Справа № 132/1864/13-ц
Іменем України
"25" червня 2013 р. Калинівський районний суд Вінницької області
в складі: головуючого Янків Т.П.
при секретарі Гордієнко А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Калинівка справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням,
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою, у якій вказує, що являється власником будинку, що розташований в АДРЕСА_1.
Починаючи з 2007 р. у вищевказаному будинку за спільною домовленістю сторін було зареєстровано відповідача ОСОБА_2, однак останній не проживає за вказаною адресою з моменту реєстрації, при цьому продовжує бути зареєстрованим в даному будинковолодінні, цим самим порушуючи права позивача як власника нерухомого майна та добровільно знятись з реєстраційного обліку не бажає. Зазначені обставини стали підставою для звернення до суду.
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, однак, згідно письмової заяви від 30.01.2013 р. вказує, що позовні вимоги, ним заявлені, підтримує повністю, просить розгляд по справі проводити за його відсутності.
Згідно ст.158 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, хоча про дату розгляду справи повідомлявся належним чином шляхом публікації оголошення про виклик в судове засідання в газеті «Вінниччина», випуск №44 від 07.06.2013 року.
Згідно п. 1 ч. 9 ст. 74 ЦПК України відповідач, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення в пресі.
За вказаних обставин суд на підставі ч.4 ст. 169 та ч.1 ст. 224 ЦПК України визнав можливим провести заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.
Відповідно до ч.2 ст. 197 ЦПК України у зв'язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звкузаписувального технічного запису не здійснювалось.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав. Так, в судовому засіданні із достовірністю встановлено, що позивач по справі ОСОБА_1 являється власником житлового будинку з господарськими будівлями, що розташований в АДРЕСА_1 згідно договору купівлі - продажу будинку, укладеного 15.11.1996 року, посвідченого приватним нотаріусом Калинівського районного нотаріального округу Вінницької області ОСОБА_3 за реєстр. №4285. Даний договір зареєстрований за позивачем у Вінницькому обласному бюро технічної інвентаризації 24.02.1997 р. в реєстровій книзі №1 за реєстр. №29, що підтверджує право приватної власності останнього на дане нерухоме майно.
Поняття права власності визначено ст.316 ЦК України, згідно якої правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб, а у відповідності до ст.317 ЦК України власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Статтею 150 ЖК України передбачено, що громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання та проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатись цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
З 2007 року за домовленістю сторін в житловому будинку за адресою було зареєстровано гр. ОСОБА_2,- відповідача по справі.
Під час розгляду справи по суті судом достовірно встановлено, що відповідач ОСОБА_2 з моменту реєстрації ніколи не проживав в будинку позивача, ним не користується, обов'язки, передбачені житловим законодавством, пов'язані з утриманням будинку та оплатою послуг, не виконує, де проживає відповідач, позивачу невідомо.
Також факт непроживання відповідача за адресою в будинку позивача за адресою АДРЕСА_1 підтверджується письмовими поясненнями свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (а.с. 8-9), акт від 31.05.2013 р.
Згідно ч.2 ст. 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутись до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Крім того, зі змісту ст. 391 ЦК України випливає, що власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Згідно ч.1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ст.155 ЖК України жилі будинки (квартири), що є у приватній власності громадян, не може бути вилучено, власника не може бути позбавлено права користування жилим будинком (квартирою), крім випадків, установлених законодавством.
Відповідно до п.11 Постанови Пленуму Верховного суду України №2 від 12.04.1985 року «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» (з послідуючими змінами) зазначається, що відповідно до ст.107 ЖК України наймач або член його сім'ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від пред'явлення позову про це.
На підтвердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання, зокрема: утворення сім'ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення.
Тому, виходячи з принципів змагальності, диспозитивності та обов'язків доказування і подання доказів, визначених ст.ст. 10,11,60 ЦК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права. Способи захисту права власності передбачені нормами ст.ст. 16, 386, 391 ЦК України.
Ст. 72 ЖК України передбачає визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщення внаслідок відсутності цих осіб понад встановлені строки, такий строк становить 6 місяців.
Враховуючи вищенаведені обставини, суд приходить до висновку, що відповідач ОСОБА_2 права власності на будь-яку частину будинку не має та в ньому не проживає. Наявність реєстрації відповідача в будинку за вказаною адресою чинить позивачу перешкоди у вільному користуванні та розпорядженні належним йому майном.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 72, 150 ЖК України, ч.3 ст. 386, 391 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 30, 60, 62, 88, 158, 212-215, 224-226 ЦПК України суд,-
Позов задовольнити. Визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право на користування будинком АДРЕСА_1.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.
Суддя: