Справа № 22-ц/796/7188/2013 Головуючий в І інстанції: Кравець Д.І.
20червня 2013 року Апеляційний суд міста Києва
у складі:
головуючого Вербової І.М.
суддів Кирилюк Г.М.
ПанченкаМ.М.
при секретарі Мікітчак А.Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 19 березня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, Шевченківська районна у місті Києві державна адміністрація в особі Служби у справах дітей, про визнання договору дарування недійсним та скасування реєстрації правочину в Державному реєстрі правочинів,
Апеляційний суд, -
У листопаді 2012 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, Шевченківська районна у місті Києві державна адміністрація в особі Служби у справах дітей, про визнання договору дарування недійсним та скасування реєстрації правочину в Державному реєстрі правочинів.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 19 березня 2013 рокуу задоволенні вказаного позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
В суді апеляційної інстанції ОСОБА_2 та представник Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації в особі Служби у справах дітей - Астапенко Л.М. апеляційну скаргу підтримали та просили її задовольнити.
Відповідач, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, звернулася до суду із письмовими запереченнями на апеляційну скаргу, у яких просила здійснювати розгляд справи за її відсутності, а у задоволенні апеляційної скарги - відмовити.
Інші учасники про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися в установленому законом порядку, у судове засідання не прибули, про причини неявки суд не повідомили, у зв'язку із чим колегія суддів уважала за можливе слухати справу у їх відсутність.
Перевіривши законність оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення скарги з огляду на таке.
При розгляді справи судом установлено, що відповідно до Договору дарування частини квартири, 24 липня 2009 року ОСОБА_5 та ОСОБА_4 подарували ОСОБА_6, а остання прийняла в дар 2/4 частини квартири АДРЕСА_1, які належали ОСОБА_5 та ОСОБА_4 в рівних долях кожному (по 1/4 частині) на підставі Свідоцтва про право власності на житло (а.с. 62-64, 67).
Даний договір дарування було посвідчено відповідачем по справі - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 та зареєстровано в реєстрі № 2406.
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи і не заперечується сторонами по справі, рішенням Апеляційного суду міста Києва від 29 березня 2008 року, яке набрало законної сили, було ухвалено, що позивач має право власності на 5/24 часток квартири АДРЕСА_1, а також стягнуто на користь позивача грошові кошти - з ОСОБА_4 у розмірі 828,00 грн. з ОСОБА_5 кошти у розмірі 5 435,76 грн. (а.с. 7-8).
Також, відповідно до ухвали Шевченківського районного суду міста Києва від 16 березня 2009 року, яка набрала законної сили, заяву позивача про поворот виконання рішення суду задоволено і зобов'язано відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 повернути позивачу грошові кошти у загальному розмірі 171 396,30 грн., тобто по 85 698,15 грн. з кожного (а.с. 9).
На підставівиконавчого листа № 6-123 виданого Шевченківським районним судом міста Києва 21 лютого 2012 року, державним виконавцем відділу Державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві, було відкрито виконавчі провадження з примусового виконання рішення суду щодо стягнення з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь позивача грошові кошти в розмірі по 85 698,15 грн. з кожного, що підтверджується постановами про відкриття виконавчого провадження від 3 грудня 2012 року (а.с. 38, 39).
Позивач,звертаючись до суду просиввизнати недійсним договір дарування на підставі ст.ст. 71, 203, 215, 224 ЦК України, Закону України «Про охорону дитинства» та Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», оскільки, для укладання договору дарування у спірній квартирі було знято з реєстрації малолітню дитину без відповідного дозволу органу опіки та піклування, а тому, також було порушено і її права, як стягувача за виконавчими провадженнями.
Так, відповідно до ст. 71 ЦК України опікун не має права без дозволу органу опіки та піклування: відмовитися від майнових прав підопічного; видавати письмові зобов'язання від імені підопічного; укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири; укладати договори щодо іншого цінного майна. Піклувальник має право дати згоду на вчинення правочинів, передбачених частиною першою цієї статті, лише з дозволу органу опіки та піклування.
При цьому, згідно положень ст. 224 ЦК України, правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування (стаття 71 цього Кодексу), є нікчемним. На вимогу заінтересованої особи такий правочин може бути визнаний судом дійсним, якщо буде встановлено, що він відповідає інтересам фізичної особи, над якою встановлено опіку або піклування.
Разом з тим, згідно довідки з місця проживання сім'ї та прописки на час вчинення договору дарування у квартирі, частина якої відчужувалась, малолітні діти зареєстровані не були (а.с. 69), а отже, суд дійшов обґрунтованого висновку, що наявність дозволу від органу опіки та піклування для укладання вказаного правочину не була необхідною, оскільки права малолітньої дитини не порушувались.
При цьому, положеннями ч. 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.
Відповідно до ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Разом з тим, однією з засад судочинства, регламентованих п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд дійшов правильного висновку про те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позову, зокрема, що відповідачем під час посвідчення оспорюваного правочину грубо порушено чинне законодавство та відповідні інструкції, зокрема, вимоги ст.ст. 2, 5, 55 Закону України «Про нотаріат» та вимоги інструкції «Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України».
Крім того, відповідно до роз'яснень п. 26 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року № 9 особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину. Нотаріуси, що посвідчували правочини, залучаються до участі у справі як треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, якщо позивач обґрунтовує недійсність правочину посиланням на неправомірні дії нотаріуса.
Відтак, законним є висновок суду першої інстанції, з яким погодилась колегія суддів, що приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 не може вважатися у даному спорі належним відповідачем.
Враховуючи викладене, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог та визначеного позивачем предмета спору суд дійшов правильного висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги з приводу того, що треті особи по справі для уникнення та унеможливлення процедури стягнення боргу за рахунок звернення стягнення на частку у майні розпорядилися нею, а саме подарували її, а посвідчення такого договору дарування було здійснено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 з грубим порушенням чинного законодавства, що призвело до обмеження права двох малолітніх дітей на користування жилим приміщенням не знайшли свого підтвердження при апеляційному розгляді справи та не беруться до уваги колегією суддів.
Інші доводи, наведені в апеляційній скарзі, не відносяться до підстав, з якими процесуальне законодавство пов'язує можливість скасування або зміни оскаржуваного рішення.
За таких обставин рішення суду є законним та обґрунтованим, судом виконанні всі вимоги цивільного судочинства, а справу вирішено згідно із законом.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 19 березня 2013 року- залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий : І.М. Вербова
Судді : Г.М. Кирилюк
М.М.Панченко