21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua
10 березня 2009 р. Справа 7/11-09
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро Лізинг", м. Київ.
до: Відкритого акціонерного товариства "Ладижинський завод силікатної цегли", м. Ладижин, Вінницька область.
про стягнення 361 933,86 грн. заборгованості
Головуючий суддя
Cекретар судового засідання
Представники
позивача : Філіпенко О.В. - представник, довіреність № 3 від 12.01.2009 року. Байдюк В.С. - представник, довіреність № 12 від 17.02.2009 року.
відповідача : Пархоменко Є.Г. - представник, довіреність 17/56 від 01.01.2009 року.
Подано позов про стягнення з ВАТ "Ладижинський завод силікатної цегли" на користь ТОВ "Євро Лізинг" 361 933,86 грн., в тому рахунку суми основного боргу у розмірі 328 736,22 грн., 22266,76 грн. - пені, 1830,10 грн. - 3% річних та 9100,78 грн. - інфляційних втрат внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договору фінансового лізингу від 10.12.2007 року № 614.
Ухвалою суду від 23.01.2009 року було порушено провадження у справі № 7/11-09 та призначено до розгляду 23.02.2009 року.
У зв'язку з ненаданням сторонами в повному обсязі витребуваних документів розгляд справи було відкладено до 10.03.2009 року.
За письмовим клопотанням представників сторін справа розглядається без здійснення технічної фіксації судового процесу.
В судовому засіданні позивачем надано довідку (вих. 20/юр від 20.02.2009 року) в якій останній підтверджує факт сплати відповідачем після порушення провадження у справі 78674,60 грн. в рахунок погашення заборгованості. На підтвердження вказаного суду надано банківську виписку БВ-0000117 від 20.01.2009 року.
Крім того позивачем подано заяву про зменшення позовних вимог у зв'язку з допущеними помилками під час обрахунку пені та 3% річних, згідно якої заявлено до стягнення 20064,86 грн. пені та 1822,40 грн. 3% річних.
Судом вказана заява прийнята до розгляду, як таку, що не суперечить ч.4 ст.22 ГПК України.
Також в даному судовому засіданні відповідач подав заяву про визнання позовних вимог щодо стягнення боргу в сумі 250061,62 грн..
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.
10.12.2007 року між ТОВ "Євро Лізинг" (Лізингодавець) та ВАТ "Ладижинський завод силікатної цегли" (Лізингоодержувач) було укладено договір фінансового лізингу № 614, згідно п.2 якого Лізингодавець передає Лізингоодержувачу, а лізингоодержувач отримує на умовах фінансового лізингу ТЗ у відповідності з замовленнями відповідача на ТЗ.
На виконання даного положення позивач передав на підставі замовлень відповідача транспортні засоби, що підтверджується актами передачі-приймання № 614/001 від 28.12.2007 року, № 614/004 від 20.02.2008 року, № 614/005 від 20.02.2008 року, № 614/006 від 20.02.2008 року, № 614/007 від 20.02.2008 року, № 614/008 від 20.02.2008 року, № 614/009 від 20.02.2008 року, № 614/010 від 04.04.2008 року та № 614/011 від 04.04.2008 року.
Відповідно до п. 5.1 Договору № 614 від 10.12.2007 року за переданий у лізинг ТЗ в період з дати надання до завершення строку лізингу сплачуються лізингові платежі. Розмір та строки сплати відповідачем лізингових платежів встановлюється в плані лізингу.
Між сторонами було підписано відповідні плани лізингу та зміни до нього, а саме:
- план лізингу № 614/001 від 10 грудня 2007 року, та зміни до нього № 614/001 від 28 грудня 2007 року;
- план лізингу № 614/004 від 04 лютого 2008 року, та зміни до нього № 614/004 від 20 лютого 2008 року;
- план лізингу № 614/005 від 04 лютого 2008 року, та зміни до нього № 614/005 від 20 лютого 2008 року;
- план лізингу № 614/006 від 04 лютого 2008 року, та зміни до нього № 614/006 від 20 лютого 2008 року;
- план лізингу № 614/007 від 04 лютого 2008 року, та зміни до нього № 614/007 від 20 лютого 2008 року;
- план лізингу № 614/008 від 04 лютого 2008 року, та зміни до нього № 614/008 від 20 лютого 2008 року;
- план лізингу № 614/009 від 04 лютого 2008 року, та зміни до нього № 614/009 від 20 лютого 2008 року;
- план лізингу № 614/010 від 04 лютого 2008 року, та зміни до нього № 614/010 від 20 лютого 2008 року;
- план лізингу № 614/011 від 04 лютого 2008 року, та зміни до нього № 614/011 від 20 лютого 2008 року.
Позивач за час дії договору надавав відповідачу послуги, що підтверджується актами прийому-передачі послуг та рахунками-фактурами, які виставлялись відповідачу. Проте відповідач лізингові платежі в строк визначений договором та планами лізингу не здійснив, в результаті чого виникла заборгованість на 08.01.2009 року у розмірі 328736,22 грн..
Як встановлено судом позовна заява (вих.4662 від 16.01.2009 року) була подана 21.01.2009 року, що вбачається із квитанції InterCityPost № 044-052578 наявною в матеріалах справи (а.с.10, т.1).
Однак із врахуванням того, що відповідач 20.01.2009 року здійснив перерахування коштів в розмірі 78674,60 грн. на рахунок позивача, заборгованість станом на 21.01.2009 року складала 250061,62 грн.. В зв'язку з викладеним в стягненні 78674,60 грн. основного боргу позивачу необхідно відмовити, як заявленому безпідставно.
Стосовно стягнення боргу в розмірі 250061,62 грн. суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вказаної позовної вимоги враховуючи наступне.
Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.
Згідно ч.2 ст.1 Закону України "Про фінансовий лізинг" за договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
В пункті 3 ч.2 ст.11 Закону України "Про фінансовий лізинг" вказано, що лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі. В ч.1 ст.16 названого Закону зазначається, що сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).
Згідно ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як вже вказувалось раніше, у п.5.1 Договору сторони погодили. що розмір та строк сплати Лізингоодержувачем платежів встановлюється в Плані лізингу та інших додатках.
Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Слід зазначити, що 31.10.2008 року позивачем було надіслано відповідачу лист-повідомлення № 614 ФЛ про сплату заборгованості та пені. Отримання вказаного листа підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення № 357781.
Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.
Ч.1 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до ст.ст.34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.
За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.
Проте, всупереч наведеним нормам та вимогам ухвал суду від 23.01.2009 року та від 23.02.2009 року відповідач не подав до суду жодного належного доказу в спростування позовних вимог позивача в частині стягнення 250061,62 грн. боргу, в тому рахунку і доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів), крім уже згаданої банківської виписки БН-0000117 від 20.01.2009 року.
Враховуючи те, що позовні вимоги щодо стягнення заборгованості в розмірі 250061,62 грн. визнаються відповідачем та окрім цього підтверджуються наявними у справі первинними бухгалтерськими документами, суд вважає суму боргу в розмірі 250061,62 грн. доведеною позивачем. При цьому суд враховує, що визнання відповідачем позову не суперечить законодавству, не порушує прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб, що дає підстави для прийняття вказаної заяви та задоволення позову в цій частині.
Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 9100,78 грн. інфляційних втрат, 1822,40 грн. 3% річних та 20064,86 грн. пені в результаті чого суд дійшов наступних висновків.
Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання і що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.
Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Стаття 549 ЦК України вказує, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Стаття 610 цього ж Кодексу передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У п.3 ч.1 ст.611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.
Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", згідно з п. п. 1, 3 якого розмір пені за прострочку платежу, що встановлюється за згодою сторін, обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Таким чином, яким би способом не визначався в договорі розмір неустойки, він не може перевищувати той розмір, який встановлений законом як граничний (якщо він встановлений).
З огляду на викладене, враховуючи встановлення Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" граничного розміру відповідальності за прострочення платежу у вигляді пені (розмір якої не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня), за прострочку платежу за договором може бути стягнута лише сума пені, яка не перевищує ту, що обчислена на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.
В п. 16.1 договору сторонами встановлено, що при порушенні лізингоодержувачем зобов'язання по сплаті лізингових платежів, передбачених планом лізингу, лізингоодержувач сплачує пеню в розмірі 0,1 % від простроченої суми за кожен день прострочення.
Як встановлено судом, при подачі позовної заяви в розрахунку пені позивач зазначив її ставку в розмірі 0,1 %. В заяві про зменшення позовних вимог, як вже вказувалось раніше, позивач заявив до стягнення пеню в розмірі 20064,86 грн..
Однак провівши перевірку розрахунку пені наданого відповідачем з врахуванням того, що в 2008 році було 366 днів, а подвійна ставка пені за обчислюваний період рівнялась 24 % судом отримано 13682,17 грн..
З огляду на викладене, в стягненні 6382,69 грн. пені слід відмовити.
Перевіркою правильності розрахунку заявленої до стягнення 3 % річних з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог в цій частині судом не виявлено арифметичних помилок.
Також судом здійснено перевірку правильності обрахунку позивачем інфляційних втрат в результаті чого судом встановлено помилки в обрахунку інфляційних, які полягають в неправильному визначенні середнього індексу інфляції за період прострочення.
Так, сума інфляційних втрат вказана позивачем за період - листопад - грудень 2008 року (сума боргу 143476,40 грн.) становить 5210,33 грн, а за період грудень 2008 року (сума боргу 185259,79 грн.) - 3890,45 грн..
Разом з тим судом в результаті перерахунку отримано за перший період суму інфляційних втрат в розмірі 5165,15 грн.. Таким чином в стягненні 45,18 грн. інфляційних втрат слід відмовити.
При розподілі державного мита суд враховує припис, який міститься в абз.2 п.4.2 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" згідно якого якщо позивач завищив ціну позову, або у процесі розгляду спору зменшив позовні вимоги, або господарський суд відмовив у стягненні певних сум, державне мито у цій частині не повертається.
Беручи до уваги даний припис та те, що позивач частково зменшив вимоги щодо стягнення пені та 3% річних, суд покладає судові витрати в цій частині на позивача. Інша частина судових витрат покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог із врахуванням того, що спір було доведено до суду в зв'язку з порушенням відповідачем своїх зобов'язань.
Також судом встановлено, що позивач при зверненні до суду сплатив 3619,35 грн. державного мита, що підтверджується платіжним дорученням від 13.01.2009 року № 2789. Як вбачається із позовної заяви ціна позову складає 361933,86 грн..
Враховуючи вимоги встановлені підпунктом а) п.2 ст.3 Декрету КМУ "Про державне мито" розмір державного мита, який підлягав сплаті позивачем відповідно до підпункту мав би становити 3619,34 грн..
Внесення державного мита у більшому розмірі ніж передбачено чинним законодавством є підставою для його повернення згідно ст.47 ГПК України та п.1 ч.1 ст.8 Декрету КМУ "Про державне мито".
За письмовим клопотанням сторін 10.03.2009 року у справі оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Керуючись п.1 ч.1 ст.8 Декрету КМУ "Про державне мито", п.п.1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", ч.2 ст.1, п.3 ч.2 ст.11, ч.1 ст.16 Закону України "Про фінансовий лізинг", ст.ст. 6, 11, 509, 525, 526, 527, ч.ч.1, 2 ст. 530, ч. 1 ст. 546, ч.1 ст.548, ст.ст. 549, 550, 610, п.3 ч.1 ст. 611, ч.1 ст.612, ст.ст.625, 627, 628, 629, ч.ч.1, 2 ст.806 ЦК України, ст.ст. 230, ч.1 ст.231, ч.2 ст.243, ст.ст. 173, 174, 193 ГК України, ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, 47, ч.ч. 1, 5 ст. 49, ст. 78, 82, 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд-
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Ладижинський завод силікатної цегли", вул. Промислова, 1, м. Ладижин, Вінницька область, 24321 - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 00294020, р/р № 2600830194 в "Відділення Промінвестбанку", м. Ладижин МФО - 302485) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро Лізинг", вул. Сурікова, 3, м. Київ, 03035 - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 32774741, р/р № 2600510828 в ВАТ АБ "Укргазбанк", МФО-320478) -250061 грн. 62 коп. боргу, 13682 грн. 17 коп. -пені, 1822 грн. 40 коп. - 3 % річних, 9055грн. 60 коп. - інфляційних втрат, 2746 грн. 22 коп. - відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою державного мита та 89 грн. 53 коп. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.
4. В стягненні 78674,60 грн. боргу, 45,18 грн. інфляційних втрат та 6382,69 грн. пені відмовити.
5. Зобов'язати управління Державного казначейства у м.Вінниці Головного управління державного казначейства у Вінницькій області повернути суму зайво сплаченого державного мита в розмірі 00 грн. 01 коп. Товариству з обмеженою відповідальністю "Євро Лізинг", вул. Сурікова, 3, м. Київ, 03035 - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 32774741, р/р № 2600510828 в ВАТ АБ "Укргазбанк", МФО-320478) сплаченого за платіжним дорученням від 13.01.2009 року № 2789 оригінал якого знаходиться в матеріалах справи № 7/11-09.
6. Рішення надіслати сторонам рекомендованим листом.
Суддя
Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 16 березня 2009 р.
віддрук. 4 прим.:
1 - до справи.
2 - позивачу - ТОВ "Євро Лізинг", пр. Перемоги, 67, м. Київ, 03062.
3 - позивачу - вул. Сурікова, 3, м. Київ, 03035.
4 - відповідачу - ВАТ "Ладижинський завод силікатної цегли" вул. Промислова, 1, м. Ладижин, Вінницька область, 24321.