13 червня 2013 р. Справа № 30054/10/9104
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді - Качмара В.Я.,
суддів - Затолочного В.С., Мікули О.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Військової частини А0598 на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 29 березня 2010 року в справі за позовом заступника військового прокурора Хмельницького гарнізону в інтересах ОСОБА_1 до Військової частини А0598 про визнання дій неправомірними та зобов'язання до вчинення дій,
10.03.2010р. заступник військового прокурора Хмельницького гарнізону в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним адміністративним позовом до Військової частини А0598 (далі - в/ч А0598) в якому просив визнати дії посадових осіб відповідача в частині невідшкодування ОСОБА_1 витрат на відрядження неправомірними та такими, що порушують права останнього, стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 належну йому до виплати грошову компенсацію витрат на відрядження на суму 1885,65грн.
Позовні вимоги обґрунтовував тим, що відповідач в порушення вимог чинного законодавства, зокрема ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-ХІІ) та п.6 постанови Кабінету Міністрів України від 05.01.1998р. №10 «Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон» покликаючись на відсутність належного фінансування не відшкодовував ОСОБА_1 витрати понесені ним під час службових відряджень, у зв'язку із чим у в/ч А0598 виникла заборгованість перед останнім яка підлягає стягненню в його користь.
Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 29.03.2010р. в справі №2а-1788/10/2270 заявлений адміністративний позов задоволено.
Не погодившись із винесеним рішенням, його оскаржив відповідач, який покликаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції і винести нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог. В апеляційній скарзі вказує на те, що стягнення зазначених витрат при відсутності коштів у військової частини буде впливати на інтереси інших військовослужбовців, порушувати їх права та призведе до недоотримання ними належного щомісячного грошового забезпечення.
Особи, що беруть участь у справі, в судове засідання для розгляду апеляційної скарги не прибули, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, клопотань від осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю не поступало, а тому колегія суддів, у відповідності до ч.1 ст.197 КАС України, вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки таку може бути вирішено на основі наявних у ній доказів. Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги у їх сукупності, апеляційний суд приходить до переконання, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що у відповідача наявна заборгованість перед ОСОБА_1 по відшкодуванню витрат на службові відрядження, що ним не заперечується та яка є непогашеною, а тому повинна бути виплачена.
Такі висновки суду першої інстанції, на думку апеляційного суду, відповідають фактичним обставинам справи з таких міркувань.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 проходить військову службу у в/ч А0598. Згідно довідки в/ч А0598 від 01.03.2010р. №116 заборгованість військової частини перед позивачем з виплат витрат на відрядження становить 1885,65грн. Зазначені обставини сторонами не оспорюються.
Відповідно до ч.1 ст.9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з ч.6 ст.14 цього Закону при виконанні службових обов'язків, пов'язаних з відрядженням в інші населені пункти, військовослужбовцям відшкодовуються витрати на відрядження в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п.11 постанови Кабінету Міністрів України від 23.04.1999р. №663 «Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон» (далі - Постанова №663), (чинної на час виникнення спірних правовідносин), особливості направлення у відрядження військовослужбовців, визначаються Міністерством оборони за погодженням з Міністерством фінансів України.
На виконання вимог п.11 Постанови №663 наказом Міністра оборони України від 17.01.2000р. №9, (чинним на час виникнення спірних правовідносин), затверджено «Інструкцію про порядок відшкодування військовослужбовцям Збройних Сил витрат на службові відрядження в межах України» (далі - Інструкція).
Пунктом 1.1 Інструкції передбачено, що службовим відрядженням вважається поїздка військовослужбовця за розпорядженням командира або начальника на певний строк в іншу місцевість для виконання службового завдання поза пунктом постійного або тимчасового розквартирування військової частини (підрозділу), в якій військовослужбовець проходить службу. Для покриття особистих витрат під час відрядження військовослужбовцям здійснюється виплата добових та відшкодування витрат на наймання житлового приміщення, а також на проїзд до місця відрядження та назад.
Відповідачем наявність заборгованості по відшкодуванню витрат на відрядження не заперечується та єдиною причиною виникнення такої вказується відсутність коштів.
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 08.11.2005р. у справі «Кечко проти України» зазначив, що безпідставним є посилання на відсутність бюджетного фінансування, оскільки реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена в залежність від бюджетних асигнувань. Оскільки таке право декларовано державою, то відповідно держава через створювані нею органи несе обов'язок щодо своєчасної та повної виплати саме у розмірах, які нею ж визначені та закріплені в Законі.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з в/ч А0598 грошової компенсації витрат на відрядження, оскільки відсутність коштів у відповідача на виплату зазначених витрат не може бути підставою для позбавлення права позивача на належну компенсацію понесених ним витрат під час службового відрядження.
Згідно із ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтується її вимоги та заперечення.
Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами права, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду.
Тому, враховуючи все вищенаведене, апеляційний суд приходить до переконання про підставність позовних вимог заступника військового прокурора Хмельницького гарнізону в інтересах ОСОБА_1 щодо визнання дій відповідача неправомірними та стягнення належної грошової компенсації витрат на відрядження в сумі 1885,65грн.
Відповідно до ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстав для скасування постанови колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст.195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Військової частини А0598 залишити без задоволення, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 29 березня 2010 року - без змін.
Ухвала апеляційного адміністративного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена до касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.
Головуючий суддя В.Я. Качмар
Суддя В.С. Затолочний
Суддя О.І. Мікула