18 червня 2013 р. Справа № 804/7596/13-а
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіБоженко Наталії Василієвни
при секретаріПетранцові О.Ю.
за участю:
представника позивача ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в м. Нікополі та Нікопольському районі Дніпропетровської області про визнання протиправною та скасування вимоги від 03.05.2013 р. №Ф-792, -
Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Нікополі та Нікопольському районі Дніпропетровської області, в якому просить визнати протиправною та скасувати вимогу Управління Пенсійного фонду України в м. Нікополі та Нікопольському районі Дніпропетровської області від 03.05.2013 р. №Ф-792 до фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 про сплату недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на суму 7464 грн. 68 коп..
В обґрунтування позову зазначено, що позивач як суб'єкт підприємницької діяльності є платником єдиного соціального внеску та перебуває на обліку в Управління Пенсійного Фонду України в м. Нікополі та Нікопольському районі Дніпропетровської області. Законом України за №3609-VI від 07.07.2011р., який набув чинності 06.08.2011 року, було внесено зміни до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 за № 2464-VІ, а саме до статті 4. В зв'язку з чим позивач не сплачував єдиний внесок за себе, через що УПФУ в м. Нікополі та Нікопольському районі Дніпропетровської області нараховано недоїмку зі сплати єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 7464,68 гривень за 2011, 2012, 2013 роки. Позивач вважає, що нарахування недоїмки та виставлення вимоги є незаконним та безпідставними, оскільки вважає, що вона є пенсіонером за віком.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги та посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві, просив позов задовольнити.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи. Надав до суду письмові заперечення, в яких зазначив, що ОСОБА_4 перебуває на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в м. Нікополі та Нікопольському районі Дніпропетровської області та отримує пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку багатодітним матерям інвалідів з дитинства відповідно до ст. 17 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Так як в ч. 4 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» мова йде лише про осіб, які є пенсіонерами за віком, а обов'язковою умовою призначення пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» є досягнення особою пенсійного віку, то ОСОБА_4, як пенсіонер, якому призначена пенсія на пільгових умовах, не може бути звільнений від сплати за себе єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, оскільки на сьогоднішній день вона не досягла такого віку. Враховуючи, що ОСОБА_4 з 2011 року не сплачувала за себе єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, управлінням Пенсійного фонду України в м. Нікополі та Нікопольському районі Дніпропетровської області, керуючись ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», правомірно виставлено вимогу про сплату боргу від 03.05.2013 р. №Ф-792 на суму 7464,68 грн.. Таким чином, вимоги позивача є протиправними та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки управління Пенсійного фонду України в м. Нікополі та Нікопольському районі Дніпропетровської області є територіальним органом Пенсійного фонду України і як орган виконавчої влади здійснює свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до Законів України.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
ОСОБА_4, як суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа - підприємець, згідно свідоцтва про державну реєстрацію фізичної-особи підприємця з 12.12.2006 року, є платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та зареєстрована в Управлінні Пенсійного фонду України в м. Нікополі та Нікопольському районі Дніпропетровської області.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року № 2464 - VІ єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до п. 4 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.
Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України» №3609-VI від 07.07.2011р. (набрання чинності 06.08.2011 року), статтю 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» було доповнено частиною четвертою такого змісту: «Особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування».
Згідно вимог Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-IV (надалі - Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування») пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначається види пенсійних виплат - пенсія за віком, пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства), пенсія у зв'язку з втратою годувальника та пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком.
Так, згідно статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років.
Відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_4 є пенсіонером за віком на підставі ст. 17 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 р. № 1788-XII (надалі - Закон України «Про пенсійне забезпечення»), який відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій. Закон спрямований на те, щоб повніше враховувалася суспільно корисна праця як джерело зростання добробуту народу і кожної людини, встановлює єдність умов і норм пенсійного забезпечення робітників, членів колгоспів та інших категорій трудящих. Закон гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв'язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки.
Згідно статті 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Статтею 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлені види державних пенсій, а саме за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років. Статтею 6 цього Закону гарантоване право вибору пенсії. Відповідно до статті 10 Закону України «Про пенсійне забезпечення» пенсійне забезпечення відповідно до цього Закону здійснюється органами Пенсійного фонду України.
Розділом ІІ Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначенні пенсії за віком та умови їх призначення.
Стаття 17 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначає пенсії за віком багатодітним матерям і матерям інвалідів з дитинства
Так, згідно ст. 17 Закону України «Про пенсійне забезпечення» жінки, які народили п'ятеро або більше дітей і виховали їх до восьмирічного віку, і матері інвалідів з дитинства, які виховали їх до цього віку, мають право на пенсію за віком після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 15 років із зарахуванням до стажу часу догляду за дітьми (пункти «є» і «ж» статті 56). При цьому до числа інвалідів з дитинства належать також діти-інваліди віком до 16 років, які мають право на одержання соціальної пенсії (стаття 94).
Пенсійним посвідченням позивача також підтверджується отримання пенсії за віком, в тому числі в матеріалах справи міститься довідка від 07.06.2013 року №к-115-1/12/10, що ОСОБА_4 отримує з 26.01.2010 року по теперішній час - пенсію за віком, як мати інваліда з дитинства.
Аналізуючи Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», який встановлює загальні види пенсійних виплат, Закон України «Про пенсійне забезпечення», яким призначаються державні пенсії на пільгових умовах, суд приходить до висновку, що законодавство встановлює і пільги, як в обчисленні стажу,так і в досягненні конкретного віку для окремих категорій громадян. Таким чином, вік і стаж роботи - це характерні ознаки пенсії за віком, однак умови призначення пенсій є різними, тоді як такий вид пенсії, як пенсія за віком є єдиним.
За таких обставин, посилання відповідача на те, що до позивач не може бути застосовано положення ч. 4 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», оскільки вона не досягла 60-річного віку є безпідставними, оскільки вказана норма не пов'язує звільнення від сплати єдиного внеску із досягненням особою певного віку, а передбачає звільнення від сплати внеску всіх пенсіонерів за віком.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позивач як пенсіонер за віком звільнений від сплати за себе єдиного внеску.
Ч.1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Суд, згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
З урахуванням викладеного вище, Управління Пенсійного фонду України в м. Нікополі та Нікопольському районі Дніпропетровської області щодо нарахування фізичній особі - підприємцю ОСОБА_4 недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 7464,68 гривень винесло вимогу не правомірно, оскільки позивач є пенсіонером за віком, добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування не надавала, таким чином вимога від 03.05.2013 р. №Ф-792 підлягає скасуванню.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Виходячи з цього, суд також вважає за необхідне присудити з Державного бюджету України на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 судові витрати у розмірі 114,71 гривень, що підтверджується квитанцією.
Керуючись ст.ст. 11, 71, 86, 94, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Адміністративний позов фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в м. Нікополі та Нікопольському районі Дніпропетровської області про визнання протиправною та скасування вимоги від 03.05.2013 р. №Ф-792 - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Управління Пенсійного фонду України в м. Нікополі та Нікопольському районі Дніпропетровської області від 03.05.2013 р. №Ф-792 до фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 про сплату недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на суму 7464,68 гривень.
Присудити з Державного бюджету України на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) судові витрати у розмірі 114 (сто чотирнадцять) гривень 71 копійка.
Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
У разі якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо у суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Повний текст постанови складено згідно з ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Боженко