іпотекодержатель не реалізував способів позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема, шляхом укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачив би передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки, у рахунок виконання основного зобов'язання (ст. 37 Закону України «Про іпотеку»), він має право звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до ст. 39 цього Закону, а не з позовом про визнання права власності на нерухоме майно.
Суд першої інстанції не звернув уваги на положення вищезазначеної норми, на умови договору іпотеки та помилково дійшов висновку про законність та обгрунтованість позовних вимог в частині визнання права власності на предмет іпотеки.
Суд також не звернув уваги на те, що з договору міни вбачається, що спірна квартира є однокімнатною, тоді як у договорі іпотеки вказано на те, що квартира є двокімнатною.
Згідно з довідкою Київського БТІ квартира АДРЕСА_1 є самочинно перепланованою (а.с. 51).
Згідно з ч. 3 ст. 303 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.
Права та інтереси апелянта зачіпаються в частині виселення, а питання виселення нерозривно пов'язане з вирішенням питання про законність та обґрунтованість рішення суду в частині визнання права власності на квартиру за позивачем. Оскільки при перегляді справи у апеляційному порядку встановлено неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, то колегія суддів вважає за необхідне вийти за межі доводів апеляційної скарги
Враховуючи викладене колегія суддів прийшла до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає частковому скасуванню з постановленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання права власності на квартиру та зобов'язання зареєструвати спірну квартиру за позивачкою.
Оскільки вимоги про виселення були задоволені лише з тих підстав, що право власності на спірну квартиру перейшло до позивача, то і вимоги про виселення задоволенню не підлягають.
Рішення в частині стягнення заборгованості за договором позики, яка складається з суми боргу та пені не оскаржується, а тому в апеляційному порядку не перевіряється.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313. 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 16 жовтня 2012 року в частині визнання за ОСОБА_2 права власності на квартиру АДРЕСА_1 та виселення ОСОБА_3 та ОСОБА_1 з квартири скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні цих позовних вимог відмовити.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до цього суду.
Головуючий
Судді
Справа № 02/2-5561/12
№ апеляційного провадження: 22-ц-796/9074/2013
Головуючий у суді першої інстанції: Куренков Є.С.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Махлай Л.Д.