20 червня 2013 року Справа № 6322/13
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Яворського І.О.,
суддів: Сапіги В.П., Хобор Р.Б.,
з участю секретаря судового засідання Сідельник Г.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 27 березня 2013 року про залишення позовної заяви без розгляду в справі за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до Публічного акціонерного товариства «Західінкомбанк» про стягнення пені за несвоєчасну сплату регулярного збору,-
Позивач, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб звернувся з позовом в суд до Публічного акціонерного товариства «Західінкомбанк» про стягнення пені за несвоєчасну сплату регулярного збору.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 27 березня 2013 року в справі №803/472/13а позовну заяву було залишено без розгляду з мотивів пропуску строку звернення до суду.
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням Фондом гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 27 березня 2013 року в справі №803/472/13а.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що Фонд не є суб'єктом організаційно-господарських повноважень по відношенню до відповідача, оскільки не уповноважений управляти господарською діяльністю відповідача. Правовий статус та функції Фонду визначені статтями 3 та 4 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб і цим Законом не передбачено повноважень щодо управління Фондом господарською діяльністю банків, включаючи відповідача. Таким чином позивач вважає, що оскільки на відносини між Фондом та відповідачем не поширюються норми ГКУ, то і відповідно відсутні обмеження щодо строків нарахування пені відповідачу, встановлені статтею 250 ГКУ. Апелянт також зазначає, що судом було порушено норми статті 17 КАС України, якими передбачено право суб'єкта владних повноважень звернутися до суду у випадках, встановлених Конституцією України та законами України. Суд не погодився з висновком Фонду про виникнення у нього права на звернення до суду лише з 22.09.2012 року - дня набрання чинності Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», і невірно зазначив, що Фонд до даної дати міг звертатися до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості по регулярному збору та пені. Судом було порушено норми статті 99 КАС України, яким встановлено строк звернення до суду та додає, що Фонд отримав право звернутися до адміністративного суду про стягнення з відповідача пені з 22.09.2012 року - дня набуття чинності Закону, і тому саме з даної дати повинен розпочинатися перебіг шестимісячного строку для звернення до адміністративного суду.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб слід залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін. При цьому колегія суддів виходить з наступних міркувань.
Суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі зазначив, що на відносини між Фондом та відповідачем щодо сплати регулярного збору та пені поширюються норми Господарського кодексу України, оскільки дані відносини є організаційно-господарськими в розумінні Господарського кодексу України і відповідно на відносини щодо нарахування та сплати пені розповсюджуються норми статті 238 та 250 Господарського кодексу України (далі - ГКУ) з приводу строку, протягом якого може бути нарахована пеня.
Дана позиція суду є невірною, оскільки відповідно до частини першої статті 4 ГКУ не є предметом регулювання ГКУ адміністративні та інші відносини управління за участі суб'єктів господарювання, в яких орган державної влади або місцевого самоврядування не є суб'єктом, наділеним господарською компетенцією, і безпосередньо не здійснює організаційно-господарських повноважень щодо суб'єкта господарювання.
Відповідно до частини шостої статті 3 ГКУ під організаційно - господарськими відносинами у цьому Кодексі розуміються відносини, що складаються між суб'єктом господарювання та суб'єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю.
Господарськими відносинами є суспільні відносини, що складаються навколо господарської діяльності. Іншими словами, господарські відносини виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.
Господарські відносини в основному, зокрема, утворюються між суб'єктами господарювання й органами державної влади і місцевого самоврядування, що наділені господарською компетенцією.
Господарська компетенція - сукупність господарських прав та обов'язків, встановлених чинним законодавством для певного виду господарських організацій. Господарська компетенція виникає у господарській організації з моменту її офіційного створення і є видовою, тобто аналогічною для господарських організацій певного виду.
З наведеного вище слід зробити висновок, що Фонд не є суб'єктом організаційно - господарських повноважень по відношенню до відповідача, оскільки не уповноважений управляти господарською діяльністю відповідача.
Правовий статус та функції Фонду визначені статтями 3 та 4 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», яким не передбачено повноважень щодо управління господарською діяльністю банків, зокрема, відповідача.
Таким чином застосування до відносин, які склалися між Фондом та відповідачем з приводу сплати пені за несплату регулярного збору статті 250 ГКУ є неправильним.
Оцінюючи доводи апелянта з приводу права звернення до суду з даним позовом, то слід зазначити, що відповідно до п. 5 ч.2 статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України.
Аналізуючи раніше діючий Закон України «Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб», який втратив чинність 21.09.2012 року та чинний на сьогоднішній день Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який набрав чинності 22.09.2012 року то можна зробити висновок, що право звернення до суду з адміністративним позовом про стягнення несплаченого, несвоєчасно та не в повному обсязі сплаченого регулярного збору та пені надано лише згідно Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Проте оцінюючи твердження апелянта з приводу того, що строк звернення до суду повинен відраховуватися саме від 23.02.2012 року - дати набрання чинності Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», то слід сказати, що таке твердження є помилковим з огляду на таке.
Відповідно до ч. 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім
випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
У загальному вигляді право на захист можна визначити як надану уповноваженій особі можливість застосування заходів правоохоронного характеру для відновлення її порушеного права або права, що оскаржується. Відповідно до традиційної концепції, право на захист є складовою частиною самого суб'єктивного права поряд із правом на власні дії, а також правом вимагати певної поведінки від зобов'язаних осіб. Такому розумінню права на захист протистоїть думка, відповідно до якої право на захист являє собою самостійне суб'єктивне право. Право на захист у регулятивному правовідношенні не існує, воно виникає в момент порушення регулятивного суб'єктивного права і є елементом змісту нових - охоронних правовідносин. Таким чином норма, яка встановлює право на звернення до суду не є регуляторною і не поширює свою дію на правовідносини, які виникли раніше, а є наданою правовою можливістю звернення до суду та реалізовується фактом її використання і обмежується строками визначеними процесуальними законами.
Як зазначив Конституційний Суд України, строки звернення до суду як складова механізму реалізації права на судовий захист є однією з гарантій забезпечення прав і свобод учасників правовідносин (абзац п'ятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012).
Таким чином необґрунтованим є посилання позивача на відлік строку звернення до суду з 22.09.2012 року - дня набрання чинності Законом, який встановлює право, оскільки адміністративний позов подано до суду 19.02.2013 року та зареєстрований останнім 04 березня 2013 року, а відповідно до абз.2 ч. 2 статті 99 КАС України для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб'єкту владних повноважень право на пред'явлення передбачених законом вимог. Право на звернення до суду не пов'язане з часом надання такого прав, а з моментом виникнення підстав, що дають право на пред'явлення передбачених законом вимог.
При цьому колегія суддів зазначає, що з метою чіткого визначення періодів позовних вимог строк звернення по яких минув, такий строк слід відліковувати від дати подання позову у зворотньому порядку.
Крім того згідно постанови колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України від 10 липня 2012 року, така вирішуючи питання про усунення неоднакового застосування статті 250 ГК і статті 99 КАС зазначила, що відповідно до частини першої статті 250 ГК адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.
Статтею 99 КАС визначено строки звернення до адміністративного суду.
Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що встановлені статтею 250 ГК строки поширюються лише на застосування контролюючим органом адміністративно-господарських санкцій, а не на їх стягнення в судовому порядку, що здійснюється в межах строків звернення, встановлених статтею 99 КАС.
Колегія суддів визначивши помилковість застосування судом першої інстанції статті 250 ГКУ при цьому дійшла правильного висновку з урахуванням дати звернення до суду з адміністративним позовом про застосування строку встановленого статтею 99 КАС України та залишила адміністративний позов в частині позовних вимог за період з ІІ кварталу 2009 року по 31.08.2012 року без розгляду.
Керуючись ч. 3 ст.160, ст.195, ст.196, п.1 ч.1 ст.199, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.206, ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб залишити без задоволення, а ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 27 березня 2013 року про залишення позовної заяви без розгляду справі №803/472/13а - без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили, а у разі складення ухвали в повному обсязі, відповідно до ч.3 ст. 160 КАС України - з дня складення ухвали в повному обсязі.
Головуючий І.О. Яворський
Судді В.П. Сапіга
Р.Б. Хобор
Повний текст
виготовлено та підписано 25.06.2013 року