73000, м. Херсон, вул. Горького, 18
тел. /0552/ 49-31-78, 42-06-22, 32-11-36
25 червня 2013 р. Справа № 923/409/13
Господарський суд Херсонської області у складі судді Ємленінової З.І. при секретарі Бєловій О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом командитного товариства "Приватне підприємство "В.А.Т. Компанія "Дніпро" і компанія" м. Херсон
до публічного акціонерного товариства "Енергопостачальна компанія "Херсонобленерго" м. Херсон
про стягнення 195977грн. 06коп.
за участю представників сторін:
від позивача - уповноважена особа Небрат Л..П.
від відповідача - уповноважена особа Анісімов В.В.
Командитне товариство «Приватне підприємство "В.А.Т. Компанія "Дніпро" і компанія» (позивач) звернулося з позовом про стягнення з публічного акціонерного товариства "Енергопостачальна компанія "Херсонобленерго" (відповідач) 195977грн.06коп. збитків, посилаючись на те, що в результаті безпідставного використання відповідачем будівлі розподільчої підстанції «Робочий», яка належить позивачу на праві власності, в період з 01.06.2006року по 01.04.2013року позивачем не отримано доходи (упущена вигода), які б він міг отримати, передавши зазначену будівлю площею 100,75 кв.м. в оренду іншим особам, оскільки від укладення договору оренди відповідач ухилився.
Відповідач позовні вимоги не визнає, обгрунтовуючи свої заперечення тим, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження факту порушення господарського зобов'язання, наявність складових правопорушення, розмір понесених ним збитків, як упущеної вигоди, не підтверджено належними доказами.
Крім того, відповідач посилається на звернення позивача з позовом за межами строку позовної давності та просить застосувати позовну давність, посилаючись на відсутність підстав зупинення перебігу позовної давності.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані до справи докази, заслухавши представників сторін, суд
Матеріалами справи підтверджується, що командитне товариство "Приватне підприємство "В.А.Т. Компанія "Дніпро" і компанія" (позивач по справі) є власником нерухомого майна - будівлі розподільчої підстанції (РП) «Робочий», яка розташована за адресою м.Херсон, вул. Робоча №66.
Зазначене майно будівлі, власником якого є позивач, з червня 2006року без будь-яких правових підстав використовується відповідачем, який розташував в приміщенні електрообладнання та не виконав рішення господарського суду Херсонської області від 07.09.2012року по справі 5024/1151/2012, яким зобов'язано відповідача усунути перешкоди в користуванні позивачем майном будівлі та знеструмити будівлю РП «Робочий», демонтувати розміщений в ній силовий трансформатор ТМ-250-6, 3 трансформатори струму, 14 комірок типу КСО-272 та звільнити нежиле приміщення РП «Робочий» від демонтованого обладнання.
Позивач звертався до відповідача з пропозицією укласти договір оренди приміщення РП «Робоча» площею 100,75кв.м., однак відповідач відмовляється укласти зазначений договір.
Відповідно до ч.1 ст. 317, ч.1 ст. 319 ЦК України власник має право володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном на власний розсуд. Тобто розпорядження своїм майном власник здійснює за власною волею і не зобов'язаний на це отримувати дозвіл інших осіб.
Позивач посилається на те, що всупереч вимогам зазначеної норми а також ч. 1 ст. 320 ЦК України він, як власник, з вини відповідача був позбавлений права використовувати своє майно для здійснення господарської діяльності, не забороненій законом у зв'язку з чим не отримав доходи, які б він отримав від передачі будівлі в оренду третім особам в період з 01.06.2006року по 01.04.2013року, які б йому сплатили орендну плату за користування майном в сумі 195977грн.06коп.
Підставою позовних вимог позивач зазначає ст.ст. 20, 224, 225 ГК України, ст.ст. 11, 20, 22, 263, 509 ЦК України.
Відповідно до ст.224 ГК України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності.
Статтею 22 ЦК України встановлено загальну норму щодо захисту цивільних прав і інтересів по відшкодуванню збитків та майнової шкоди. Відповідно до зазначеної норми особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Також відповідно до приписів статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
За змістом вищезазначених норм юридичним фактом, з яким закон пов'язує виникнення даного зобов'язання, є факт заподіяння шкоди, як самостійної підстави виникнення цивільних прав і обов'язків, передбачених статтею 11 ЦК України.
Підставою для застосування як договірної, так і позадоговірної відповідальності є наявність складу правопорушення, який включає в себе протиправну поведінку (дії чи бездіяльності) особи; шкідливий результат такої поведінки (шкоду); причинний зв'язок між протиправною поведінкою і шкодою та вину особи, яка заподіяла шкоду.
Відсутність хоча б одного із вищеперелічених елементів, що утворюють склад господарського правопорушення, звільняє відповідача від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.
Відшкодування збитків - це міра відповідальності за порушення в сфері господарювання, тому її застосування можливе за наявності підстави відповідальності, передбаченої законом. Особа, яка вимагає відшкодування збитків, повинна довести факт порушення господарського зобов'язання контрагентом, наявність складових правопорушення, розмір понесених ним збитків, причинний зв'язок між правопорушенням і збитками.
Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак позивачем не доведено наявність складу правопорушення з боку відповідача та не обґрунтовано належними доказами розміру збитків у вигляді упущеної вигоди (неодержаних доходів).
Його посилання на те, що він міг би одержати доходи від передачі приміщення в оренду та надані до матеріалів справи проекти договорів оренди не є переконливими для суду, оскільки відповідно до ст. 795 ЦК України передання нежитлового приміщення в оренду, крім договору оренди, оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, а відповідно і орендну плату позивач міг отримувати з моменту підписання сторонами договору такого акту.
Однак в засіданні суду встановлено, що будівля, яку позивач міг передати в оренду, мало обтяження, оскільки в ній і на момент вирішення спору розміщено електрообладнання відповідача, яке знаходиться під напругою, тобто передати її в оренду іншим особам неможливо до моменту звільнення від майна відповідача.
Крім того, позивачем не обґрунтовано належними доказами і розрахунок суми упущеної вигоди, так як намір позивача щодо укладення договорів оренди не свідчить про їх фактичне укладення та узгодження істотних умов договору, в тому числі і розміру орендної плати, яка покладена позивачем в основу розрахунку. Надані до матеріалів справи копії договорів оренди не містять істотних умов договору, в тому числі: дати їх укладення, у зв'язку з чим неможливо визначити строк договору, розміру щомісячної орендної плати, вони не підписані керівниками сторін і не засвідчені печатками, майно фактично не передавалося в користування орендарів за актами приймання-передачі, як це передбачено законом та умовами договорів, тому ці договори є неукладеними, а відповідно і розмір упущеної вигоди не може обґрунтовуватися цими договорами.
Крім того, суд зазначає, що законодавством визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Позивач просить стягнути упущену вигоду за період з 01.06.2006року по 01.04.2013року. Про порушення свого права він довідався в липні 2006року, що підтверджується постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 28.01.2009року по справі 10/326-08 за позовом позивача до відповідача про вилучення майна будівлі РП «Робоча» (аркуш справи 22).
Таким чином, перебіг позовної давності почався з липня 2006року і позивач вправі був звернутися із даним позовом до суду до липня 2009року. Фактично позов надійшов до господарського суду 11.04.2013року. тобто з перебігом позовної давності.
Доводи позивача на зупинення перебігу позовної давності з посиланням на Закон України «Про заходи спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» судом відхиляються як безпідставні, оскільки відповідно до ч.2 ст.263 ЦК України перебіг позовної давності зупиняється у разі відстрочення виконання зобов'язання (мораторій) на підставах встановлених Законом, а відповідно до пункту 3.7 ст. 3 зазначеного Закону підлягають зупиненню виконавчі провадження та заходи примусового виконання рішень щодо підприємства із стягнення заборгованості яка виникла до 01.01.2012року, які підлягають виконанню в порядку встановленому Законом України «Про виконавче провадження», крім рішень про виплату заробітної плати, вихідної допомоги, інших виплат (компенсацій), що належать працівнику у зв'язку з трудовими відносинами, відшкодування матеріальної (майнової) шкоди завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, стягнення аліментів та рішень про стягнення заборгованості із сплати внесків до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, яка виникла до 01.01.2012року, заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до органів Пенсійного Фонду України.
Таким чином Законом України «Про заходи спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу», як і частинами 1, 3 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», не встановлювався мораторій виконання зобов'язання, а лише врегульовано питання зупинення виконавчих дій в ході виконавчого провадження, а тому підстави зупинення перебігу позовної давності в межах заявленого предмету спору відсутні.
Відповідно до ч. 4 статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Враховуючи зазначене, оскільки позивачем пропущено позовну давність для звернення до суду із даним позовом, а відповідач наполягає на застосуванні позовної давності, відповідно до ч.4 ст. 267 ЦК України сплив строку позовної давності також є підставою для відмови у позові.
Відповідно до ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Враховуючи вищезазначене, позовні вимоги в частині стягнення збитків в сумі 195977грн.06коп. задоволенню не підлягають.
Судові витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 44, 49 ГПК України відносяться на позивача.
В засіданні оголошувалася вступна та резолютивна частина рішення.
Керуючись ст. ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд
1. В задоволені позовних вимог про стягнення 195977грн. 06коп. з публічного акціонерного товариства "Енергопостачальна компанія "Херсонобленерго" м. Херсон на користь командитного товариства "Приватне підприємство "В.А.Т. Компанія "Дніпро" і компанія" м. Херсон відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 27.06.2013р.
Суддя З.І. Ємленінова