Справа №
№ апеляційного провадження:22-796/9153/2012
Головуючий у суді першої інстанції: Чех Н.А.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Семенюк Т.А.
26 червня 2013 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду м. Києва в складі:
Головуючого - Семенюк Т.А.
Суддів - Кравець В.А, Гаращенко Д.Р.
при секретарі - Чайці І.В.,
розглянувши в судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 21 листопада 2012 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про усунення перешкод шляхом вселення, зобов'язання не чинити перешкоди в користуванні квартирою, надати ключі та заборону використовувати квартиру для проживання третіх осіб, -
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 21 листопада 2012 року позовні вимоги задоволено.
Усунуто перешкоди ОСОБА_5 в користуванні квартирою АДРЕСА_1.
Вселено ОСОБА_5 в квартиру АДРЕСА_1.
Зобов'язано ОСОБА_4 не чинити ОСОБА_5 перешкод в користуванні квартирою АДРЕСА_1 та зобов'язано ОСОБА_4 надати ОСОБА_5 комплект ключів від даної квартири.
Заборонено ОСОБА_4 використовувати квартиру АДРЕСА_1 для проживання третіх осіб без згоди ОСОБА_5.
Не погоджуючись із рішенням суду, ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, вважаючи, що судом порушені норми матеріального та процесуального права,судом не враховано обставини, які мають суттєве значення для справи.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечення, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.
Судом встановлено, що в квітні 2012 року позивач звернулася до суду з позовом до відповідача про усунення перешкод шляхом вселення, зобов'язання не чинити перешкоди в користуванні квартирою, надати ключі та заборону використовувати квартиру для проживання третіх осіб, посилаючись в обґрунтування своїх вимог на те, що вона та ОСОБА_4, який приходиться їй батьком, спільно володіють квартирою АДРЕСА_1 відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 4 листопада 2004 року, виданого Дніпровською районною у м. Києві державною адміністрацією. Зазначила, що на теперішній час відповідач чинить їй перешкоди в користуванні належною їй власністю. Відповідачем порушуються її права, як співвласника спірної квартири, визначені законодавством. Належною їй частиною квартири вона не користувалася, оскільки повноліття досягла 17.02.2012 року, а до цього часу, після розірвання шлюбу між її батьками, проживала з матір'ю у виннайманому нею (матір'ю) житлі, а також на її житловій площі, оскільки була залежна від неї. Її мати отримувала від відповідача аліменти на її утримання відповідно до судового рішення. До досягнення повноліття вона ключів від спірної квартири не мала і належною їй частиною квартири не користувалася. У січні 2012 року вона робила спроби вселитися в спірну квартиру, для чого приходила до неї, аби отримати ключі від відповідача. Двері їй відчинила незнайома людина, яка повідомила, що квартиру знімає у її батька (відповідача), запропонувала звертатися із усіма запитаннями до нього, в квартиру позивача не впустила. Після цього зверталася до правоохоронних органів із заявою та отримала від них відповідь, що в спірній квартирі проживає її батько (відповідач) з рідними. В той же час. при її візитах відповідач їй двері не відчиняє, уникаючи спілкування з нею та з власної ініціативи не надає їй ключі від квартири. У зв'язку з цим звернулася до суду за захистом своїх прав.
Судом встановлено, що позивачка є дочкою відповідача.
Згідно до свідоцтва про право власності на житло від 04.11.2004 року квартира АДРЕСА_1 1 належить на праві приватної власності ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в рівних долях. (а.с. 5).
З 2001 року в спірній квартирі зареєстровані ОСОБА_4 та ОСОБА_5 - співвласники даної квартири
З матеріалів справи вбачається, що батьки позивача розлучилися, та, відповідно до рішення Дарницького районного суду м. Києва від 22 червня 2010 року, на користь ОСОБА_6 (матері позивача) на утримання дочки з ОСОБА_4 було стягнуто аліменти у розмірі ј частини заробітку до повноліття дитини.
Судом встановлено, що на час досягнення повноліття позивачка вирішила проживати у належній їй частині квартири, проте вона була позбавлена такої можливості через чинення перешкод відповідачем. Судом встановлено, що ОСОБА_4 не надавав і не надав під час розгляду справи в суді першої інстанції, позивачці ключі від спірної квартири, до квартири її не впускає.
У зв'язку із чиненням перешкод, ОСОБА_5 зверталась до Дніпровського РУГУ МВС України в місті Києві, якими було здійснено перевірку та 15.02.2012 року складено висновок, згідно якого відповідач надавав пояснення, що він та дочка дійсно є співвласниками спірної квартири, в якій дочка не проживає, в оренду квартиру він не здає, а проживає в ній разом зі своїми рідними.
Відповідно до ст. ст. 355,357,358 ЦК України,спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно. Частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом. Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.
За положеннями ст. 321 ЦПК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Статтею 391 ЦК України встановлено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Задовольняючи позовні вимоги в частині усунення перешкод ОСОБА_5 у користуванні спірною квартирою та її вселення, суд першої інстанції правильно виходив з того, що вимоги позивачки обґрунтовані, знайшли своє підтвердження в судовому засіданні і підлягають задоволенню.
Колегія суддів не може погодитися з доводами апеляційної скарги, що судом першої інстанції не взято до уваги пропозицію ОСОБА_4 щодо укладення мирової угоди, оскільки укладення мирової угоди є правом сторін по справі, а не обов'язком і волевиявлення щодо укладання мирової угоди має бути взаємним.
Також колегія суддів не може погодитися з доводами апелянта про те, що судом першої інстанції не надано належної оцінки зустрічній позовній заяві відповідача, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 21 листопада 2012 року дане питання вирішене, ОСОБА_4 відмовлено в прийнятті зустрічної позовної заяви, оскільки первісні та зустрічні вимоги мають різні предмети спору.
Разом з цим, задовольняючи позовні вимоги в частині зобов'язання ОСОБА_4 не чинити ОСОБА_5 перешкод в користуванні квартирою АДРЕСА_1 та надати комплект ключів від даної квартири, заборони відповідачу використовувати спірну квартиру для проживання в ній третіх осіб без згоди позивача, суд першої інстанції виходив з того, що зазначені дії є порушенням прав позивача як співвласника квартири та є перешкодою для проживання ОСОБА_5 у даній квартирі.
Проте з таким висновком суду погодитися не можна оскільки суд, в порушення вимог ст.. 15 ЦПК України, вирішив питання захисту порушення прав у майбутньому та щодо невизначеного кола осіб.
Відповідно до чинного законодавства України, захисту підлягає порушене право, якщо таке мало місце до постановлення рішення у справі.
Рішення, яке ґрунтується на припущеннях про можливість порушення прав після його постановлення є незаконним, як і обрання судом способу захисту порушення прав на майбутнє.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду в частині зобов'язання ОСОБА_4 не чинити ОСОБА_5 перешкод в користуванні квартирою АДРЕСА_1 та надати комплект ключів від даної квартири, заборони ОСОБА_4 використовувати квартиру АДРЕСА_1 для проживання третіх осіб без згоди ОСОБА_5 підлягає скасуванню з відмовою у задоволенні позову в цій частині.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313-314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 21 листопада 2012 року в частині задоволення позовних вимог про зобов'язання ОСОБА_4 не чинити ОСОБА_5 перешкод в користуванні квартирою АДРЕСА_1 та надати комплект ключів від даної квартири, заборону ОСОБА_4 використовувати квартиру АДРЕСА_1 для проживання третіх осіб без згоди ОСОБА_5, скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення в про відмову у задоволенні позову.
В решті рішення суду першої інстанції залишити без зміни.
Рішення набирає чинності з моменту його проголошення, може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий
Судді