03680 м. Київ , вул. Солом'янська, 2-а
Справа № 22-ц/796/6831/2013 Головуючий в суді 1 інстанції - Пономаренко Н.В.
Доповідач - Ящук Т.І.
13 червня 2013 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого судді Ящук Т.І.
суддів Немировської О.В., Чобіток А.О.
при секретарі Бабіч К.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 березня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення грошової компенсації за володіння і користування частиною спільного майна та грошової компенсації вартості частини спільного неподільного майна,
встановила:
В жовтні 2012 року позивачка ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до відповідачки ОСОБА_3, в якому просить стягнути в порядку ч. 3 ст. 358 ЦК України компенсацію за користування за період з 07.12.2010 року по 30.09.2012 року - Ѕ частиною автомобіля НОМЕР_1 у сумі 6692 грн. та ј частиною автомобіля НОМЕР_2 у сумі 9426 грн. Також в порядку ч. 2 ст. 364 ЦПК України просить стягнути з відповідачки компенсацію вартості Ѕ частини автомобіля Mazda 626 у сумі 10709,5 грн., а також компенсацію вартості ј частини автомобіля Toyota Camry у сумі 24824 грн. 75 коп. Крім того, просить стягнути 1000 грн. за проведення висновків «вартості майнових прав» та судовий збір в розмірі 516 грн. 52 коп.
В обґрунтування своїх вимог зазначає, що з підстав неподільності речі, відповідно до ч.2 ст.183 ЦК України та в порядку ч.2 ст. 364 ЦК України вона має право на отримання компенсації вартості вказаних часток автомобілів, оскільки транспортні засоби з часу відкриття спадщини знаходились у користуванні відповідачки, жодних дій щодо врегулювання питань про встановлення порядку користування автомобілями або перереєстрації та отримання нових свідоцтв з врахуванням часток позивачки вона не вчинила. Крім того, відповідно до висновків, виконаних ТДВ «Гільдія оцінювачів України» про оцінку вартості майнових прав, вимоги на відшкодування упущеної вигоди (доходу), яку позивачка могла б реально одержати за звичайних обставин при здійсненні права спільної часткової власності Ѕ частини автомобіля Mazda 626 становить 6692 грн., а 1/4 частини автомобіля Toyota Camry - становить 9426 грн.. Тому відповідно до ч.2 ст. 358 ЦК України саме вказану суму в якості компенсації за користування частками автомобілів за період з 07.12.2010 року по 30.09.2012 року необхідно стягнути з відповідачки на користь позивачки.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 21 березня 2013 року позов задоволено частково : стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 компенсацію вартості Ѕ частини автомобіля Мазда 626 д.н. НОМЕР_1 у сумі 10 709 грн. 50 коп., а також компенсацію вартості ј частини автомобіля Тойота д.н. НОМЕР_2 у сумі 24824 грн. 75 коп. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду, позивачка ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з підстав передбачених ч.3 ст. 358 ЦК України, компенсації за користування відповідачкою, у період з 07.12.2010 року по 30.09.2012 року, Ѕ частиною автомобіля автомобіля Mazda 626 у сумі 6692 грн. та ј частиною автомобіля Toyota Camry у сумі 9426 грн., а також судових витрат за проведення ТДВ «Гільдія оцінювачів України» незалежної оцінки у розмірі 1000 грн. та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в цій частині, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права.
Зазначала, що суд першої інстанції неправильно витлумачив положення ч. 3 ст. 358 ЦК України, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.
В судовому засіданні представники апелянта підтримали апеляційну скаргу та просили задовольнити; представники відповідачки вважали доводи апеляційної скарги безпідставними та просили залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Заслухавши доповідь судді Ящук Т.І., вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4, який був батьком позивачки та чоловіком відповідачки.
Відповідно до свідоцтв про право на спадщину за законом від 03.03.2012 року, позивачка ОСОБА_2 успадкувала 1/2 частину автомобіля Мазда 626, д.н. НОМЕР_1 та 1/4 частину автомобіля Тойота, д.н. НОМЕР_2 .
У вказаних свідоцтвах також зазначена і вартість даних автомобілів: автомобіляМазда 626, д.н. НОМЕР_1 - 21 419 грн. ( відповідно вартість 1/2 частини становить 10 709 грн. 50 коп.); автомобіля Тойота, д.н. НОМЕР_2 - 99 293 грн. ( відповідно вартість 1/4 автомобіля - 24 824 грн. 75 коп.).
З дня відкриття спадщини ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідачка ОСОБА_3, інша спадкоємиця, мала у володінні та користуванні обидва вказані автомобілі.
Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення компенсації вартості частки у спільному майні, суд першої інстанції керувався положеннями ч. 5 ст. 1268, ч. 2 ст. 183, ч. 2 ст. 364 ЦПК України, враховував визнання позову у цій частині відповідачкою, яке відповідає вимогам закону і не порушує будь-чиїх прав та інтересів, та встановив наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 компенсації вартості 1/2 частини автомобіля Мазда 626 у розмірі 10 709 грн. 50 коп. та компенсації вартості 1/4 частини автомобіля Тойота у сумі 24 824 грн. 75 коп.
Рішення у вказаній частині сторонами не оскаржувалось.
