№ справи: 2/123/301/2013 Головуючий суду першої інстанції:Гуріна О.В.
№ провадження: 22-ц/190/3767/13Доповідач суду апеляційної інстанції:Курська А. Г.
"17" червня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого судді:Курської А.Г.
Суддів:Синельщікової О.В. Яковенко Л.Г.
При секретарі:Щегловій Н.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про розірвання шлюбу, за апеляційною скаргою ОСОБА_7 на заочне рішення Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 05 квітня 2013 року, -
08 листопада 2012 року ОСОБА_6 звернулась до Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим з позовною заявою до ОСОБА_7 про розірвання шлюбу.
Позовна заява мотивована тим, що з 26 жовтня 2002 року позивачка перебуває в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_7 (а.с.4). від шлюбу сторони мають неповнолітнього сина ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1. Позивачка посилається на те, що сімейні відносини припинені з серпня 2012 року, почуття любові та поваги між подружжям втрачені, примирення та збереження сім'ї неможливо. На підставі наведеного просила суд розірвати шлюб між нею та відповідачем.
Заочним рішенням Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 05 квітня 2013 року позов ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про розірвання шлюбу задоволено.
Шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_7, зареєстрований Відділом реєстрації актів про одруження м. Сімферополя Автономної республіки Крим (актовий запис № 1249) - розірвано.
При реєстрації розірвання шлюбу залишено прізвище позивачки ОСОБА_6 - «ОСОБА_6».
Не погодившись з зазначеним заочним рішенням ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій ставить питання про його скасування, як такого, що ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для вирішення справи та про ухвалення нового рішення, яким у задоволенні позовної заяви відмовити.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції ухвалюючи заочне рішення необґрунтовано застосував ч. 5 ст. 74 ЦПК України, що призвело до порушення процесуальних прав відповідача, оскільки ні апелянт, ні члени його родини судову повістку не отримували та не були повідомлені про час та місце розгляду цивільної справи. Крім того, ухвалюючи заочне рішення суд першої інстанції не встановил фактичних взаємовідносин сторін, взяв до уваги волевиявлення позивачки, як встановлений факт того, що подальше сімейне життя та зберігання шлюбу буде суперечити інтересам одного з подружжя і дитини. Поряд з цим, апелянт звертає увагу на те, що вступаючи у шлюб і він, і його дружина разом прийняли таке рішення, а вирішуючи питання про розірвання шлюбу, суд першої інстанції виходить тільки з волевиявлення позивачки, а інтереси неповнолітньої дитини та відповідача до уваги не брав.
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивачки ОСОБА_6 та представника ОСОБА_7, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги вважає її необґрунтованою і такою, що не підлягає задоволенню, у зв'язку з наступним.
Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з вимогами ст. ст. 10, 11, 60 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог, зазначених та доведених ним обставин.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із доведеності позивачкою визначених у позовній заяві обставин щодо неможливості зберігання шлюбу і що майбутнє спільне життя суперечить інтересам подружжя та неповнолітньої дитини.
З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи та вимогам закону.
Судом встановлено, а матеріалами справи підтверджено, що 26 жовтня 2002 року Відділом реєстрації актів про одруження м. Сімферополя Автономної Республіки Крим зареєстровано шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_7, актовий запис № 1249 (а.с. 4). Від шлюбу сторони мають неповнолітнього сина ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1. З серпня 2012 року шлюбні відносини між сторонами припинені. Майнового спору та спору щодо визначення місця проживання дитини у сторін немає.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Частинами 3 та 4 ст. 56 СК України передбачено, що кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини, примушування до збереження шлюбних відносин є порушенням права дружини, чоловіка на особисту свободу і може мати наслідки, встановлені законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до ст. 110 СК України.
За змістом ст. 112 СК України суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Як слідує з роз'яснень, що містяться у пункті 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» № 11 від 21 грудня 2007 року, проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. З цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини та інші обставини життя подружжя, вживати заходів до примирення подружжя у випадку відсутності згоди одного з них на розірвання шлюбу.
Збереження шлюбу можливе на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу.
Так, судом встановлено, а матеріалами справи підтверджено, що 11 грудня 2012 року ОСОБА_7 звернувся до Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіик Крим з заявою, в якій просив надати строк для примирення подружжя, у зв'язку з тим, що, на його думку, шлюб може бути збережено (а.с. 13).
Ухвалою Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіик Крим від 11 грудня 2012 року зупинено провадження у зазначеній цивільній справі до закінчення строку для примирення, який встановлено у два місяці.
07 лютого 2013 року ОСОБА_6 звернулась до Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіик Крим з заявою, в якій просила відновити провадження у справі, у зв'язку з тим, що строк, наданий судом першої інстанції, для примирення не дав позитивного результату та зазначила, що збереження сім'ї неможливо (а.с. 17).
Ухвалою Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 12 лютого 2013 року відновлено провадження у зазначеній цивільній справі та призначено до розгляду на 26 березня 2013 року о 17 годині.
Проаналізувавши всі наявні у справі докази та перевіривши правовідносини, що склалися між сторонами, судова колегія вважає, що судом першої інстанції вжито заходів до примирення подружжя, проте сторони не дійшли згоди до примирення, що є їх волевиявленням.
Колегія суддів вважає, що встановивши обставини для розірвання шлюбу за позовом ОСОБА_6 відповідно до статті 112 Сімейного кодексу України, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо припинення шлюбу сторін на підставі ч. 3 ст. 105 СК України та правильно ухвалив рішення про задоволення позовних вимог.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Порядок повідомлення осіб, які беруть участь у справі, про дату судового засідання врегульовано ст. 74 ЦПК України. Суд апеляційної інстанції при розгляді справи повинен з'ясувати, чи є у справі відомості про належне повідомлення осіб, які беруть участь у справі про час розгляду справи.
Оскільки належне повідомлення осіб, які беруть участь у справі є обов'язковим (ч. 1 ст. 158 ЦПК України), участь у справі є процесуальним правом таких осіб (ст. 27 ЦПК України), а згідно зі ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства належить змагальність сторін та доведення суду переконливості своїх доводів (повідомлення про судове засідання є елементом змагальності та обов'язком суду), то не повідомлення про дату судового засідання є порушенням ст. 6 Європейської Конвенції «Про захист прав та основоположних свобод».
Разом з цим, згідно з ч. 3 ст. 309 ЦПК України порушення норм процесуального права є підставою для скасування чи зміни рішення суду, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Таким чином, якщо наведені вище порушення (неповідомлення про судове засідання), призвело до неправильного вирішення справи, апеляційний суд скасовує чи змінює рішення суду. При цьому згідно зі ст. 303 ЦПК України суд повинен забезпечити реалізацію всіх процесуальних прав цією особою (повідомлення про участь у засіданні суду, роз'яснення права на подання доказів, дослідження поданих доказів, їх оцінку тощо).
Якщо таке порушення (неповідомлення про дату судового засідання) не призвело до неправильного вирішення справи, апеляційний суд має вказати на це і у судовому рішенні, визнавши, що особу дійсно не повідомили, але це не призвело до неправильного вирішення справи.
Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_7 знав про наявність зазначеної цивільної справи, оскільки після того, як ОСОБА_6 звернулась з зазначеним позовом до суду, ОСОБА_7 11 грудня 2012 року була подана заява, в якій він зазначає, що з позовною заявою він не згоден у повному обсязі.
Як убачається з матеріалів справи, відповідно до повідомлення адресно-довідкового підрозділу ГУ ДМС, УДМС України в АР Крим ОСОБА_7 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 7).
Судом першої інстанції за цією адресою, упродовж розгляду справи, неодноразово відповідачу направлялись виклики до суду. Востаннє було направлено телеграму-судову повістку про виклик відповідача ОСОБА_7 до суду на 05 квітня 2013 року (а.с. 24). Проте, з повідомлення, що повернулося на адресу суду 05 квітня 2013 року убачається, що ОСОБА_9 телеграму-судову повістку не доставлено, оскільки квартира закрита, а адресат за телеграмою не з'являється (а.с.25).
З цього судова колегія робить висновок, що відповідач належним чином не був повідомлений за відомою суду адресою про час і місце розгляду справи.
За таких підстав, посилання апелянта на те, що судом першої інстанції не додержано вимог ЦПК України щодо повідомлення відповідача про розгляд справи 05 квітня 2013 року, є обґрунтованими.
Згідно ч. 1 ст. 232 ЦПК України заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з'явився в судове засідання та не повідомив про причини неявки з поважних причин і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.
Незважаючи на те, що апелянтом не надано доказів до апеляційної скарги, які, на його думку, мають істотне значення для правильного вирішення цієї справи, відповідачу, який має правову допомогу з боку фахівця у галузі права, надавалась можливість на засадах змагальності прийняти участь у справі особисто або через представника в засіданні суду апеляційної інстанції під час розгляду його апеляційної скарги в межах заявленого позову, та в межах доводів, наведених в апеляційній скарзі, та довести, що порушення процедури повідомлення про дату судового засідання в суді першої інстанції призвело до неправильного вирішення справи та надати наявні у нього докази про спростування позовних вимог.
В засіданні суду апеляційної інстанції апелянт ОСОБА_7 особисто участі двічі не прийняв, а направив свого представника, яка на засадах змагальності також не довела, що порушення процедури повідомлення апелянта про дату і час судового засідання в суді першої інстанції призвело до неправильного вирішення справи по суті спору.
Крім того, представник відповідача не надала доказів того, що відповідач ОСОБА_7 намагається зберегти сім'ю і що розірвання шлюбу з позивачкою суперечить його інтересам та інтересам неповнолітньої дитини, яка проживає з матір'ю.
Отже, доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні, тому не можуть бути визнані обґрунтованими.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що збереження шлюбу не суперечить інтересам сторін та неповнолітньої дитини, а також на те, що подружжя не втратило почуття любові та поваги одне до одного до теперішнього часу, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки вони спростовується матеріалами справи.
Враховуючи категоричну незгоду позивачки на збереження шлюбу, відсутність доказів, які б свідчили про прийняття відповідачем будь-яких заходів, направлених на примирення або збереження сім'ї, та вимоги ч.ч.3, 4 ст. 56 СК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. З моменту звернення позивачки до суду пройшло сім місяців, проте, за цей час відповідач не налагодив відносини з нею. Відмова в задоволенні позову про розірвання шлюбу, до чого зводиться апеляційна скарга відповідача, на думку колегії суду, було б порушенням принципу добровільності шлюбу, встановленого ст. 24 Сімейного кодексу України.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не надав достатнього строку для примирення не приймаються судовою колегією до уваги, оскільки відповідач не довів особистої участі у намаганні збереження шлюбних стосунків з позивачкою, яка з малолітньою дитиною вимушено проживає окремо, у зв'язку з неналежною поведінкою відповідача у сім'ї.
Колегія суддів, дослідивши інші доводи апеляційної скарги, не вбачає підстав для їх задоволення і вважає, що суд першої інстанції повно і правильно встановив обставини справи, правовідносини сторін перевірив на підставі матеріального закону, що підлягав застосуванню, дав належну оцінку наявним у справі доказам і дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову.
Оскільки доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права не ґрунтуються на матеріалах справи, зводяться до іншої оцінки встановлених судом правовідносин, а оскаржуване заочне рішення суду від 05 квітня 2013 року постановлено з додержанням судом норм матеріального та процесуального права, то передбачених ст. 309 Цивільного процесуального кодексу України підстав для його скасування, не вбачається.
Згідно зі ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 305, 307, 310, 313, 314, 316, 325 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_7 відхилити.
Заочне рішення Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 05 квітня 2013 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.
Судді: