ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
26 червня 2013 року 16:31 № 826/8989/13-а
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі суду головуючого судді Маруліної Л.О., суддів Арсірія Р.О., Донця В.А., при секретарі судового засідання Шередько А.В., вирішив у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Державного агентства автомобільних доріг України
про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії
за участю представників:
позивача: ОСОБА_2,
представника відповідача: Діденко А.О.
На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 26.06.2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Повний текст складено і підписано 27.06.2013 року.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва відкрито провадження у справі №826/8989/13-а за позовом ОСОБА_1 (далі також - позивач, ОСОБА_1.) до Державного агентства автомобільних доріг України (далі також - відповідач), в якому позивач просить:
- визнати незаконною бездіяльність Державного агентства автомобільних доріг України, яка полягає у тому, що на запит позивача № УАД-13/02 від 25 лютого 2013 р. ним не надано повної відповіді,
- зобов'язати Державне агентство автомобільних доріг України розглянути по суті запит позивача № УАД-13/02 від 25 лютого 2013 р. і надати обґрунтовану відповідь.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, в обґрунтування позовних вимог посилається на недотримання відповідачем вимог ст. 19 Закону України «Про звернення громадян» в частині надання неповної відповіді на поставлені питання, а також вважає порушеним його право на доступ до публічної інформації відповідно до ст. 2 Закону України «Про доступ до публічної інформації» та право на інформацію відповідно до ст. 5 Закону України «Про інформацію».
Відповідач проти позову заперечує (письмові заперечення від 25.06.2013 р.) та зазначає, що відповідно до вимог діючого законодавства надано відповідь на звернення Позивача в порядку Закону України «Про звернення громадян», оскільки запитувана інформація не відноситься до публічної інформації.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, Окружним адміністративним судом міста Києва встановлено, що ОСОБА_1 подав 25.02.2013 року до Державного агентства автомобільних доріг України інформаційний запит, в якому з огляду на спричинені ремонтними роботами незручності та небезпеку дорожнього руху, просив надати роз'яснення з приводу того, в якому порядку має відбуватися ремонт, як має бути позначена вирублена яма (ремонтна карта тощо) та в який час вона має бути усунена. З метою забезпечення свого права на інформацію та на звернення, керуючись Законами України «Про доступ до публічної інформації», «Про інформацію», «Про звернення громадян», позивач просив:
повідомити (з посиланнями на нормативні документи) порядок виконання ремонтних робіт, під час яких здійснюється вирубка (фрезерування) країв ями (пункт № 1 інформаційного запиту),
повідомити (з посиланнями на нормативні документи) порядок та правила обмеження або заборони руху та позначення перешкод (ям, просідань, напливів, відсутності розмітки, місць ремонту) на дорозі під час дорожніх робіт (пункт № 2 інформаційного запиту),
повідомити (з посиланнями на нормативні документи), чи допустимо залишення вирубленої (фрезерованої) ями та за яких умов це можливо (пункт № 3 інформаційного запиту),
повідомити, які заходи вживаються для уникнення залишення незавершеного ремонту (пункт № 4 інформаційного запиту).
Листом від 06.03 .2013 р. №1366/2/7.2-9-41/15 позивачу надано відповідь, яка відправлена згідно поштового штемпеля 01.04.2013 р.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва приходить до наступних висновків.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною другою ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про інформацію» від 02.10.1992р. № 2657-ХІІ, інформація - це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.
Згідно ст. 5 вказаного Закону, кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.
Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
Відповідно до ст. 1 Закону України від 13.01.2011р. № 2939-VІ «Про доступ до публічної інформації» (далі також - Закон № 2939-VІ) публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
Гарантії забезпечення права на доступ до публічної інформації, визначені в ст. 3 Закону № 2939-VІ, полягають у обов'язку розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом; визначення розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє; максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації; доступом до засідань колегіальних суб'єктів владних повноважень, крім випадків, передбачених законодавством; здійсненням парламентського, громадського та державного контролю за дотриманням прав на доступ до публічної інформації; юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації.
Доступ до інформації забезпечується шляхом: надання інформації за запитами на інформацію (п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону № 2939-VІ).
Пунктом 1 ч. 1 ст. 13 Закону № 2939-VІ визначено, що розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання.
Зі змісту інформаційного запиту від 25.02.2013 року вбачається, що позивач звертався з проханням надання роз'яснення з приводу того, в якому порядку має відбуватися ремонт, як має бути позначена вирублена яма (ремонтна карта тощо) та в який час вона має бути усунена. З метою забезпечення свого права на інформацію та на звернення, керуючись Законами України «Про доступ до публічної інформації», «Про інформацію», «Про звернення громадян» Позивач просив: повідомити (з посиланнями на нормативні документи) порядок виконання ремонтних робіт, під час який здійснюється вирубка (фрезерування) країв ями (пункт № 1 інформаційного запиту), повідомити (з посиланнями на нормативні документи) порядок та правила обмеження або заборони руху та позначення перешкод (ям, просідань, напливів, відсутності розмітки, місць ремонту) на дорозі під час дорожніх робіт (пункт № 2 інформаційного запиту), повідомити (з посиланнями на нормативні документи), чи допустимо залишення вирубленої (фрезерованої) ями та за яких умов це можливо (пункт № 3 інформаційного запиту), повідомити, які заходи вживаються для уникнення залишення незавершеного ремонту (пункт № 4 інформаційного запиту).
Листом від 06.03.2013 р. (відправлений 01.04.2013 р.) відповідач надав відповідь, що ямковий ремонт покриття доріг загального користування виконується відповідно до вимог розділів 4.6 «Утримання щебеневих і гравійних покриттів оброблених органічними в'яжучими матеріалами» та 4.7 «Утримання асфальтобетонних покриттів» Технічних правил ремонту та утримання автомобільних доріг загального користування, затверджених наказом Укравтодору від 01.07.2009 № 320. Ямковий ремонт у холодний період року за несприятливих погодних умов виконується відповідно до вимог ВБН В.3.2-218-542.2009 «Експлуатація, ремонт, реставрація та реконструкція. Проведення аварійних робіт з ліквідації ямковості на асфальтобетонному покритті автомобільних доріг у холодний період року за несприятливих погодних умов». Огородження місць проведення дорожніх робіт виконується відповідно до вимог СОУ 45.2-00018112-006:2006 «Безпека дорожнього руху. Порядок огородження та організація дорожнього руху в місцях проведення дорожніх робіт з будівництва, реконструкції, ремонту та утримання автомобільних доріг».
Суд звертає увагу, що запитувана інформація щодо порядку проведення ремонтних робіт не є публічною інформацією, оскільки мова йде фактично про порядок виконання ремонтних робіт, на що відповідач повідомив у своїй відповіді щодо правового регулювання порушених питань.
Таким чином, суд дійшов висновку, що запитувана інформація, яка була предметом запиту позивача, не може вважатися такою, що отримана або створена в процесі виконання суб'єктом владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, а тому не є публічною інформацією в розумінні Закону № 2939-VІ.
Крім того, суд зазначає, що відповідно до частин першої - п'ятої ст. 19 Закону № 2939-VІ запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.
Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.
Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача.
Письмовий запит подається в довільній формі.
Запит на інформацію має містити:
1) ім'я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв'язку, якщо такий є;
2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо;
3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.
Таким чином, з системного аналізу норм Закону № 2939-VІ, форма звернення за запитуваною інформацією визначена законодавцем як запит на інформацію.
Відтак, вимоги Закону № 2939-VІ не розповсюджуються щодо порядку розгляду запиту позивача про отримання інформації від 25.02.2013 р.
Аналізуючи наведене, суд зауважує, що виходячи зі змісту запиту позивача, останній правомірно віднесено відповідачем до звернень громадян, порядок розгляду яких регулюється окремим законом , зокрема Законом України «Про звернення громадян».
При цьому, вказаний закон спрямований не на реалізацію права на інформацію (ст.34 Конституції України), а права на звернення особи (петицію) (ст.40 Конституції України), а це інше за юридичною природою право людини і громадянина.
Закон України «Про звернення громадян» регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів.
Вищезазначений закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні громадськими та державними справами, для впливу для поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.
Згідно зі ст.1 Закону України «Про звернення громадян» під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про звернення громадян» пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.
Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.
Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.
Суд погоджується із твердженням відповідача, що з наведених норм чітко вбачається, що роз'яснення норм нормативно-правових актів та галузевих стандартів, які встановлюють порядок здійснення ремонтних робіт на автомобільних дорогах, не віднесені законом до переліку питань, які вирішуються у відповідності до Закону України «Про звернення громадян».
Крім того, надання письмових роз'яснень громадянам щодо положень нормативно-правових актів, галузевих стандартів та нормативно-технічної документації, що регулює порядок здійснення ремонтних робіт, не віднесено до компетенції Державного агентства автомобільних доріг України у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 16.04.2007 р. № 628 «Про затвердження Положення про Державну службу автомобільних доріг України» та указу Президента України від 13.04.2011 р. № 456/2011 «Про Положення про Державне агентство автомобільних доріг України».
Статтею 20 Закону України «Про звернення громадян» встановлено, що звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідь за запит було надано з порушенням місячного терміну, так як запит отримано 27.02.2013 р., а відповідь направлено згідно відбитку поштового штемпеля 01.04.2013 р. Однак, позивачем не заявлено такої позовної вимоги щодо порушення його права на своєчасне отримання відповіді на запит.
В силу імперативної норми частини 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
Відповідно до частини 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.
В розумінні Кодексу адміністративного судочинства України захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.
Отже, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тож для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем.
Відтак, судом не встановлено наявності порушеного права позивача у публічно-правових відносинах, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.
Таким чином, на підставі встановлених фактичних обставин справи, суті позовних вимог, Окружний адміністративний суд міста Києва дійшов висновку про те, що в даній адміністративній справі позивачем не доведено існування факту порушення його законних прав та інтересів, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем в даній адміністративній справі доведено правомірність вчинених дій та надання відповіді.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог позивача та відсутність підстав для їх задоволення.
Разом з тим суд враховує, що в рішенні Конституційного суду України від 09.07.2002 у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Кампус Коттон клаб» щодо офіційного тлумачення положення частини другої ст. 124 Конституції України (справа № 1-2/2002 про досудове врегулювання спорів) в п. 3 зазначено, що положення частини другої ст. 124 Конституції України треба розглядати у системному зв'язку з іншими положеннями Основного Закону України, які передбачають захист судом прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи, встановлюють юридичні гарантії їх реалізації, надаючи можливість кожному захищати свої права і свободи будь-якими не забороненими законом засобами (ч. 5 ст. 55 Конституції України). Тобто кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав і свобод, у т.ч. судовий захист. Для забезпечення судового захисту Конституція України у ст. 124 встановила принципи здійснення правосуддя виключно судами. Із змісту частини другої ст. 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції на всі правовідносини, що виникають у державі, випливає, що кожен із суб'єктів правовідносин у разі виникнення спору може звернутися до суду за його вирішенням.
Таким чином, позивач скористався своїм правом на судовий захист і його право не може бути обмежене, однак при встановлених обставинах підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
Керуючись статтями 9, 69-71, 94, 158-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державного агентства автомобільних доріг України про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії відмовити повністю.
Постанова відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили.
Постанову суду може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції в порядку ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України
Головуючий суддя Маруліна Л.О.
Судді Арсірій Р.О.
Донець В.А.