Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"21" червня 2013 р.Справа № 922/1976/13
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Прохорова С.А.
при секретарі судового засідання Кролівець М.О.
розглянувши справу
за позовом Публичне АТ КБ "Приватбанк" в о філії "Харківське головне регіональне управління"ПАТ КБ "Приватбанк", м. Харків
до ПП "Т.С.О.", м. Харків
про стягнення коштів
за участю представників сторін:
позивача - Жегулін Ю.М., за дов.
відповідача -Радутний О.Е., за дов.
Розглядається вимога ПАТ КБ "Приватбанк" в о. філії "Харківське головне регіональне управління "ПАТ КБ "Приватбанк" про стягнення з ПП "Т.С.О." шкоди завданої у зв'язку із розукомплектуванням автотранспортних засобів переданих на відповідальне зберігання у розмірі 123 478,83 грн.
В судовому засіданні 20.06.2013 року було оголошено перерву до 21.06.2013 рокую
Представник позивача в судовому засіданні підтримує заявлені позовні вимоги в повному обсязі та просить суд їх задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні проти заявлених позовних вимог заперечує та просить суд відмовити у задоволенні позову, з підстав викладених у відзиві, який долучено до матеріалів справи.
Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог або заперечень на позов, в зв'язку з чим справа розглядається в порядку статті 75 ГПК України за наявними в ній матеріалами.
Суд, розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне:
Як підтверджується матеріалами справи 04.08.2009р. між ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" (позивач) та ПП "Т.С.О." (відповідач) було укладено Договір відповідального зберігання автотранспортних засобів на автостоянці № РМ-001-А (далі - Договір), відповідно до якого відповідач виступив зберігачем та надав позивачу машино-місця на автостоянці за адресою м.Харків, вул. Єнакієвська, 10, для довгострокового зберігання автотранспортних засобів.
Згідно п. 4.4. Договору, договір укладено строком на один рік з моменту підписання і вважається автоматично продовженим, якщо ні одна із сторін не заявить про його розірвання.
Відповідно до п. 2.1. Договору зберігач гарантує схоронність АТЗ (автотранспортних засобів), прийнятого на зберігання відповідно до цього договору, і у випадках їх угону, пошкодження і розукомплектування несе відповідальність згідно закону.
Згідно п. 1.3 договору транспортний засіб вважається прийнятим на відповідальне зберігання після підписання сторонами відповідного акту прийому-передачі, а також обов"язкового пломбування ТЗ поклажодавцем та зберігачем.
Як зазначає позивач відповідно до укладеного сторонами договору та згідно актів прийому-передачі відповідачу на зберігання були передані наступні АТЗ:
1.RENAULT PREMIUM 385, реєстраційний номер АХ 71-60 АО;
2.RENAULT MAGNUM, реєстраційний номер АХ 17-52 АН;
3.TROUILLET ET3225, реєстраційний номер АХ 75-56 XX;
4.RENAULT 440 MAGNUM, реєстраційний номер АХ 38-57 AM;
5.RENAULT PREMIUM H420 DCi, реєстраційний номер АХ 21-48 ВМ;
6.MAN TG460, реєстраційний номер АХ 21-44 ВМ;
7.DAF ТЕ 95, реєстраційний номер АХ 80-51 А1;
8.DAF 95.360, реєстраційний номер АХ 57-46 КХ;
9.MAN 19.343, реєстраційний номер АХ 71-59 BE;
10.RENAULT MAGNUM, реєстраційний номер АХ 54-60 ВА.
Факт передачі підтверджується відповідними Актами прийому-передачі, що додані до справи.
Згідно п. 3.1.1. Договору поклажодавець має право безперешкодного доступу до переданих на зберігання АТЗ та їх огляду.
Згідно візуального огляду переданих на зберігання автотранспортних засобів, проведеного співробітниками позивача, було виявлено розукомплектування вищезазначених автотранспортних засобів.
Для визначення шкоди завданої автотранспортним засобам позивачем було замовлено проведення відповідних експертних автотоварознавчих досліджень, копії яких додано до матеріалів справи.
Загальна вартість збитків позивача, пов'язаних із розукомплектуванням АТЗ згідно висновків автотоварознавчих досліджень становить 123 478,83 грн.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.
Згідно ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу(ст.937 ЦК України).
Відповідно до ст.942 ЦК України зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі.
Відповідно до ст. 950 ЦК України за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах. Професійний зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі, якщо не доведе, що це сталося внаслідок непереборної сили, або через такі властивості речі, про які зберігач, приймаючи її на зберігання, не знав і не міг знати, або внаслідок умислу чи грубої необережності поклажодавця.
Згідно ст. 951 ЦК України збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем у разі пошкодження речі - у розмірі суми, на яку знизилася її вартість.
Згідно до положень ч.1,2 ст.598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Відповідно до положень п.4.4 ст.4 договору він мав набирати силу з моменту підписання, діяти впродовж одного року та вважатися автоматично продовженим, якщо жодна з сторін не заявить про його розірвання.
Листом вих. № 74 від 24.07.2012 відповідач повідомив позивача про створення поклажодавцем фактичних підстав для припинення дії вказаного договору згідно до положень його п.3.4 ст.З, а саме - прострочення оплати більше ніж на 30 днів.
Отримання цього листа підтверджується відповідями на нього - вих. № 38.0.0.0.0/41-20120822/2 від 22.08.2012р. та вих. № 20.1.0.0.0/7-20120726/974 від 30.10.2012р.
Положеннями п.4.4 ст.4 договору не визначено, на який саме строк продовжується дія договору за спливом кожного наступного року, зокрема - після 04.08.2012., що у сукупності з приписами п.1.1. ст.1 договору та відповідно до ч.2 ст.938 ЦК України дає підстави стверджувати, що строк зберігання визначений моментом пред'явлення поклажодавцем вимоги про повернення речі.
Листом вих. № 111 від 25.12.2012 (отриманий банком 25.12.2012 за вхід. № 9654) відповідач повідомив позивача про припинення дії договору та необхідність звільнити майданчик від транспортних засобів до 31 січня 2013 року, що згідно до положень п.6 ч.1 ст.3, ст.7, ч.3 ст.938 ЦК України становить розумний строк.
Відповідно до ч.3 ст.938 ЦК України, якщо строк зберігання речі (кожного конкретного транспортного засобу, переданого на зберігання за відповідним актом) визначений моментом пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.
На підставі ст.948 ЦК України відповідачем було визначено строк припинення відносин зберігання - 31.01.2013р., відповідно до чого у позивача виник обов'язок отримати всі передані транспортні засоби та звільнити майданчик за адресою: м. Харків, вул. Єнакієвська, 10.
Таким чином, відносини щодо зберігання транспортних засобів припинилися між позивачем та відповідачем 31.01.2013р., проте на момент розгляду спору у суді позивачем не виконано свій обов'язок звільнити майданчик, чим останній заподіює відповідачеві збитки та майнову шкоду.
Заявляючи вимогу про стягнення на свою користь суми збитків у розмірі 123 478,83 грн., позивачем не доведено суду факт нанесення вказаних збитків саме йому.
Позивачем також не доведено того факту, що він є належною стороною у справі, а також правові підстави стягнення на його користь будь-яких сум, в той час як власниками транспортних засобів є інші особи, зокрема:
- щодо RENAULT PREMIUM 385 д.н.з. АХ 7160 АО та TROUILLET д.н.з. АХ 75-46 XX - громадянин Полянський Д.В.;
- щодо RENAULT MAGNUM д.н.з. АХ 17-52 АН та причепу HOFMAN д.н.з. АХ 69-78 XX - громадянин Полянський Д.В.;
- щодо RENAULT MAGNUM д.н.з. АХ 3857 AM - ТОВ «Спецтрансавто»;
- щодо RENAULT PREMIUM д.н.з. АХ 21-48 ВМ - ПП «ЮНАЙТЕД КОНСАЛТІНГ»;
- щодо MAN TG460 д.н.з. АХ 21 -44 ВМ - ПП «ЮНАЙТЕД КОНСАЛТІНГ»;
- щодо DAF TE 95 д.н.з. АХ 80-51 АІ - громадянин Данільченко В.Ф.;
- щодо DAF 95 д.н.з. АХ 57-46 КХ - власник невідомий;
- щодо MAN 19.343 д.н.з. АХ 71-59 BE - власник невідомий;
- щодо RENAULT MAGNUM д.н.з. АХ 54-60 ВА - власник невідомий.
Також позивачем не доведено факт нанесення саме відповідачем вказаних збитків.
Між тим, відповідно до положень ст.614 ЦК України вина є необхідною підставою відповідальності за порушення зобов'язання.
Крім того, умовами п.1.3 ст.1 договору було передбачено обов'язкове пломбування транспортних засобів, що передаються на відповідальне зберігання.
Доказів пломбування переданих на зберігання ТЗ позивачем суду не надано..
Факт відсутності пломбування зафіксований в Акті прийому передачі автотранспортного засобу від 01.05.2010 щодо RENAULT PREMIUM 385 д.н.з. АХ 7160 АО та TROUILLET д.н.з. АХ 75-46 XX, Акті прийому передачі автотранспортного засобу від 25.06.2010 щодо RENAULT MAGNUM д.н.з. АХ 17-52 АН та причепу HOFMAN д.н.з. АХ 69-78 XX тощо.
Вищевикладені обставини свідчать про те, що, незважаючи на розташування автомобілів та причепів на майданчику, у відповідача не виникло обов'язку відповідального зберігання, оскільки згідно до п.1.3 ст.3 договору транспортний засіб вважається прийнятим на відповідальне зберігання за наявності двох умов у сукупності: 1) підписання акту прийому-передачі уповноваженими представниками; 2) обов'язкового пломбування транспортного засобу, що сторонами договору виконано не було.
Згідно ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Згідно ст.224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, зобов'язаний вжити необхідних заходів щодо запобігання збиткам у господарській сфері інших учасників господарських відносин або щодо зменшення їх розміру, а у разі якщо збитків завдано іншим суб'єктам, - зобов'язаний відшкодувати на вимогу цих суб'єктів збитки у добровільному порядку в повному обсязі, якщо законом або договором сторін не передбачено відшкодування збитків в іншому обсязі (ст.226 ГК України).
Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Згідно ст.225 ГК України розмір збитків, що виникли в результаті господарського правопорушення, доводиться потерпілим суб'єктом господарювання.
Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправними діями чи бездіяльністю заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки.
Згідно ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Таким чином позивачем не доведено суду факт того, що саме внаслідок протиправних дій чи бездіяльності відповідача сталася подія, в результаті якої було завдано майнову шкоду позивачу.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку про те, що позивачем не надано суду належних доказів, які б підтверджували наявність в діях саме відповідача повного складу цивільного правопорушення (наявність протиправної поведінки, причинного зв'язку та вини правопорушника) який є єдиною підставою застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню через їх необґрунтованість та недоведеність.
Відповідно до ст.49 ГПК України судові витрати залишаються на позивача.
На підставі та керуючись ст.ст.1,12,22,33,43,44,49,75,82-85 ГПК України,-
В позові відмовити.
Повне рішення складено 26.06.2013 р.
Суддя Прохоров С.А.
справа №922/1976/13