83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
іменем України
26.06.2013р. Справа № 905/2826/13
Суддя господарського суду Донецької області Тоцький С.В.
при помічнику судді Гатунок Н.В.
розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу
за позовом: Товариства з додатковою відповідальністю «Агро-Сервіс», м. Маріуполь
до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Маріуполь
про стягнення 27596,66грн.
за участю представників сторін:
від позивача: Криворучко В.Ж. - за довіреністю;
від відповідача: ОСОБА_3 - за свідоцтвом;
По справі була оголошена перерва з 06.06.2013р. на 13.06.2013р. та з 20.06.2013р. на 26.06.2013р. на 10год. 00хвил.
Заявлено позов, Товариством з додатковою відповідальністю «Агро-Сервіс», м. Маріуполь до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Маріуполь про стягнення заборгованості в сумі 26744,66грн. та збитків в сумі 852,00грн. та зобов'язання відповідача повернути нежитлове приміщення площею 316,00кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 з обладнанням.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що відповідно до умов укладеного договору оренди №15 від 12.11.2012р. відповідач взяв на себе зобов'язання щодо сплати орендної плати та плати за комунальні послуги, однак у встановлений строк його не виконав, у результаті чого за відповідачем утворилася заборгованість з орендної плати в сумі 8000,00грн. та заборгованість по комунальним платежам в сумі 18744,66грн. Крім того, у зв'язку із несвоєчасною сплатою орендної плати та комунальних платежів позивач в односторонньому порядку відмовився від договору оренди та просить суд зобов'язати відповідача повернути орендоване нежитлове приміщення, яким відповідач продовжує користуватися після отримання повідомлення про розірвання договору. Також, позивачем була проведена оцінка протипожежного стану приміщення. Вартість оцінки склала 852,00грн., які позивач заявив стягнути з відповідача як збитки.
Відповідач у відзиві на позовну заяву від 20.06.2013р. проти позову заперечує в повному обсязі та зазначає, що орендна плата відповідачем сплачена із порушенням строків, однак у повному обсязі. Щодо рахунків за опалення відповідач зазначає, що для їх оплати вимагав від позивача їх розшифровку, яка останнім не надавалася, крім того відповідач зазначив, що значна частина орендованого приміщення не опалювалася, у зв'язку із чим між сторонами виникли розбіжності щодо суми нарахованих комунальних платежів.
Заявою від 06.06.2013р. відповідач надав копії квитанції щодо часткової сплати заборгованості по орендним та комунальним платежам.
За клопотанням представників сторін справа слухалась без фіксації судового процесу технічними засобами, з боку відповідача зауважень до цього клопотання до суду не надходило.
Відповідно до статей 9, 10 Конституції України, статті 9 Європейської хартії регіональних мов або мов меншин (ратифікована Законом України від 15 травня 2003р. N802), статті 3 Декларації прав національностей України ( від 1 листопада 1991р. N1771), статті 12 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", статті 14 Закону України «Про засади державної мовної політики» (від 03 липня 2012р. №5029-VІ) за усним клопотанням сторін справа розглядалась російською мовою.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд встановив :
Між Товариством з додатковою відповідальністю «Агро-сервіс» (Орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Орендар) 12 листопада 2012р. був укладений договір оренди приміщення №15, за умовами якого Орендодавець передав, а Орендар прийняв у тимчасове орендне користування нежитлове приміщення, площею 316кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
Відповідно до п.1.2. договору майно передається в оренду, для організації роздрібної торгівлі та громадського харчування.
За приписами п.2.1. Орендар вступає в платне тимчасове користування майном з дати підписання сторонами акту приймання-передачі майна.
Згідно вимог п.3.1. договору Орендар, з моменту підписання акту приймання-передачі майна, щомісячно сплачує за оренду приміщення 4000,00грн., з урахуванням ПДВ. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування суми орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць(п.3.2. договору).
