04 березня 2009 р.
№ 26/321
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого судді:
Губенко Н.М.,
суддів:
Барицької Т.Л.,
Подоляк О.А.
розглянувши касаційне подання
Військового прокурора Київського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Головного військового клінічного ордена Червоної Зірки госпіталю
на постанову
Київського апеляційного господарського суду
від
03.12.2008
та на рішення
господарського суду м. Києва
від
02.10.2008
у справі
№ 26/321
за позовом
Військового прокурора Київського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Головного військового клінічного ордена Червоної Зірки госпіталю
до
Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Печерського району м. Києва "Печерська Брама"
про
стягнення 91 048 грн.
в судовому засіданні взяли участь представники:
- позивача Завертнєв П.О. (дов. №1 від 18.11.2008);
- відповідача Штоюнда В.І. (дов. б/н від 05.02.2009);
Рішенням господарського суді міста Києва від 02.10.2008 у справі №26/321 (суддя Пінчук В.І.) позов Військового прокурора Київського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Головного військового клінічного ордена Червоної Зірки госпіталю (надалі позивач/ скаржник) до Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Печерського району м. Києва "Печерська Брама" (надалі відповідач) про стягнення 91 048,00 грн. задоволений частково; за рішенням з відповідача підлягає стягненню 6 755,54 грн.; 67,56 грн. державного мита та 8,75 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.12.2008 (судді: Пантелієнко В.О., Іваненко Я.Л., Гарник Л.Л.) вказане рішення суду залишено без змін.
Військовий прокурор Київського гарнізону, не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, подав до Вищого господарського суду України касаційне подання, в якому просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Підстави касаційного подання обґрунтовуються неправильним встановленням фактів по справі, порушенням норм матеріального та процесуального права.
Відповідач відзив на касаційну скаргу не надав, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції в розумінні ст. 1112 ГПК України переглянути оскаржувані судові рішення.
Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм господарськими судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, згідно з вимогами ст. 1115 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що касаційне подання підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
При розгляді даної справи судами попередніх судових інстанцій встановлені наступні обставини:
- 03.02.1997 між позивачем та відповідачем укладений договір на поставку господарсько-питної води, за умовами якого позивач здійснює постачання господарсько-питної води відповідачу, що транспортується через систему міського постачання, а відповідач зобов'язався до 25 числа кожного місяця розраховуватись з позивачем за надані комунальні послуги згідно з виставленими рахунками;
- Військовий прокурор Київського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Головного військового клінічного ордена Червоної Зірки госпіталю, звертаючись із даним позовом, просить стягнути з відповідача заборгованість у сумі 91 048,00 грн. за період з 03.02.1997 по 01.02.2008, а як доказ надання позивачем договірних послуг надає акт звірки взаєморозрахунків, підписаний позивачем та відповідачем станом на 01.02.2007;
- суд першої інстанції, із яким погодився суд апеляційної інстанції, прийшов до висновку про безпідставність вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості за період з 2001 по 2004 роки у зв'язку із закінченням строку позовної давності і про його застосування є відповідна заява відповідача;
- як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції прийшли до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості у сумі 6 755,54 грн., яка визнана відповідачем, про що свідчить наявний в матеріалах справи акт звірки взаєморозрахунків станом на 01.02.2007;
- що стосується заборгованості відповідача за період з 02.02.2007 по дату подання позовної заяви (липень 2008 року), то позивач, всупереч вимогам ст. 33 ГПК України, обґрунтованого розрахунку, а також доказів заборгованості не надав, у зв'язку з чим, суд першої інстанції, із яким погодився суд апеляційної інстанції, відмовив у задоволенні позову.
Відповідно до роз'яснень, викладених у пунктах 1, 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення", мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що оскаржувані у даній справі судові рішення даним вимогам не відповідають, з огляду на наступне.
Приписами ст. 47 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи, а якщо спір вирішується колегіально - більшістю голосів суддів. У такому ж порядку вирішуються питання, що виникають у процесі розгляду справи.
Відповідно до вимог ст. 54 ГПК України позовна заява повинна містити, зокрема, виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; законодавство, на підставі якого подається позов.
Отже, в кожному конкретному випадку позивач повинен здійснити та подати суду разом з позовною заявою відповідний обґрунтований розрахунок стягуваної суми заборгованості, а суд, відповідно, дослідити поданий розрахунок, та на підставі поданих на його підтвердження належних доказів, з урахуванням правових підстав для стягнення стягуваної суми (договір, акти цивільного законодавства, тощо) вирішити спір відповідно до вимог законодавства.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 65 ГПК України (дії судді по підготовці справи до розгляду) з метою забезпечення правильного і своєчасного вирішення господарського спору суддя вчиняє в необхідних випадках по підготовці справи до розгляду такі дії, як: зобов'язує сторони, інші підприємства, установи, організації, державні та інші органи, їх посадових осіб виконати певні дії (звірити взаєморозрахунки, провести огляд доказів у місці їх знаходження тощо); витребує від них документи, відомості, висновки, необхідні для вирішення спору.
Відповідно до ст. 38 ГПК України якщо подані сторонами докази є недостатніми, господарський суд зобов'язаний витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення спору.
Проте, як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції, частково відмовляючи позивачу у задоволенні позову на підставі відсутності обґрунтованого розрахунку суми заборгованості, не виконали процесуального обов'язку, покладеного на суди та не витребували від позивача необхідних документів для вирішення даного господарського спору.
Про обов'язковість виконання господарськими судами зобов'язання, передбаченого ст. 38 ГПК України щодо витребування від сторін у справі документів, необхідних для вирішення спору, свідчить правова позиція Верховного Суду України, викладена в постановах від 27.05.2008 справа №9/127 та від 28.08.2008 справа №216/12-06/9.
Стосовно часткового задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 6 755,54 грн., колегія суддів касаційної інстанції зазначає наступне.
Задовольняючи позовні вимоги позивача та стягуючи з відповідача 6 755,54 грн., господарські суди прийшли до висновку про те, що заборгованість у вказаній сумі підтверджується наявним в матеріалах справи актом звірки взаєморозрахунків станом на 01.02.2007, підписаним позивачем та відповідачем; проте, з таким висновком не можна погодитися з огляду на таке.
По-перше, матеріали справи не містять детального обґрунтованого розрахунку стягненої судами заборгованості у сумі 6 755.54 грн., як і взагалі всієї заявленої до стягнення загальної суми заборгованості, про що вказувалося вище. Також, відсутні в матеріалах справи первинні документи на підтвердження розміру заборгованості відповідача.
По-друге, відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Отже, перш ніж частково задовольняти позов та стягувати з відповідача 6 755,54 грн. судам необхідно було дослідити умови договору №5, укладеного між сторонами, якими врегульований порядок здійснення розрахунків за поставлену позивачем відповідачу господарсько-питну воду, і встановлено, що відповідач (за договором споживач) оплачує за отриману від позивача (за договором постачальник) воду на підставі виставлених позивачем рахунків згідно з доданими до них розрахунків або ж позивач (постачальник) виставляє на інкасо щомісячні витрати холодного водопостачання відповідно до показників водолічильника. Проте, судами наведені положення договору залишилися недослідженими, натомість не з'ясованим залишилося питання чи виставлялися позивачем відповідачу рахунки на стягнену судами суми заборгованості (6 755,54 грн.), чи підтверджена ця сума відповідними розрахунком як це передбачено договором, чи знімалися показники водолічильника, тощо.
Стягуючи з відповідача 6 755,54 грн. суди послалися лише на акт звірки взаєморозрахунків, укладений між сторонами, і прийшли до висновку, що відповідач визнав заборгованість у вказаній сумі підписанням зазначеного акту.
Проте, такий висновок судів не є юридично правильним, оскільки, по-перше, частиною 3 ст. 43 ГПК України передбачено, що визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим. Тобто, за відсутності належних доказів, в розумінні ст. 34 ГПК України, на підтвердження суми заборгованості, одне лише підписання боржником акту звірки взаєморозрахунків є недостатнім для стягнення з нього заборгованості. По-друге, колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що чинним законодавством акту звірки взаєморозрахунків не надано юридичної сили доказу наявності обов'язку сплатити грошові кошти або ж відсутності такого обов'язку, а у розумінні ст.ст. 9, 10 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" вказаний акт є зведеним обліковим документом, який відображає загальну суму заборгованості, та фіксує стан розрахунків між сторонами, але сам по собі не породжує будь-яких прав та обов'язків сторін, в той час як зобов'язання сторін підтверджуються первинними документами -договором, накладними, рахунками.
Крім того, як судом першої інстанції, так і судом апеляційної інстанції достовірно не з'ясовано питання щодо строку позовної давності для пред'явлення вимоги про стягнення з відповідача заборгованості; так, висновок судів про стягнення з відповідача заборгованості у сумі 6 755,54 грн. суперечить іншому висновку судів про безпідставність вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості за період з 2001 по 2004 роки у зв'язку із закінченням строку позовної давності, про застосування якого є відповідна заява відповідача, адже як вбачається із акту звірки взаєморозрахунків від 01.02.2007, на підставі якого суди стягнули 6 755,54 грн. заборгованість у вказаній сумі виникла саме у період з 01.05.2002 по 01.06.2003.
Також, ні судом першої інстанції, ні судом апеляційної інстанції взагалі не досліджувалося питання щодо причин пропуску позивачем позовної давності, відповідно ж до приписів ч. 5 ст. 267 ЦК України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Виходячи із викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України визнає, що спір розглянуто місцевим та апеляційним судами без дослідження в повному обсязі обставин справи, що є порушенням принципу всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності та призвело до прийняття судових рішень з помилковим застосуванням норм права.
Враховуючи вимоги ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Вищого господарського суду України відзначає, що перегляд у касаційному порядку судового рішення здійснюється касаційною інстанцією на підставі встановлених фактичних обставин справи та перевіряється застосуванням попередніми інстанціями норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення, ухвалене у справі, підлягає скасуванню, а справа -направленню на новий розгляд до господарського суду міста Києва.
Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір.
Керуючись ст. ст. 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
Касаційне подання Військового прокурора Київського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Головного військового клінічного ордена Червоної Зірки госпіталю задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.12.2008 та рішення господарського суду міста Києва від 02.10.2008 у справі №26/321 скасувати і справу передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва в іншому складі суду.
Головуюча Н.М. ГУБЕНКО
Судді Т.Л.БАРИЦЬКА
О.А. ПОДОЛЯК