Справа № 730/721/13-ц Провадження № 22-ц/795/1561/2013 Головуючий у I інстанції -Затєєва С. Д. Доповідач - Скрипка А. А.
Категорія -цивільна
03 липня 2013 року м.Чернігів
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:
головуючого - суддіСкрипки А.А.
суддів:Бобрової І.О., Шевченка В.М.
при секретарі:Руденко О.М.
розглянув у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду цивільну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства „Дельта Банк" на ухвалу Борзнянського районного суду Чернігівської області від 23 травня 2013 року по справі за позовом публічного акціонерного товариства „Дельта Банк" до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Ухвалою Борзнянського районного суду Чернігівської області від 23 травня 2013 року в задоволенні заяви публічного акціонерного товариства „Дельта Банк" про забезпечення позову шляхом накладення арешту на все рухоме і нерухоме майно, яке належить відповідачам, - відмовлено.
В апеляційній скарзі публічне акціонерне товариство „Дельта Банк" просить скасувати оскаржувану ухвалу і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Доводи апеляційної скарги зазначають, що оскаржувана ухвала Борзнянського районного суду Чернігівської області від 23 травня 2013 року постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права. Апелянт зазначає, що суд першої інстанції не застосував норми статей 151, 152 ЦПК України та не звернув увагу на той факт, що сума заборгованості відповідачів за кредитним договором є значною, тому забезпечення позову в даному випадку необхідно для запобігання можливого порушення майнових прав позивача. Також, на думку апелянта, суд першої інстанції належним чином не взяв до уваги тієї обставини, що майно яке належить відповідачам на момент подання позову, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення суду. Апелянт вважає, що вказане припущення є цілком достатнім для накладення арешту на все рухоме і нерухоме майно відповідачів.
В судове засідання апеляційного суду представник публічного акціонерного товариства '' Дельта Банк'', належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, відповідно до повідомлення про вручення поштового відправлення ( а. с. 133), не з'явився. Відповідно до приписів ч. 2 статті 305 ЦПК України, неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.
Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що на підставі приписів п.1 ч. 1 статті 312 ЦПК України апеляційна скарга підлягає відхиленню, а оскаржувана ухвала суду першої інстанції, - залишенню без змін, оскільки судом її постановлено з додержанням вимог закону.
Як вбачається з матеріалів справи ( а. с. 1-5), публічне акціонерне товариство „Дельта Банк" звернулось до суду з позовом про стягнення з відповідачів в солідарному порядку заборгованості за кредитним договором від 18 серпня 2008 року, який було укладено між акціонерним комерційним інноваційним банком ''УкрСиббанк'' та ОСОБА_5, яка складає 1407249,67 грн. Позивач вказував, що оскільки ОСОБА_5 свої договірні зобов'язання виконує неналежним чином, порушуючи графік погашення кредиту, то у зв'язку з вказаними обставинами станом на 19 квітня 2013 року виникла заборгованість по тілу кредиту в сумі 942174,47 грн., в тому числі прострочена заборгованість за тілом кредиту - 109238,73 грн.; заборгованість за відсотками в сумі 465075,18 грн., в тому числі прострочена заборгованість за відсотками - 458083,39 грн., а всього на суму 1407249,67 грн. Позивач посилається на положення ч.2 статті 1050 Цивільного кодексу України, і вказує, що дана норма закону дає право установі банку вимагати повернення частини позики, що залишилася, процентів у зазначених сумах. В свою чергу, ОСОБА_6, ОСОБА_7 повинні нести солідарну відповідальність у повному обсязі за невиконання ОСОБА_5 зобов'язань за кредитним договором, оскільки з ними для забезпечення виконання кредитного зобов'язання 18 серпня 2008 року були укладені відповідні договори поруки. Оскільки публічне акціонерне товариство „Дельта Банк" за договором купівлі-продажу прав вимоги за кредитами від 08 грудня 2011 року замінило ПАТ „УкрСиббанк" у зазначеному кредитному зобов'язанні, то позивач вказує, що до нього перейшло і право вимоги до боржників повного, належного та реального виконання обов'язків за кредитними та забезпечувальними договорами.
В заяві про забезпечення позову публічне акціонерне товариство ''Дельта Банк'' просить накласти арешт на все рухоме і нерухоме майно, яке належить ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 ( а. с. 109 - 110). При цьому позивач вказує, що сума заборгованості за кредитним договором є значною і з метою забезпечення законних інтересів позивача, як гарантію реального виконання рішення, необхідно в якості забезпечення позову накласти арешт на все рухоме і нерухоме майно, що належить відповідачам. Позивач зазначає, що є припущення, що майно, яке є у відповідачів, може зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитися в якості на момент виконання рішення суду.
Ухвалою Борзнянського районного суду Чернігівської області від 23 травня 2013 року в задоволенні заяви публічного акціонерного товариства „Дельта Банк" про забезпечення позову шляхом накладення арешту на все рухоме і нерухоме майно, яке належить відповідачам, - відмовлено. Відмовляючи публічному акціонерному товариству „Дельта Банк" у задоволенні заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на все рухоме і нерухоме майно відповідачів, суд першої інстанції виходив з того, що позивач ні до заяви про забезпечення позову, ні до позовної заяви не додав жодних доказів, які б свідчили, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; заява про забезпечення позову ґрунтується на припущеннях позивача. Також в оскаржуваній ухвалі суд першої інстанції вказав, що у заяві позивача про забезпечення позову не конкретизовано із зазначенням індивідуальних характеристик, на яке саме рухоме чи нерухоме майно відповідачів необхідно накласти арешт, та не надано жодних доказів належності даного майна відповідачам на праві власності, а також місця його знаходження.
Апеляційний суд погоджується з вірним по суті висновком суду першої інстанції, оскільки вказаний висновок суду узгоджується з нормами права, які регламентують спірні правовідносини та фактичними обставинами справи.
Доводи апеляційної скарги щодо невідповідності висновків оскаржуваної ухвали суду першої інстанції нормам права, які регламентують спірні правовідносини, не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду даної справи.
Відповідно до приписів ч. 2 статті 151 ЦПК України, у заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено: причини, у зв'язку з якими потрібно забезпечити позов; вид забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; інші відомості, потрібні для забезпечення позову. Згідно з ч.3 статті 151 ЦПК України, забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Відповідно до положень ч.1, ч.2 статті 152 ЦПК України позов забезпечується: накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов'язку вчинити певні дії; забороною іншим особам здійснювати платежі або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам. У разі необхідності судом можуть бути застосовані інші види забезпечення позову. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.
Виходячи з правового аналізу вказаних вище норм права, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне. Забезпечення позову не може бути спрямоване на безпідставне обмеження конституційних прав, зокрема, права власності. Тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має пересвідчитись, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.
Відмовляючи в задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що в заяві публічного акціонерного товариства „Дельта Банк" про забезпечення позову не наведені та не представлені суду відповідні докази, які б свідчили про те, що майно, яке є у відповідачів, може зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитися за якістю на момент виконання рішення суду. Також у заяві про забезпечення позову не доведено наявності існування загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду по даній справі.
В матеріалах поданої позивачем заяви про забезпечення позову відсутні докази, які б свідчили про те, що відповідачі на даний час вживають активних заходів щодо відчуження належного їм нерухомого майна, а саме: ведуть переддоговірну діяльність, укладають попередні договори, або розшукують потенційних покупців, розміщуючи об'яви та реклами в засобах масової інформації, тощо. У заяві про забезпечення позову відсутні належні та допустимі докази, які б доводили існування загрози невиконання чи утруднення виконання рішення суду по даній справі.
Таким чином, заява про забезпечення позову ґрунтується на припущеннях позивача, які не можуть бути покладені в обґрунтування ухвали суду про забезпечення позову.
Крім того, в ухвалі про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову судом першої інстанції обґрунтовано зазначено, що в заяві про забезпечення позову публічне акціонерне товариство ''Дельта Банк'' просить накласти арешт на все рухоме і нерухоме майно, яке належить відповідачам, проте, позивачем не конкретизовано із зазначенням індивідуальних характеристик, на яке саме рухоме та нерухоме майно відповідачів слід накласти арешт, також не представлено суду належних та допустимих доказів належності даного майна відповідачам на праві власності та місця його знаходження.
Враховуючи вищенаведене, доводи апеляційної скарги відносно того, що при розгляді заяви позивача про забезпечення позову суд першої інстанції не врахував положення статей 151, 152 ЦПК України, є безпідставними, тому вказані доводи апелянта не можуть бути підставою для скасування вірної по суті ухвали суду першої інстанції.
Твердження апеляційної скарги відносно того, що майно, яке у відповідачів на момент пред'явлення позову, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення суду, ґрунтуються на припущеннях позивача, які не підтверджені жодним належним та допустимим доказом по справі. Крім того, в заяві про забезпечення позову взагалі не вказано, на яке саме рухоме та нерухоме майно відповідачів слід накласти арешт, також не представлено суду належних та допустимих доказів належності даного майна відповідачам на праві власності та місця його знаходження. Відповідно до приписів ч.1, ч.4 статті 60 ЦПК України, яка регламентує обов'язки доказування і подання доказів, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За даних обставин, доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування вірної по суті ухвали суду першої інстанції, постановленої з додержанням вимог закону.
Керуючись статтями : 303, 304, 307; п.1 ч.1 статті 312, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства „Дельта Банк" відхилити.
Ухвалу Борзнянського районного суду Чернігівської області від 23 травня 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий:Судді: