83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
іменем України
17.03.09 р. Справа № 37/15
Господарський суд Донецької області у складі судді Попкова Д.О.,
присекретарі Паліводі Ю.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг», м. Київ, ідентифікаційний код 32774741
до Відповідача: Приватного підприємства «АБЗ», м. Макіївка, ідентифікаційний код 32866224
про: стягнення суми боргу в сумі 60 030,16 грн., пені в сумі 4 620,07 грн., інфляції в розмірі 1 227,91 грн., 3% річних - 241,35 грн.
за участю уповноважених представників:
від Позивача - Корєнєвська Х.О. за довіреністю №20 від 02.01.2009р.;
від Відповідача - Вангородський О.О. за довіреністю №б/н від 04.03.2009р.
Відповідно до вимог ст.ст. 4-4, 81-1 ГПК України судовий розгляд здійснювався з фіксацією у протоколі.
Згідно із ст.77 ГПК України розгляд справи відкладався з 10.02.2009р. на 05.03.2009р., з 05.03.2009р. на 17.03.2009р.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг», м. Київ (далі - Позивач) звернулось до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Приватного підприємства «АБЗ», м. Макіївка (далі - Відповідач) про стягнення суми боргу в сумі 60 030,16 грн., пені в сумі 4 620,07 грн., інфляції в розмірі 1 227,91 грн., 3% річних - 241,35 грн.
В обґрунтування заявлених вимог Позивач посилається на неналежне виконання Відповідачем грошових зобов'язань за договором фінансового лізингу №476 від 19.09.2007р.
На підтвердження вказаних обставин Позивач надає договір фінансового лізингу №476 від 19.09.2007р. з додатками №№ 1, 2, 3, розрахунок суми позову, правоустановчі документи.
Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтовує ст.ст. 1, 2, 12, 54-57 Господарського процесуального кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 526, 530, 549, 551, 610-612 Цивільного кодексу України.
Позивач надав заяву про вжиття заходів забезпечення позову з підтверджуючими доказами шляхом накладання арешту на грошові кошти Відповідача в межах суми позову, що знаходяться на його банківський рахунках із визначенням останніх, а у разі відсутності коштів на таких рахунках - накладання арешту на рухоме та нерухоме майно, а також додаткові документи для залучення у справу (а.с.а.с. 68-92).
Заявою від 17.03.2009р. (а.с.158), наданою у судовому засіданні, Позивач, враховуючи здійснені Відповідачем 03.02.2009р. та 04.03.2009р. часткові оплати стягуваних сум у загальному розмірі 10236,48грн., зазначив про необхідність припинення провадження в цій частині, наполягаючи при цьому на стягненні решти заборгованості та відповідних нарахувань.
Відповідач 05.03.2009р. надав відзиви на заяву про вжиття заходів забезпечення позову (а.с.102) та на позовну заяву (а.с.103), в яких просив суд відмовити у вжиття заходів забезпечення позову та задоволенні позовних вимог, підтверджуючи при цьому як факт існування грошових зобов'язань перед Відповідачем, так і необхідність їх виконання. Відповідачем також надані витребувані судом документи (а.с.а.с. 101-141, 146-157).
Суд вважає за можливе розглянути спір за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин.
Вислухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду сторонами докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд
19.09.2007р. між Позивачем (Лізингодавець) та Відповідачем (Лізингоодержувач) був укладений договір фінансового лізингу №476 (а.с.а.с.10-22), згідно умов п. 2.1 якого Лізингодавець передає, а Лізингоодержувач отримує в платне користування на умовах фінансового лізингу ТЗ, у відповідності з Замовленням на ТЗ - транспортний засіб (Додатки №1 до договору).
Згідно із п.п. 4.1., 4.2., 4.3., 4.4. договору фінансового лізингу №476 на Відповідача покладені грошові зобов'язання із сплати лізингових платежів, що включають суму, яка відшкодовує при кожному платежі частину вартості ТЗ, комісію Лізингодавця на наданий у лізинг ТЗ, інші витрати Лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням цього договору. При цьому розмір та строки внесення лізингових платежів визначаються у плані лізингу, викладеному у додатках № 3 до договору, які є його невід'ємною частиною.
Умовами п. 16.1. договору за порушення зобов'язань по сплаті лізингових платежів встановлена відповідальність у вигляді пені у розмірі 0,1% від простроченої суми за кожен день прострочення.
У відповідності до п. 4.5 договору фінансового лізингу, майно, що є предметом лізингу, було передано в користування Відповідачу, про що сторонами були складені відповідні акти приймання-передачі від 09.10.2007р. №476/001, №476/002, які є додатками №2 до Договору ( а.с.25).
Додатками №3 до договору (а.с.а.с.26,27) визначені розміри, спосіб, форма та строки внесення лізингових платежів, згідно якого, після внесення першого лізингового платежу до 21.09.2007р., Лізингоодержувач повинен сплачувати до 20 числа поточного місяця лізингові платежі відповідно до плану лізингових платежів.
05.10.2007р. сторони погодили зміни до плану лізингу (а.с.а.с.34,35).
04.07.2008р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заєць І.О. вчинено виконавчий напис №5327 про повернення транспортних засобів Відповідачеві (а.с.79).
В листі №476ФЛ від 09.10.2008р. Позивач звертався до Відповідача з повідомленням про необхідність сплатити суму заборгованості та пені до 15.10.2008р., який був отриманий Відповідачем, про що свідчить напис на поштовому повідомленні (а.с.а.с.80-83).
15.12.2008р. позивач повторно направив Відповідачу лист про необхідність сплатити суму заборгованості та пені до 19.12.2008р. (а.с.а.с. 84-87).
Листом №530 від 05.12.2008р. (а.с.88) Відповідач визнав факт наявності заборгованості перед Позивачем та зобов'язався сплатити наявну заборгованість до 31.12.2008р.
Оскільки зобов'язання з оплати лізингових платежів Відповідачем у повному обсягу не виконувалися, виникла заборгованість, у зв'язку з чим Позивач, нарахувавши пеню та 3% річних та інфляцію додатково до суми заборгованості, звернувся до суду із розглядуваним позовом.
Відповідач проти позову заперечив з підстав викладених у відзиві на позов від 04.05.2009р.(а.с.103).
Між тим, Відповідач надав суду акт звірення розрахунків (а.с.а.с.106, 107), складений Позивачем за період з 19.09.2007р. по 09.01.2009р., підписаний без зауважень - на підтвердження існування заборгованості в сумі 60030,16грн.
Крім того, Відповідачем надані платіжні доручення (а.с.а.с.156,157), згідно яких останнім 03.02.2009р. та 04.03.2009р. на користь Позивача було у сукупності перераховано 10236,48грн., а також складений ним акт звіряння розрахунків станом на 12.03.2009р. (а.с.а.с.148,149), в якому відображені як вказані платежі, так і існування стягуваної заборгованості.
Визнаючи факт здійснення в перебігу розгляду справи платежів на суму 10236,48грн., Позивач заявою від 17.03.2009р.(а.с.158), враховуючи їх у якості часткового погашення стягуваної заборгованості, зазначив про необхідність припинення провадження в частині стягнення відповідної суми.
Суд розглядає справу в контексті всіх позовних вимог, оскільки їх сумісне висування не суперечить приписам ст. 58 Господарського процесуального кодексу України - вимоги є однорідними, пов'язані наданими доказами та підставами виникнення (порушення грошових зобов'язань за договором лізингу), а їх сумісний розгляд не перешкоджає з'ясуванню прав і взаємовідносин сторін та не утруднює вирішення спору, а, навпаки, сприяє дотриманню принципу процесуальної автономії, та у повній мірі узгоджується із гарантованим ст. 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 04.11.1950р., ратифікованої Законом України від 17.07.1997р., правом на ефективний судовий захист.
Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги Позивача до Відповідача такими, що підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступне:
Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного спору полягає у примусовому спонуканні до виконання прострочених грошових зобов'язань та застосуванні наслідків їх невиконання та порушення інших умов укладеного договору у вигляді стягнення пені, 3% річних та інфляційної індексації.
Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ним, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України, Законом України «Про фінансовий лізинг» та умовами укладеного між ними договору.
Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.
Як встановлено ч.2 ст.1, п.2 ч. 2 ст. 11 Закону України «Про фінансовий лізинг», ч. 1 ст. 806 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 292 Господарського кодексу України за користування майном на умовах фінансового лізингу лізингоодержувач має сплачувати лізингові платежі.
Отже, в контексті зазначених норм укладений між Позивачем та Відповідачем договір є належною підставою для виникнення у останнього грошових зобов'язань, визначених його умовами.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.
Таким чином, Відповідач не мав правових підстав ухилятися від сплати лізингових платежів згідно передбачених договором графіків.
Як вбачається із матеріалів справи протягом періоду правовідносин за договором фінансового лізингу Відповідачем не сплачувались у повному обсягу лізингові платежі згідно умов договору та додатків до нього.
У розумінні ст. 610 Цивільного кодексу України невиконання або неналежне виконання зазначених зобов'язань Відповідачем є їх порушенням.
За змістом ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання та на вимогу кредитора має сплатити суму боргу.
Відповідно до ст. 202 Господарського кодексу України та ст.598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.
Як вбачається із наданих до матеріалів справи платіжних доручень (а.с.а.с.156,157) Відповідачем після порушення провадження у розглядуваній справі було перераховано Позивачу 10236,48грн. Положеннями ст. 534 Цивільного кодексу України встановлена певна черговість погашення вимог кредитора за грошовим зобов'язанням у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсягу, із вказівкою про можливість встановлення у договорі іншої черговості. Таку черговість зарахування сторони погодили в п.5.10. договору фінансового лізингу №476, відносячи до першої черги прострочені лізингові платежі.
За таких обставин, кваліфікація Позивачем здійсненого Відповідачем платежу 10236,48грн. у якості часткового погашення стягуваної суми заборгованості враховується судом як така, що відповідає діючому законодавству та встановленим домовленостям сторін.
Враховуючи правову позицію Вищого господарського суду України, викладену в п. 3.2. Роз'яснення «Про деякі питання практики застосування статей 80 та 81 Господарського процесуального кодексу України» від 23.08.1994р. №02-5/612, провадження в частині стягнення сплаченої Відповідачем суми грошових коштів у розмірі 10236,48грн. підлягають припиненню за відсутністю предмету спору - п. 1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.
Водночас, приймаючи до уваги, що наявність решти заборгованості перед Позивачем у досліджуваний період та правильність її розрахунку (відповідність умов договору) підтверджується матеріалами справи, Відповідачем в порядку ст.ст. 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України належними у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказами не тільки спростована (наявність)/недоведене припинення зобов'язання будь-яким передбаченим законом способом, але й фактом підписання актів звіряння взаєморозрахунків (а.с.а.с.106,107, 148, 149) підтверджена, позовні вимоги в частині стягнення заборгованості підлягають задоволенню в сумі несплаченого залишку (60030,16 - 10236,48) - 49793,68грн.
З урахуванням зазначених вище приписів законодавства та встановлених обставин суд відносно вимог про стягнення індексу інфляції та 3% річних зазначає наступне:
За змістом ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, крім суми боргу, на вимогу кредитора має сплатити інфляційну індексацію та 3% відсотків річних за період прострочення.
Суд, перевіривши арифметичних розрахунок позовних вимог в цій частині за допомогою відповідної програми інформаційно-пошукової системи «Законодавство», встановив, що належною до стягнення є сума у розмірі 240,81грн., в межах якої вимоги щодо 3% і задовольняється судом.
Арифметичний підрахунок інфляційних нарахувань, здійснений судом за допомогою відповідної програми інформаційно-пошукової системи «Законодавство», встановив, що розмір інфляційної індексації відносно заборгованості, що утворилась за вказаний Позивачем період прострочення не перевищує суму, що може бути стягнута за відповідний період.
Отже, вимоги щодо стягнення інфляційної індексації задовольняються судом у повному обсягу - в розмірі 1227,91грн.
За змістом ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, у тому числі - сплата неустойки, що узгоджується із ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України.
Аналогічні положення закріплені і в ст.ст. 216, 217 Господарського кодексу України. При цьому, несвоєчасне виконання грошових зобов'язань є належною підставою у розумінні ст. 218 Господарського кодексу України для застосування заходів господарсько-правової відповідальності.
Як встановлено ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є вид неустойки, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Враховуючи, що домовленість Позивача та Відповідача про застосування пені у разі прострочення оплати лізингових та інших платежів сформульована безпосередньо у п. 16.1 договору, вимоги ст. 547 Цивільного кодексу України стосовно форми правочину щодо забезпечення виконання зобов'язання, видом якого у розумінні ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України є неустойка, у розглядуваному випадку дотримані.
Водночас, оскільки домовленість сторін передбачає застосування пені в розмірі 0,1% від простроченої суми за кожен день прострочення, що перевищує розмір, визначений в межах подвійної облікової ставки НБУ, суд, враховуючи спеціальні приписи щодо обмеження розміру неустойки, які наведені в ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та ч.2 ст.343 Господарського кодексу України, дійшов висновку про можливість задоволення вимог в цій частині виключно в межах нарахування пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ.
Відтак, здійснивши арифметичний перерахунок пені за допомогою відповідної програми інформаційної бази «Законодавство», суд задовольняє вимоги Позивача про її стягнення частково - у розмірі 3028,51 грн.
Відносно інфляційної індексації, 3% річних та пені суд вважає за необхідне зауважити, що оскільки розмір вказаних вимог був розрахований Позивачем виключно щодо періоду, який передував зверненню із позовом, остільки здійснене Відповідачем 03.02.2009р. та 04.03.2009р. часткове погашення суми заборгованості як підстави для нарахування цих вимог не впливає на висновки суду відносно розміру цих вимог, в якому вони підлягають задоволенню.
Суд відмовляє у задоволенні клопотання Позивача №5024 від 06.02.2009р. (а.с.а.с.76-78) про вжиття заходів забезпечення позову, з урахуванням наступного.
Відповідно до ст. 66 ГПК України господарський суд за заявою учасника судового процесу (сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов), має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
Виходячи із змісту цієї статті, необхідною умовою вжиття забезпечувальних заходів є ймовірність утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду. Зазначене положення закону встановлює вимоги щодо адекватності між виконанням рішення та його забезпеченням.
З огляду на позицію Вищого господарського суду України, викладену в Інформаційному листі «Про деякі питання практики забезпечення позову» від 12.12.2006р. № 01-8/2776, вирішуючи питання про забезпечення позову судом мають бути враховані наступні вимоги:
- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;
- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;
- наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;
- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;
- запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Між тим, як вбачається із змісти заяви Позивача, обґрунтування необхідності вжиття забезпечувальних заходів обґрунтовано лише з точки зору наявності майнових вимог до Відповідача - наразі належних у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України доказів ймовірності утруднення або унеможливлення виконання судового рішення заявник всупереч ст.ст. 4-3, 33 зазначеного Кодексу не наведено та до матеріалів справи не надано.
Суд вважає за необхідне наголосити на недостатності недоведених посилань Позивача на відсутність у нього доказів платоспроможності Відповідача, нестабільну економічну ситуацію в країні та самого факту невиконання грошових зобов'язань для висновку про обґрунтованість припущення щодо можливого утруднення (унеможливлення) виконання судового рішення.
Судом, крім здійсненого Відповідачем в перебігу розгляду справи часткового погашення стягуваної заборгованості, також враховується, що запропонований Позивачем на випадок відсутності грошових коштів на вказаних ним банківських рахунках Відповідача, засіб забезпечення у вигляді накладання арешту на рухоме і нерухоме майно, який (арешт) передбачає, у тому числі, і можливість встановлення заборони використання відповідного майна, взагалі може призвести до унеможливлення нормального здійснення поточної господарської діяльності Відповідача.
У відповідності до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати розподіляються між сторонами пропорційно задоволеним позовним вимогам.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 4-2 - 4-6, 22, 33, 34, 43, 49, 58, 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг», м. Київ (ідентифікаційний код 32774741) до Приватного підприємства «АБЗ», м. Макіївка (ідентифікаційний код 32866224) про стягнення суми боргу у розмірі 60 030,16 грн., пені в сумі 4 620,07 грн., інфляції в розмірі 1 227,91 грн., 3% річних - 241,35 грн. задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного підприємства «АБЗ» (86157, Донецька область, м. Макіївка, мкр-н Сонячний, буд.11, оф 182, ідентифікаційний код 32866224) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг» (03062, м. Київ, пр. Перемоги, 67, ідентифікаційний код 32774741) суму боргу в розмірі 49793,68грн., пеню в сумі 3028,51грн., інфляції в розмірі 1 227,91 грн., 3% річних - 240,81грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
3. Припинити провадження у справі в частині стягнення суми боргу у розмірі 10236,48грн.
4.У задоволені решти вимог відмовити.
5. Стягнути з Приватного підприємства «АБЗ» (86157, Донецька область, м. Макіївка, мкр-н Сонячний, буд.11, оф 182, ідентифікаційний код 32866224) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг» (03062, м. Київ, пр. Перемоги, 67, ідентифікаційний код 32774741) відшкодування витрат по сплаті державного мита у сумі 645,27 грн., витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 115,16грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
6. Рішення набирає законної сили після закінчення 10-ти денного строку з дня його підписання, а у разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання протягом зазначеного строку - після розгляду справи апеляційною інстанцією, якщо рішення не буде скасовано.
За згодою сторін у судовому засіданні 17.03.2009р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Повний текст судового рішення підписано 17.03.2009р.
7. Рішення може бути оскаржене через Господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня його підписання або в касаційному порядку протягом одного місяця з дня набрання рішенням законної сили.
Суддя