Справа 2-436/330/12
Провадження 2/206/11/13
"13" червня 2013 р. Самарський районний суд м. Дніпропетровська у складі:
головуючий, суддя Сухоруков А.О.,
при секретарі Сядро Г.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Дніпропетровську цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа: Восьма дніпропетровська державна нотаріальна контора, про визнання договорів дарування домоволодіння та земельної ділянки недійсними, скасування державної реєстрації права власності,
25 січня 2012 року ОСОБА_1 звернулася до Самарського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договору домоволодіння та земельної ділянки недійсними, скасування державної реєстрації права власності.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що вона з 20 березня 1966 року перебувала в зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_4, який помер 10 січня 2002 року. В шлюбі у них народилися діти: син ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, та син ОСОБА_6. Після смерті чоловіка діти відмовилися від прийняття спадщини на її користь і вона одноособово успадкувала земельну ділянку та домоволодіння по вул. Командира Юніна, 29 у м. Дніпропетровську. До неї переїхав мешкати її старший син - ОСОБА_5, якого вона з 24 червня 2010 року зареєструвала в домоволодінні. Оскільки вона була людиною похилого віку, тяжко хворою: зокрема нею 28 квітня 1981 року була перенесена операція на головному мозку, а з 1999 року їй присвоєна ІІ група інвалідності безстроково - вона мала намір укласти із сином ОСОБА_5 договір довічного утримання, за яким би той зобов'язався доглядати її до смерті. Однак в липні 2011 року ОСОБА_2 привезла до неї додому разом із речами її сина ОСОБА_5, який на той час був у важкому стані та втратив зір, а згодом, 25 липня 2011 року він помер. В його особистих речах вона знайшла два договори дарування, в яких вона виступила дарувальником нерухомого майна та земельної ділянки, а померлий ОСОБА_5 був ними обдарований. Однак жодного наміру складати договори дарування вона не мала, оскільки вважала, що укладає договір довічного утримання. Тобто вказує, що помилися щодо обставин, які мають істотне значення.
Позивач просить суд визнати недійсними договір дарування житлового будинку 29 по вул. Командира Юніна у м. Дніпропетровську та договір дарування земельної ділянки площею 428 кв.м за вказаною адресою, скасувати державну реєстрацію, а також Державний акт на право власності на земельну ділянку.
Позивач та його представник в судовому засіданні просили задовольнити даний позов в повному обсязі.
Відповідач, ОСОБА_2, в судовому засіданні просив винести рішення на розсуд суду.
Відповідач, ОСОБА_3, також заперечувала поти позову, в останнє судове засідання не з'явилася, про час та місце розгляду даної справи повідомлена належним чином.
Представник третьої особи, 8 ДДНК, в судове засідання не з'явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Судом було встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_7 одружились 20 березня 1966 року, що підтверджується свідоцтвом про одруження серії VIII-УР №1768838 (т.1,а.с.6).
Відповідно до свідоцтва про народження серії І-КИ №359669, актовий запис №185 ОСОБА_5 народився 05 вересня 1966 року та його батьками є ОСОБА_4 та ОСОБА_1 (т.1,а.с.7).
Відповідно до свідоцтва про смерть серії І-КИ №429266 ОСОБА_5 помер 25 липня 2011 року (т.1,а.с.8).
З довідки №223420 вбачається, що ОСОБА_1 з 1997 року має ІІ групу інвалідності (т.1 а.с.9).
02 жовтня 2002 року було видано свідоцтво про право на спадщину за законом, серії ВАА №942787 згідно з яким спадкоємцями майна ОСОБА_4, померлого 10 січня 2002 року, є його дружина - ОСОБА_1 Спадкове майно складається з житлового будинку А-1, жилою площею 43,6 кв.м; сарай-Б; убиральня, душ Г, Д, літня кухня, споруди №1-6, Є, к, І, що знаходяться у м. Дніпропетровську по вул. Командира Юніна, в буд. 29 та земельної ділянки, площею 428 кв.м, що розташована за цією ж адресою (т.1,а.с.12).
Відповідно до технічного паспорту на садибний житловий будинок 29 по вул. Командира Юніна дане домоволодіння складається з коридору - 3,3 кв.м, кладової - 2, кв.м, санвузолу - 4,0 кв.м, коридору - 5,2 кв.м, житлової - 5,4 кв.м, житлової - 7,5 кв.м, житлової - 19,6 кв.м, житлової 11,1 - кв.м, сіней - 3,8 кв.м; загальна площа - 69,6 кв.м, житлова площа - 43,6 кв.м, допоміжна - 26,0 кв.м (т.1,а.с.13-16).
Згідно довідки КЗ «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» від 12.01.2012 року №64 ОСОБА_1І з 1978 року багаторазово: 28 разів знаходилась на лікуванні з діагнозом органічне ураження головного мозку складного ґенезу з генерованим судорожними припадками в анамнезі, видалення астроцитоми, виявлений психоорганічний синдром, змішані варіанти з психотичним синдромом в анамнезі (т.1,а.с.21).
11 листопада 2005 року ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_5 земельну ділянку площею 429 кв.м, що знаходиться за адресою буд. №29 по вул. Командира Юніна в м. Дніпропетровську, відповідно до договору дарування серії ВСЕ №699393 (т.1 а.с.22).
11 листопада 2005 року ОСОБА_1 подарував ОСОБА_5 будинок №29 по вул. Командира Юніна в м. Дніпропетровську, відповідно до договору дарування серії ВСЕ №699392 (т.1,а.с.23).
ОСОБА_4 помер 10.01.2002 року, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії І-КИ №410976 (т.1,а.с.33).
08 лютого 1994 року ОСОБА_4 заповів усе своє належне майно ОСОБА_6 (т.1,а.с.34).
Відповідно до державного акту на право приватної власності на землю серії ІІІ-ДП №009928 від 05 вересня 2002 року земельна ділянка, що знаходиться за адресою буд. №29 по вул. Командира Юніна в м. Дніпропетровську належить ОСОБА_4 (т.1,а.с.41).
25.07.2011 року ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 зверталися до 8 ДДНК с заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 (т.1,а.с.44-46).
Відповідно до свідоцтва про народження серії V-КИ №358473, актовий запис 695, ОСОБА_3 народилась 30 липня 1988 року, її батьками є ОСОБА_5 та ОСОБА_8 (а.с.60).
Свідоцтвом про одруження серії І-КИ №212399 підтверджується, що ОСОБА_5 та ОСОБА_2 одружилися 26 червня 2004 року (т.1 а.с.62).
Представники позивача адвокати ОСОБА_9 та ОСОБА_10 вказали на те, що позивач з 1977 року стоїть на обліку в психіатра, є інвалідом ІІ групи та не завжди розуміє суть своїх дій.
Відповідач ОСОБА_2 в своїх поясненнях зазначила, що знає позивача ОСОБА_1 з 2002 року, в них були гарні стосунки і та постійно допомагала її родині. В період з 2002 року по 2008 рік позивач ОСОБА_1 поводилася повністю адекватно, самостійно себе обслуговувала, купувала продукти харчування, готувала їжу. Вона і наразі не потребує стороннього догляду, а напроти сама допомагає людям. Близько двох років тому назад вона була у священнослужителя на сповіді, оскільки вона є віруючою людиною та відвідує церковний прихід. Між ними завжди були добрі стосунки, засновані на взаєморозумінні та повазі. Про те, що її покійний чоловік був обдарований позивачем вона знала, позивач розуміла значення своїх дій і бажала настання таких наслідків. Молодшому брату ОСОБА_6 дісталося у спадщину майно після дідуся, а ОСОБА_5 мав дістатися цей будинок, така і була між ними домовленість. Оскільки вона працює в нічні зміни, то 17 липня 2011 року просила позивача ОСОБА_1 доглянути за своїм чоловіком ОСОБА_5, який мав ряд хронічних хвороб, зокрема був хворий на туберкульоз та СНІД. Стан ОСОБА_5 був важким і 25 липня 2011 року він помер. Після його поховання при панахидній відправі на дев'ятий день ОСОБА_1 почала вимагати від неї повернути договори дарування, знаючи про них. Вона відмовила їй в цьому, оскільки боялася, що договори загубляться, а також тому, що ОСОБА_1 була збуджена і стурбована - віддала договори ОСОБА_6
Відповідач ОСОБА_3 в своїх поясненнях зазначила, що позивач ОСОБА_1 є її бабусею, вона відвідувала її по декілька разів на рік під час свят, проводила із нею деякий час. Під час такого спілкування вона жодного разу не помічала чогось дивного в поведінці ОСОБА_1, та поводилася цілком адекватно, розуміла, що вона є її онукою. Обставини укладення договорів їй не відомо, також їй не відомо звідки про договір знає її матір.
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_11 суду пояснила, що є сусідкою позивача ОСОБА_1, також їй добре відомі відповідачі по справі: ОСОБА_3 та ОСОБА_2 Особисто із ОСОБА_1 вона спілкується близько 8 років, протягом цього часу остання збирає на вулиці порожні пляшки, ходить по кладовищу і харчується поминальними обідами, прибирає дорожні зупинки, кричить на людей. Іноді ОСОБА_1 страждає на проблеми із пам'яттю, не впізнає людей, хоча її впізнає майже завжди. Також вона читає книжки, однак вона не розуміє їх зміст. Покійний ОСОБА_5 за життя піклувався про ОСОБА_1, допомагав їй у всьому. Після поховання сина ОСОБА_5 стан ОСОБА_1 погіршився, вона перестала впізнавати людей, стала знервована. Через два дні по тому ОСОБА_1 повідомила їй про те, що склала заповіт, визначивши домоволодіння спадковим майном.
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_12 суду пояснила, що близько 40 років мешкає поряд із позивачем ОСОБА_1, за цей час вона бачила і відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ОСОБА_1 особисто їй розповідала про те, що посварилась із своїм молодшим сином ОСОБА_6 і його дітьми, у зв'язку з чим вирішила скласти заповіт на старшого сина ОСОБА_5, який піклувався про неї та допомагав їй, завжди окутував її турботою. Згодом ОСОБА_1 розповідала про те, що була у нотаріуса, однак не зазначала який саме договір вона уклала. Поведінка ОСОБА_1 була і є досить дивною, вона збирає порожні пляшки, макулатуру, прибирає на зупинках. Іноді ОСОБА_1 не впізнає оточуючих, однак її впізнає завжди. Без причин ОСОБА_1 може висловлюватися нецензурною лайкою щодо оточуючих. При цьому, ОСОБА_1 сподівалася, що її до кінця життя буде доглядати ОСОБА_5 Після смерті сина стан ОСОБА_1 погіршився. Свідок має доньку, якій зараз 39 років, інвалід з дитинства, і свідок залишала свою доньку вдома у ОСОБА_1 під її наглядом.
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_13 суду пояснила, що є сусідкою ОСОБА_1, знає її з 1980 року. Остання після смерті свого чоловіка мала намір заповісти все своє майно старшому сину ОСОБА_5, котрий за нею доглядав. Близько 2005-2006 року ОСОБА_1 повідомила про те, що склала заповіт на сина ОСОБА_5 За весь період поведінка ОСОБА_1 постійно змінюється, вона то почуває і поводить себе добре, то погано, зокрема зранку вона може почувати себе добре, однак під вечір її стан погіршується. Трапляються випадки, коли ОСОБА_1 прибирає на вулиці та на автобусних зупинках, хоча їй не платять за це ніякі кошти, ходить по кладовищу і збирає панахидні обіди, тощо. ОСОБА_1 іноді каже про те, що була на базарі та купувала харчі, однак вдома в неї порожній холодильник і взагалі не має чого їсти. Прочитані книги ОСОБА_1 не розуміє, хоча вона і вміє читати, однак не розуміє при цьому суті прочитаного.
Згідно з актом стаціонарної судово-психіатричної експертизи №19 від 14 червня 2012 року Відділення судово-психіатричних експертиз КЗ «Дніпропетровска клінічна психіатрична лікарня» Дніпропетровської обласної ради, ОСОБА_1 виявляла і у теперішній час виявляє психічний розлад у формі розладу особистості та поведінки внаслідок органічної хвороби головного мозку. За своїм психічним станом ОСОБА_1 могла розуміти значення своїх дій та керувати ними. (т.1,а.с.121-124)
Відповідно до акту №6 повторної комісійної судово-психіатричної експертизи від 04 квітня 2013 року, проведеної Українським НДІ соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України, ОСОБА_1 в період часу з 01 січня 2005 року по 31 грудня 2005 року, зокрема станом на 11 листопада 2005 року страждала на «органічне ураження головного мозку внаслідок пухлини скроневої ділянки головного мозку з незначним інтелектуально-мнестичним розладом та змінами особистості». В цей же час ОСОБА_1 могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними та не перебувала в хворобливому стані (т.2 а.с.10-18).
Вказані вище спірні правовідносини регулюються Цивільним кодексом України та Земельним кодексом України.
Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. В статті 215 визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені ч.3,5,6 ст. 203 цього кодексу.
Згідно ст. 373 ЦК України право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону. Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.
У частинах 1, 2 статті 125 Земельного кодексу України встановлено, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.
Згідно ст. 717, 719 ЦК України за договором дарування одна сторона передає другій стороні безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Позивач подав позов з підстав визначених статтею 229 ЦК України, якою передбачено, що якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Воля особи до вчинення правочину і результат правочину не узгоджуються в разі помилки, якщо вона має істотне значення. Такими є помилки щодо правової природи правочину, його змісту, предмета, ціни, сторони, якості об'єкта тощо. Істотною може вважатись помилка, наслідки якої взагалі неможливо усунути або для їх усунення стороні, яка помилилася, необхідно здійснити значні витрати.
Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати або, навпаки, бути відсутніми саме на момент вчинення правочину. Сторона на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка насправді мала місце, тобто надати докази, які б свідчили про її помилку щодо істотних обставин правочину.
Помилка внаслідок власного недбальства чи незнання закону однією із сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
Актом стаціонарної судово-психіатричної експертизи №19 та актом повторної експертизи №6 підтвердилось, що за своїм психічним станом ОСОБА_1 могла розуміти значення своїх дій та керувати ними та не перебувала в хворобливому стані - в період часу з 01 січня 2005 року по 31 грудня 2005 року, зокрема станом на 11 листопада 2005 року.
Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» встановлено, що відповідно до статей 229 - 233 ЦК правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Позивач так і не довела, існування таких обставин на момент укладення спірних договорів дарування.
За даними договорами дарування сторони засвідчили, що укладення цих договорів відповідає їхнім інтересам, волевиявлення є вільним, усвідомленим і відповідає їхній внутрішній волі, договори не приховують іншого правочину, не суперечать інтересам держави і суспільства і спрямовані на реальне настання наслідків, які обумовлені у них.
Судом роз'яснювались сторонам, представникам сторін, третій особі положення ст.ст. 10, 11, 57-60 ЦПК України та наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій, а також те, що суд розглядає цивільні справи в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь справі, при цьому суд приймає до розгляду тільки ті докази, які мають значення по справі.
Статтею 212 ЦПК України, передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню, так як дарувальник особисто уклав та підписав даний договір, тим самим особисто реалізував власне волевиявлення на безоплатне відчуження свого майна на користь сина, а тому відсутні правові підстави для визнання договорів дарування недійсними та застосування наслідків недійсності правочинів.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 203, 209, 215, 229, 717-719 Цивільного кодексу України, ст.ст.4-8, 10, 11, 18, 57-60, 88, 130, 208, 209, 212-215, 218 Цивільного процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Самарський районний суд м. Дніпропетровська протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час оголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя А.О. Сухоруков