Справа № 11/796/1171/2013 Головуючий у першій інстанції - Білик О.В.
Категорія: ч. 2 ст. 186 КК України Доповідач - Осіпова Л.О.
3 червня 2013 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:
головуючого судді Осіпової Л.О.,
суддів Боголюбської Л.Б., Шальнєвої Т.П.,
за участю прокурора Ємця А.А.,
засудженого ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві кримінальну справу за апеляцією засудженого ОСОБА_2 на вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 24 жовтня 2011 року,
вироком Голосіївського районного суду м. Києва від 24 жовтня 2011 року
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, проживає за адресою: АДРЕСА_2, такого, що не має судимості в силу ст. 89 КК України,
засуджено за ч. 2 ст. 186 КК України до покарання у виді 4 років 6 місяців позбавлення волі.
Цивільний позов потерпілої ОСОБА_3 залишено без розгляду.
Вирішено питання про речові докази відповідно до ст. 81 КПК України 1960 року.
Вироком суду першої інстанції ОСОБА_2 визнано винним у відкритому викраденні чужого майна, поєднаному з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого.
За встановлених у вироку обставин ОСОБА_2 4 березня 2010 року приблизно о 19 год. 20 хв. неподалік від будинку № 74 по проспекту 40 років Жовтня в м. Києві з метою відкритого викрадення чужого майна підійшов до потерпілої ОСОБА_3 та схватив її сумку за ручки. Потерпіла ОСОБА_3 стала чинити опір, на що ОСОБА_2 наніс декілька ударів рукою в область голови потерпілої. Подолавши волю потерпілої до опору, ОСОБА_2 вирвав з рук потерпілої жіночу сумку вартістю 250 гривень, в якій знаходились портмоне вартістю 100 гривень, грошові кошти в сумі 450 гривень, сережки та перстень з білого металу загальною вартістю 700 гривень, мобільний телефон «Нокіа 5070» вартістю 500 гривень з сім-картою оператора «Київстар» вартістю 30 гривень, на рахунку якої знаходилось 90 гривень. Таким чином ОСОБА_2 відкрито викрав належне ОСОБА_3 майно загальною вартістю 2090 гривень.
В апеляції засуджений ОСОБА_2 порушив питання про скасування вироку суду першої інстанції та постановлення відносно нього виправдувального вироку. В огрунтування своїх вимог засуджений послався на однобічність та неповноту досудового та судового слідства, а також на порушення вимог кримінально-процесуального закону, навівши наступні доводи.
За твердженнями ОСОБА_2 пограбування ОСОБА_3 він не вчиняв, а мобільний телефон, викрадення якого йому вмінюється, він придбав у невідомого чоловіка. ОСОБА_2 вважає, що суд першої інстанції не дав належну оцінку показанням потерпілої на досудовому слідстві про те, що впізнати особу, яка вчинила її пограбування, не зможе, а також звертає увагу на те, що 22 березня 2010 року його було затримано та доставлено до РУ ГУ МВС України в м. Києві для складання відповідного протоколу у зв'язку з вчиненням адміністративного правопорушення, де йому також повідомили, що він підозрюється у вчиненні грабежу, і під фізичним та моральним тиском працівників міліції він написав явку з повинною, чим обмовив себе.
Засуджений вважає, що показання свідка ОСОБА_4 про те, що вказані ним, ОСОБА_2, особи не підтвердили факт придбання мобільного телефону, суперечать матеріалам справи, оскільки заявлені ним свідки за часом були допитані раніше, ніж він. ОСОБА_2 звертає увагу, що мобільним телефоном потерпілої він став користуватися більше як через одну годину з моменту вчинення злочину, а також на те, що саме він повідомив працівникам міліції, що здав придбаний мобільний телефон до ломбарду.
Заслухавши доповідь судді, пояснення засудженого ОСОБА_2, який підтримав свою апеляцію, просив вирок суду щодо нього скасувати, а справу закрити за відсутністю в його діях складу злочину, пояснення прокурора, який заперечував проти задоволення апеляції засудженого, провівши судові дебати і надавши засудженому ОСОБА_2 останнє слово, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що апеляція задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.
Висновок суду про доведеність винуватості засудженого ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого йому злочину є обґрунтованим, відповідає фактичним обставинам справи, підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, які досліджені судом, та яким суд дав належну оцінку.
Судом першої інстанції повно та всебічно в судовому засіданні були перевірені доводи засудженого щодо його непричетності до вчинення грабежу, і такі доводи засудженого є необґрунтованими.
Так, засуджений ОСОБА_2 одразу після затримання через невеликий проміжок часу після вчинення злочину в поясненні та, будучи допитаним 23 березня 2010 року в якості підозрюваного та в якості обвинуваченого, зазначав, що 4 березня 2010 року приблизно о 19 год. 30 хв. біля будинку № 74 по проспекту 40 років Жовтня в м. Києві він вирвав із рук жінки сумку, після чого побіг в сторону вул. Васильківської, де перевірив вміст сумки та забрав з неї мобільний телефон, який 13 березня 2010 року здав у ломбард (т.1, а.с. 15-16, 54-55, 63-64).
Про такі ж обставини вчинення злочину ОСОБА_2 повідомив і у явці з повинною (т. 1, а.с. 14).
Свої показання, надані під час допиту в якості підозрюваного та обвинуваченого 23 березня 2010 року, ОСОБА_2 підтвердив при проведенні очної ставки з потерпілою ОСОБА_3 (т. 1, а.с. 65-67).
Згідно показань потерпілої ОСОБА_3 4 березня 2010 року близько 19 год. 20 хв. біля будинку № 74 по проспекту 40 років Жовтня в м. Києві невідомий чоловік схватив її сумку за ручки та став тягнути на себе, наніс їй близько трьох ударів кулаком в область голови. В результаті цих дій у неї було викрадено сумку з мобільним телефоном «Нокіа», грошима, виробами із срібла.
Згідно показань свідка ОСОБА_4, оперуповноваженого ВКР Голосіївського РУ ГУ МВС України в м. Києві, проведеними оперативно-розшуковими заходами було встановлено, що 4 березня 2010 року відразу після вчинення злочину відносно ОСОБА_3 в її мобільний телефон «Нокіа 5070» ІМЕІ НОМЕР_2 було встановлено сім карту з номером НОМЕР_1, що належить ОСОБА_2 Після цього було затримано ОСОБА_2, який зізнався, що 4 березня 2010 року на проспекті 40 років Жовтня в м. Києві він вчинив відкрите викрадення чужого майна. Також було встановлено, що викрадений телефон «Нокіа 5070» ОСОБА_2 здав до ломбардного відділення ПТ ЗТ «Скарбниця».
Свідок ОСОБА_5 в суді вказував, що, будучи експертом-оцінювачем ломбарду «Скарбниця», 13 березня 2010 року прийняв у ОСОБА_2 за договором застави по пред'явленому останнім паспорту мобільний телефон «Нокіа 5070» ІМЕІ НОМЕР_2.
Згідно листа ПТ ЗТ «Скарбниця» від 25.03.2010 р. ОСОБА_2 13.03.2010 року було здано до ломбардного відділення вказаного заставного товариства мобільний телефон «Нокіа 5070» ІМЕІ НОМЕР_2 (т.1, а.с. 28).
З матеріалів справи видно, що ОСОБА_2 користувався телефоном з номером НОМЕР_1 (т. 1, а.с. 32-33, т. 2 а.с. 61).
З роздруківки телефонних дзвінків, наданої оператором мобільного зв'язку «Лайф», убачається, що сім-карта з абонентським номером НОМЕР_1, що перебувала у користуванні ОСОБА_2, 4 березня 2010 року о 20 год. 31 хв. була використана через мобільний телефон ІМЕІ НОМЕР_2, належний потерпілій ОСОБА_3 та використовувалась з цієї дати по 8 березня 2010 року, а також з 12 березня 2010 року по 13 березня 2010 року шляхом здійснення вихідних, вхідних дзвінків, sms-повідомлень з цього ж телефону (т. 2, а.с. 5, 6-13).
Доводи ОСОБА_2 в подальшому про те, що він не вчиняв пограбування ОСОБА_3, а мобільний телефон, який здав до ломбарду 13 березня 2010 року, придбав у невідомого чоловіка, не відповідають дійсності і не заслуговують на увагу.
Так, судом першої інстанції належним чином були перевірені доводи ОСОБА_2 про придбання ним мобільного телефону в присутності ОСОБА_6 та ОСОБА_7 Допитані свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_7 як на досудовому слідстві, так і в суді першої інстанції заперечували факт придбання ОСОБА_2 мобільного телефону в їх присутності. Доводи ж засудженого про те, що на досудовому слідстві ОСОБА_6 та ОСОБА_7 були допитані з обставин придбання ним телефону за часом раніше ніж він, є безпідставними, оскільки свої показання на досудовому слідстві ці свідки підтвердили і в суді першої інстанції.
Є безпідставними і доводи ОСОБА_2 про те, що мобільним телефоном потерпілої він став користуватися більше як через одну годину з моменту вчинення злочину, а також про те, що саме він повідомив працівникам міліції, що здав придбаний мобільний телефон до ломбарду, оскільки вони не спростовують встановлених судом першої інстанції обставин. При цьому будь-яких даних, які б свідчили про обмову ОСОБА_2 ні потерпілою, ні свідком ОСОБА_4, як про це фактично заявлено в апеляції засудженого, по справі не встановлено.
Оцінюючи наведені докази, суд першої інстанції обґрунтовано визнав показання засудженого ОСОБА_2 на досудовому слідстві про вчинення ним пограбування ОСОБА_3 достовірними. Ці показання не викликають сумніву і у колегії суддів апеляційної інстанції, оскільки вони підтверджуються наведеними вище доказами.
Крім того, в цих показаннях ОСОБА_2 детально розповів про обставини вчинення злочину, а саме обставини, за яких він проводив час 4 березня 2010 року, як виривав сумку з рук потерпілої, як перевірив вміст викраденої сумкита розпорядився викраденим майном. При цьому ОСОБА_2 наполягав, що насильства до потерпілої не застосовував, ударів їй не наносив. Більш того, в цих показаннях ОСОБА_2 зазначив про наявність у сумці майна, про яке потерпіла ОСОБА_3 не заявляла в своїх первинних поясненнях на досудовому слідстві, зокрема блокнотів, оскільки, як заявила в подальшому, про це майно не згадувала через відсутність його матеріальної цінності.
Що стосується доводів апеляції засудженого ОСОБА_2 про те, що визнавальні показання під час досудового слідства ним були дані під моральним та фізичним тиском з боку працівників міліції, то колегія суддів вважає їх неспроможними, оскільки вони не ґрунтуються на матеріалах справи.
Ці доводи засудженого були перевірені судом першої інстанції та повністю спростовані як показаннями свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_4 про добровільний характер дачі показань ОСОБА_2 під час досудового слідства, так і показаннями потерпілої, згідно яких засуджений на очній ставці показання давав добровільно, і будь-яких тілесних ушкоджень у нього на час проведення цієї слідчої дії вона не бачила. До того ж під час досудового та судового слідства засуджений з будь-якими скаргами на дії працівників міліції не звертався, про застосування щодо нього недозволених методів слідства не вказував.
Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що показання ОСОБА_2 про його непричетність до пограбування ОСОБА_3, є безпідставними. Ці висновки суду є обґрунтованими, вони належним чином мотивовані.
За таких обставин посилання в апеляції засудженого про його непричетність до вчинення злочину, а також доводи щодо однобічності та неповноти досудового та судового слідства не ґрунтуються на матеріалах справи.
Істотних порушень кримінально-процесуального закону, які б тягли зміну або скасування вироку, колегією суддів не встановлено.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 365, 366 КПК України 1960 року, пунктом 15 розділу ХІ «Перехідні положення» Кримінального процесуального кодексу України від 13 квітня 2012 року, колегія суддів
апеляцію засудженого ОСОБА_9 залишити без задоволення, а вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 24 жовтня 2011 року щодо засудженого ОСОБА_2 - без зміни.
Судді:
(підпис) (підпис) (підпис)
Осіпова Л.О. Боголюбська Л.Б. Шальнєва Т.П.