27 червня 2013 року № 810/1576/13-а
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Колеснікової І.С. розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомБориспільського міжрайонного прокурора Київської області в інтересах держави в особі Державної інспекції сільського господарства України, Дніпровського басейнового управління водних ресурсів державного комітету України по водному господарству
доБориспільської районної державної адміністрації Київської області
треті особиОСОБА_1, Державне агентство водних ресурсів України
провизнання незаконними та скасування розпоряджень,
Бориспільський міжрайонний прокурор Київської області (далі - прокурор) звернувся до Київського окружного адміністративного суду в інтересах держави в особі Державної інспекції сільського господарства України (далі - позивач 1), Дніпровського басейнового управління водних ресурсів державного комітету України по водному господарству (далі - позивач 2) з адміністративним позовом до Бориспільської районної державної адміністрації Київської області (далі - відповідач) за участю третіх осіб - ОСОБА_1 та Державного агентства водних ресурсів України про визнання незаконними та скасування розпоряджень відповідача від 10.10.2008 року № 6260 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам для ведення особистого селянського господарства на території Вороньківської сільської ради Бориспільського району Київської області» та від 06.04.2009 року № 1098 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання державних актів на право власності на земельні ділянки цільове використання яких змінюється із ведення особистого селянського господарства на ведення садівництва гр. ОСОБА_1 на території Вороньківської сільської ради Бориспільського району Київської області».
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 08.06.2011, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.02.2012, позов задоволено.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 31.01.2013 скасовано постанову Київського окружного адміністративного суду від 08.06.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.02.2012, справу скеровано до суду першої інстанції на новий розгляд.
Як то вбачається з мотивувальної частини ухвали Вищого адміністративного суду України від 31.01.2013, підставою для направлення справи на новий розгляд є, зокрема, необхідність з'ясування питання дотримання позивачем строків звернення до суду та дослідження висновку державної експертизи землевпорядної документації, який слугував підставою для прийняття оскаржуваних рішень.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 03.04.2013 справу прийнято до провадження та призначено до судового розгляду.
При вирішенні питання щодо наявності поважних причин поновлення строку для звернення з адміністративним позовом суд дійшов висновку, що наведені позивачем у позовній заяві обставини, які спричинили пропуск такого строку, є поважними. Відтак, протокольною ухвалою суду від 14.05.2013 судом було поновлено позивачеві строк звернення до суду.
Окрім того, у ході судового розгляду справи судом було залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Державне агентство водних ресурсів України та замінено первісного позивача - Державну інспекцію з контролю за використанням та охороною земель на його правонаступника - Державну інспекцію сільського господарства України, у зв'язку з чим було винесено відповідні ухвали.
В обґрунтування позовних вимог прокурором зауважено, що в результаті проведеної перевірки законності прийнятих Бориспільською районною державною адміністрацію Київської області розпоряджень у сфері земельного законодавства прокуратурою було встановлено незаконність затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам для ведення особистого селянського господарства та затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання державних актів на право власності на земельні ділянки, цільове використання яких змінюється. Так, на думку прокурора, оскільки земельні ділянки, передані у власність громадянам, розташовані вздовж захисної дамби у межах прибережної захисної смуги Канівського водосховища та у відповідності статті 58 Земельного кодексу України відносяться до земель водного фонду то, в силу приписів статей 88, 89 Водного кодексу України та статті 84 Земельного кодексу України, не підлягають передачі у приватну власність. З огляду на вказане оскаржувані розпорядження прийняті відповідачем без відповідних правових підстав та у спосіб, що суперечить чинному законодавству України, а тому підлягають скасуванню.
Прокурор у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.
Відповідачем позов не визнано, заперечення надано суду в усній формі. В обґрунтування заперечень вказано, що оскаржуване розпорядження прийнято ним з урахуванням вимог чинного законодавства та у межах повноважень, наданих йому законами України і підзаконними нормативно-правовими актами.
Представник позивача 1 - Державної інспекції сільського господарства України, своєчасно та належним чином повідомлений про дату, місце та час проведення розгляду справи, у судові засідання не з'являвся, причини неявки суду не відомі. Письмових заяв чи клопотань про розгляд справи без участі відповідача або письмової заяви про відкладення судового засідання до суду не надходило.
Представник позивача 2 - Дніпровського басейнового управління водних ресурсів державного комітету України по водному господарству у судові засідання не з'являвся. Водночас, матеріали справи містять письмові клопотання представника позивача 2 про розгляд справи за його відсутності та із повідомленням про підтримання позовних вимог, заявлених прокурором.
Представник третьої особи 1 - ОСОБА_1 проти позову заперечував, про що надав письмові заперечення. В обґрунтування заперечень третьою особою 1 зауважено, що окремого проекту землеустрою щодо встановлення прибережних захисних смуг вздовж захисної дамби не розроблялося, у зв'язку з чим є необґрунтованим твердження прокурора про те, що вказані земельні ділянки знаходяться в межах 100-метрової прибережної захисної смуги і тому відносяться до земель водного фонду й не підлягають передачі у приватну власність. Крім того, спірні земельні ділянки передані громадянці ОСОБА_1 у власність на підставі оскаржуваних розпоряджень, що підтверджується дійсними державними актами на право власності на земельні ділянки, а тому скасування таких розпоряджень призведе до порушення її прав та інтересів.
Представник третьої особи 2 - Державного агентства водних ресурсів України у судові засідання не з'являвся. Водночас, матеріали справи містять письмові клопотання про розгляд справи за відсутності його представника.
Згідно частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Ураховуючи вищевказані норми права та беручи до уваги відсутність потреби заслухати свідка чи експерта в судовому засіданні, суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні та на підставі наявних у справі доказів.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Як то вбачається з матеріалів справи, розпорядженням Бориспільської районної державної адміністрації Київської області від 10.10.2008 № 6260 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам для ведення особистого селянського господарства на території Вороньківської сільської ради Бориспільського району Київської області» було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам для ведення особистого селянського господарства на території Вороньківської сільської ради Бориспільського району Київської області загальною площею 1,4473 га, з одночасним наданням земельних ділянок у власність громадянам:
ОСОБА_4 надано у власність земельну ділянку площею 0,1848 га;
ОСОБА_1 надано у власність земельну ділянку площею 0,9742 га;
ОСОБА_5 надано у власність земельну ділянку площею 0,1376 га;
ОСОБА_6 надано у власність земельну ділянку площею 0,1507 га;
У подальшому Бориспільською районною державною адміністрацією Київської області, за наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 від 05.02.2009 щодо надання дозволу на зміну цільового призначення її земельних ділянок, видано розпорядження від 13.02.2009 № 682 «Про надання дозволу на складання технічної документації із землеустрою щодо зміни цільового використання земельної ділянки гр. ОСОБА_1 в межах Вороньківської сільської ради Бориспільського району Київської області».
Згідно зазначеного розпорядження гр. ОСОБА_1 надано дозвіл на складання технічної документації із землеустрою щодо зміни цільового використання земельних ділянок площею 0,1261 га з ведення особистого селянського господарства на ведення садівництва в межах Вороньківської сільської ради Бориспільського району Київської області.
На виконання розпорядження від 13.02.2009 № 682 було розроблено технічну документацію із землеустрою щодо складання державних актів на право власності на земельні ділянки загальною площею 0,9655 га, цільове використання яких змінюється, з ведення особистого селянського господарства на ведення садівництва на території Вороньківської сільської ради Бориспільського району.
6 квітня 2009 року Бориспільською районною державною адміністрацією Київської області прийнято розпорядження № 1098 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання державних актів на право власності на земельні ділянки, цільове використання яких змінюється, із ведення особистою селянського господарства на ведення садівництва гр. ОСОБА_1 на території Вороньківської сільської ради Бориспільського району Київської області».
Відповідно до даного розпорядження було затверджено технічну документацію та змінено цільове призначення земельних ділянок гр. ОСОБА_1 загальною площею 0,9655 га із ведення особистого селянського господарства на ведення садівництва та залишено у категорії земель сільськогосподарського призначення.
Проте, на думку прокурора, вказані розпорядження прийняті відповідачем всупереч нормам законодавства, а тому підлягають скасуванню у судовому порядку.
Оцінюючи надані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи у їх сукупності, суд звертає увагу на таке.
Згідно статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави. Право на землю набувається і реалізується громадянами і суб'єктами господарської діяльності (юридичними і фізичними особами) виключно відповідно до закону.
Земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини першої статті 18 Земельного кодексу України, до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії.
Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень (стаття 20 Земельного кодексу України).
За приписами статті 58 Земельного кодексу України, до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів. Для створення сприятливого режиму водних об'єктів уздовж морів, навколо озер, водосховищ та інших водойм встановлюються водоохоронні зони, розміри яких визначаються за проектами землеустрою.
Водночас, законодавством встановлено певні умови та обмеження щодо здійснення господарської діяльності на зазначених землях.
Так, згідно статті 61 Земельного кодексу України, що узгоджується з положенням статті 89 Водного кодексу України, прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: а) розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; б) зберігання та застосування пестицидів і добрив; в) влаштування літніх таборів для худоби; г) будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів; ґ) влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо; д) миття та обслуговування транспортних засобів і техніки.
За твердженнями прокурора, вищезазначені розпорядження прийняті всупереч вимог Земельного та Водного кодексів України, оскільки земельні ділянки, надані у власність гр. ОСОБА_1, частково відносяться до земель водного фонду та є прибережною захисною смугою Канівського водосховища, а тому не можуть бути передані фізичній особі у власність для ведення особистого селянського господарства.
З огляду на вищевказане суд звертає увагу на таке.
Відповідно до статті 60 Земельного кодексу України та статті 88 Водного кодексу України з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 гектарів - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них та ставків площею більше 3 гектарів - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.
Прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках всіх категорій земель, крім земель морського транспорту.
У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації.
Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою. Проекти землеустрою щодо встановлення меж прибережних захисних смуг (з установленою в них пляжною зоною) розробляються в порядку, передбаченому законом.
Так, Постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 № 486 було затверджено Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них (далі - Порядок), який встановлює єдиний правовий механізм визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них.
Відповідно до пунктів 2, 4, 5 Порядку, водоохоронні зони встановлюються для створення сприятливого режиму водних об'єктів, попередження їх забруднення, засмічення і вичерпання, знищення навколоводних рослин і тварин, а також зменшення коливань стоку вздовж річок, морів та навколо озер, водосховищ і інших водойм. У межах водоохоронних зон виділяються землі прибережних захисних смуг та смуги відведення з особливим режимом їх використання відповідно до статей 88 - 91 водного кодексу України. Розміри і межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно-технічної документації.
При цьому, згідно пункту 10 Порядку, на землях міст і селищ міського типу розмір водоохоронної зони, як і прибережної захисної смуги, встановлюється відповідно до існуючих на час встановлення водоохоронної зони конкретних умов забудови.
Згідно статті 26 Закону України "Про землеустрій" склад, зміст і правила оформлення кожного виду документації із землеустрою регламентуються відповідною нормативно-технічною документацією з питань здійснення землеустрою.
Між тим, наказом Держкомзему від 17.07.2009 № 375 "Про затвердження та надання чинності галузевим стандартам" затверджено стандарт "СОУ 00032632-005:2009 Землеустрій. Проекти землеустрою щодо створення водоохоронних зон. Правила розроблення".
З огляду на вищевикладені норми законодавства вбачається, що наявність належним чином розробленого та затвердженого проекту землеустрою щодо встановлення меж прибережних захисних смуг є обов'язковою умовою для визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них.
Як то вбачається з листа Державного комітету України по водному господарству від 27.10.2008 № Н822/9/11-08, наданого суду Державним агентством водних ресурсів України (а.с.108-109 Том ІІ), вздовж урізу води заплави р. Дніпро на ділянці «Проців-Кийлів» Бориспільського району, проект водоохоронної зони не складався та у встановленому законом порядку не затверджувався, а відповідно, земельна ділянка під прибережну захисну смугу також не виділялася.
Дану обставину прокурором та позивачами у ході судового розгляду справи не спростовано та не надано доказів протилежного. Окрім того, відсутність проекту водоохоронної зони підтверджено й поясненнями представника відповідача.
Відтак, як на час прийняття оскаржуваних розпоряджень, так і на час розгляду судової справи судом встановлено відсутність затвердженого проекту землеустрою щодо встановлення меж прибережних захисних смуг вздовж урізу води заплави р. Дніпро на ділянці «Проців-Кийлів» Бориспільського району, що у свою чергу не дає можливості беззаперечно встановити приналежність спірних земельних ділянок до земель водного фонду.
З огляду на ту обставину, що прокурор стверджує про віднесення спірної земельної ділянки до земель водного фонду, суд звертає увагу на таке.
Частиною 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування (частина 1 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відтак, враховуючи вимоги чинного законодавства України та зміст спірних правовідносин, суд звертає увагу на те, що в даній адміністративній позивач - суб'єкт владних повноважень, повинний довести наступні обставини відносно земельної ділянки, щодо якої відповідачем було прийнято спірні розпорядження, а саме: земельна ділянка відноситься до земель водного фонду; вказані земельні ділянки знаходяться в межах 100-метрової прибережної захисної смуги.
Втім, суд звертає увагу, що позивачем не було надано суду жодних доказів на підтвердження вищевикладених обставин.
Посилання позивача на наявний у матеріалах справи графічний матеріал із позначенням місця розташування земельної ділянки не є належним та допустимим доказом, оскільки без затвердженого проекту землеустрою щодо встановлення меж прибережних захисних смуг та визначення таких ділянок і їх меж не вбачається можливим встановити, що саме земельні ділянки, надані гр. ОСОБА_1, знаходяться у межах 100-метрової прибережної захисної смуги.
При цьому, висновок позивача стосовно того, що спірна земельна ділянка розташована у межах прибережної захисної смуги уздовж дренажного каналу Канівськогоо водосховища, ґрунтується на інформації, наданої листом від 18.05.2011 № ІС/9-75-9 (а.с.98 Том І) Дніпровським басейновим управлінням водних ресурсів № ІС/9-1648 від 14.11.2010, згідно якого земельна ділянка площею 0,8163, державний акт на право власності на земельну ділянку виданий ОСОБА_1 18.12.2008 серії ЯЖ № 686506 для ведення особистого селянського господарства на території Вороньківської сільської ради Бориспільського району Київської області, частково знаходиться на землях водного фонду.
Вказаний доказ не приймається судом до уваги з мотивів його недопустимості, оскільки такого висновку Дніпровське басейнове управління водних ресурсів дійшло за відсутності будь-яких матеріалів топографічного або аерографічного характеру, які безпосередньо надають змогу встановити розташування земельної ділянки, по відношенню до якої відповідачем було прийнято спірне розпорядження.
Водночас, суд звертає увагу, що до компетенції Дніпровського басейнового управління не відносяться повноваження із визначення цільового призначення земельних ділянок, оскільки статтею 9 Водного кодексу України організацію роботи по винесенню в натуру та влаштуванню прибережних захисних смуг вздовж річок, морів та навколо водойм віднесено до компетенції районних рад.
Між тим суд зауважує, що прокурор просить скасувати розпорядження відповідача від 10.10.2008 року № 6260 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам для ведення особистого селянського господарства на території Вороньківської сільської ради Бориспільського району Київської області», яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам для ведення особистого селянського господарства на території Вороньківської сільської ради Бориспільського району Київської області загальною площею 1,4473 га, з одночасним наданням земельних ділянок у власність 4-м громадянам, при цьому жодних обґрунтувань щодо наявності підстав для скасування даного розпорядження в цілому, прокурором не наводиться.
Водночас, вирішуючи питання приналежності спірних земельних ділянок до земель водного фонду, судом досліджено висновок державної експертизи землевпорядної документації, що було покладено в основу прийняття спірних розпоряджень.
Так, Законом України «Про державну експертизу землевпорядної документації» від 17.06.2004 № 1808-IV визначено правові, організаційні і фінансові основи здійснення державної експертизи землевпорядної документації та порядок її проведення.
Визначення поняття державної експертизи землевпорядної документації (далі - державна експертиза), наведено у статті 1 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації», це діяльність, метою якої є дослідження, перевірка, аналіз та оцінка об'єктів експертизи на предмет їх відповідності вимогам законодавства, встановленим стандартам, нормам і правилам, а також підготовка обґрунтованих висновків для прийняття рішень щодо об'єктів експертизи.
Статтею 33 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації» передбачено, що проведення державної експертизи передбачає експертне дослідження, перевірку, аналіз і оцінку об'єкта державної експертизи та підготовку обґрунтованого та об'єктивного експертного висновку.
Як то вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Гео-Сервіс Плюс» було розроблено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 4-м громадянам для ведення особистого селянського господарства на території Вороньківської сільської ради Бориспільського району Київської області (а.с.12-39 том І), який у подальшому і було затверджено розпорядженням відповідача від 10.10.2008 № 6260.
При цьому, Головним управлінням земельних ресурсів у Київської області здійснено державну експертизу землевпорядної документації, за результатами якої складено позитивний висновок від 25.09.2008 № 4-827е (а.с.13-14 Том І).
Згідно вимог частини першої статті 35 Закон України «Про державну експертизу землевпорядної документації», результатом проведення державної експертизи є висновок державної експертизи. Позитивні висновки державної експертизи щодо об'єктів обов'язкової державної експертизи є підставою для прийняття відповідного рішення органами виконавчої влади чи органами місцевого самоврядування, відкриття фінансування робіт з реалізації заходів, передбачених відповідною документацією.
Суд також звертає увагу, що Державним управлінням навколишнього природного середовища у Київській області надано позитивний висновок від 21.08.2008 № 06-13/5551 та на час прийняття оспорюваного розпорядження прокурором не надано доказів його скасування у судовому поряду.
Відтак, наявність позитивного висновку державної землевпорядної експертизи від 25.09.2008 № 4-827е, відповідно до якого негативні висновки щодо об'єкту експертизи відсутні, також свідчить про правомірність прийняття відповідачем оскаржуваних розпоряджень.
Окрім того, як то вбачається з матеріалів справи, на підставі розпорядження відповідача від 10.10.2008 року № 6260, громадянкою ОСОБА_1 отримано державні акти на право власності на земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства на території Вороньківської сільської ради Бориспільського району Київської області, а саме: 18.12.2008 серії ЯЖ № 635508 на земельну ділянку площею 0,012 га; 18.12.2008 серії ЯЖ № 635508 на земельну ділянку площею 0,012 га; 18.12.2008 серії ЯЖ № 686507 на земельну ділянку площею 0,011 га; 18.12.2008 серії ЯЖ № 685808 на земельну ділянку площею 0,0357 га; 18.12.2008 серії ЯЖ № 686506 на земельну ділянку площею 0,08163 га.
В контексті вищевикладеного, суд також вважає за необхідне звернути увагу на наступне.
Частиною 1 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно зі статтями 3, 8, 19 Конституції України, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Громадянка ОСОБА_1, звернувшись до компетентного органу із проектом землеустрою щодо його затвердження, виконала всі передбачені чинним на той момент законодавством України вимоги (розробка проекту землеустрою, погодження та отримання висновків компетентних органів тощо), що стало підставою для надання їй земельних ділянок у власність та видачі Державних актів про право власності на землю.
В той же час, встановлені прокуратурою порушення процедури надання земельної ділянки у власність позивачу (які, окрім іншого, не підтвердженого жодними засобами доказування) створили виключно безпідставні умови для позбавлення громадянки ОСОБА_1 її власності, як з огляду на вимоги національного законодавства в розрізі конкретних обставин даної адміністративної справи, так і враховуючи вимоги Конвенції та практики Європейського суду з прав людини.
За наведених обставин суд дійшов висновку про те, що розпорядження відповідача від 10.10.2008 року № 6260 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам для ведення особистого селянського господарства на території Вороньківської сільської ради Бориспільського району Київської області», є правомірним і скасуванню не підлягає.
Щодо розпорядження відповідача від 06.04.2009 року № 1098 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання державних актів на право власності на земельні ділянки, цільове використання яких змінюється, із ведення особистого селянського господарства на ведення садівництва гр. ОСОБА_1 на території Вороньківської сільської ради Бориспільського району Київської області», суд зауважує таке.
Як то вбачається з матеріалів справи, відповідно до даного розпорядження було затверджено технічну документацію та змінено цільове призначення земельних ділянок гр. ОСОБА_1 загальною площею 0,9655 га із ведення особистого селянського господарства на ведення садівництва та залишено у категорії земель сільськогосподарського призначення (а.с.50 Том І).
Так, Земельний Кодекс України поділяє земельний фонд України, який складають усі землі країни в межах її території, за особливим правовим режимом та основним цільовим призначенням на категорії.
Стаття 19 Земельного Кодексу України закріплює такі категорії земель: землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі лісогосподарського призначення; землі водного фонду; а також землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Частинами 1, 3 статті 20 Земельного кодексу України встановлено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 2 Порядку зміни цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, затвердженого постановою КМ України від 11.04.2002 N 502, встановлено, що зміна цільового призначення земельної ділянки проводиться за поданням заяви (клопотання) її власника до сільської, селищної, міської ради, якщо земельна ділянка розташована в межах населеного пункту, або районної держадміністрації, якщо земельна ділянка розташована за межами населеного пункту.
Згідно пункту 8 Порядку районна держадміністрація розглядає подані проектні матеріали та приймає рішення про зміну цільового призначення земельної ділянки, яка знаходиться за межами населеного пункту, якщо така зміна пов'язана з наступним використанням цієї ділянки для сільськогосподарських потреб, ведення лісового і водного господарства, будівництва об'єктів, призначених для обслуговування членів територіальних громад району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі тощо).
Між тим суд звертає увагу, що згідно Українського класифікатора цільового використання землі (УКЦВЗ), затвердженого листом Держкомзему від 24.04.98 N 14-1-7/1205, землі сільськогосподарського призначення це - земля для: ведення товарного сільськогосподарського виробництва; ведення особистого підсобного господарства, садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби;ведення дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду;ведення сільського господарства;ведення підсобного сільського господарства;ведення селянського (фермерського) господарства;традиційних народних промислів і підприємницької діяльності; іншого сільськогосподарського призначення.
Як то вбачається з Українського класифікатора цільового використання землі, до земель сільськогосподарського призначення належать землі як для ведення особистого селянського господарства, так і для ведення індивідуального садівництва.
Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави дійти висновку, що зміна виду використання земельної ділянки в межах її цільового призначення не заборонена законодавством.
Водночас, обов'язковою умовою дотримання встановленої процедури зміни цільового призначення земельної ділянки є складання або перепогодження (у випадку якщо зміні цільового призначення підлягає вся земельна ділянка, а не її частина) проекту відведення земельної ділянки з місцевими органами виконавчої влади.
Відтак, проаналізувавши норми чинного законодавства України та беручи до уваги обставини справи, суд дійшов висновку, що прийняття відповідачем розпорядження про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання державних актів на право власності на земельні ділянки, цільове використання яких змінюється, із ведення особистого селянського господарства на ведення садівництва, фактично не призводить до зміни її цільового призначення, а тому посилання позивача на те, що за даними розпорядженнями відбулася зміна цільового призначення земель є безпідставними та такими, що суперечать вимогам чинного законодавства.
За наведених обставин суд дійшов висновку про те, що розпорядження Бориспілької районної державної адміністрації Київської області від 06.04.2009 року № 1098 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання державних актів на право власності на земельні ділянки цільове використання яких змінюється із ведення особистого селянського господарства на ведення садівництва гр. ОСОБА_1 на території Вороньківської сільської ради Бориспільського району Київської області», є правомірним і скасуванню не підлягає.
Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, матеріалів справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки оскаржувані розпорядження прийнято відповідачем у визначений законом спосіб, у межах наданих повноважень і покладених функцій з дотриманням визначеного земельним законодавством порядку.
Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 128, 159 - 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Колеснікова І.С.