Заявляючи вимоги про стягнення грошової компенсації за користування 1/2 частиною автомобіля Мазда 626 - у розмірі 6692 грн. та 1/4 частиною автомобіля Тойота - у розмірі 9426 грн., позивачка ОСОБА_2 посилалась на ч. 3 ст. 358 ЦК України та зазначала, що зазначені суми коштів є вартістю майнових прав вимоги на відшкодування упущеної вигоди, яку ОСОБА_2 могла б реально одержати за звичайних обставин при здійсненні права спільної часткової власності. Вказувала, що зазначеною нормою ст. 358 ЦК України передбачено право на отримання матеріальної компенсації саме за користування її часткою іншим співвласником майна - відповідачкою.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення компенсації за користування часткою у спільному майні, суд першої інстанції виходив із того, що позивачкою не доведено в розумінні ч. 3 ст. 22 ЦК України, що відповідачка при користуванні вказаним спадковим майном - автомобілями, враховуючи ті частки, що належать позивачці, одержала певні доходи, із розміру вартості яких можливо встановити розмір упущеної вигоди.
Висновок ДТВ «Гільдія оцінювачів України» від 30.09.2012 року про вартість майнових прав вимоги на відшкодування упущеної вигоди ( доходу), яку ОСОБА_2 могла б реально одержати за звичайних обставин при здійсненні права спільної часткової власності автомобілями за період з 07.12.2010 року по 30.09.2012 року - судом першої інстанції не визнано належним і допустимим доказом, враховуючи відсутність у тексті проведених розрахунків визначених сум упущеної вигоди (доходу), відсутність чіткої вказівки на конкретні «загальновизнані методичні підходи, методику та оціночні процедури», які були використані для вирахування вартості майнових прав.
Крім того, суд першої інстанції зазначив, що норма ч. 3 ст. 358 ЦК України регламентує право співвласника у разі неможливості виділу частини спільного майна та одержання у володіння і користування частини спільного майна вимагати від інших співвласників, у яких залишиться спільне майно - відповідної матеріальної компенсації. Однак позивачкою помилково застосована вказана норма як правова підстава для задоволення вимог про стягнення компенсації за користування відповідачкою належними позивачці частками транспортних засобів, оскільки вказана норма не передбачає сплати такої компенсації ( саме за користування за певний період частиною майна, що перебуває у спільній частковій власності).
Оскільки суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог у вказаній частині, то також відмовив у стягненні з відповідачки на користь позивачки вартості проведення оцінки ТДВ «Гільдія оцінювачів України» в розмірі 1000 грн.
Виходячи з наявних у матеріалах справи, досліджених судом першої інстанції доказів, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення даної частини позовних вимог, вказані висновки відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону. Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин застосовані правильно.
Доводи апеляційної скарги позивачки є аналогічними обґрунтуванню позовних вимог і були предметом перевірки суду першої інстанції та отримали належну правову оцінку.
Відповідно до ч. 3 ст. 358 ЦК України кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Надання у володіння зазначеної частки в натурі можливе лише за умови, що майно є подільним у відповідності до ч. 2 ст. 183 цього Кодексу. Якщо надання в користування частки в натурі є неможливим, співвласник вправі вимагати від інших співвласників матеріальної компенсації вартості його частки.
Таким чином, суд першої інстанції правильно вважав, що за змістом ч. 3 ст. 358 ЦК України термін «відповідної матеріальної компенсації» передбачає компенсацію співвласнику вартості його частки у спільному майні, а не компенсацію за користування спільним майном, як зазначає позивачка.
Як пояснив в судовому засіданні представник апелянта, надавши для огляду висновки ДТВ «Гільдія оцінювачів України» від 30.09.2012 року, розрахунок зазначеної компенсації, як упущеної вигоди (доходу) за період з 07.12.2010 року по 30.09.2012 року полягає у встановленні розміру доходу, який би отримала ОСОБА_2 за вказаний період, якби отриману компенсацію вартості 1/2 та 1/4 часток автомобілів внесла на депозитний рахунок та отримала відповідний прибуток.
За таких обставин колегія суддів вважає, що висновки «про вартість майнових прав» правильно не прийняті до уваги судом першої інстанції, оскільки, крім вищевикладеного, їх зміст суперечить змісту позовних вимог, а саме : позивачка вказує на те, що зазначена сума коштів - це компенсація за користування відповідачкою належною їй часткою у спільному майні, тоді як висновки ґрунтуються на визначенні упущеної вигоди (доходу), який би ОСОБА_2 отримала після вкладення на депозитний рахунок належної їй компенсації вартості часток автомобіля (тобто, передбачається отримання такої компенсації та відповідно - припинення права спільної часткової власності).
Посилання апелянта на те, що компенсація за користування належною їй часткою автомобілів є упущеною вигодою, також були предметом розгляду суду першої інстанції та правильно відхилені судом.
Відповідно до ст. 22 ЦК України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).
Однак для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини та встановлення заходів, вжитих стороною для одержання такої вигоди.
Згідно з ч. 4 ст. 60 ЦК України, доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Між тим, належних та допустимих доказів наявності елементів складу цивільного правопорушення в діях відповідачки позивачкою не надано.
Таким чином, суд першої інстанції з достатньою повнотою з'ясував обставини справи, зібраним доказам дав належну оцінку, правильно застосував норми матеріального права й ухвалив законне та обґрунтоване рішення.
Обставин, які б дали суду апеляційної інстанції підстави для спростування вказаних висновків суду, апеляційна скарга позивачки не містить, в ході апеляційного розгляду також не встановлено таких обставин.
Згідно зі ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права
Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновку про те, що судом першої інстанції дана належна оцінка доводам сторін у сукупності з наданими сторонами доказами, висновки суду відповідають обставинам справи, доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують їх, тому підстав для скасування оскаржуваного рішення немає.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 307-308, 313-317, 218 ЦПК України, колегія суддів
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 березня 2013 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий: Судді: