Справа № 463/596/13 Головуючий у 1 інстанції: Леньо С.І.
Провадження № 22-ц/783/4617/13 Доповідач в 2-й інстанції: Бакус В. Я.
Категорія:57
17 червня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі:
головуючого: судді Бакуса В.Я.,
суддів: Бойко С.М., Гірник Т.А.,
секретаря: Глинського О.А.,
за участю: позивача ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3, представника Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради Сальвицького Р.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 22 квітня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради, третя особа - ОСОБА_6, про визнання відмови у наданні згоди безпідставною та зобов'язання до вчинення дій, -
встановила:
у грудні 2012 року позивач звернувся до суду із зазначеним позовом та просив визнати відмову відповідача у надані згоди на укладенням ним (позивачем) договору дарування ? частки квартири своїй дружині безпідставною та незаконною та зобов'язати відповідача (як органу опіки та піклування) надати згоду на укладення ним договору дарування ? частки квартири своїй дружині.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що є співвласником ? частини квартири АДРЕСА_1. Іншими співвласниками (по ?) цієї квартири є його батько - ОСОБА_7, сестра - ОСОБА_6 та мати - ОСОБА_9 В квартирі, крім вищевказаних осіб, значиться зареєстрованим, але не проживає, племінник - ОСОБА_10, 2001 р. народження. У зв'язку з тим, що він хоче подарувати своїй дружині свою частку у вказаній квартирі, звернувся до Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради про надання згоди на дарування ним своєї частки, однак відповідач листом відповів, що для надання такої згоди йому необхідно надати згоду батьків малолітнього на вчинення ним зазначеної угоди. Посилаючись на те, що така відмова є безпідставною та незаконною, просив задовольнити його вимоги.
Рішенням Личаівського районного суду м. Львова від 22 квітня 2013 року в позові ОСОБА_2 відмовлено.
Рішення районного суду оскаржив позивач, просить його скусати й ухвалити нове, яким задовольнити його вимоги, посилаючись на те, що суд неповно з'ясував обставини справи, що мають значення для справи та невірно застосував норми матеріального та процесуального права. Так, апелянт посилається на те, що своєю угодою він не порушує прав малолітнього, останній не проживає у спірній квартирі та те, що для відчуження своєї частки в квартирі, в якій зареєстрований малолітній, нотаріус вимагає згоду органу опіки та піклування, а тому він і звернувся до відповідача.
Третя особа - ОСОБА_6 в судове засідання не з'явилася, хоча належним чином була повідомлена про час та місце розгляду справи, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення щодо часу та місця розгляду справи.
За таких обставин, у відповідності до ч.2 ст.305 ЦПК України, її неявка не перешкоджає розглядові справи.
Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу - позивача ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3 на підтримання апеляційної скарги, представника Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради Сальвицького Р.І. на заперечення апеляційної скарги, вивчивши матеріали та обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів приходить до наступного висновку.
Встановлено, що позивачу, на праві спільної часткової власності, відповідно до свідоцтва про право власності на квартиру та витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно, належить ? частки квартири АДРЕСА_1. Іншими співвласниками квартири (по ? частки) є ОСОБА_7, батько позивача, ОСОБА_9, мати позивача, та сестра позивача - ОСОБА_6 (а.с.6, 7).
Відповідно до довідки про склад сім'ї та реєстрацію від 16.07.2012 р. № 635 квартира загальною площею 61,20 кв. м., складається 3 трьох житлових кімнат житловою площею 35,8 кв. м., кухні площею 9,3 кв. м., та у ній значаться зареєстрованими - ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_2 та ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.5).
Відповідно до свідоцтва про шлюб дружина позивача - ОСОБА_11 (а.с.4).
Актом ЛКП «№ 500», на обслуговуванні якого знаходиться будинок, в якому знаходиться спірна квартира, стверджується, що у спірній квартирі проживають ОСОБА_7. позивач та його дружина (а.с.25).
Листом Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради від 22.10.2012 р. № 33-зв-875 підтверджується розгляд заяви позивача щодо надання дозволу на дарування належної йому на праві власності частки у квартирі дружині.
Зазначеним листом запропоновано позивачу надати згоду батьків малолітнього ОСОБА_10 для вчинення вказаного правочину з тих мотивів, що при відчуженні частини квартири ОСОБА_11 в останньої виникне право на вселення у квартиру (а.с.8).
Як передбачено ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» від 2 червня 2005 року № 2623-IV, держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна.
Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень.
Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону.
Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям.
Таким чином, зазначеною правовою нормою передбачено, що попередній дозвіл органів опіки та піклування необхідний для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти.
Тобто, дозвіл органів опіки та піклування необхідний не тільки у разі, коли у дитини є право власності, але і тоді, коли вона має право користування нерухомим майном.
Пунктом 1.10. Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 р. № 296/5 передбачено, що у разі виявлення з поданих відчужувачем документів, що право власності або право користування відчужуваним житловим будинком, квартирою, кімнатою або їх частиною мають малолітні або неповнолітні діти або недієздатні чи обмежено дієздатні особи, нотаріус повинен витребувати у відчужувача дозвіл органу опіки та піклування на вчинення такого правочину у формі витягу з рішення відповідної районної, районної у містах Києві та Севастополі державної адміністрації, відповідного виконавчого органу міських, районних у містах, сільських, селищних рад.
Згідно вимог ст. 177 СК України, батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти такі правочини щодо її майнових прав:
укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири;
видавати письмові зобов'язання від імені дитини;
відмовлятися від майнових прав дитини.
Частиною 5 ст.177 СК України передбачено, що органи опіки та піклування можуть відмовити у наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини лише у випадках, коли ними встановлено, що:
1) мати та/або батько дитини, які (яка, який) звернулися за дозволом, позбавлені судом батьківських прав відповідно до статті 164 цього Кодексу;
2) судом, органом опіки та піклування або прокурором постановлено (прийнято) рішення про відібрання дитини від батьків (або того з них, який звернувся за дозволом) без позбавлення їх батьківських прав відповідно до статті 170 цього Кодексу;
3) до суду подано позов про позбавлення батьків дитини (або того з них, який звернувся за дозволом) батьківських прав особами, зазначеними у статті 165 цього Кодексу;
4) особа, яка звернулася за дозволом, повідомила про себе неправдиві відомості, що мають суттєве значення для вирішення питання про надання дозволу чи відмову в його наданні;
5) між батьками дитини немає згоди стосовно вчинення правочину щодо нерухомого майна дитини;
6) між батьками дитини або між одним з них та третіми особами існує судовий спір стосовно нерухомого майна, за дозволом на вчинення правочину щодо якого звернулися батьки дитини (або один з них);
7) вчинення правочину призведе до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини.
Таким чином, системний аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що згода органу опіки та піклування необхідна у випадку вчинення правочину щодо нерухомого майна батьками та особами, які їх замінюють з метою захисту житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей для недопущення звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини.
Конституцією (ст.41) та ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.97 відповідно до Закону № 475/97-ВР від 17.07.97 «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4,7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд, учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст.ст.316, 317, 319, 321 ЦК).
Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднанні з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами ст.ст.16, 386, 391 ЦК.
Статтею 361 ЦК України передбачено, що співвласник має право самостійно розпоряджатися своєю часткою у праві спільної часткової власності.
Оскільки позивач не є батьком або особою, яка його замінює, малолітньої дитини, що зареєстрована в квартирі, відтак, з урахуванням викладеного вище, відчуження позивачем своєї частки дружині не приведе до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та порушення охоронюваних законом її інтересів.
За таких обставин, відповідач, запропонувавши позивачу надати згоду батьків малолітнього ОСОБА_10 для вчинення вказаного ним правочину з тих мотивів, що при відчуженні частини квартири ОСОБА_11 в останньої виникне право на вселення у квартиру, фактично обмежує право власника розпоряджатися своїм майном і ставить його у залежність від члена сім'ї іншого співвласника квартири щодо розпорядження своєю часткою.
Судом встановлено, що мати малолітнього не має наміру надавати згоди на вчинення позивачем зазначеної угоди, що підтвердила в судовому засіданні районного суду.
А відтак, з урахуванням вищенаведеного, колегія суддів приходить до висновку, що вищевказана пропозиція відповідача є незаконною, а для вчинення позивачем договору дарування своєї частки дружині не потрібна згода органу опіки та піклування, оскільки, у випадку протилежного, за вищевказаних обставин, позивача незаконно обмежують в реалізації своїх законних прав.
Враховуючи мотиви відмови районним судом у задоволенні вимог позивача, а саме, що дії відповідача є об'єктивними та обґрунтованими, колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення районного суду із-за зазначених мотивів та ухвалення нового рішення (з урахуванням вимог позивача) про відмову у задоволені позову з урахуванням того, що пропозиція відповідача про надання позивачем згоди батьків малолітнього ОСОБА_10 для вчинення вказаного позивачем правочину є незаконною, а для вчинення позивачем договору дарування дружині своєї частки згода органу опіки та піклування не потрібна.
Відповідно до ч.2 ст.314 ЦПК України апеляційний суд ухвалює рішення у випадках скасування судового рішення і ухвалення нового або зміни рішення.
Керуючись ст.ст.303, 305, п.2 ч.1 ст.307, п.4 ч.1 ст.309, ч.2 ст.314, ст.ст.313, 317 ЦПК України, колегія суддів,
вирішила:
апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 22 квітня 2013 року скасувати й ухвалити нове, яким у задоволені вимог позивача відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання рішенням законної сили.
Головуючий : Бакус В.Я.
Судді: Бойко С.М.
Гірник Т.А.