13 червня 2013 р.Справа № 2а-1870/7797/12
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Перцової Т.С.
Суддів: Дюкарєвої С.В. , Жигилія С.П.
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 27.02.2013р. по справі № 2а-1870/7797/12
за позовом Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1
до Державної податкової інспекції в м. Суми Сумської області Державної податкової служби
про скасування податкових повідомлень-рішень,-
Суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_1 (далі по тексту - СПД ОСОБА_1, позивач), звернулось до Сумського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в м.Суми Сумської області Державної податкової служби (далі по тексту - ДПІ в м.Суми, відповідач), в якому просила суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ в м. Сумах від 06.06.2012 року № 0001971703/0/20447, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання за платежем орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної форм власності в сумі 5688 грн.69коп. та нарахована штрафна (фінансова) санкція в сумі 2844 грн.35коп.
Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 27.02.2013р. по справі № 1870/7797/12 в задоволенні адміністративного позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції в місті Сумах про скасування податкового повідомлення-рішення від 06.06.2012 року №0001971703/0/20447 - відмовлено у повному обсязі.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій СПД ОСОБА_1 просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову Сумського окружного адміністративного суду від 27.02.2013р. по справі № 1870/7797/12 та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови норм матеріального права (ст.58 Конституції України, ст. 21 Закону України "Про оренду землі", пп. 288.4 ст.288 Податкового кодексу України, ст.ст. 204, 629 Цивільного кодексу України), що призвело до неправильного вирішення справи. Позивач наполягає на відсутності у спірних правовідносинах законодавчих підстав для збільшення податковим органом позивачу розміру орендної плати з 2% від грошової оцінки землі щорічно до 3% по укладеному 19.09.2005 року між позивачем та Сумською міською радою договору оренди земельної ділянки. Свою правову позицію обґрунтовує пріоритетом умов договору користування земельною ділянкою, укладеному у відповідності до Закону, що діяв на час укладання договору перед застосуванням закону, який змінився під час дії договору. В зв'язку з тим, що змін до договорів оренди не було внесено сторонами в частині збільшення орендної плати, у позивача відсутні підстави для сплати орендної плати за землю в розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки землі. Додатково пояснив, що рішенням Господарського суду Сумської області від 29.10.2012 року у справі №5021/1458/12 позовні вимоги Сумської міської ради до ФОП ОСОБА_1 про внесення змін до договору оренди від 19.09.2005 року, зареєстрованого у Центрі Державного земельного кадастру 20.10.2005 року за №040561200158 були задоволені. Зокрема, постановлено внести зміни, з дня набрання рішенням суду законної сили, до пунктів 1 та 2 розділу 3 договору, виклавши їх в наступній редакції: «Орендна плата на період будівництва та після будівництва складає 3% від нормативної грошової оцінки землі». З огляду на вказане рішення суду, апелянт вважає, що лише з дня набранням законної сили рішенням Господарського суду Сумської області від 29.10.2012 року у справі №5021/1458/12 відповідач має право збільшувати позивачу грошове зобов'язання за платежем орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної форм власності, оскільки відповідно до ч.3 ст.653 ЦК України договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили. Підсумовуючи вищевикладене, наполягає на скасуванні рішення суду першої інстанції та прийнятті нового судового рішення про задоволення позову.
Враховуючи неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши, в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що між ФОП ОСОБА_1 та Сумською міською радою укладено договір оренди земельної ділянки від 19.09.2005 року, зареєстрований у Центрі Державного земельного кадастру 20.10.2005 року за №040561200158, яка знаходиться за адресою: м. Суми, вул. Прокоф'єва (в районі АЗС «Лукойл»), площею 1,2037 га та терміном до 05.07.2020 року (а.с.53-59).
28.04.2012 року посадовою особою ДПІ в м. Сумах проведена камеральна перевірка податкової декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) 13050500, поданого за 2012 рік за № 2952 від 02.02.2012 року, в якому вказано, що ФОП ОСОБА_1 в періоді, що перевірявся, допустила порушення пп. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податкове зобов'язання з орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності на суму 5688 грн. 69коп. За наслідками проведеної перевірки складено акт від 28.04.2012 року №603/17-319/1833517685 (а.с.35-37).
За наслідками проведеної перевірки на підставі акту від 28.04.2012 року №603/17-319/1833517685 ДПІ в м. Сумах прийнято податкове повідомлення-рішення від 06.06.2012 року № 0001971703/0/20447, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання за платежем орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної форм власності в сумі 5688 грн. 69 коп. та нарахована штрафна (фінансова) санкція в сумі 2844 грн. 35коп. (а.с.6).
Позивач не погодився із вищезазначеним податковим повідомленням-рішенням та оскаржив його до суду.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що хоча розмір орендної плати за землю є умовою договору оренди, разом з тим, орендна плата є формою податку на землю, справляння плати за землю є сферою регулювання податкового законодавства. Сплата обов'язкових платежів, до яких віднесено і плату за землю, не може залежати від умов договору.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення ДПІ в м. Сумах від 06.06.2012 року № 0001971703/0/20447 є правомірним та таким, що прийняте з дотриманням вимог приписів Конституції України, Закону України «Про оренду землі», Податкового Кодексу України, ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому підстави для його скасування - відсутні.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Колегія суддів зазначає, що земельні відносини в Україні регулюються Земельним кодексом України, а справляння плати за землю до 01.01.2011 року - Законом України «Про оренду землі» та «Про плату за землю», а з 01 січня 2011 року - Податковим Кодексом України.
При цьому, згідно з ч. 2 статті 206 Земельного Кодексу України від 25.10.2001 р. № 2768-ІІІ з наступними змінами та доповненнями плата за землю справляється відповідно до закону, а з 01 січня 2011 року будь - які питання щодо оподаткування регулюються Податковим кодексом України від 02.12.2010 № 2755 - VI і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до Податкового кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.
Положеннями частини 1 статті 2 Закону України "Про плату за землю" встановлено, що використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.
Стаття 5 Закону України "Про плату за землю" передбачає, що об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди.
Суб'єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар.
З огляду на приписи пункту 8 частини 1 статті 14 Закону України "Про систему оподаткування" від 25.06.1991 року № 1251-XII (в редакції від 31.03.2005, після внесення змін Законом України від 25.03.2005 р. № 2505) та пп. 9.1.10 пункту 9.1 статті 9, підпунктів 14.1.72, 14.1.73, 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України плата за землю (земельний податок, а також орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності) належить до загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів). При цьому, законодавче визначено, що земельний податок - це обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачами є юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.
Статтею 1 Закону України «Про оренду землі» визначено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Відповідно до статей 13, 48, 15 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації. Однією із істотних умов договору оренди землі між орендодавцем та орендарем є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.
Статтею 654 Цивільного кодексу України встановлено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Порядок зміни орендної плати встановлено статтею 23 Закону України «Про оренду землі», відповідно до якої орендна плата за земельні ділянки, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, переглядається за згодою сторін.
Типовий договір оренди землі затверджено постановою Кабінету Міністрів України № 220 від 03.03.2004 р.
Форми розрахунку розміру орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності, грошова оцінка яких не проведена, і розміру орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності, грошова оцінка яких проведена, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 13 грудня 2006 р. N 1724.
Пунктом 9 Типового договору оренди землі встановлено, що розмір орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності вноситься у грошовій формі з зазначенням відсотків нормативної грошової оцінки земельної ділянки або розміру земельного податку.
Розмір орендної плати переглядається у разі зміни умов господарювання, передбачених договором; зміни розмірів земельного податку, підвищення цін і тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством; погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами; в інших випадках, передбачених законом (пункт 13 Типового договору оренди землі).
Згідно ст. 21 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюється за згодою сторін у договорі оренди. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 03.06.2008 №309-VІ внесено зміни до частини четвертої статті 21 Закону України "Про оренду землі", та встановлено мінімальний розмір орендної плати - трикратний розмір земельного податку.
Відповідно до пункту 1 Прикінцевих положень вказаного Закону, цей Закон набирає чинності з дня його опублікування - 04.06.2008р. та застосовується з дня втрати чинності відповідними положеннями розділу ІІ Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України".
Аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку, що з 01.01.2008р. мінімальний розмір річної орендної плати за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності та грошову оцінку яких встановлено, становить 3% від їх грошової оцінки.
Справляння плати за землю, в тому числі розміри та порядок плати за використання земельних ресурсів, а також відповідальність платників та контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку, з 01 січня 2011 року здійснюється відповідно до положень Податкового кодексу України з урахуванням критеріїв, які визначені у розділі XIII «Плата за землю».
Згідно ст.ст.269, 270 Податкового кодексу України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв), землекористувачі, до яких законодавцем віднесено і позивача. Об'єктом оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, а також земельні частки (паї), які перебувають у власності.
Виходячи зі змісту положень ст. 271 Податкового кодексу України базою оподаткування плати за землю є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого розділом XIII цього кодексу, а у разі, якщо нормативну грошову оцінку земельних ділянок не проведено, площа земельних ділянок.
Відповідно до пп. 14.1.125 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України нормативна грошова оцінка земельних ділянок для цілей розділу XIII, глави 2 розділу XIV цього Кодексу - капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений відповідно до законодавства центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань земельних ресурсів.
Правові засади проведення оцінки земель в Україні визначені Законом України "Про оцінку земель" від 11 грудня 2003 року N 1378-IV.
Відповідно до ч. 5 ст. 5 вказаного Закону нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується, зокрема, для визначення розміру земельного податку, орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.
За приписами п.288.4 ст. 288 Податкового кодексу України розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.
Пунктом 288.1 статті 288 Податкового кодексу України визначено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.
На підставі викладеного, та враховуючи норми Податкового кодексу України, який визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, річна сума платежу, що підлягає перерахуванню до бюджету суб'єктами господарювання, які орендують земельні ділянки державної і комунальної власності, визначається відповідно до умов договору, але з урахуванням вимог підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України, тобто не може бути меншою:
-для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється розділом XIII Кодексу;
-для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється розділом XIII Кодексу.
Тобто, з 01 січня 2011 р. мінімальний розмір річної орендної плати за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності та грошову оцінку яких встановлено, становить 3% від їх грошової оцінки.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено при розгляді справи в суді апеляційної інстанції, що земельна ділянка, яку позивач використовує на умовах оренди за договором від 19.09.2005 року, укладеним з Сумською міською радою, відноситься до категорій земель, які перебувають у державній або комунальній власності.
Таким чином, річна сума платежу орендної плати за землю згідно з п. 288.5 ст. 288 ПКУ не може бути меншою розміру, визначеного підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України, а саме трикратного розміру земельного податку.
Як вбачається зі змісту вказаного договору оренди землі за адресою: м. Суми, вул. Прокоф'єва (в районі АЗС «Лукойл»), площею 1,2037 га та терміном до 05.07.2020 року, зареєстрованого у Центрі Державного земельного кадастру 20.10.2005 року, розмір орендної плати встановлено у розмірі 2% нормативної грошової оцінки (з.б. а.с. 7), що не відповідає вимогам чинного законодавства, відповідно до якого з 01 січня 2011 р. мінімальний розмір річної орендної плати за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності та грошову оцінку яких встановлено, становить 3% від їх грошової оцінки.
Доводи позивача про те, що відсутні підстави для сплати орендної плати за землю в розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки землі у зв'язку з тим, що не було внесено змін до договорів оренди, колегія суддів вважає необґрунтованими та вважає за необхідне зазначити, що формами плати за землю виступають податок на землю та орендна плата. Відносини оподаткування не можуть регулюватися на засадах угоди між учасниками, не передбачають укладання договорів стосовно виконання податкового обов'язку.
Сплата обов'язкових платежів, до яких відповідно до ст. 9 Податкового кодексу України віднесено і плату за землю, не може залежати від умов договору. Принципові засади такого регулювання містяться в статті 67 Конституції України, відповідно до якої кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом, закріплює саме обов'язок, а не зобов'язання.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що такі відносини регулюються виключно засобами владних приписів з боку держави і не можуть допускати засоби диспозитивності.
Отже, оскільки збільшення мінімального розміру орендної плати за землю відбулося не у зв'язку з волевиявленням сторін договору, а внаслідок зміни ставки податку відповідно до закону, тому необхідність сплати земельного податку у новому розмірі, а саме у розмірі 3%, виникла у позивача незалежно від внесення змін до договорів оренди за ініціативою сторін договору оренди землі.
Пунктом 286.2 статті 286 Податкового кодексу України визначено, що платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року і подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 Податкового кодексу України, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями.
Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених Податковим кодексом України. Податковий обов'язок є безумовним і першочерговим стосовно інших неподаткових обов'язків платника податків (пункт 36.3 статті 36 Податкового кодексу).
Тобто, в зв'язку із зміною розміру орендної плати за земельну ділянку згідно з п.п. 288.5.1 п.288.5 ст. 288 ПКУ та встановлення її розміру, який не може бути меншим трикратного розміру земельного податку, що встановлюється розділом XIII Кодексу, СПД ФО ОСОБА_1 повинна була самостійно розрахувати розмір орендних платежів на поточний рік з врахуванням вимог, встановлених чинним законодавством.
Згідно з пунктом 287.3 статті 287 Податкового кодексу України податкове зобов'язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.
Як встановлено судом та підтверджено актом перевірки, СПД ОСОБА_1 подано податкову декларацію з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) №2952 від 02.02.2012р., відповідно до якої загальна сума нарахованої плати за земельну ділянку за 2012 рік по земельній ділянці, що розташована за адресою : м.Суми, вул.Прокофьєва в районі АЗС "Лукойл" м.Суми, площею 1,2037 га складає 11 377,37 грн., а повинна складати - 17066,06 грн., відхилення - 5688,69 грн.
При цьому, колегією суддів взято до уваги те, що в розділі 3 договору оренди земельної ділянки від 19.09.2005 року, укладеного між ФОП ОСОБА_1 та Сумською міською радою, перелічені підстави для зміни орендної плати, в тому числі і збільшення розмірів ставки земельного податку, а також в інших випадках, передбачених законодавством України (а.с.7, зворотній бік).
Таким чином, позивач визначав суму орендної плати за землю без врахування вимог пп.288.5.1 п.288.5 ст.288 ПК України, що призвело до заниження орендної плати на 5688,69 грн.
Колегія суддів відхиляє посилання апелянта на рішення Господарського суду Сумської області від 29.10.2012 року у справі №5021/1458/12 за позовом Сумської міської ради до ФОП ОСОБА_1, яким пункти 1 та 2 розділу 3 договору оренди земельної ділянки від 19.09.2005 року, що встановлюють розмір орендної плати, викладені в наступній редакції: «Орендна плата на період будівництва та після будівництва складає 3% від нормативної грошової оцінки землі» (а.с.30-32) як на підставу для задоволення позовних вимог, оскільки збільшення мінімального розміру орендної плати за землю відбулося вже після донарахування ДПІ м.Сумах податкового зобов'язання з орендної плати за землі державної та комунальної власності.
Посилання позивача на те, що розмір орендної плати за землю є умовою договору оренди є необгрунтованими, оскільки орендна плата є формою податку на землю, справляння плати за землю є сферою регулювання податкового законодавства, сплати обов'язкових платежів, до яких віднесено і плату за землю і не може залежати від умов договору.
Стаття 67 Конституції України вказує на те, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом, закріплює саме обов'язок, а не зобов'язання.
Сплата обов'язкових платежів, до яких віднесено і плату за землю (ст. 14 Закону України «Про систему оподаткування»), є сферою регулювання податкового законодавства.
Таким чином, оскільки збільшення мінімального розміру орендної плати за землю відбулося не у зв'язку з волевиявленням сторін договору, а у зв'язку зміною ставки податку відповідно до закону, то необхідність сплати земельного податку у новому розмірі виникла у позивача незалежно від внесення змін до договорів оренди за ініціативою сторін договору оренди землі.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що податкове зобов'язання за платежем орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної форм власності за березень 2012 рок в сумі 5688грн.69коп. та штрафна (фінансова) санкція в сумі 2 844грн.35коп., визначені в податковому повідомленні-рішенні від 06.06.2012 року № 0001971703/0/20447, нараховані відповідачем правомірно.
За таких обставин, позовні вимоги СПД ОСОБА_1 є необґрунтованими, а тому задоволенню не підлягають.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
З огляду на викладене, колегія суддів підтверджує, що при прийнятті судового рішення у справі суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 199, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 27.02.2013р. по справі № 2а-1870/7797/12 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.
Головуючий суддя (підпис)Перцова Т.С.
Судді(підпис) (підпис) Дюкарєва С.В. Жигилій С.П.
ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Перцова Т.С.