36000, м. Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua
25.06.2013 р. Справа №917/1044/13
за позовом Комунального підприємства "Полтава-сервіс" Полтавської міської ради, м. Полтава
до Фізичної особи-підприємця Тютюнник Надії Леонідівни, м. Полтава
про стягнення грошових коштів у сумі 2967,30 грн.
Суддя Мацко О.С.
Представники:
від позивача: не з'явився.
від відповідача: не з'явився.
У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення згідно ст.85 ГПК України та повідомлено дату складання повного тексту рішення.
СУТЬ СПРАВИ: Розглядається позовна заява про стягнення 2967,30 грн., з них: 2819,92 грн. - основна заборгованість по орендній платі за договором оренди торговельного місця №4Р-433/1 від 01.12.2011 року та 147,38 грн. - пені.
У судове засідання 25.06.2013 року представники сторін не з'явились.
Представник позивача в попередніх засіданнях на задоволенні позовних вимог наполягав з мотивів, зазначених у позовній заяві та пимьсових поясненнях , зокрема, посилався на неналежне виконання відповідачем умов договору №4Р-433/1 оренди торгівельного місця від 01.12.2011р. та на виконання вимог суду надав Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців на відповідача.
Відповідач двічі повідомлявся про час та місце розгляду справи за адресою, зазначеною у позові (дана адреса також відповідає адресі, зазначеній у витязі з ЄДРПОУ, який наданий суду позивачем), проте ухвала суду про порушення провадження у справі від 01.06.2013р. повернулася від відповідача з відміткою поштової установи "За закінченням терміну зберігання". Відомості про вручення/невручення відповідачу ухвали від 13.06.2013р. у матеріалах спарви відсутні. Таким чином, відповідач вважається таким, що належним чином і вчасно повідомлений про час і місце проведення судового засідання та про покладені на нього обов"язки.
Відповідно до ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Враховуючи достатність у матеріалах справи доказів для розгляду спору по суті, приписи ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифікована Законом України від 17.07.1997 р. № 475/97-ВР) щодо права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку, закінчення встановленого ст. 69 ГПК України строку вирішення спору, відсутність клопотання щодо продовження строку вирішення спору, спір розглядається за наявними матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши представника позивача, дослідивши та оцінивши наявні у справі докази, суд встановив:
Згідно з рішенням позачергової чотирнадцятої сесії Полтавської міської ради шостого скликання від 27.09.2011р. "Про передачу в оренду земельної ділянки по вул. Фрунзе, 34 "а" вирішено передати в оренду Комунальному підприємству "Полтава-Сервіс" Полтавської міської ради земельну ділянку пл.1,9470 га за адресою вул. Фрунзе, 34 "а" для організації ринку "Речовий".
28.09.2011р. між Полтавською міською радою та КП "Полтава-Сервіс" Полтавської міської ради укладено договір opeнди земельної ділянки по вул. Фрунзе. 34 "а" у м. Полтава для організації ринку "Речовий".
21.10.2011 р. фізична особа-підприємець Тютюнник Н.Л. (відповідач) звернулася до КП "Полтава-Сервіс" Полтавської міської ради (позивача) з заявою про укладення договору оренди торгового місця №433 сектору №4 що розташоване на території комунального ринку "Речовий" за адресою: м. Полтава, вул. Фрунзе, 34-а (а.с.13).
01 грудня 2011 року між сторонами було укладено договір оренди № 4Р-433/1 (далі -Договір) (а.с.11-12), предметом якого є оренда торговельного місця сектору 4 №433 загальною площею 8кв. м., що розташоване на території комунального ринку "Речовий" за адресою: м. Полтава, вул. Фрунзе, 34-а, та надається орендодавцем (позивачем) у тимчасове платне користування орендареві (відповідачу) для провадження торговельної діяльності (п.1.1 Договору).
При цьому сторони узгодили наступне:
- орендар набуває право користування об'єктом оренди з дня підписання даного договору (п.1.4 Договору);
- орендар зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендодавцю орендну плату (п.3.2 Договору);
- орендна плата за об'єкт оренди становить за місяць оренди 469,50 грн. (в т.ч. ПДВ) (в.4.1 Договору);
- орендна плата обчислюється на підставі розрахунку згідно з додатком та вноситься до 25 числа місяця, що передує місяцю, за який проводиться оплата. Орендна плата підлягає сплаті незалежно від результатів провадження господарської діяльності відповідача (п.4.2 Договору);
- у разі несвоєчасної оплати позивачем орендної плати та витрат на комунальні послуги та/або у разі несвоєчасного повернення Орендарем з оренди торгівельного місця, останній сплачує позивачу пеню у розмірі 1 відсоток від суми заборгованості за кожен день такої несплати. Сплата пені не звільняє відповідача від виконання своїх зобов'язань по даному договору (п.6.4 Договору);
- договір укладений строком на 58 місяців та діє з 01.12.2011 р. по 27.09.2016 р. включно (п.7.1 Договору).
В порушення умов Договору та норм чинного законодавства, відповідач взяті на себе зобов'язання в частині сплати орендної плати не виконав, у зв'язку з чим в період з 01.12.2011 р. по 20.05.2013 р. за ним утворилася заборгованість по орендній платі у сумі 2819,92 грн. (розрахунок заборгованості з помісячною розбивкою в матеріалах справи, а. с.9).
Крім того, на підставі п.6.4 договору, позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 147,38 грн. пені (з урахуванням приписів Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч.6ст.232 ГК України).
