21.06.2013 Справа № 901/1201/13
За позовом Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»
до Публічного акціонерного товариства «Керчгаз»
про стягнення 159 989,76 грн.
Суддя Пукас А.Ю.
Представники:
Від позивача: Пількевич В.В., головний юрисконсульт, довіреність № 14-353 від 22.03.2013;
Від відповідача: Огнєва Л.В., начальник юридичного відділу, довіреність № 8/21 від 08.01.2013.
СУТЬ СПОРУ: Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз Україна» звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Публічного акціонерного товариства «Керчгаз» про стягнення 159 989,76 грн. у тому числі 138 927,50 грн. основного боргу, 826,69 грн. інфляційних втрат, 4 137,15 грн. 3% річних та 16 098,42 грн. пені.
Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем умов Договору купівлі-продажу природного газу № 14/2244/11 від 30.09.2011, що призвело до утворення заборгованості, яка оплачувалась відповідачем з порушенням встановлених строків оплати, у зв'язку з чим на підставі статті 625 Цивільного кодексу України у позивача виникло право вимагати від відповідача сплати інфляційних втрат, а також 3% річних, нарахованих на суму заборгованості за весь період прострочення платежів. Крім того, умовами укладеного між сторонами Договору передбачено нарахування пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожний день прострочення.
Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 09.04.2013 порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 22.04.2013.
Розгляд справи відкладався в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідач надав відзив, в якому позов визнав частково та пояснив, що заборгованість за Договором купівлі-продажу виникла внаслідок об'єктивних обставин, що унеможливлюють виконання договірних зобов'язань у встановлений Договором строк. Одночасно, відповідач заперечував проти правомірності нарахування інфляційних витрат та пені.
Крім того, в судовому засіданні 21.06.2013 відповідач надав суду докази сплати заборгованості в розмірі 138 927,50 грн. в повному обсязі та просив провадження у справі в частині стягнення цієї суми припинити на підставі пункту 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку відсутністю предмету спору.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
30.09.2011 між Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» (продавець за Договором) та Публічним акціонерним товариством «Керчгаз» (покупець за Договором) укладено Договір № 14/2244/11 купівлі-продажу природного газу (далі за текстом - Договір), відповідно до пункту 1.1 якого продавець зобов'язався передати покупцеві у IV кварталі 2011 та у 2012 році природний газ, а покупець зобов'язався приймати та оплачувати його на умовах цього Договору (а.с. 9-13).
Відповідно до пункту 2.1 Договору продавець передає покупцеві з 01.10.2011 по 31.12.2012 газ в обсязі до 517,330 тис.куб.м.
Розділом 5 Договору встановлена ціна газу, яка за 1000 куб. м. на день укладення Договору становить 3 023,50 грн., без урахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу за регульованим тарифом. До сплати за 1000 куб. м. природного газу - 3 023,50 грн., крім того ПДВ - 20%, всього з ПДВ - 3 628,20 грн.
Пунктом 6.1 Договору сторони домовились, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки газу.
Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 10 числа, наступного за місяцем поставки газу (пункт 6.2 Договору).
Пунктом 11.1 Договору встановлено, що він набирає чинності з дати укладення і діє в частині реалізації газу з 01.10.2011 до 31.12.2012, а в частині проведення розрахунків за газ - до повного погашення заборгованості.
В подальшому між сторонами укладались додаткові угоди, якими змінена вартість газу, що є предметом Договору (а.с. 14, 15-16).
За твердженням позивача, що також не заперечується відповідачем на виконання умов Договору та додаткових угод до нього, протягом жовтня-грудня 2011 року, січня-березня 2012 року позивачем поставлено, а відповідачем прийнято природний газ на загальну суму 658 373,86 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, копії яких знаходяться в матеріалах справи (а.с. 17-22).
Однак, у порушення умов Договору розрахунки за поставлений природний газ проводились відповідачем несвоєчасно.
При цьому, в процесі розгляду справи заборгованість за Договором № 14/2244/11 від 30.09.2011 за поставлений природний газ відповідачем погашена повністю.
Одночасно позивач стверджує, що оскільки відповідачем не виконані належним чином умови Договору щодо своєчасної оплати отриманого природного газу, він зобов'язаний сплатити на користь позивача інфляційні втрати за весь час прострочення, 3% річних, а також штрафні санкції у вигляді пені.
Наведене стало підставою для звернення Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» із даним позовом до господарського суду Автономної Республіки Крим.
Правовідносини, що виниклі у зв'язку з невиконанням грошового зобов'язання регулюються положеннями глави 48 Цивільного кодексу України з урахуванням загальних положень Господарського кодексу України, що регулюють виконання господарських зобов'язань.
Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Статтею 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Відповідачем вимоги Договору № 14/2244/11 купівлі-продажу природного газу щодо своєчасної оплати поставленого природного газу порушувались.
Позивач вважає, що відповідач безпідставно користувався належними йому коштами протягом певного часу, у зв'язку з чим вважає, що останній зобов'язаний сплатити інфляційні втрати та три процента річних нарахованих на суму заборгованості за весь час прострочення.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При цьому, вказана норма щодо встановлення обов'язку боржника по сплаті на користь кредитора 3% річних від простроченої суми, кореспондується зі статтею 536 Цивільного кодексу України, яка встановлює, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати відсотки.
Аналогічне по суті положення містить норма статті 1214 Цивільного кодексу України, згідно з якою у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними.
Так, чинне законодавство у випадку порушення однією особою договірних обов'язків, передбачає не тільки відповідальність такої особи у вигляді неустойки (штраф та/або пеня), а і грошову компенсацію іншій стороні, яка була позбавлена можливості користуватися певний час грошовими коштами, що їй причитаються, у зв'язку з несвоєчасним поверненням від боржника (після примусового стягнення тощо).
Так, у статті 599 Цивільного кодексу України зазначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Як вже зазначалось, позивач просить стягнути з відповідача 826,69 грн. інфляційних втрат, що нараховані за загальний період з 16.10.2011 по 15.10.2012 на заборгованість за кожним місяцем поставки природного газу окремо.
Разом з цим, суд не може погодитися з таким розрахунком позивача, оскільки ним не прийнято до уваги те, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватись виходячи з індексу інфляції за кожен місяць прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а з огляду на те, що за визначений позивачем період нарахування інфляційних втрат, сукупний індекс інфляції дорівнює сумі, яка менше одиниці, позивач не зазнав жодних збитків від інфляції.
Оскільки індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, розрахунки індексу інфляції за квартал, період з початку року і т. п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів (наказ Держкомстату від 27.07.2007, № 265 «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін»).
При проведенні судом перевірки розрахунку інфляційного відшкодування, суд встановив, що сума інфляційного відшкодування заявлена позивачем становить 826,69 грн., в той час, як за розрахунком відповідно до норм чинного законодавства, за визначений позивачем період: з 16.10.2011 по 15.10.2012, мала місце дефляція, а тому, позивачем збитки від інфляційних втрат не понесені, що в свою чергу є підставою для відмови позивачу в позові в частині вимог про стягнення 826,69 грн.
Одночасно, суд вважає, що підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення 4 137,15 грн. 3% річних.
Так, згідно з наданого позивачем розрахунку, 3% річних нараховані ним за загальний період з 08.11.2011 по 27.12.2012, з урахуванням дат виникнення заборгованості та на заборгованість за кожний місяць поставки природного газу окремо (а.с. 23-25).
Судом перевірений наданий позивачем розрахунок, який проведений вірно, у зв'язку з чим позовні вимоги в частині стягнення 4 137,15 грн. 3% річних підлягають задоволенню.
Крім того, на підставі пункту 7.2 Договору позивач просить суд стягнути з відповідача 16 098,42 грн. пені, нарахованої за загальний період з 10.01.2012 по 09.10.2012, окремо на заборгованість за кожний місяць поставки газу з урахуванням дат виникнення заборгованості.
У сфері господарювання згідно частини 2 статті 217 та частини 1 статті 230 Господарського кодексу України застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частинами першою і третьою статті 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення.
Згідно частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Пунктом 7.2 Договору сторонами погоджено, що у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 та 6.2 цього Договору покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу. Неустойка нараховується постачальником за шість місяців, що передують моменту звернення з вимогою, претензією, позовом.
Відповідно до статті 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
При цьому, стаття 259 Цивільного кодексу України надає сторонам право за взаємною домовленістю збільшувати позовну давність, яка встановлена законом, а не визначати початок перебігу позовної давності, що врегульовано статтею 261 Цивільного кодексу України.
Статтею 261 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
При цьому, частина 2 статті 260 Цивільного кодексу України закріплено імперативну норму, відповідно до якої порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.
Зі змісту зазначеної норми слідує, що сторонам за договором надається право змінити лише строк, протягом якого управнена сторона може нараховувати штрафні санкції, тоді як момент виникнення права на нарахування відповідних штрафних санкцій є незмінним та пов'язується законом з днем, коли зобов'язання мало бути виконане, що, відповідно, кореспондується з положеннями статей 260, 261 Цивільного кодексу України, щодо початку перебігу позовної давності за вказаними вимогами з урахуванням імперативу, встановленого частиною 2 статті 260 Цивільного кодексу України щодо заборони зміни порядку обчислення позовної давності.
З матеріалів справи, а саме з розрахунку пені вбачається, що позивачем нараховується пеня протягом шести місяців, що передують зверненню до суду з даним позовом, з посиланням на пункт 7.2 Договору купівлі-продажу природного газу № 14/2244/11 від
30.09.2011.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що другим реченням пункту 7.2 Договору купівлі-продажу природного газу № 14/2244/11 від 30.09.2011 сторони фактично змінили порядок обчислення позовної давності за вимогами про стягнення неустойки (штрафу, пені) на прострочену суму, оскільки, застосовуючи вказану частину пункту договору у спірних правовідносинах сторони визначили, що строк позовної давності за вимогами про стягнення неустойки починає свій перебіг не з моменту прострочення платежу, а з дати, що визначається шляхом зворотного відрахунку шести місяців від дати звернення виконавця з позовом, що не відповідає положенням частини 2 статті 260 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Згідно з частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.
Статтею 217 Цивільного кодексу України встановлено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Відповідно до пункту 1 статті 83 Господарського кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.
Таким чином, оскільки друге речення пункту 7.2 Договору купівлі-продажу природного газу № 14/2244/11 від 30.09.2011 суперечить вимогам статей 260, 261 Цивільного кодексу України та частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, ця частина пункту 7.2 договору підлягає визнанню судом недійсною, на підставі частини 1 статті 203 та частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 24.11.2010 у справі № 21/108-10.
Водночас, першим реченням пункту 7.2 договору передбачено, що у разі невиконання покупцем умов пунктів 6.1 та 6.2 договору покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
У відповідності до положень пункту 6.2 договору, остаточний розрахунок за фактично спожиті обсяги газу здійснюється на підставі акта приймання-передачі газу до 10 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Зі змісту зазначеного пункту договору слідує, що момент прострочення відповідачем виконання зобов'язання встановлюється щодо кожного підписаного акту окремо, і як наслідок, пеня також має нараховуватись на суму боргу по кожному акту приймання-передачі газу окремо з урахуванням вимог частини 6 статті 232 Господарського кодексу України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 24.06.2008 у справі № 15/360-07 та від 06.08.2009 у справі № 5/634-08.
Таким чином, враховуючи приписи пункту 6.2 договору та з урахуванням положень частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, пеня має обчислюватись саме з 11 числа наступного місяця за місяцем поставки газу + 6 місяців, а не протягом шести місяців, що передують подачі позову, як помилково вважає позивач.
Отже, право на нарахування пені за прострочення строків оплати актів приймання-передачі природного газу від 31.10.2011, від 30.11.2011, від 31.12.2011, від 31.01.2012, від 29.02.2012 у позивача, у відповідності до вимог статті 232 Господарського кодексу України, припинилось 11.05.2012, 11.06.2012, 11.07.2012, 11.08.2012 та 11.09.2012 відповідно.
Втім, у відповідності до наданого позивачем суду розрахунку позовних вимог, нарахування пені здійснювалось позивачем за період з 27.12.2011 по 27.12.2012.
Оскільки другу частину (друге речення) пункту 7.2 Договору купівлі-продажу природного газу № 14/2244/11 від 30.09.2011 судом визнано недійсним, доказів погодження сторонами іншого порядку/строків нарахування пені за порушення умов договору суду не надано, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача пені, нарахованої за актами приймання-передачі природного газу від 31.10.2011, від 30.11.2011, від 31.12.2011, від 31.01.2012, від 29.02.2012 за період з 27.12.2011 по 27.12.2012, тобто після спливу шестимісячного строку від дня, коли зобов'язання щодо кожного спірного акту за договором мало бути виконано (11.05.2012, 11.06.2012, 11.07.2012, 11.08.2012 та 11.09.2012), не відповідає вимогам статті 232 Господарського кодексу України, а тому задоволенню не підлягає.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 25.03.2011 у справі № 46/283.
Враховуючи вищевикладене, а також період нарахування пені, що вказаний позивачем у позовній заві, суд обмежив її нарахування шістьома місяцями від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відтак, арифметично вірний розмір пені, нарахованої за період з 11.04.2012 по 09.10.2012, тобто за 182 дня на суму боргу 152 649,92 грн. за актом приймання-передачі природного газу за березень 2012 року від 31.03.2012 становить 11 386,18 грн., однак, оскільки позивачем до стягнення заявлено 11 383,53 грн. пені за цей саме період, стягненню з відповідача підлягає 11 383,53 грн.
Одночасно, суд вважає за необхідне припинити провадження у справі в частині вимог про стягнення 138 927,50 грн. заборгованості за поставлений природний газ, на підставі пункту 1.1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу Україну, у зв'язку з відсутністю предмету спору, оскільки відповідачем в процесі розгляду даної справи сума боргу погашена, що підтверджується платіжними дорученнями, наданими відповідачем та факт оплати суми боргу підтверджений представником позивача в судовому засіданні.
Оскільки сума боргу за поставлений природний газ оплачена відповідачем після звернення позивача із даним позовом до суду, витрати по сплаті судового збору, згідно зі статтею 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача, при цьому, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, оплата судового збору покладається на сторони пропорційно задоволеним позовним вимогам.
В судовому засіданні 21.06.2013 оголошена вступна та резолютивна частини рішення.
Повне рішення складено 25.06.2012 року.
Керуючись статтями 49, 80, 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Керчгаз» (вул. Чкалова, 151,
м. Керч, АР Крим, 98300, пр 260363021383 в ПАТ «Державний ощадний банк України» Філія Керченського відділення № 4552, МФО 384061, ЄДРПОУ 03348130) на користь Публічного акціонерного товариства «Національної акціонерної компанії «Нафтогаз Україна» (вул. Б. Хмельницького, 6, м. Київ, 01001, рр 26001601004109 в ПАТ «Промінвестбанк» м. Києва, МФО 300012, ЄДРПОУ 20077720) 11 383,53 грн. пені,
4 137,15 грн. 3% річних та 3 088,96 грн. судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
4. В задоволенні вимог про стягнення 826,69 грн. інфляційних втрат та 4 714,89 грн. пені в позові відмовити.
5. Провадження у справі в частині вимог про стягнення 138 927,50 грн. припинити.
Суддя А.Ю. Пукас