Справа № 161/1841/13- ц
Провадження № 2/161/1248/13
21 червня 2013 року м. Луцьк
Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:
головуючого судді Ковтуненка В.В.,
при секретарі Фірук І.В.,
з участю позивачів ОСОБА_1,
ОСОБА_2,
ОСОБА_3,
відповідача ОСОБА_4,
представників відповідача ОСОБА_5,
ОСОБА_6,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Луцьк цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_7, ОСОБА_4, редакції газети «ІНФОРМАЦІЯ_3» про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди,
ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_4, редакції газети «ІНФОРМАЦІЯ_3» про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди. В обґрунтування заявленого позову посилаються на те, що ІНФОРМАЦІЯ_5 в незалежній громадсько-політичній газеті «ІНФОРМАЦІЯ_3» НОМЕР_1, загальним тижневим тиражем понад 200 000 примірників, яка також поміщена у всесвітній мережі Інтернет на веб-сайті газети за електронною адресою: АДРЕСА_1, надруковано статтю журналіста відділу права і правоохоронних органів редакції ОСОБА_7 під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_1».
У даній публікації автор, посилаючись на слова адвоката приватної адвокатської компанії «ІНФОРМАЦІЯ_2» ОСОБА_4 зазначив: «Сподіваємось, що нове керівництво прокуратури області припинить прикривати злочини, скоєні працівниками УБОЗу ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_2 та іншими під час розслідування кримінальної справи стосовно нього та його підзахисних, а на лаві підсудних опиняться так звані «правоохоронці», які готові до скоєння службових злочинів заради кар'єри та показників у роботі, підробки документів, фізичного і психологічного тиску на свідків, не замислюючись, що внаслідок їхніх неправомірних дій страждають люди».
Зазначене прямо посягає на їхню честь та гідність, а також ділову репутацію працівників міліції, оскільки абсолютно не відповідає дійсності та є брехнею.
Дійсно, в період 2008-2010 років вони входили до складу слідчо-оперативної групи по розслідуванню кримінальної справи відносно ОСОБА_8, порушеної слідчим управлінням УМВС України у Волинській області за ознаками злочинів, передбачених ч. 2 ст. 307, ч. 3 ст. 307, ч. 2 ст. 146, ч. 2 ст. 28 ст. 386 КК України про збут психотропних речовин, незаконне позбавлення волі та викрадення людини, перешкоджання з'явленню свідка до суду, примушування свідка до давання завідомо неправдивих показань.
Під час досудового слідства з даною справою в одне провадження була об'єднана кримінальна справа, порушена прокуратурою Волинської області відносно матері підозрюваного - ОСОБА_9 за ознаками злочинів, передбачених ч. 2 ст. 146, ч. 2 ст. 28 ст. 386, ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 383 КК України про незаконне позбавлення волі та викрадення людини,
перешкоджання з'явленню свідка до суду, примушування свідка до давання завідомо неправдивих показань та про завідомо неправдиве повідомлення суду, поєднане з обвинуваченням особи у вчиненні тяжких і особливо тяжких злочинів та захисника ОСОБА_8 - адвоката приватної адвокатської компанії «ІНФОРМАЦІЯ_2» ОСОБА_4 за ознаками злочинів, передбачених ч. 2 ст. 28 ст. 386, ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 383 КК України про незаконне позбавлення волі та викрадення людини, перешкоджання з'явленню свідка до суду, примушування його до давання завідомо неправдивих показань та про завідомо неправдиве повідомлення суду, поєднане з обвинуваченням особи у вчиненні тяжких і особливо тяжких злочинів. Провадження досудового розслідування у об'єднаній справі було доручене їм.
Вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04 листопада 2011 року ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованих їм злочинів виправдано.
Факт проведення досудового слідства у кримінальній справі відносно ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_4 не означає, як стверджується у даній статті, нібито вчинення ними службових злочинів, підробки документів, фізичного і психологічного тиску на свідків. Кримінальні справи відносно них не порушувалися та судами обвинувальні вироки не постановлялися. Інформація про нібито вчинення ними злочинів заради кар'єри та показників у роботі наведена лише з метою принизити їх, як працівників міліції, перед законослухняними громадянами.
У кожного з них є батьки похилого віку, дружини, які працюють, малолітні і неповнолітні діти. Після виходу статті у багатотиражній газеті (загальний тижневий тираж понад 200 000 примірників), вони змушені були заспокоювати своїх близьких з приводу того, що ніяких злочинів не вчиняли, а поширена інформація у статті є неправдивою. Крім цього, змушені давати пояснення з цього ж приводу своїм керівникам та колегам на роботі.
Водночас до них постійно звертаються знайомі та інші громадяни, які запитують, про мотиви вчинених ними «злочинів» про які зазначено в газеті «ІНФОРМАЦІЯ_3» НОМЕР_1 від ІНФОРМАЦІЯ_5. В результаті значного суспільного резонансу викликаного статтею ОСОБА_7 погіршились їхні стосунки з колегами по роботі, знайомими та сусідами, яким вони змушені пояснювати, що ні в чому не винні.
Крім цього, на їхню думку, вказаною інформацією, було завдано значної шкоди їхньому авторитету як слідчих так і авторитету працівників правоохоронних органів України в цілому.
Вказані обставини в сукупності призвели до значного, різкого погіршення стану їнього здоров'я. Вони змушені були звертатись за кваліфікованою медичною допомогою та тривалий час перебували на стаціонарному лікуванні.
Отже, з вини журналіста ОСОБА_7, адвоката ОСОБА_4 та редакції газети «ІНФОРМАЦІЯ_3» було розповсюджено завідомо неправдиву інформацію у якій міститься фактичне твердження про скоєння ними під час розслідування вище зазначеної кримінальної справи особливо тяжких службових злочинів. В результаті цього порушено їхні особисті немайнові права, заплямовано честь та гідність, а також ділову репутацію працівників міліції. Таким чином, зазначеними навмисними діями відповідачів їм заподіяно моральну шкоду, яку вони оцінюють на загальну суму 100000 грн. Просять суд визнати, що надрукована в незалежній громадсько-політичній газеті «ІНФОРМАЦІЯ_3» НОМЕР_1 від ІНФОРМАЦІЯ_5 інформація про скоєння позивачами, як працівниками міліції України, службових злочинів, підробки документів, фізичного і психологічного тиску на свідків в ході розслідування кримінальної справи відносно ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_4, є неправдивою. В разі задоволення позову зобов'язати редакцію незалежної громадсько-політичної газети «ІНФОРМАЦІЯ_3», за власний рахунок, протягом тижня після набрання чинності рішенням суду надрукувати це рішення на тому самому місці, де була надрукована зазначена інформація і тим же самим розміром шрифту. Солідарно стягнути з ОСОБА_7, ОСОБА_4 та редакції незалежної громадсько-політичної газети «ІНФОРМАЦІЯ_3» на користь кожного із позивачів по 33 333,33 грн. заподіяної моральної шкоди, а всього на загальну суму 100000 грн. Стягнути з відповідачів на користь позивачів сплату судового збору за подання даного позову.
В судовому засіданні позивачі, кожен окремо, підтримали заявлений ними позов з підстав викладених в позовній заяві. Просили позов задовольнити.
Відповідач ОСОБА_7 в судове засідання не з'явився, про дату час і місце судового розгляду справи повідомлявся належним чином (а.с. 43, 49). Про причини своєї неявки до суду не повідомляв. Подав до суду заяву (а.с. 54), у своїй заяві просить провести розгляд справи без його участі. Проти позову до нього заперечує з підстав викладених в письмових запереченнях (а.с. 55, 56).
Відповідач ОСОБА_4 та його представники ОСОБА_5 і ОСОБА_6 в судовому засіданні, кожен окремо, не визнали заявлений позов до ОСОБА_10 з підстав викладених в письмових поясненнях (а.с. 126 - 131). Просили відмовити в задоволенні позову.
Представник відповідача редакції газети «ІНФОРМАЦІЯ_3» - ОСОБА_11 в судовому засіданні заявлений позов до редакції газети «ІНФОРМАЦІЯ_3» не визнав з підстав викладених в письмових запереченнях (а.с. 100 - 105). Просив відмовити в задоволенні позову.
Заслухавши пояснення осіб, які брали участь у судовому розгляді справи, дослідивши письмові матеріали справи, суд приходить до висновку, що заявлений позов не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Щодо позовної вимоги позивачів визнати, що надрукована в незалежній громадсько-політичній газеті «ІНФОРМАЦІЯ_3» НОМЕР_1 від ІНФОРМАЦІЯ_5 інформація про скоєння позивачами, як працівниками міліції України, службових злочинів, підробки документів, фізичного і психологічного тиску на свідків в ході розслідування кримінальної справи відносно ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_4 є неправдивою, то вона не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ст. 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Відповідно до ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Конвенцію ратифіковано Законом України N 475/97-ВР від 17.07.1997 року) кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.
Судом при розгляді справи встановлено і цього не заперечувалось сторонами, що в незалежній громадсько-політичній газеті «ІНФОРМАЦІЯ_3» НОМЕР_1 від ІНФОРМАЦІЯ_5, загальний тижневий тираж - понад 200 000 примірників, на четвертій сторінці в рубриці «ІНФОРМАЦІЯ_4» ОСОБА_7 виклав статтю під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_1» (а.с. 8).
Також судом встановлено і це вбачається із змісту самої статті, що в ній зроблено акцент на те, що ОСОБА_7 поспілкувався з адвокатом приватної компанії «ІНФОРМАЦІЯ_2» ОСОБА_4 і публікує роз'яснення ОСОБА_4.
При цьому відповідачем ОСОБА_4 та його представниками на засадах змагальності сторін, суду надано копії окремої постанови Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04 листопада 2011 року (а.с. 98-99) та окремої ухвали колегії суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Волинської області від 16 липня 2010 року (а.с. 68-69). В яких вказано на грубе порушення органами досудового слідства норм КПК України при проведенні досудового слідства у кримінальній справі по обвинуваченню ОСОБА_8 у скоєнні злочинів передбачених ч. 2 ст. 307, ч. 3 ст. 307, ч. 2 ст. 146, ч. 2 ст. 28 ст. 386 КК України, ОСОБА_9 у скоєнні злочинів передбачених ч. 2 ст. 146, ч. 2 ст. 28 ст. 386, ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 383 КК України, ОСОБА_4 у скоєнні злочинів передбачених ч. 2 ст. 28, ст. 386, ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 383 КК України.
Також судом встановлено і це підтверджено самими позивачами, що досудове слідство у вищезазначеній кримінальній справі проводилося ними, а не іншими особами.
Відповідно до ст. 47-1 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.
Оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема вживання гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Особа звільняється від відповідальності за розголошення інформації з обмеженим доступом, якщо суд встановить, що ця інформація є суспільно значимою.
Додаткові підстави звільнення від відповідальності засобів масової інформації та журналістів визначаються законами "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні", "Про телебачення і радіомовлення", "Про інформаційні агентства" та "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів".
Також судом встановлено, що відповідач ОСОБА_4 даючи роз'яснення ОСОБА_7 щодо можливого звернення з позовом про відшкодування шкоди повідомив, що беручи до уваги наявні рішення судів всіх інстанцій, в яких вказувалось про порушення законодавства. Будучи людиною юридично освідченою, він звернувся до Управління СБУ у Волинській області із заявою про вчинення кримінального правопорушення працівниками УБОЗу, які є позивачами по справі. Крім того ОСОБА_4 висловив свою суб'єктивну думку, яка ґрунтувалась на критичній оцінці діяльності позивачів по справі при проведенні ними досудового слідства по вищевказаній кримінальній справі.
Також встановлено, що представник редакції газети «ІНФОРМАЦІЯ_3» ОСОБА_11 звернувся із зверненням до ректора Волинського національного університету імені Лесі Українки ОСОБА_13 (а.с. 120-121). У своєму зверненні просив надати консультативний висновок спеціаліста. На вказане звернення представника редакції газети «ІНФОРМАЦІЯ_3» ОСОБА_11, ректором Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки ОСОБА_13 було надано відповідь (а.с. 119, 140).
Як вбачається із змісту відповіді (а.с. 119) «У статті під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_1» висловлено лишень припущення («Сподіваємося, що...»), а не ствердження про дії осіб ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, що мали місце під час розслідування кримінальної справи. Очевидно, такі висловлювання («на лаві підсудних опиняться так звані "правоохоронці", які готові на скоєння службових злочинів заради кар'єри та показників у роботі...») можна витлумачити як оцінні, суб'єктивні, але вони не містять образливих, брутальних, непристойних за формою слів, які би принижували гідність, честь чи ділову репутацію особи».
Як вбачається із змісту відповіді (а.с. 140) Сегмент "...а на лаві підсудних опиняться так звані «правоохоронці», які готові на скоєння службових злочинів заради кар'єри та показників у роботі, підробку документів, фізичних і психологічний тиск на свідків, не задумуючись, що внаслідок їхніх неправомірних дій страждають люди", який логічно і граматично залежить від головного речення Сподіваємося, виражає узагальнене припущення (сподівання) і не містить указівки на конкретних осіб.
Відповідно до ст. 42 За кону України «Про друковані засо би масової інформації (пре су) в Україні» та ст. 471 Закону України «Про інформацію» редакція, журналіст не не суть відповідальності за публікацію відомостей, які не відповідають дійсності, принижують честь і гідність громадян і організацій, якщо вони є дослівним відтворенням офіційних ви ступів посадових осіб дер жавних органів, організа цій і об'єднань громадян. Ніхто не може бути при тягнутий до відповідаль ності за висловлювання оц іночних суджень. Оціноч ними судженнями, за ви нятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлюван ня, що не можуть бути ви тлумачені як такі, що містять фактичні дані. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правиль ності.
Приймаючи до уваги викладене та враховуючи, що висловлювання ОСОБА_4, які були викладені ОСОБА_7 на четвертій сторінці в рубриці «ІНФОРМАЦІЯ_4» незалежної громадсько-політичної газети «ІНФОРМАЦІЯ_3» НОМЕР_1 від ІНФОРМАЦІЯ_5 в статті під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_1», про вчинення позивачами порушення законодавства не можна вважати неправдивою інформацією. Оскільки вона є підсумковою критикою ОСОБА_4 і оцінкою діяльності позивачів як працівників правоохоронних органів при проведенні досудового слідства у кримінальній справі по обвинуваченню ОСОБА_8 у скоєнні злочинів передбачених ч. 2 ст. 307, ч. 3 ст. 307, ч. 2 ст. 146, ч. 2 ст. 28 ст. 386 КК України, ОСОБА_9 у скоєнні злочинів передбачених ч. 2 ст. 146, ч. 2 ст. 28 ст. 386, ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 383 КК України, ОСОБА_4 у скоєнні злочинів передбачених ч. 2 ст. 28, ст. 386, ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 383 КК України. А тому за таких обставин, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні даної позовної вимоги.
Щодо позовної вимоги разі задоволення позову зобов'язати редакцію незалежної громадсько-політичної газети «ІНФОРМАЦІЯ_3», за власний рахунок, протягом тижня після набрання чинності рішенням суду надрукувати це рішення на тому самому місці, де була надрукована зазначена інформація і тим же самим розміром шрифту то вона не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Статтею 2 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» передбачено, що свобода слова і вільне вираження у друкованій формі своїх поглядів і переконань гарантуються Конституцією України і відповідно4до цього Закону означають право кожного громадянина вільно і незалежно шукати, одержувати, фіксувати, зберігати, використовувати та поширювати будь-яку відкриту за режимом доступу інформацію за допомогою друкованих засобів масової інформації.
При розгляді справи встановлено, що ОСОБА_7 у своїй статті вказав, що роз'яснення, які надані ОСОБА_4 були дослівно викладені та опубліковані у статті «ІНФОРМАЦІЯ_1». Після ознайомлення ОСОБА_4 із змістом підготовленої статті, ним була надана згода на її публікацію.
Опублікування редакцією статті «ІНФОРМАЦІЯ_1» у незалежній громадсько-політичній газеті «ІНФОРМАЦІЯ_3», було висвітлено погляд потерпілої особи від протиправних дій позивачів. Також відповідачем ОСОБА_4 було надано власну оцінку діяльності позивачів як працівників правоохоронних органів, які мають велике суспільне значення, так як стосуються не тільки діяльності правоохоронних органів при проведенні досудового слідства а і розслідування вчинених злочинів. А також судів, які здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечують кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:
1) визнання права;
2) визнання правочину недійсним;
3) припинення дії, яка порушує право;
4) відновлення становища, яке існувало до порушення;
5) примусове виконання обов'язку в натурі;
6) зміна правовідношення;
7) припинення правовідношення;
8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;
9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;
10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Судом встановлено і це вбачається із змісту резолютивної частини позовної заяви позивачів а також не заперечується самими позивачами, що позивачі обрали такий спосіб захисту своїх прав, на їх думку порушених їх прав, зобов'язати редакцію незалежної громадсько-політичної газети «ІНФОРМАЦІЯ_3», за власний рахунок, протягом тижня після
набрання чинності рішенням суду надрукувати це рішення на тому самому місці, де була надрукована зазначена інформація і тим же самим розміром шрифту.
Однак ст. 16 ЦК України не передбаченого такого способу захисту, який обрали позивачі. Окрім того судом позивачам відмовлено в задоволенні їхньої позовної вимоги, що надрукована в незалежній громадсько-політичній газеті «ІНФОРМАЦІЯ_3» НОМЕР_1 від ІНФОРМАЦІЯ_5 інформація про скоєння позивачами, як працівниками міліції України, службових злочинів, підробки документів, фізичного і психологічного тиску на свідків в ході розслідування кримінальної справи відносно ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_4 є неправдивою.
Також є не зрозумілим, яким чином можна зобов'язати редакцію незалежної громадсько-політичної газети «ІНФОРМАЦІЯ_3», надрукувати рішення суду на тому ж самому місці, де була надрукована інформація, яка на їх думку є неправдивою, в статті «ІНФОРМАЦІЯ_1». Оскільки газета вийшла ІНФОРМАЦІЯ_5 та вже розповсюджена, і повернути назад дату ІНФОРМАЦІЯ_5 є неможливим. А тому за таких обставин, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні даної позовної вимоги за безпідставністю.
Щодо позовної вимоги солідарно стягнути з ОСОБА_7, ОСОБА_4 та редакції незалежної громадсько-політичної газети «ІНФОРМАЦІЯ_3» на користь кожного із позивачів по 33 333,33 грн. заподіяної моральної шкоди, а всього на загальну суму 100000 грн., то вона не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Відповідно до ч. 2 ст. 31 Закону України «Про інформацію» суб'єкти владних повноважень як позивачі у справах про захист честі, гідності та ділової репутації вправі вимагати в судовому порядку лише спростування недостовірної інформації про себе і не мають права вимагати відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року № 1 « Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» при розгляді справ про захист гідності, честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи суди повинні точно і неухильно застосувати положення Конституції України, Цивільного кодексу України (далі - ЦК), законів України від 16 листопада 1992 року N 2782-XII "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" (далі - Закон про пресу), від 2 жовтня 1992 року N 2657-XII "Про інформацію", від 21 грудня 1993 року N 3759-XII "Про телебачення і радіомовлення" (у редакції Закону від 12 січня 2006 року N 3317-IV), від 23 вересня 1997 року N 540/97-ВР "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів" та інших нормативно-правових актів, що регулюють вказані суспільні відносини.
Крім того, враховуючи положення статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23 лютого 2006 року N 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року; далі - Конвенція) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права, а також враховувати роз'яснення постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року N 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя".
Відповідно до п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року № 1 « Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» суди повинні враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації (далі - Декларація), схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість приватного життя.
Зокрема, у названій Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).
У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися "виставити" себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.
У зв'язку з цим, межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.
Судом при розгляді справи встановлено, що позивачі звернулися до суду як працівники міліції (а.с. 9-11). Також у своїй позовній заяві вказують на те, що було завдано значної шкоди їхньому авторитету як слідчих так і авторитету працівників правоохоронних органів України в цілому. Порушено особисті немайнові права, заплямовано честь та гідність, а також ділову репутацію працівників міліції.
Приймаючи до уваги, що позивачі є працівниками правоохоронних органів та суб'єктами владних повноважень і не мають права вимагати відшкодування моральної (немайнової) шкоди. А тому за таких обставин, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні даної позовної вимоги.
При цьому судом взагалі не приймаються до уваги доводи позивачів щодо заподіяння їм моральної шкоди та її розмір. Так як ними на засадах змагальності сторін суду не доведено та не надано належних, достатніх, достовірних, допустимих доказів на підтвердження заподіяної їм моральної шкоди та її розміру. Оскільки всі їх твердження є особистим тлумачення, яке суперечить положенням ч. 2 ст. 31 Закону України «Про інформацію».
Також судом не приймаються до уваги листки непрацездатності (а.с. 25, 26), які додані позивачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до позовної заяви і на які вони посилались при розгляді справи по суті. Оскільки в даних листках непрацездатності взагалі не вказано первинний діагноз, з яким позивачі поступили до медичного закладу на стаціонарне лікування. Також не вказано заключний діагноз, з яким позивачі були виписані з медичного закладу після проведеного стаціонарного лікування.
Не заслуговує на увагу суду посилання позивачів на те, що у кожного з них є батьки похилого віку, дружини, діти. Після виходу статті змушені були заспокоювати своїх близьких, давати пояснення з цього ж приводу своїм керівникам та колегам на роботі. В результаті значного суспільного резонансу викликаного статтею погіршились їхні стосунки з колегами по роботі, знайомими та сусідами, яким змушені пояснювати, що ні в чому не винні. Вказані обставини в сукупності призвели до значного, різкого погіршення стану здоров'я, тривалий час перебували на стаціонарному лікуванні. Оскільки у відповідності до вимог ч. 3 ст. 10 та ч. 1 ст. 60 ЦПК України позивачами не доведено вказаних фактів.
Також не заслуговує на увагу суду і позиція позивачів щодо солідарного стягнення моральної шкоди. Оскільки позивачами на засадах змагальності сторін та в порушення вимог ч. 3 ст. 10 та ч. 1 ст. 60 ЦПК України взагалі не мотивовано та необґрунтовано, яким чином повинно бути солідарним стягнення моральної шкоди відповідачів. Так як за правилами ст. 1190 ЦК України передбачено солідарну відповідальність за спільні дії, якими було заподіяно шкоду. Для того щоб дії із заподіяння шкоди вважалися спільними, потрібна єдність дій всіх відповідачів в цілому. Яка є настільки цілісною, що виключення хоча б одного з учасників заподіяння шкоди виключає настання шкідливого наслідку. Оскільки обов'язковою ознакою для відшкодування шкоди в солідарному порядку потрібна наявність спільних дій для
заподіяння шкоди, а також дій з єдністю наміру заподіяння шкоди солідарно, оскільки лише в такому разі настає солідарна відповідальність.
Відповідно до ст. 215 ЦПК України рішення суду складається з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат.
Судом при розгляді справи встановлено, що ОСОБА_2, при зверненні позивачів до суду з вказаним позовом, було сплачено судовий збір в сумі 1230 гривень (а.с. 1). Ухвалою суду від 05 лютого 2013 року позовну заяву ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_7, ОСОБА_4, редакції газети «ІНФОРМАЦІЯ_3» про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди - залишено без руху. Надано ОСОБА_1 та ОСОБА_3 строк для сплати судового збору в сумі по 114,70 гривень за кожну позовну вимогу немайнового характеру та по 333,33 гривень за позовну вимогу майнового характеру, який не може перевищувати п'яти днів з дня отримання ухвали.
Судом при розгляді справи встановлено, що позивачами при зверненні до суду з вказаним позовом у позовній заяві заявлено дві позовні вимоги немайнового характеру та одну позовну вимогу майнового характеру. Таким чином позивачам при зверненні до суду з вказаним позовом необхідно було сплатити судовий збір в сумі по 652,73 гривень кожним окремо. Однак позивачами ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на виконання вимог ухали суду від 05 лютого 2013 року було частково сплачено судовий збір, так кожним з них було сплачено судовий збір за одну позовну вимогу немайнового характеру та за одну позовну вимогу майнового характеру, що становить 450 гривень (а.с. 30, 36). При цьому ними не сплачено судовий збір за одну позовну вимогу немайнового характеру, що становить 112,73 гривень.
Приймаючи до уваги викладене та враховуючи, що позивачем ОСОБА_2 при зверненні до суду було зайво сплачено судовий збір в сумі 667,27 гривень. А тому за таких обставин, суд приходить до висновку зобов'язати фінансовий орган Головне управління Державного казначейства України у Волинській області повернути ОСОБА_2 зайво сплачений за квитанцією № 9 від 31.01.2013 року судовий збір в сумі - 667,27 гривень. Оскільки позивачами ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не сплачено судовий збір за одну позовну вимогу немайнового характеру в сумі - 112,73 гривень. А тому за таких обставин, суд приходить до висновку про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави судового збору в сумі 112,73 гривень та стягнення з ОСОБА_3 на користь держави судового збору в сумі 112,73 гривень.
Керуючись ст. 34 Конституції України, ст. 10 Конвенції про захист прав і основоположних сво бод, ст. ст. 2, 42 За кону України «Про друковані засо би масової інформації (пре су) в Україні», ст. ст. 31, 47-1 Зако ну України «Про інформацію», ст. 1167 ЦК України, ст.ст. 10, 57, 60, 212 - 215 ЦПК України, суд,-
Відмовити ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 в задоволенні позову до ОСОБА_7, ОСОБА_4, редакції газети «ІНФОРМАЦІЯ_3» про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди.
Зобов'язати фінансовий орган - Головне управління Державного казначейства України у Волинській області повернути ОСОБА_2 зайво сплачений за квитанцією № 9 від 31.01.2013 року судовий збір в сумі - 667,27 гривень.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в сумі 112,73 гривень.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір в сумі 112,73 гривень.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Волинської області через Луцький міськрайонний суд Волинської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя В.В. Ковтуненко
Рішення в повному об'ємі складено
25 червня 2013 року