Справа: № 2а-13685/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Кротюк О.В. Суддя-доповідач: Федотов І.В.
Іменем України
12 червня 2013 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - судді Федотова І.В.,
суддів - Грибан І.О. та Мельничука В.П.,
при секретарі Меєчко К.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду, апеляційну скаргу Державної міграційної служби України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 березня 2013 року у справі за адміністративним позовом Громадянки Грузії ОСОБА_3 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення № 453-12 від 10.08.2012 року та зобов'язання вчинити дії, -
Громадянка Грузії ОСОБА_3 (далі - позивач) звернулася до суду з позовом до Державної міграційної служби України (далі - відповідач) про визнання неправомірним та скасування рішення № 453-12 від 10.08.2012 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов'язання повторно розглянути заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 березня 2013 року позов задоволено.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, як таку, що ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, які з'явились в судове засідання, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з п.1 ч.1 ст.198, ч.1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як встановлено судом першої інстанції та як свідчать матеріали справи, позивач є громадянкою Грузії, національність - курд.
Позивач звернулася до Управління у справах біженців Державної міграційної служби України із заявою про надання статусу біженця на тих підставах, що вона має обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань в країні свого громадянського походження, за віросповіданням вона єзид, у зв'язку з чим з нею та її дітьми жорстоко поводились, знущалися та принижували. На неї було здійснено напад та нанесені поранення. У її родини відібрали житло. Чоловік помер від інфаркту, оскільки не переніс цих випробувань. Старша донька була інвалідом першої групи та паралізованою (станом на момент розгляду справи померла та похована в Україні). В Грузії їй відмовляли у наданні належної медичної допомоги паралізованій доньці з огляду на її соціально-етнічне походження. Молодшу доньку зґвалтували двоє грузинів. Вказане відбувалося з їхньою родиною тому, що вони курди, а держава не надавала їм необхідного захисту.
Рішенням Державної міграційної служби України № 453-12 від 10.08.2012 року прийнято відмову у визнані біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про що 11.01.2013 року позивача було повідомлено, відповідно до абз. 4 ч. 1 ст. 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені п. 1 та 13 ч. 1 ст. 1 цього Закону відсутні.
Задовольняючи даний позов суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не враховано усіх обставин, що мають значення, зокрема останнім не досліджено обставин щодо неможливості отримання донькою позивача ОСОБА_4 медичної допомоги у зв'язку з етнічним походженням позивача.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Спеціальним законом, який визначає порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, є Закон України від 08.07.2011 року № 3671-IV «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
Відповідно до абз. 1 п. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців», біженець особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Частиною 4 ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» передбачено, що рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом керівника органу міграційної служби.
Зазначене рішення було винесено на підставі п. 6 ст. 8 Закону, у зв'язку з відсутністю умов передбачених п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону.
Так, відповідно до п. 6 ст. 8 Закону рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені п.п. 1 чи 13 ч.1 ст. 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених п.п. 1 чи 13 ч.1 ст. 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Згідно п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
Відповідно до ст. 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод жодна людина не може бути піддана катуванням, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи покаранню.
З урахуванням викладеного колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про необґрунтованість доводів відповідача про те, що позивачем не доведено факт очевидності побоювання стати жертвою переслідування, відповідач не дослідив, який рівень небезпеки існував станом на час прийняття рішення та не перевірив інформацію повідомлену позивачем в заяві, а зворотнє твердження апелянта в своїй апеляційній скарзі колегія суддів вважає необґрунтованим.
Крім того, відповідно до положень ч. 1 ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» орган міграційної служби проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.
Судом першої інстанції було вірно встановлено, що відповідачем з позивачем було проведено лише співбесіду, без збирання додаткових відомостей для уточнення інформації щодо ситуації в країні громадської належності позивача.
Крім цього, згідно до п. 1 ч. 3 ст. 9 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» у разі виникнення сумнівів у відповідачів щодо достовірності інформації, поданої заявником, необхідності у встановленні справжності і дійсності поданих ним документів, відповідачі наділені правом, на стадії розгляду заяви після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем, звертатися з відповідними запитами до органів Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, заява якої розглядається.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що з матеріалів особової справи вбачається те, що відповідачем не надано належної оцінки доводам позивача та інформації про наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань в країні його громадянської належності, а також відповідачем не встановлено обставин та не надано доказів на підтвердження висновків на підставі яких було прийняте рішення про відмову у визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також відповідачем не враховано усіх обставин, що мають значення для справи, зокрема останнім не досліджено обставин щодо неможливості отримання донькою позивача ОСОБА_4 медичної допомоги у зв'язку з етнічним походженням позивача.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що рішення № 453-12, яким відмовлено позивачу у визнанні біженцем або собою, яка потребує додаткового захисту є неправомірним, оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем, не відповідають міжнародним принципам з питань міграції, оскільки позивач зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; повідомив всі важливі факти, що були в її розпорядженні; повідомлені позивачем факти, відповідач не визнав неправдоподібними або такими, що суперечать конкретній та загальній інформації за справою позивача; позивач заслуговує на довіру, оскільки щодо нього не виявлено компрометуючої інформації.
Виходячи з положень ч. 2 зазначеної статті, суди під час розгляду справ повинні враховувати, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Тому є неприпустимою відмова в задоволенні позову в такій категорії справ у зв'язку з недоведеністю іноземцем чи особою без громадянства неправомірності рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
При розгляді справ щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового захисту, примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні, необхідно враховувати, що інформація про країну походження належить до загальновідомої інформації. Відповідно до ч. 2 ст. 72 КАС України обставини, визнані судом загальновідомими, не потрібно доказувати.
За таких обставин, оскільки доводи апеляційної скарги спростовуються висновками суду першої інстанції та матеріалами справи, а суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та постановив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, судова колегія залишає його без змін.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 березня 2013 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя: І.В. Федотов
Судді: І.О. Грибан
В.П. Мельничук
Повний текст ухвали виготовлено 13.06.2013 року.
.
Головуючий суддя Федотов І.В.
Судді: Грибан І.О.
Мельничук В.П.