Таким чином, загальна сума, заявлена до стягнення, становить 2967,30 грн
При прийнятті рішення суд виходить з наступного:
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У частині 3 статті 184 Господарського кодексу України зазначено, що укладення господарських договорів на основі примірних і типових договорів повинно здійснюватися з додержанням умов, передбачених статтею 179 цього Кодексу, не інакше як шляхом викладення договору у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами статті 181 цього Кодексу та відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірного або типового договору.
Частиною 2 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що Кабінет Міністрів України, уповноважені ним органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб'єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори.
Відповідно до пункту 3 частини 4 статті 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.
Постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.2009 року № 868 "Положення про основні вимоги до організації діяльності продовольчих, непродовольчих та змішаних ринків" затверджено Типовий договір оренди торговельного місця.
Відповідно до п. 20 Правил торгівлі на ринках, затверджених наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової адміністрації України, Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України № 57/188/84/105 від 26.02.2002 року (далі - Правила торгівлі на ринках) передбачено право адміністрації ринку на укладання письмових угод з продавцями про надання торгівельних місць в оренду з зазначенням у письмовій угоді терміну дії угоди, асортименту товару, що реалізується, розташування торгівельного місця, умов оренди торгівельного місця, розміру та порядку оплати за оренду майна, переліку послуг, які надає ринок, та їх вартості.
Пунктом 13 Правил торгівлі на ринках торговельне місце визначається як площа, відведена для розміщення необхідного для торгівлі інвентарю (вагів, лотків тощо) та здійснення продажу продукції з прилавків (столів), транспортних засобів, причепів, візків (у тому числі ручних), у контейнерах, кіосках, палатках тощо. Тобто, об'єктом договору оренди у спірних правовідносинах є торговельне місце.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Враховуючи правову природу укладеного договору, кореспондуючи права та обов'язки його сторін, суд дійшов висновку, що оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватись з урахуванням приписів законодавства, які регламентують правовідносини з оренди (найму) та безпосередньо Правил торгівлі на ринках.
Даної правової позиції дотримується Верховний Суд України, зокрема, у постанові від 24.10.2011 р. № 19310006 у справі № 07/33-71.
Відповідно до ч. 1 ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.
У відповідності до ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності, до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 759 Цивільного Кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Відповідно до п. 3 ст. 285 Господарського кодексу України орендар зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату, одностороння відмова від договору оренди в силу п. 1 ст. 291 Господарського кодексу України не допускається. Зазначене також кореспондується з п. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України, яким встановлено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін); якщо строк виконання боржником зобов'язання не встановлений, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, а боржник повинен виконати таке зобов'язання у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ст. 530 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. ст. 612 ЦК України).
Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ст.546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі (ст.547 ЦК України).
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст.549 ЦК України).
З огляду на ч.6 ст.232 Господарського кодексу, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Судом перевірено методику розрахунку пені з використанням калькулятора ІПС "Законодавство" та з огляду на приписи Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань"; пеня позивачем нарахована за кожен місяць прострочення окремо і за прострочення у кожному окремо взятому періоді - не більше ніж за 6 місяців, у відповідності з приписами ч.6 ст.232 ГК України (наприклад, за прострочення внесення орендної плати за червень 2012р. пеня нараховується за період з 26.05.2012р. по 25.11.2012р., і т.д.).
Договірні відносини між сторонами виникли, починаючи з 01.12.2011 року, згідно п. 4.2. Договору орендна плата вноситься до 25 числа місяця, що передує місяцю, за який проводиться оплата; тобто термін сплати оренди за грудень 2011 року договором чітко визначений не був, доказів звернення до відповідача з вимогою оплатити заборгованість за листопад позивач не надав. Проте саме звернення до суду з позовною заявою є вимогою про оплату боргу. Таку позицію підтримує і Верховний Суд України в Постанові від 28.11.2011р. у справі №43/308-10.
Згідно пояснень позивача, та наявних у справі доказів станом на момент розгляду справи в суді борг не сплачений, договір оренди не розірваний, не визнаний недійсним.
На підставі матеріалів справи поданих сторонами доказів суд дійшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення основного боргу та пені в сумі 147,38 грн. є правомірними, обґрунтованими, підтверджуються належними та допустимими доказами та підлягають задоволенню.
Відповідач правами, наданими йому ГПК України, не скористався, жодних доказів, що спростовували б факт наявності заборгованості чи її розмір, не надав.
Відповідно до статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно зі статтею 33 цього ж Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст.34 ГПК України).
Частиною 1 ст.43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, а згідно ч. 2 цієї ж статті ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Згідно положень ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Позивач надав належні докази обґрунтованості та правомірності позовних вимог; відповідач правами, наданими йому ГПК України, не скористався, жодних заперечень проти позову не надав. За викладеного, застосовуючи основні конституційні засади судочинства, принцип верховенства права, виходячи з фактичних обставин справи, з'ясування природи дійсних правовідносин між сторонами у даному спорі та чинного законодавства України, яке повинно застосовуватися до них при вирішенні спору, господарський суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог. Судовий збір, сплачений позивачем, підлягає відшкодуванню йому за рахунок відповідача (ст.49 ГПК України).
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.33,43,49,75,82-85 ГПК України, суд, -
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Тютюнник Надії Леонідівни (36021, м. Полтава, вул. Освітянська, буд. 5А, кв. 43, ідентифікаційний код 2235500181, інші реквізити невідомі) на користь Комунального підприємства "Полтава - сервіс" Полтавської міської ради (36002, м. Полтава, пров.Чайковського, буд. 5, р/р 2600411489 в ПАТ "Полтавабанк", МФО 331489, код ЄДРПОУ 30191518) 2819,92 грн. основного боргу, 147,38 грн. пені та 1720,50 грн. витрат зі сплати судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено 27.06.2013 р.
Суддя О.С.Мацко