20 червня 2013 року м. ПолтаваСправа №816/2419/13-а
Полтавський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Петрової Л.М.,
при секретарі - Сировні Я.А.,
за участю:
позивача - ОСОБА_1,
представника відповідача - Матвієнка О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби Полтавського районного управління юстиції про виключення майна з-під арешту,
29 квітня 2013 року ОСОБА_1 звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Відділу державної виконавчої служби Полтавського районного управління юстиції про виключення майна з опису, а саме транспортних засобів АЗЛК 2140, днз НОМЕР_1 та Honda Dio, днз НОМЕР_2 ( з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 03 червня 2013 року /а.с. 17-18/.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначала, що згідно виконавчого листа стягнення коштів почалося з березня 2013 року, у зв'язку з чим, в накладенні арешту на транспортні засоби не має необхідності. Зазначала, що добровільно та своєчасно сплачує заборгованість.
У судовому засіданні 20 червня 2013 року позивач уточнила позовні вимоги та просила суд виключити належне їй майно з-під арешту.
Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
У своїх письмових запереченнях зазначав, що станом на 15 березня 2013 року рішення суду про стягнення з ОСОБА_1 на користь Полтавського РЦЗ боргу у сумі 3357,04 грн. не виконано, тому, постанова про накладення арешту прийнята у відповідності із Законом України "Про виконавче провадження". Зауважував, що звільнення майна з-під арешту надасть можливість боржнику здійснити відчуження такого майна, що у подальшому може слугувати уникненню виконання зобов'язань, покладених на ОСОБА_1 рішенням суду.
Суд, заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, вивчивши та дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що на примусовому виконанні у Відділі державної виконавчої служби Полтавського районного управління юстиції перебуває виконавче провадження ВП №34755413 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Полтавського районного центру зайнятості безпідставно отриману допомогу по безробіттю у розмірі 3357,04 грн.
15 березня 2013 року державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Полтавського районного управління юстиції прийнято постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, а саме: накладено арешт на транспортні засоби АЗЛК 2140, днз НОМЕР_1 та Honda Dio, днз НОМЕР_2 та заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить боржнику лише в межах суми боргу /а.с. 32/.
Позивач не погодився із зазначеною постановою та оскаржив її до суду.
Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, встановлено Законом України "Про виконавче провадження".
Судом встановлено, що 18 жовтня 2012 року державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Полтавського районного управління юстиції прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого листа від 03 жовтня 2012 року №2а-1670/3723/12, виданого Полтавським окружним адміністративним судом про стягнення з ОСОБА_1 на користь Полтавського районного центру зайнятості безпідставно отриману допомогу по безробіттю у розмірі 3357,04 грн. /а.с. 30/.
Зазначеною постановою ОСОБА_1 надано 7-денний термін для добровільного виконання рішення суду.
Згідно абзацу 2 частини другої статті 25 Закону України "про виконавче провадження" у постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.
Оскільки ОСОБА_1 у наданий термін для добровільного виконання рішення суду не виконано, державним виконавцем розпочато примусове виконання рішення суду.
Частиною першою статті 32 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено наступні заходи примусового виконання рішень: звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб; звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні; інші заходи, передбачені рішенням.
У пункті 6 частини третьої статті 11 Закону України "Про виконавче провадження" зазначено, що державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають на рахунках і вкладах у банках, інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.
Відповідно до частини першої статті 11 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Пунктом 5 частини третьої статті 11 Закону України "Про виконавче провадження" встановлені права державного виконавця у процесі здійснення виконавчого провадження, зокрема, накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.
Згідно частини першої статті 57 зазначеного Закону арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
Частиною другою статті 57 цього ж Закону передбачено право накладення арешту на майно боржника накладатися державним виконавцем, крім іншого, шляхом винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.
Згідно наданої на запит відповідача інформації Полтавського ВРЕР за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на транспортні засоби АЗЛК 2140, днз НОМЕР_1 та Honda Dio, днз НОМЕР_2 /а.с. 33/.
15 березня 2013 року державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Полтавського районного управління юстиції прийнято постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, а саме: накладено арешт на транспортні засоби АЗЛК 2140, днз НОМЕР_1 та Honda Dio, днз НОМЕР_2 та заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить боржнику лише в межах суми боргу /а.с. 32/.
Відповідно до частини четвертої статті 57 Закону України "Про виконавче провадження" копія постанови державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника не пізніше наступного після її винесення дня надсилається боржнику та відповідно до банків чи інших фінансових установ або органів, зазначених у частині другій цієї статті.
Позивачем у судовому засіданні не заперечується факт отримання постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 15 березня 2013 року.
Єдиною підставою для звільнення майна з-під арешту позивач визначає факт часткової сплати суми заборгованості шляхом утримання 20% із заробітної плати згідно постанови від 19 березня 2013 року про звернення стягнення на заробітну плату.
Однак, на підтвердження зазначеного доводу позивачем у ході судового розгляду справи не було надано доказів часткового виконання рішення суду.
В той час, представником відповідача у судовому засіданні пояснено, що жодних перерахувань на депозитний рахунок відповідача по виконавчому провадженню ВП №34755413 не надходило.
Із системного аналізу зазначених норм, зокрема, пункту 5 частини третьої статті 11 Закону України "Про виконавче провадження", вбачається, що накладення арешту на майно є правом державного виконавця, яке може бути реалізовано виключно для примусового виконання рішення, яке не виконано боржником у встановлений для добровільного виконання строк.
Позивачем у судовому засіданні не заперечується факт невиконання судового рішення у наданий для добровільного виконання строк.
Таким чином, суд погоджується з доводами представника відповідача, що звільнення майна з-під арешту надасть можливість боржнику здійснити відчуження такого майна, що у подальшому може слугувати уникненню виконання зобов'язань, покладених на ОСОБА_1 рішенням суду.
Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
У ході судового розгляду відповідач, як суб'єкт владних повноважень, повністю довів правомірність прийнятої ним постанови.
Суд приходить до висновку, що Відділ державної виконавчої служби Полтавського районного управління юстиції при накладенні арешту на майно діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб передбачений Законом України "Про виконавче провадження", протиправності в його діях судом не встановлено.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши норми права, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про звільнення майна з-під арешту є необґрунтованими, письмовими доказами не підтвердженими та задоволенню не підлягають.
Таким чином, позивач скористався правом на звернення до адміністративного суду і його право не може бути обмежене; заявлені ОСОБА_1 вимоги розглянуті судом по суті. Проте, враховуючи відсутність протиправності у діях відповідача, підстави для задоволення позову відсутні.
Зважаючи на зазначене, позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 8, 9, 10, 11, 71, 94, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України,
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби Полтавського районного управління юстиції про виключення майна з-під арешту відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Повний текст постанови виготовлено 25 червня 2013 року.
Суддя Л.М. Петрова