Справа № 761/1058/13- ц
Провадження №2/761/2884/2013
20 травня 2013 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:
головуючого - судді: Волошина В.О.
при секретарі: Бойчук В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Шевченківського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Ятесс»; Товариства з обмеженою відповідальністю «Ятесс» про визнання недійсним договору; зобов'язання вчинити дії, -
В грудні 2012р. позивач ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом (а.с. 1-4) до відповідачів: ПП «Ятесс» (далі по тексту - відповідач 1); ТОВ «Ятесс» (далі по тексту - відповідач 2), в якому просив суд, з урахуванням поданої заяви про зміну предмету позову (а.с. 26-29): визнати недійсним договір про надання безвідсоткової позики на суму 60000,0 грн. № 011090 від 05 вересня 2012р., який було укладено між позивачем та відповідачем 2 про надання безвідсоткової позики на умовах діяльності Програми «Ренесанс» (далі по тексту - договір позики); зобов'язати відповідача 2 повернути позивачу сплачені 2100,0 грн. за вступ до програми.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що 05 вересня 2012р. між ним та відповідачем 2, було укладено договір позики. Того ж дня, між позивачем та відповідачем 2 було укладено договір № 011090 щодо надання інформаційних, консультаційних та роз'яснювальних послуг з питань діяльності та подальшої участі у Програмі діяльності «Ренесанс» (далі по тексту - договір послуг).
Позивач зазначає, що діяльність відповідача 2 вводить позивача в оману, оскільки програма «Ренессанс» формується виключно на коштах учасників, без залучення коштів відповідачів 1, 2. Позивач здійснював проплати не за отримання позики, а за можливість одержання права на отримання позики, яка надавалась не за рахунок відповідача 2, а за рахунок залучення інших споживачів і їх коштів до такої ж схеми, а тому позивач вважає, що діяльність відповідача 2 є пірамідальною схемою та нечесною підприємницькою практикою та такий договір повинен бути визнаний судом недійсним на підставі ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів». До того ж, на думку позивача вказаний договір позики повинен бути визнаний недійсним на підставі положень ст. ст. 203, 229, 230 ЦК України, оскільки співробітники відповідачів 1, 2 ввели його в оману, щодо істотних умов договору позики, а також він помилявся, щодо природи укладеного правочину (договору позики), оспорюваний правочин не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Крім того, позивач зазначає, що у відповідності до умов договору, рішення про надання позики позивачу залежить лише від волі відповідача 2, який сам, на власний розсуд приймає таке рішення. Для відповідача 2 не існує будь-яких негативних наслідків невиконання позивачем обов'язку по договору, тобто існує істотний дисбаланс договірних прав сторін.
До судового засідання позивач подав на адресу суду заяву, в якій просив суд здійснювати розгляд справи у його відсутність, заявлені позовні вимоги підтримує в повному обсязі, не заперечує проти заочного розгляду справи.
Відповідачі, 1, 2 про час та місце розгляду оповіщалися у встановленому законом порядку, у судові засідання своїх представників не направили, поважності причин неявки суду не повідомили.
Оскільки сторона позивача не заперечувала проти проведення заочного розгляду справи і відповідно до ч. 4 ст. 169, ст. 224 ЦПК України суд постановив ухвалу про заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.
Суд, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
В судовому засіданні встановлено, що 05 вересня 2012р. між позивачем та відповідачем 2 було укладено договір позики, за яким відповідач 2, відповідно до п. 1.1. якого, за згодою позивача зобов'язується вчинити від імені та за рахунок позивача певні дії, спрямовані на надання безвідсоткової позики, зазначеної у додатку № 1 до даного договору, на умовах діяльності програми «Ренессанс», що міститься у додатку № 2 до даного договору, і які є невід'ємними частинами цього договору, у тому числі: забезпечити обслуговування позивача за умовами договору; повідомити позивачу програму про реєстрацію договору; організовувати та проводити розподіл Фонду Учасників, здійснити надання безвідсоткової позики на користь позивача за рахунок Фонду учасників; надавати інші послуги і здійснювати інші правочини, погоджені сторонами у порядку та в строки, передбачені цим договором та додатками до нього.
З наведеного слід зробити висновок, що між сторонами укладено правочин, предметом якого є надання послуг.
Відповідно до термінів, викладених в додатку № 2 до договору позики, програма «Ренессанс» базується на створенні груп Учасників, метою яких є отримання безвідсоткової позики на термін у порядку та на умовах , передбачених договором та додатками до нього.
Додатком № 1 до договору позики передбачені обов'язки учасника, а саме: сплатити вступний платіж; платіж до Фонду Учасників; платіж за юридичний супровід; загальний платіж; щомісячно сплачувати загальний платіж. Підписавши договір, позивач подав заяву про те, що йому умови договору зрозумілі (ст. 4 договору позики).
Крім того, 05 вересня 2012р. між позивачем та відповідачем 1 було укладено договір послуг, відповідно до п. 1.1. позивач доручає, а відповідач 1 приймає на себе зобов'язання за обумовлену плату: надати інформаційні, консультаційні та роз'яснювальні послуги з питань діяльності та подальшої участі у Програмі діяльності «Ренессанс»; оформити договір позики між позивачем та відповідачем 2 з відповідними додатками до цього договору позики.
На виконання умов договору послуг (п. 2.1) позивачем було сплачено відповідачу 1 2100,0 грн.
Згідно до ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.
Отже, необхідність відповідності будь яких цивільно-правових договорів укладених між фізичною особою та суб'єктом господарювання також і законодавству про захист прав споживачів є вимогою закону. Таким чином, та обставина, що між сторонами були погоджені умови договору з точки зору цивільно-правових норм не спростовує їх відповідність Закону України «Про захист прав споживачів», який містить норми прямої дії для визнання правочинів недійсними, що закріплено у п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».
Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», несправедливими умовами договору є, зокрема, умови договору про встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця.
Відповідно до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», виконавець послуг не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.
Відповідно до п. 7) ч. 3 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», забороняються, як такі, що вводять в оману: утворення, експлуатація або сприяння розвитку пірамідальних схем, коли споживач сплачує за можливість одержання компенсації, яка надається за рахунок залучення інших споживачів до такої схеми, а не за рахунок продажу або споживання продукції.
Саме така правова позиція викладена Верховним Судом України в постанові від 23 травня 2012 р. по справі № 6-35цс12 та в постанові від 16 січня 2013 р. по справі № 6-161цс12, яка відповідно до вимог ч.1 ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.
Отже, Закон України «Про захист прав споживача» установив недійсність правочинів, здійснених із використанням нечесної підприємницької діяльності, яка полягає, зокрема у введенні в оману споживачів шляхом залучення їхніх коштів з метою реалізації діяльності пірамідальної схеми.
Таким чином, суд прийшов до висновку про те, що діяльність відповідача 2 вводить споживача в оману, оскільки програми «Ренессанс» формується виключно на коштах учасників програми, без залучення коштів відповідача 2.
Отримання позики, здійснюється за кошти, внесені учасниками програми, в подальшому учасник, який отримав позику, сплачує внески, які фактично компенсують кошти іншим учасникам програми, тобто один учасник програми за свої власні кошти, без інвестування коштів відповідача 2 оплачує позику іншому учаснику програми. При цьому, позивач зобов'язаний сплачувати відповідачу 2 не за одержання послуги, а фактично за можливість одержання права на отримання позики, яке надавалось не за рахунок відповідача 2, а за рахунок залучення інших споживачів і їх коштів до такої ж схеми, право отримати позику позивачем залежить від розміру фонду і внесення коштів іншими учасниками програми.
Умовами діяльності програми «Ренессанс», а саме, статтею 4 додатку № 2 до договору позики передбачений порядок проведення заходу по розподілу грошового фонду. За змістом статті 4 додатку № 2 вбачається, що рішення про надання позивачу права на позику залежить лише від волі відповідача 2, який сам, на власний розсуд приймає таке рішення. Процедура прийняття рішення про передачу позики є непрозорою, а інформація щодо результатів проведених конкурсів та осіб, які отримали право на позику є конфіденційною і не може бути перевірена позивачем.