Пунктом 3.3. договору встановлено, що плата за користування електроенергією, теплопостачанням, водою та інші експлуатаційні витрати нараховуються по фактичним показникам приладів обліку, які підтверджуються рахунками сторонніх організацій.
Орендна плата та плата за комунальні послуги здійснюються шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на банківський рахунок Орендодавця або вноситься до каси підприємства не пізніше 5-го числа поточного місяця. (п. 3.4. договору.)
Згідно умов п.4.1. договору Орендар зобов'язався своєчасно та в повному обсязі вносити орендну плату, компенсувати експлуатаційні витрати та забезпечувати справність та схоронність орендованого приміщення, попереджувати його пошкодження та порчу, здійснювати заходи протипожежної безпеки, дотримувати протипожежних норм.
Даний договір вважається укладеним з моменту його підписання обома сторонами та набирає чинності з моменту підписання акту приймання-передачі. Договір діє до 01.11.2015р, а в частині взаєморозрахунків - до повного їх виконання(п.6.1. договору).
Договір підписаний обома сторонами.
До укладеного договору 03.12.2012р. між сторонами був складений та підписаний акт приймання-передачі нежитлового приміщення, відповідно до якого Орендодавець передав, а Орендар прийняв приміщення, загальною площею 316кв.м., за адресою: АДРЕСА_1. Крім того між сторонами були підписані акти приймання-передачі обладнання та інвентарю.
Листом №11 від 06.02.2013р. позивач повідомив відповідача про розірвання договору оренди, у зв'язку із його систематичним порушення та зобов'язав повернути об'єкт оренди.
Як вбачається із позовної заяви позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість з орендної плати за лютий 2013р. у розмірі 4000,00грн. та за березень 2013р. у розмірі 4000,00грн., всього за оренду приміщення - 8000,00грн.
Крім того, позивачем заявлені вимоги щодо сплати заборгованості по комунальним платежам також, у період за лютий-березень 2013р., а саме комунальні платежі за лютий 2013р. у розмірі 10282,97грн., в підтвердження нарахування чого надав рахунок №65 від 21.02.2013р. на суму 10282,97грн., перерахунок за опалення за лютий 2013р. у розмірі 1021,10грн. та за комунальні платежі за березень 2013р. на суму 7440,59грн.
За розрахунком позивача, у зв'язку із невиконанням відповідачем умов договору за період з лютого 2013р. по березень 2013р. за останнім утворилася заборгованість по орендним платежам в сумі 8000,00грн. по комунальним платежам в сумі 18744,66грн.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню частково з огляду на наступне.
Згідно вимог передбачених ст.1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд, відповідно до приписів частини 1 ст. 12 ЦК України.
Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства, згідно вимог передбачених ст.13 ЦК України.
Згідно з положеннями ст.14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Способи судового захисту цивільних прав та інтересів встановлені статтею 16 Цивільного кодексу України та статтею 20 ГК України, цими нормами встановлено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до вимог ст.509 Цивільного кодексу України та ст.173 Господарського кодексу України , зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною першою статті 193 Господарського Кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно вимог частини 2 статті 11 ЦК України та ст.174 ГК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до вимог ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 67 Господарського кодексу України передбачено, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності, виконуються на підставі договорів.
В силу вимог передбачених ч.1 ст.598 ЦК України зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом.
За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина 1 статті 530 Цивільного кодексу України).
Відповідно до вимог статті 610 Цивільного кодексу України порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 Цивільного кодексу України).
Згідно статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з положеннями статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права (ч.1 ст.761 ЦК України).
За приписами частини другої статті 762 Цивільного кодексу України та частини третьої статті 285 Господарського кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Відповідно до вимог передбачених статтею 632 ЦК України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
Частиною п'ятою статті 762 Цивільного кодексу України встановлено, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором, що співпадає з умовами п.3.4. договору, в якому передбачено, що орендна перераховується до 5-го числа поточного місяця.
Відносно суми боргу за оренду приміщення за лютий-березень 2013р. в сумі 8000,00грн. суд дійшов ґрунтовного висновку припинити провадження по справі в цій частині, оскільки відповідачем заявою від 06.06.2013р. надані квитанція №9833244 від 22.04.2013р. на суму 4016,02грн. за оренду приміщення за лютий 2013р. (а.с.97) та квитанція №9833214 від 22.04.2013р. на суму 4016,02грн. за оренду приміщення за березень 2013р. (а.с.96). Отже заявлені позивачем вимоги щодо стягнення заборгованості за оренду приміщення за лютий-березень 2013р. на суму 8000,00грн. сплачені відповідачем у повному обсязі. Дана сплата також підтверджується позивачем в довідці за підписом генерального директора станом на 01.06.2013р. (а.с.115), яка надана до письмових пояснень від 20.06.2013р. Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку припинити провадження по справі в частині стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Маріуполь заборгованості за оренду приміщення за період з лютого 2013р. по березень 2013р. в сумі 8000,00грн. відповідно до приписів пункту 1-1 частини 1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з відсутністю предмету спору.
Щодо стягнення заборгованості за комунальні платежі за період з лютого 2013р. по березень 2013р. в сумі 18744,66грн. суд зазначає наступне.
Рахунок №65 від 21.02.2013р. на суму 10282,97грн. відповідачем був оплачений частково на суму 5682,97грн., що підтверджується наданою до матеріалів квитанцією №9833345 від 22.04.2013р. на суму 5682,97грн. (а.с.97). Цією квитанцією відповідачем сплачені комунальні послуги, окрім послуг опалення у розмірі 4600,00грн. Часткова сплата рахунку на суму 5682,97грн. також підтверджується позивачем в довідці за підписом генерального директора станом на 01.06.2013р. (а.с.115), яка надана до письмових пояснень від 20.06.2013р., а також підтверджується відповідачем несплачена сума за опалення у розмірі 4600,00грн., що відображено в таблиці, яка додана до відзиву від 20.06.2013р.
Рахунок №110 від 25.03.2013р. на суму 7440,59грн. відповідачем також був оплачений частково на суму 4064,12грн., що підтверджується наданою до матеріалів квитанцією №9833417 від 22.04.2013р. на суму 5682,97грн. (а.с. 96) Цією квитанцією відповідачем сплачені комунальні послуги, окрім послуг опалення у розмірі 3376,47грн. Часткова сплата рахунку на суму 4064,12грн. також підтверджується позивачем в довідці за підписом генерального директора станом на 01.06.2013р. (а.с.115), яка надана до письмових пояснень від 20.06.2013р., а також підтверджується відповідачем несплачена сума за опалення у розмірі 3376,47грн., що відображено в таблиці, яка додана до відзиву від 20.06.2013р.
Крім того, позивачем був здійснений перерахунок за опалення за лютий 2013р. у розмірі 1021,10грн., який заявлений позивачем до стягнення та не був сплачений відповідачем.
Нараховані витрати за електроенергію, теплопостачання, водопостачання та інші експлуатаційні витрати підтверджуються наданими до матеріалів справи квитанціями та рахунками-фактурами постачальників цих послуг, які були виставлені до оплати позивачеві (а.с.54-74).
Враховуючи вищевикладене, нараховані позивачем до оплати комунальні послуги у розмірі 18744,66грн. сплачені в відповідачем частково у розмірі 9747,09грн. що підтверджується наданими до матеріалів справи квитанціями. Часткова сплата рахунку на суму 9747,09грн. також підтверджується позивачем в довідці за підписом генерального директора станом на 01.06.2013р. (а.с.115), яка надана до письмових пояснень від 20.06.2013р.
Таким чином, суд дійшов ґрунтовного висновку припинити провадження по справі в частині стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Маріуполь заборгованості за комунальні платежі за період з лютого 2013р. по березень 2013р. в сумі 9747,09грн. відповідно до приписів пункту 1-1 частини 1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з відсутністю предмету спору.
Щодо суми боргу за комунальні платежі у розмірі 8997,57грн. суд зазначає наступне.
Як вбачається із матеріалів справи відповідач свої зобов'язання за договором оренди нежитлових приміщень №15 від 12.11.2012р. належним чином не виконав, комунальні платежі за період з лютого 2013р. по березень 2013р. сплатив частково, у зв'язку із чим за відповідачем утворилася заборгованість в сумі 8997,57грн., що підтверджується матеріалами справи.
Будь-яких документів у підтвердження відсутності заборгованості відповідачем надано не було, таким чином вимоги позивача про стягнення заборгованості за комунальні платежі за період з лютого 2013р. по березень 2013р в сумі 8997,57грн. є доведеними, обґрунтованими матеріалами справи, а також такими, що підлягають задоволенню.
В письмових поясненнях від 20.06.2013р. позивач зазначив, що з урахуванням здійснених проплат за відповідачем обліковується заборгованість за оренду приміщення у розмірі 4000,00грн., за комунальні платежі - 19385,79грн., в підтвердження чого була надана довідка про наявність заборгованості за підписом директора підприємства. Однак дані пояснення щодо наявності заборгованості в загальній сумі 23385,79грн. судом не приймається, оскільки у позовній заяві позивачем були заявлені вимоги за період з лютого 2013р. по березень 2013р., а в письмових поясненнях та в довідці позивачем нарахована заборгованість станом на 01.06.2013р. Заяви щодо збільшення розміру позовних вимог або про зміну підстав позову позивачем до матеріалів справи надано не було, а отже дані пояснення з вимогою стягнути заборгованість в сумі 23385,79грн. судом не приймаються, з огляду на приписи ст.22 ГПК України.
Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення збитків у розмірі 852,00грн.
Частиною 2 статті 22 ЦК України збитками визначаються, як 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Статтею 224 ГК України визначено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
У даному випадку сума у розмірі 852,00грн, у розумінні ст.224 ГК України є витратами позивача, зроблені для проведення оцінки протипожежного стану нежитлових приміщень ТДВ «АГРО-СЕРВІС» розташованих за адресою: м.Маріуполь, б-р Шевченко, 315, виконаних ТОВ «ВТФ» Азовпроммонтаж» (Ліцензія Серія АВ №593381 Видана Державною інспекцією техногенної безпеки України), в якій виявлено ряд порушення протипожежних норм та правил. Зазначені порушення перелічені в цій експертній оцінці, яка додана до матеріалів справи у якості доказів.
Щодо повернення позивачу орендованого майна відповідачем суд зазначає наступне.
Згідно вимог ст.188 ГК України передбачено, що зміна або розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором.
Як вбачається зі змісту пункту 5.4. Договору оренди №15 від 12.11.2011р., сторони дійшли згоди про те, що сторони мають право виступати з ініціативою відносно внесення змін в договорі оренди або його розірвання внаслідок невиконання умов договору з однієї сторони.
Таке право узгоджується із свободою договору, передбаченого статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Отже, відповідно до умов п.5.4. Договору оренди №15 від 12.11.2012р., листом №11 від 06.02.2013р. позивач лише ініціював бажання розірвати договір.
Пунктом 5.5. Договору оренди №15 від 12.11.2011р. сторони визначили, що спори по даному договору, які не можливо вирішити перемовинами розглядаються в судовому порядку.
Позивачем заявлено вимогу про повернення майна.
Приписами ст.291 ГК України визначено, що одностороння відмова від договору оренди не допускається. Договір оренди припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу (приватизації) об'єкта оренди; ліквідації суб'єкта господарювання-орендаря; загибелі (знищення) об'єкта оренди.
Статтею 782 ЦК України визначено, що наймодавець має право відмовитися від договору, що саме зроблено позивачем листом №11 від 06.02.2013р., найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.
Право наймодавця відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд, передбачене ст.782 Цивільного кодексу України є спрощеним способом розірвання договору найму, який визнається розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення про відмову від договору, а, отже, виникнення у наймодавця права на повернення майна.
Частиною 3 ст.291 ГК України передбачено, що договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу, з матеріалів справи не вбачається, що сторони скористались своїм правом, яке передбачено приписами ст.188 ГК України.
Статтею 783 ЦК України визначено, що наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо: 1) наймач користується річчю всупереч договору або призначенню речі; 2) наймач без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі; 3) наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі; 4) наймач не приступив до проведення капітального ремонту речі, якщо обов'язок проведення капітального ремонту був покладений на наймача.
Вказаний перелік підстав для розірвання договору найму на вимогу орендодавця є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.
Під час розгляду зазначеної справи встановлено, що передумови для застосування ст.651 ЦК України, як підстави для розірвання в судовому порядку договору в зв'язку з несплатою орендних платежів протягом трьох місяців підряд, оскільки частиною 3 цієї статті, так само як і вимогами ст.782 ЦК України встановлено для таких випадків право на односторонню відмову від договору - відсутні.
З наданих сторонами доказів та пояснень сторін не вбачається, що відповідачем порушувались умови Договору оренди №15 від 12.11.2012р. та приписи ст.782 ЦК України, а саме не здійснювалась оплата за користування річчю протягом трьох місяців підряд.
Аналогічної правова позиція щодо повернення майна висловлена Верховним Судом України в постанові від 22.02.2005 у справі № 34/400 та постанові від 30.12.2008 у справі №31/563.
Відповідно до приписів ст.111-28 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.
Відповідно до вимог передбачених пунктом 4 частини 3 ст.129 Конституції України основними засадами судочинства є - змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 4-3 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Під час розгляду зазначеної справи позивачем належним чином не доведено вимоги, які викладено ним у позовній заяви.
Згідно вимог передбачених ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Статтями 33, 34 ГПК України встановлено, що кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до приписів ст.36 ГПК України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до вимог передбачених ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Отже, розглядаючи позовні вимоги щодо повернення нежитлового приміщення та обладнання господарський суд дійшов ґрунтовного висновку в цій частині позовні вимоги залишити без задоволення.
Судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до ст.49 ГПК України.
На підставі вимог передбачених ст.129 Конституції України, ст.ст.11-16, 22, 202, 509, 530, 598, 610, 612, 626, 627, 629, 632, 759, 761, 762, 782, 783 ЦК України, ст.ст.20, 67, 173, 174, 188, 193, 224, 285, 291 ГК України та керуючись ст.ст.1, 2, 4-2, 4-3, 4-6, 12, 15, 20, 22, 28, 32-34, 36, 43, 49, 75, 77, 80, 82-85, 111-28 ГПК України, господарський суд, -
Позовні вимоги Товариства з додатковою відповідальністю «Агро-Сервіс», м. Маріуполь до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Маріуполь про стягнення заборгованості в сумі 26744,66грн. та збитків в сумі 852,00грн. та зобов'язання відповідача повернути нежитлове приміщення площею 316,00кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 з обладнанням, задовольнити частково.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2 ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Агро-Сервіс» (87515, м. Маріуполь, вул. Фонтанна, б. 68, код ЄДРПОУ 20319695, п/р №26007010086014 в ПАТ «УСБ, МФО 300023) заборгованість в сумі 8997,57грн. та збитки в сумі 852,00грн.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2 ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Агро-Сервіс» (87515, м. Маріуполь, вул. Фонтанна, б. 68, код ЄДРПОУ 20319695, п/р №26007010086014 в ПАТ «УСБ, МФО 300023) витрати по сплаті судового збору в сумі 614,05грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано і може бути оскаржене через господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня прийняття рішення. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення виготовлений та підписаний 27.06.2013р.
Суддя С.В. Тоцький