12 березня 2009 р.
№ 10/52
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого:
суддів:
Добролюбової Т.В.
Гоголь Т.Г., Швеця В.О.
розглянувши матеріали касаційної скарги
Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області
на постанову
Львівського апеляційного господарського суду від 21.10.08
у справі
№10/52
за позовом
Рівненського транспортного прокурора в інтересах держави, уповноваженим органом якої виступає Регіональне відділення Фонду державного майна України по Рівненській області в інтересах Державного Рівненського комерційно -виробничого підприємства "Залізничник"
до
Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи Яромчик Лідії Іванівни
про
витребування майна з чужого незаконного володіння та стягнення орендної плати в розмірі 6408,93 грн
В судовому засіданні взяли участь представники:
від прокуратури: Івченко О.А. -прокурор ГПУ;
від відповідача: Вовчук Р.М. -за дов. від 31.07.07.
Інші представники сторін у судове засідання не з'явилися, належно повідомлені про час і місце розгляду касаційної скарги.
Рівненським транспортним прокурором в інтересах держави, уповноваженим органом якої виступає Регіональне відділення Фонду державного майна України по Рівненській області в інтересах Державного Рівненського комерційно -виробничого підприємства "Залізничник" 31 березня 2008 року заявлений позов про стягнення з Приватного підприємця Яромчик Лідії Іванівни 6408,93 грн -заборгованості з орендної плати. Водночас, прокурор просив зобов'язати відповідача повернути орендоване майно Державному Рівненському комерційно -виробничому підприємству "Залізничник". В обґрунтування своїх вимог прокурор вказував на те, що 11.11.02 між Державним Рівненським комерційно -виробничим підприємством "Залізничник" та відповідачем укладено два договори оренди державного майна, розташованого в місті Сарни на вул. 17 вересня, 12, а саме: приміщення будівлі складів - площею 141,7 кв.м та кафе №4 - площею 317, 5 кв.м. Прокурор зазначав, що орендодавцем 12.11.07 на адресу відповідача скеровано лист про припинення дії договорів оренди у зв'язку із закінченням строку на які їх було укладено та з проханням повернути орендоване майно. Прокурор зауважував, що на даний час спірні приміщення орендодавцеві не повернуті, оренда плата за користування майном не сплачується. При цьому, прокурор посилався на приписи статей 17, 26, 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", статей 387, 759, 785 Цивільного кодексу України, статті 287 Господарського кодексу України , частини 1 статті 50 Закону України "Про власність" .
Рішенням господарського суду Рівненької області від 27.05.08, ухваленим суддею Павлюк І.Ю., позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 2 023, 48 грн заборгованості з орендної плати станом на 01.05.08 з огляду на доведеність цих вимог. В частині стягнення 4 385, 45 грн провадження у справі припинено на підставі пункту 1-1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України через сплату відповідачем цієї суми після порушення провадження у справі. В частині вимог щодо повернення орендованого майна судом відмовлено з посиланням на відсутність доказів, підтверджуючих належне повідомлення відповідача про звільнення цих приміщень. При цьому, суд установив, що строк спірних договорів продовжений до 11.11.08. Судове рішення обґрунтоване приписами статей 11, 509, 526, 759, 762 Цивільного кодексу України, статей 173, 193, частини 1 статті 283, частини 4 статті 284, частини 1 статті 286 Господарського кодексу України.
Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Кузя В.Л.- головуючого, Юркевич М.В., Городечної М.І., постановою від 21.10.08, перевірене рішення суду першої інстанції залишив без змін, а апеляційне подання Рівненської транспортної прокурори залишив без задоволення.
Регіональне відділення Фонду державного майна України по Рівненській області звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить судові рішення у справі скасувати та прийняти нове рішення по суті позовних вимог. Обґрунтовуючи свої вимоги скаржник вказує на те, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про продовження строку дії договорів оренди, оскільки Державне Рівненське комерційно -виробниче підприємство "Залізничник" у відповідності до умов договору та частини 2 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", частини 4 статті 284 Господарського кодексу України, листами від 12.11.07 повідомило відповідача про припинення дії спірних договорів через закінчення строку на який їх було укладено, тому вважає, що підприємець має повернути орендовані приміщення на підставі приписів статей 759, 785 Цивільного кодексу України, статі 287 Господарського кодексу України, статті 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна". На думку скаржника, судами не було враховано того, що для припинення договорів оренди державного майна необхідний лише факт повідомлення про його припинення та вважає, що судами не було враховано правовий статус спірних приміщень. Водночас, заявник не погоджується з прийняттям судами до уваги довідки Центру поштового зв'язку №5 Рівненської дирекції УДППЗ "Укрпошта", адже цією довідкою підтверджено повернення листа на зворотню адресу за закінченням терміну зберігання, що свідчить про ухилення відповідача від отримання повідомлення та порушення принципу строковості договору оренди державного майна. Разом з цим, скаржник вказує на неправильне застосовування судами приписів статі 764 Цивільного кодексу України, статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", що призвело до хибного висновку судів про продовження дії договорів та відсутність підстав для повернення спірного майна. Також, заявник наголошує на порушенні судами приписів статей 43, частини 2 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, оскільки, на його думку, суди обох інстанцій, з'ясовуючи наявність правовідносин між орендарем та орендодавцем, вийшли за межі позовних вимог, оскільки договори є припиненими з моменту закінчення строку їх дії.
Від Рівненського транспортного прокурора, Державного Рівненського комерційно -виробничого підприємства "Залізничник", Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи Яромчик Лідії Іванівни відзивів на касаційну скаргу судом не отримано.
Вищий Господарський суд України заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В. та пояснення присутніх у судовому засіданні учасників судового процесу, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами приписів чинного законодавства, зазначає наступне.
Постанова у справі переглядається в межах доводів касаційної скарги.
Господарськими судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що 11.11.02 Державне Рівненське комерційно-виробниче підприємство "Залізничник" - орендодавець, уклало з Приватним підприємцем Яромчик Лідією Іванівною, договір оренди державного майна №40. За умовами цього договору орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно, а саме приміщення кафе №4 загальною площею 317,5 кв.м, розташоване в місті Сарни на вул. 17 Вересня, 12. Вказане майно передано позивачеві за актом приймання -передачі від 13.11.02. Судами також установлено, що 11.11.02 між сторонами, укладено договір оренди державного майна б/н, за умовами якого, орендар прийняв у строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно, а саме, приміщення будівлі складів загальною площею 141,7 кв.м, що розташоване в місті Сарни на вул.17 Вересня,12. Предметом позову у справі є вимога Рівненського транспортного прокурора в інтересах держави, уповноваженим органом якої виступає Регіональне відділення Фонду державного майна України по Рівненській області в інтересах Державного Рівненського комерційно -виробничого підприємства "Залізничник" про стягнення з Приватного підприємця Яромчик Лідії Іванівни, з урахуванням зменшення суми позову, 6408,93 грн - заборгованості з орендної плати. Водночас, прокурор просив зобов'язати відповідача повернути орендоване майно Державному Рівненському комерційно -виробничому підприємству "Залізничник". Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про підставність стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати у розмірі 2 023,48 грн. В частині стягнення 4 385, 45 грн провадження у справі припинено через сплату відповідачем цієї суми. В цих частинах постанова у справі не оскаржується. Постанова апеляційної інстанції переглядається в частині вимог про повернення орендованого майна. Оренда державного майна є різновидом майнового найму, і при розгляді справ застосовуються норми як Закону України "Про оренду державного та комунального майна", так і норми Цивільного та Господарського кодексів України. Відповідно до приписів статей 2, 3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" правовою підставою користування державним майном є договір оренди. Пунктом 11.1 вказаних договорів сторони визначили строк їх дії з 11.11.02 до 11.11.03. Строк дії договорів неодноразово продовжувався, в останній раз до 11.11.07. Судами установлено, що на час звернення з позовною заявою відповідач орендоване майно не повернув та продовжує їм користуватися. Згідно зі статтею 764 Цивільного кодексу України, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму (оренди), то, за відсутності заперечень наймодавця упродовж одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором. Дана норма кореспондує з частиною 2 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", відповідно до якої у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди упродовж одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін та на тих самих умовах, які були передбачені договором. Аналогічні умови містять і договори оренди. Відповідно до частини 1 статті 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі закінчення строку дії договору та відмови від його продовження орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених в договорі оренди. За приписами статті 33 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Судами обох інстанцій установлено, що 12.11.07 позивачем на адресу відповідача скеровані листи №26 про припинення договорів оренди через закінчення строку їх дії. Однак, вказані листи відповідачем не отримано та повернуто позивачеві через закінчення терміну зберігання, що підтверджується листом від 20.05.08 №02-173 Центру поштового зв'язку №5 Рівненської дирекції УДППЗ "Укрпошта". Оскільки суди установили, що орендар не був повідомлений у встановлений строк про небажання орендодавця продовжити дію договорів на наступний період, суди визнали, що за умовами цих же договорів, вони вважаються продовженими на строк до 11.11.08 року. Тому, довід позивача про витребування спірних приміщень через закінчення строку оренди, визначений у спірних договорах, спростований рішеннями судів обох інстанцій. Відтак, позов заявлений передчасно. Відповідно до частини 2 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні чи постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Відтак, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для повернення орендованого майна. Доводи касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, оскільки не спростовують встановленого судом. Отже, з урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені господарськими судами на підставі повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і при вирішені спору суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права, тому підстав для задоволення касаційної скарги і скасування постанови апеляційної інстанції колегія суддів не вбачає.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 1115, 1117 , 1118, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 21.10.08 у справі №10/52 залишити без змін.
Касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області залишити без задоволення.
Головуючий, суддя Т.Добролюбова
Судді Т.Гоголь
В.Швець