Справа № 148/997/13-ц Провадження № 22-ц/772/1690/2013Головуючий в суді першої інстанції:Робак С.О.
Категорія: 48Доповідач: Міхасішин І. В.
"18" червня 2013 р. м. Вінниця
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області в складі:
Головуючого: Міхасішина І.В.
Суддів: Войтка Ю.Б., Стадника І.М.
При секретарі: Яблонській І.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 17 травня 2013 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення додаткових витратна дитину, -
встановила:
В лютому 2013 року ОСОБА_3 звернулася до суду з вищезазначеним позовом. Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що рішенням Тульчинського районного суду від 16 листопада 2011 року з відповідача стягнуто аліменти на утримання дітей ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2, у розмірі 1/4 частини від всіх його доходу, які відповідач сплачує нерегулярно. Син ОСОБА_5 хворіє, в зв'язку з чим на його лікування за період з 2012 по 2013 рік , позивачем понесено додаткові витрати, які з урахуванням уточнених позовних вимог становлять 4683,49 грн. На підставі норм ст. ст. 185,141 СК України просила стягнути з відповідача додаткові витрати, викликані хворобою дитини - ОСОБА_5 в розмірі 2341,75 грн.
Рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 17 травня 2013 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 понесені нею додаткові витрати на дитину, а саме кошти на лікування сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 2341, 75 грн.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову, посилаючись на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.
Колегія суддів, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, та вимог, заявлених в суді першої інстанції, дійшла висновку , що скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають двох неповнолітніх дітей: сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 та дочку ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, які проживають разом з позивачем і знаходяться на її утриманні.
Рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 16 листопада 2011 року з відповідача стягнуто аліменти на утримання дітей в розмірі 1/4 частини від усіх видів його заробітку, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Неповнолітній син ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 хворіє на аутоімунний тиреоїдит, гіпертонічна форма, тиреотоксикоз, дифузний токсичний зоб 1Б ступеню, середнього ступеню тяжкості, стан декомпенсації, супутній; вузол лівої долі щитової залози; астеновегетативний синдром; дискінезія жовчовивідних шляхів за гіпотипом на тлі деформації жовчного міхура; диспанкреатизм; ангіодисттонія сітківки; хронічний компенсований тонзиліт; дисбактеріоз кишківника 1 ступеню, та потребує постійного амбулаторного та стаціонарного лікування, що підтверджено документами медичних обстежень (а.с. 9).
В зв'язку з хворобою сина за період з 2012 по 2013 рік ОСОБА_3 понесла витрати на лікування, що складалися з витрат на придбання ліків, поїздки до лікарень в м. Вінницю та м. Київ, укладення договорів добровільного страхування медичних витрат, всього на суму 4683,49 грн., на підтвердження чого позивач надала відповідні квитанції та квитки.
ОСОБА_2 в добровільному порядку додаткові витрати на лікування сина не сплачував.
Відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно із ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Виходячи з чого, обов'язок щодо утримання дитини до досягнення нею повноліття покладено на обох із батьків, незалежно від того, з ким проживає дитина.
Згідно з ст. 185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).
Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення.
Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно.
Згідно роз'яснень, наданих в п. 18 Постанови пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» № 3 від 15.05.2006 року що до передбаченої ст. 185 СК участі в додаткових витратах на утримання дитини, викликаних особливими обставинами (розвитком її здібностей, хворобою, каліцтвом тощо), можна притягати лише батьків. У цих випадках ідеться про фактично зазнані або передбачувані витрати, тому їх необхідно визначати у твердій грошовій сумі.
З аналізу вищезазначених норм вбачається, що на батьків покладено обов'язок, а не право, сплачувати додаткові витрати на дитину, що викликані особливими обставинами.
Позивачем підтверджено належними та допустимими доказами розмір понесених нею особисто витрат на лікування сина ОСОБА_5 в сумі 4683,49 грн.
Твердження відповідача про те, що ОСОБА_3 приховувала стан здоров'я дитини, а також перешкоджала спілкуванню з сином не підтверджені будь-якими доказами та не впливають на обов'язок батька на покриття фактично понесених додаткових витрат на лікування дитини.
Також не приймаються до уваги доводи відповідача про те, що ОСОБА_3 було укладено сім договорів добровільного страхування медичних витрат на загальну суму 816 грн., які носять добровільний характер, а тому кошти витрачені на їх оплату не можна віднести до обов'язкових витрат, а також, що за умовами даних договорів обов'язок на покриття витрат на медичне обслуговування повинна нести страхова компанія.
Так , з матеріалів справи вбачається , що ОСОБА_3 було укладено договори добровільного страхування медичних витрат, укладення яких було зумовлено хворобою сина. Згідно даних договорів ОСОБА_3 було сплачено страхові платежі. Відносини страховика і страхувальника щодо виплати страхових сум не є предметом спору у даній справі, та не враховуються при визначенні обсягу додаткових витрат батьків на утримання дитини.
За таких обставин, суд першої інстанції повно та всебічно дослідивши обставини , які мають істотне значення для справи, надавши належну оцінку наявним у справі доказам, виходячи з принципу диспозитивності та рівності прав та обов'язків батьків щодо дітей, дійшов правильного висновку про стягнення з ОСОБА_2 2341, 75 грн. понесених витрат на лікування сина.
Рішення суду є законним та обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 307, 308, 314, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 17 травня 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та з цього часу може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий: /підпис/ І.В. Міхасішин
Судді: /підпис/ Ю.Б. Войтко
/підпис/ І.М. Стадник
З оригіналом вірно: