Справа № 22-ц-6907/12 Головуючий у І інстанції Пархоменко О.В.
Провадження № 22-ц/780/488/13 Доповідач у 2 інстанції Білоконь О.В.
Категорія 26 03.07.2013
Іменем України
01 липня 2013 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області у складі :
головуючого судді - Білоконь О.В.,
суддів: Гуль В.В., Коцюрби О.П.,
при секретарі - Лопатюк В.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 21 листопада 2012 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики, та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 про визнання договору позики недійсним, -
У серпні 2010 року позивач звернувся до суду з даним позовом, посилаючись на те, що 15 липня 2009 року між ним та відповідачем ОСОБА_3 укладено договір позики, посвідчений нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстровано в реєстрі за № 1408.
Відповідно до п.1 вказаного договору позичальник ОСОБА_3 отримав у власність від позикодавця ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 3 050 560,0 грн., що в еквіваленті по курсу Національного банку України станом на 15 липня 2009 року складає 400 000 доларів США, які зобов'язувався повернути готівкою в строк до 01 серпня 2010 року.
Оскільки відповідач свої зобов'язання за договором позики не виконав та гроші в строк, передбачений договором позики, не повернув, позивач просив стягнути з ОСОБА_3 на його користь заборгованість за договором позики у сумі 3 156 000 грн., що станом на 11.08.2010 року складає 400 000 доларів США та судові витрати.
В подальшому позивач уточнив свої позовні вимоги, та просив залучити ОСОБА_4 як співвідповідача, посилаючись на те, що даний договір позики був укладений відповідачем ОСОБА_3 за згодою його дружини ОСОБА_4, та посилаючись на вимоги ст.ст. 60, 65 СК України просив стягнути солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на його користь суму боргу, інфляційні витрати та три проценти річних від простроченої суми.
У травні 2012 року ОСОБА_4 звернулася до суду із зустрічним позовом, посилаючись на те, що вона як дружина ОСОБА_3 своєї згоди на укладення договору позики від 15 липня 2009 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вона не давала, а давала згоду на укладення договорів кредиту, договорів іпотеки та договорів страхування офісного приміщення. Оскільки це є два різні правочини, то позивач за зустрічним позовом просила визнати договір позики від 15 липня 2009 року недійсним.
Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 21 листопада 2012 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.
Стягнено із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 борг за договором позики в сумі 3548767,35 грн. та судові витрати.
В інший частині позов залишено без задоволення.
Зустрічний позов ОСОБА_4 залишено без задоволення.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить в частині відмови у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_4 скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги повністю та стягнути солідарно з відповідачів борг, а в іншій частині залишити рішення без змін.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким повністю відмовити позивачу ОСОБА_2 у задоволенні його позовних вимог, посилаючись на те, що підпис на договорі позики виконаний не ним, грошей за договором позики у позивача він не брав.
В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким її позовні вимоги задовольнити, а у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають з таких підстав.
Задовольняючи частково позов ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами виникли боргові зобов»язання, які відповідач ОСОБА_3 порушив, не повернувши суму позики, тому він зобов'язаний повернути взяті у борг кошти та понести відповідальність за прострочення виконання зобов»язання на підставі ст. 625 ЦК України.
Колегія суддів вважає, що такий висновок суду ґрунтується на матеріалах справи та вимогах закону.
Згідно з вимогами ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики). Договір позики є укладеним з моменту передання грошей.
Згідно ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
На підставі ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у такій самій кількості, що були передані йому позикодавцем у строк та в порядку, що встановлені договором.
У відповідності до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошової) зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Судом першої інстанції встановлено, що 15 липня 2009 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений договір позики, відповідно до якого ОСОБА_3 отримав у власність від позикодавця ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 3050560,0 грн., що в еквіваленті по курсу Національного банку України станом на 15 липня 2009 року складає 400000 доларів США, яку він зобов'язується повернути готівкою в строк до 01 серпня 2010 року (а.с.8-9,т.1).
Судом встановлено та сторонами не оспорювалось, що ОСОБА_3 грошові кошти ОСОБА_2 не повернув.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 про те, що підпис на договорі позики виконаний не ним, грошей за договором позики у позивача він не брав є необґрунтованими, оскільки вони спростовуються такими матеріалами справи.
Зокрема, у п.1 нотаріально посвідченого договору позики, укладеного 15 липня 2009 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зазначено, що ОСОБА_3 отримав у власність від позикодавця ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 3050560,0 грн., що в еквіваленті складає 400000 доларів США, яку він зобов'язався повернути готівкою в строк до 01 серпня 2010 року; у п.10 вказаного договору вказано, що позичальник своїм підписом під цим договором підтверджує факт отримання від позикодавця грошових коштів у сумі 3050560 грн. (а.с.3, т.3).
Також відповідно до висновків експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи від 09 квітня 2013 року, підпис від імені ОСОБА_3 та рукописний запис («ОСОБА_3») у графі «Позичальник» у договір позики, який укладено між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчено 15 липня 2009 року приватним нотаріусом КМНО ОСОБА_5 (а.с.3, т.3), виконані рукописним способом без попередньої технічної підготовки чи застосування технічних засобів ОСОБА_3 ( а.с. 51-58, т.3).
Отже, ОСОБА_3 не надав доказів безгрошовості вказаного договору позики.
Враховуючи викладене, висновок суду першої інстанції про те, що відповідач не виконав свої зобов»язання за договором позики, оскільки не повернув позикодавцеві позичені грошові кошти, чим прострочив виконання грошового зобов»язання ґрунтується на матеріалах справи, тому суд обґрунтовано частково задовольнив позов ОСОБА_2 та стягнув з відповідача на користь позивача суму боргу з урахуванням індексу інфляції у розмірі 3472997 грн. 43 коп. та 75769 грн. 92 коп. в якості трьох процентів річних від простроченої суми.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_4 про те що вона як дружина не давала згоди ОСОБА_3 на підписання договору позики, у зв»язку з чим його слід визнати недійсним, не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки спростовуються такими матеріалами справи.
Встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебувають у зареєстрованому шлюбі з 31 грудня 1987 року, що не заперечується сторонами по справі.
Відповідно до п.6 договору позики, укладеного 15 липня 2009 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а.с.3, т.3), цей договір укладено за згодою дружини позичальника ОСОБА_3 - ОСОБА_4, викладеною у вигляді заяви, підпис якої засвідчено нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області ОСОБА_6 30 вересня 2008 року за реєстровим № 2504 та зберігається при примірнику договору, призначеному для зберігання у справах нотаріуса.
Відповідно до заяви ОСОБА_4 компетентним органам від 30 вересня 2008 року, вона, згідно з ч.2 ст. 65 Сімейного кодексу України, відповідно до якої згода подружжя на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення, та (чи) державної реєстрації, має бути нотаріально посвідченою дає свою згоду на укладання договорів кредиту, договорів іпотеки та договорів страхування офісного приміщення, що розташоване за адресою АДРЕСА_1 її чоловіком ОСОБА_3, на умовах за його розсудом; підпис ОСОБА_4 засвідчений приватний нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області ОСОБА_6, зареєстровано в реєстрі за № 2504.
Посилання ОСОБА_4 на те, що договір позики та кредитний договір є різними правочинами, суд не може взяти до уваги, оскільки в обох договорах позичаються грошові кошти, правовідносини за договорами позики та кредиту регулюються однією главою 71 ЦК України; крім того, відповідно до положень ч.2 ст. 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфі 1 глави 71 ЦК України під назвою «Позика».
Таким чином, щодо зустрічного позову ОСОБА_4, колегія суддів погоджується з висновком суду про відмову у задоволенні її вимог про визнання недійсним договору позики через відсутність згоди ОСОБА_4 на його укладення, оскільки ОСОБА_4, надавши згоду на укладання договорів кредиту, іпотеки та страхування її чоловіком ОСОБА_3, на умовах за його розсудом, відповідач ОСОБА_4 надала згоду на укладення договору позики на умовах за його розсудом.
Не ґрунтуються на вимогах закону і доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про необхідність солідарного стягнення боргу з боржника ОСОБА_3 та його дружини ОСОБА_4
Відповідно до ст. 541 ЦК України солідарний обов»язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов»язання.
Відповідно до ч. 3 ст. 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, у тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно ч. 4 ст. 65 СК України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Матеріали справи не містять даних про те, що ОСОБА_3, укладаючи 15 липня 2009 року договір позики з ОСОБА_2, діяв в інтересах сім»Ї та грошові кошти , одержані в позику за договором, він використав в інтересах та на потреби сім»ї.
За таких обставин, законних підстав для солідарного стягнення боргу з відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_3 судом першої інстанції не встановлено, тому висновок суду про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 в цій частині є вірним.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія судів, -
Апеляційні скарги ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 відхилити.
Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 21 листопада 2012 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий
Судді: