01032, м. Київ, вул. С.Петлюри, 16 тел. 235-23-25
"25" червня 2013 р. справа № 911/1343/13
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Калинівка Інвест», Київська обл., смт. Калинівка
до 1. Публічного акціонерного товариства «Піреус Банк МКБ», м. Київ
2. Товариства з обмеженою відповідальність «Солум», м. Київ
про визнання договорів недійсними та витребування майна з чужого незаконного володіння
за участю представників:
від позивача: Мороз А.В. (довіреність б/н від 27.03.2013р.)
від відповідача 1: Левіцький Є.В. (довіреність №529/юр від 25.04.2013р.)
Савчук М.Ю. (довіреність №529/юр від 25.04.2013р.)
від відповідача 2: не з'явився
11.04.2013р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Калинівка Інвест» (далі-ТОВ «Калинівка Інвест»/позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Публічного акціонерного товариства «Піреус Банк МКБ» (далі-ПАТ «Піреус Банк МКБ»/відповідач 1) та Товариства з обмеженою відповідальність «Солум» (далі-ТОВ «Солум»/відповідач 2) про визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельної ділянки від 01.04.2013р., купівлі-продажу від 01.04.2013р. та витребування з чужого незаконного володіння відповідача 2 та передання позивачу нерухомого майна, яке є об'єктом продажу зазначених договорів.
Відповідачі 1, 2 позов не визнали з підстав, викладених у відзивах на позовну заяву, та просили суд у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Крім того, у відповідності до наданих суду заперечень проти позову, відповідач 2 просив суд здійснювати розгляд даної справи без участі представника останнього.
Ухвалою господарського суду Київської області від 12.04.2013р. порушено провадження у справі №911/1343/13 та призначено справу до розгляду на 30.04.2013р.
Разом з позовною заявою позивачем було подано заяву про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, яке є об'єктом продажу спірних договорів та шляхом заборони відповідачу 2 та реєстраційній службі Броварського міськрайонного управління юстиції Київської області вчиняти дії щодо відчуження та реєстрації відчуження та передання у користування спірного майна.
Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
Пунктом 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України №16 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» передбачено, що умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо).
Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Оскільки суду не надано доказів, які підтверджували б наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування заявлених позивачем заходів до забезпечення позову у даній справі, судом, у відповідності до ст. 66 ГПК України, у задоволенні зазначеної заяви позивача відмовлено з огляду на її необґрунтованість.
29.04.2013р. та 15.05.2013р. через канцелярію господарського суду Київської області від відповідача 2 та відповідача 1 відповідно надходили клопотання про відкладення розгляду даної справи. Зазначені клопотання судом задоволено.
Ухвалами господарського суду Київської області від 30.04.2013р., 14.05.2013р. та 11.06.2013р. розгляд даної справи відкладався на 14.05.2013р., 11.06.2013р. та 25.06.2013р. відповідно.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази, оцінивши їх в сукупності та заслухавши пояснення представників позивача та відповідача 1, суд
27.03.2008р. між ТОВ «Калинівка Інвест» (іпотекодавець) та ВАТ «Піреус Банк МКБ», яке в подальшому було перейменовано на ПАТ «Піреус Банк МКБ» (іпотекодержатель) було укладено договір іпотеки №1/08-14/КД, який забезпечує всі вимоги іпотекодержателя, як кредитора за умовами кредитного договору №К/08-14/КД від 27.03.2008р.
Предметом іпотеки є:
- земельна ділянка, площею 8,0279 га, кадастровий номер 3221283200:05:003:0002, яка розташована за адресою: Броварський р-н, смт. Калинівка, вул. Лісова, 60А;
- І (перша) черга будівництва заводу з виробництва дерев'яних будівельних конструкцій, а саме: - виробничий комплекс з офісними приміщеннями (А-2) загальною площею 4 164,3 м2, - трансформаторна підстанція (Б) загальною площею 51 м2 (п. 2.1.1 вказаного договору, в редакції договору про внесення змін та доповнень №5 від 25.09.2009р.).
Договір посвідчено 27.03.2008р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Комарницькою О.В. та зареєстровано в реєстрі за №1151.
07.03.2013р. позивач отримав від відповідача 1 повідомлення в порядку ст. 38 ЗУ «Про іпотеку» та ст. 27, 30 ЗУ «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» №374/2-ІІІ від 28.02.2013р., відповідно до якого у зв'язку з наявністю у позивача простроченої заборгованості за кредитними договорами №1/08-14/КД та №1/08-15/КД від 27.03.2008р., відповідач 1 повідомляв останнього про намір укласти з третьою особою договори купівлі-продажу предметів іпотеки за договором іпотеки №1/08-14/КД від 27.03.2008р.
05.04.2013р. позивачем було надіслано відповідачу 1 повідомлення про намір купити (придбати) майно, яке є предметом договору іпотеки №1/08-14/КД від 27.03.2008р. Копії зазначених листів містяться в матеріалах справи.
Як зазначає позивач, нещодавно йому стало відомо про те, що 01.04.2013р. між відповідачем 1 (продавець) та відповідачем 2 (покупець) був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки (далі-договір 1), відповідно до якого продавець як іпотекодержатель, діючи на підставі п. 6.2.2 договору іпотеки №1/08-14/КД від 27.03.2008р. та ст. 38 Закону України «Про іпотеку» передав у власність покупцю земельну ділянку, загальною площею 8,0279 га, кадастровий номер 3221283200:05:003:0002, яка розташована за адресою: Броварський р-н, Калинівська селищна рада.
До того ж, 01.04.2013р. між відповідачем 1 (продавець) та відповідачем 2 (покупець) був укладений договір купівлі-продажу (далі-договір 2), відповідно до якого продавець як іпотекодержатель, діючи на підставі п. 6.2.2 договору іпотеки №1/08-14/КД від 27.03.2008р. та ст. 38 Закону України «Про іпотеку» передав у власність покупцю І чергу будівництва заводу з виробництва дерев'яних будівельних конструкцій, що знаходиться за адресою: Броварський р-н, смт. Калинівка, вул. Лісова, 60 А.
Вказані договори посвідчено 01.04.2013р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Комарницькою О.В.
Посилаючись на те, що вказані договори купівлі-продажу в порушення вимог ст. 38 ЗУ «Про іпотеку» були укладені до закінчення встановленого 30-денного терміну інформування позивача про намір відповідача 1 укласти з третьою особою договори купівлі-продажу заставленого майна, позивач просить суд, зокрема, визнати недійсними договори 1 ,2 з підстав ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України.
Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача 1, суд встановив, що заявлена позовна вимога задоволенню не підлягає виходячи з наступного.
Приписами статей 202, 215, 203 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1 - 3, 5, 6 ст. 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відтак, вирішуючи спір про визнання недійсним договору необхідно встановити наявність саме тих обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів, та настання відповідних наслідків, зокрема, відповідність змісту правочину вимогам ЦК, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
В обґрунтування заявленої позовної вимоги позивач посилався на те, що враховуючи положення ст. 38 Закону України «Про іпотеку», а також той факт, що повідомлення відповідача 1 №374/2-ІІІ від 28.02.2013р. в порядку ст. 38 ЗУ «Про іпотеку» та ст. 27, 30 ЗУ "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", позивач отримав лише 07.03.2013р., останній дійшов висновку про те, право на продаж предметів іпотеки у відповідача 1 виникло лише з 06.04.2013р.
Натомість, укладення спірних договорів купівлі-продажу 1, 2 - 01.04.2013р., тобто до закінчення тридцятиденного строку повідомлення іпотекодавця про звернення стягнення на предмет іпотеки, на думку позивача є підставою недійсності правочинів.
Приписами статей 33, 38 Закону України «Про іпотеку» унормовано, що у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки.
Якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов'язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед такими особами за відшкодування завданих збитків.
За таких обставин, приписи ч. 1 ст. 38 Закону України «Про іпотеку» передбачають виключно відповідальність за недотримання іпотекодержателем тридцятиденного строку повідомлення про свої наміри укласти договір купівлі-продажу заставленого майна у вигляді відшкодування завданих збитків.
Натомість ані зазначеною статтею, ані будь-яким іншим нормативно-правовим актом України не встановлена така підстава недійсності договорів купівлі-продажу предметів іпотеки, як недотримання іпотекодержателем тридцятиденного строку повідомлення іпотекодавця про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Відтак, беручи до уваги наведені нормативні приписи, суб'єктний склад та характер правовідносин, а також враховуючи недоведеність позивачем наявності обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів, суд дійшов висновку, що вимога позивача про визнання договорів купівлі-продажу 1, 2 недійсними з підстав ст. 38 ЗУ «Про іпотеку», ч. 1 ст. 203, 215 ЦК України є необґрунтовано, а тому задоволенню не підлягає.
При винесенні даного рішення судом також було враховано, що 28.02.2013р. на виконання вимог ст. 38 ЗУ «Про іпотеку» відповідачем 1 було надіслано позивачу повідомлення про наміри звернути стягнення на предмет іпотеки №374/2-ІІІ, яке отримано позивачем 07.03.2013р.
Крім того, оскільки вимога позивача про витребування з чужого незаконного володіння відповідача 2 та передання позивачу нерухомого майна, яке є об'єктом продажу спірних договорів, з підстав ст. 387 ЦК України обґрунтовується недійсністю оспорюваних договорів, у той час, як у задоволенні позовної вимоги про визнання договорів купівлі-продажу 1, 2 недійсними судом відмовлено, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вказаної позовної вимоги.
Витрати про сплаті судового збору, у відповідності до ст. 49 ГПК України, у разі відмови у задоволенні позову не підлягають стягненню з відповідача.
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ст. ст. 202, 203, 215 Цивільного кодексу України, суд
1. У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання, і може бути оскаржено в апеляційному порядку.
Повне рішення складено 26.06.2013р.
Суддя В.А. Ярема