У підпункті «в» пункту 4.14 додатку № 2 до договору позики зазначено, що комітет визначає учасників, що вказали максимальну сплачену кількість загальних платежів, з урахуванням дотримання усіх вимог договору та додатків до нього, після чого, якщо фонд реєстру є достатнім для надання дозволу одному або декільком учасникам, приймається рішення про видачу таким учасникам дозволу, що фіксується у протоколі заходу про розподіл грошового фонду.
Одночасно п. 3.2. додатку № 2 до договору позики передбачено обов'язок позивача щомісяця до 15 числа сплачувати загальний платіж, який включає платіж до Фонду Учасників, Платіж за юридичний супровід.
Таким чином, на позивача згідно з договором покладено обов'язок суворо дотримуватись умов договору позики, а виконання умов договору позики з боку відповідача 2 залежить від власної волі відповідача 2, до того ж для відповідача 2 не існує будь - яких негативних наслідків невиконання позивачем обов'язку по договору позики. Такий істотний дисбаланс договірних прав завдає шкоди позивачу, оскільки останній не вважаючи на сумлінне ставлення до своїх зобов'язань за договором, все ж таки позбавлений права отримати інформацію про фінансовий стан інших учасників групи, для того щоб вплинути на результати розгляду його заяви, зробивши найбільший внесок.
Відповідно до ч. 5 ст. 203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Таким чином, даний правочин не спрямований на реальне настання наслідків, а надання послуги відповідачем носить характер вірогідності та випадковості.
У спірному договорі позики умова про надання грошей у позику залежить від певних обставин, однією з яких є сплата позивачем найбільшої суми, тобто, позивач для отримання грошей у позику повинен сплатити грошову суму, яка значно перевищує суми грошей сплачених іншими учасниками, при тому, що позивач не може знати, яку саме суму необхідно сплатити, оскільки позбавлений права отримувати інформацію про фінансовий стан учасників групи. Таким чином, обставина, за якою відповідач 2 надасть позивачу гроші у позику може взагалі не настати, навіть, якщо позивач сплатить суму, яку він має намір отримати у позику.
Така умова договору є несправедливою та вказує на те, що цей правочин не направлений на реальне настання правових наслідків обумовлених ним.
Отже, умови договору позики та додатки до нього містять несправедливі умови, та не відповідають вимогам ч. 2 ст. 18, п. 3 ч. 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».
Разом з цим не можна погодитись з позовними вимогами в частині задоволення вимоги про визнання спірного договору недійсним, виходячи з наступного.
Як роз'яснено у п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.
Відповідно до ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.
Частиною 2 ст. 215 ЦК України встановлено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Таким чином, оспорюваний договір позики, який укладений між позивачем та відповідачем 2 є нікчемним внаслідок того, що його недійсність передбачена законом.
Оскільки за змістом ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, а кожна із сторін такого правочину зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Враховуючи те, що стороною позивача не надано доказів сплати 2100,0 грн. саме відповідачу 2, то вимоги позивача про зобов'язання останнього повернути йому ці грошові кошти не підлягають задоволенню.
Стосовно підстав позову, про визнання недійсним договору. відповідно до положень ст. ст. 229, 230 ЦК України, то в судовому засіданні не встановлено наявність підстав визначених вказаними нормами Закону. Крім того, стороною позивача не надано суду належних і допустимих доказів на підтвердження зазначених підстав позову.
Керуючись ст. ст. 10, 11, 57 - 60, 88, 169, 179, 208, 209, 212 - 215, 218, 223, 228, 232, 294 ЦПК України; ст. ст. 16, 203, 215, 216, 627, 638 ЦК України; ст. 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів»; Постановою Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 р. за № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», суд, -
Позов ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Ятесс»; Товариства з обмеженою відповідальністю «Ятесс» про визнання недійсним договору; зобов'язання вчинити дії - залишити без задоволення.
Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через Шевченківський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя: